Незаконне проведення аборту

Протиприродне переривання вагітності може бути патологічним або штучним. У свою чергу, штучний аборт поділяється на правомірний та незаконний, у т.ч. кримінально караний. Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 134, визначається тим, що це діяння може супроводжуватись різними ускладненнями - кро-вотечами, сепсисом, безпліддям, психічними аномаліями, смертю тощо.

Об'єктом злочину є здоров'я вагітної жінки.

З об'єктивної сторони злочин полягає в діях, які виражаються у: 1) проведенні аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (ч. 1 ст. 134); 2) незаконному проведенні аборту, якщо воно спричинило: а) тривалий розлад здоров'я; б) безплідність; в) смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134).

Проведення аборту - це протиправне штучне переривання вагітності жінки за наявності її згоди на проведення операції.

Заподіяння смерті плоду людини після того, як почались фізіологічні роди і з'явилась можливість безпосереднього фізичного впливу на тіло дитини, є не абортом, а вбивством. Позбавлення життя дитини, яка опинилася поза утробою матері внаслідок передчасних родів або нещасного випадку, також слід розцінювати як

1) за наявності медичних протипоказань переривання вагітності незалежно від її строку (гостра і підгостра гонорея, гострі і підгострі запальні процеси будь-якої локалізації, гострі інфекційні захворювання); 2) не у спеціально акредитованих закладах охорони здоров'я - пологових будинках, лікарнях, де є гінекологічні загальнохірургічні відділення, жіночих консультаціях тощо (наприклад, у домашніх умовах, службових приміщеннях, непрофільних медичних закладах); 3) за допомогою недозволених або заборонених засобів чи способів; 4) при вагітності від 12 до 28 тижнів, якщо відсутні соціальні і медичні показання, за наявності яких дозволяється штучне переривання вагітності у-такі строки; 5) при вагітності понад 28 тижнів, якщо її переривання не було зумовлене станом крайньої необхідності.

До соціальних показань переривання вагітності віднесені, зокрема, наявність трьох і більше дітей, розлучення під час вагітності, смерть чоловіка під час вагітності, вагітність внаслідок зґвалтування, наявність у жінки дитини-інваліда. Тривалість вагітності визначається від першого дня останнього нормального менструального циклу. Строк вагітності визначається у повних днях чи повних тижнях.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. Е ст. 134, є особа, яка досягла 1б-річного віку і не має спеціальної медичної освіти. Це можуть бути: 1) лікарі, тобто особи, які отримали вищу медичну освіту, однак не мають спеціальної медичної підготовки і за характером своєї професійної діяльності не уповноважені на проведення операцій штучного переривання вагітності (наприклад, лікарі-стоматологи, окулісти); 2) особи середнього медичного персоналу (медичніі сестри, акушерки, фельдшери тощо) або студенти медичних навчальних закладів; 3) особи, які не мають жодного відношення до медицини. КК не передбачає відповідальності жінки за штучне переривання своєї вагітності.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 134, характеризується прямим умислом.

135. Залишення в небезпеці

Суспільна небезпека цього злочину, а також злочинів, передбачених ст. ст. 136, 137, 139 і 140, полягає у поширенні аморальної поведінки, змістом якої є неповага до права людини на життя і безпеку, нехтування моральними і правовими нормами, що зобов'язують надавати допомогу людям, які перебувають у небезпечному для життя стані.

Об'єктом злочину є життя і здоров'я особи.

Потерпілим від цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох ознак. Так, вона: а) перебуває в небезпечному для життя стані; б) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану.

Небезпечний для життя стан може означати, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі не може вийти із приміщення, альпініст упав у провалину і повиснув на страховому шнурі, рибалка опинився на крижині або у воді, людина, збита автомобілем, залишилась на проїзній частині дороги. Причини, через які особа потрапила в небезпечний для життя стан (її власна необережна чи умисна поведінка або причини об'єктивного характеру), не мають значення для кваліфікації злочину.

Малолітнім визнається особа, яка не досягла 14-річного віку, старим - особа, яка досягла 75-річного віку (але на можливість' усвідомлення винним цього вікового стану особи суттєво впливають не тільки фактичний вік останньої, а й зовнішній вигляд, ріст, | стан здоров'я, наявність інвалідності та інші фактичні обставини), а хворим - інвалід, вагітна жінка, особа, яка отримала серйозні травми чи отруєна, інша особа, хворобливий стан якої встановлено відповідними документами (медичним висновком, рішенням суду про визнання особи недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства тощо} або через інші причини він є явним для винного.

З об'єктивної сторони злочин полягає у суспільне небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги вказаної особи.

.

Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише дві категорії осіб, а саме ті, які: 1) первісно зобов'язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість надати йому допомогу; 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

Правовий обов'язок піклуватися про осіб, які знаходяться в небезпечному для життя стані, може

З суб'єктивної сторон и злочин характеризується прямим умислом: винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов'язаний піклуватися про особу І має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так.

Кваліфікованим видом злочину є завідоме залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини (ч. 2 ст. 135), а особливо кваліфікованим - діяння, передбачене ч. ч. 1 або 2 ст. 135, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної без допомоги, або інші тяжкі наслідки.

Залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини тягне кримінальну відповідальність лише за умови, що матір при вчиненні такого діяння не перебувала в обумовленому пологами стані

136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

Об'єкт цього злочину аналогічний об'єктові злочину, передбаченого ст. 135.

З об'єктивної сторони злочин може набувати таких форм;

1) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження; 2) неповідомлення належним установам чи особам про знаходження іншої особи в небезпечному для життя стані, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження. Обов'язковою ознакою злочину є причинний зв'язок між бездіяльністю винного і наслідками у вигляді настання тяжкого тілесного ушкодження.

Поняття ненадання допомоги є юридичним синонімом до поняття залишення без допомоги, про зміст якого, а також про зміст поняття небезпечний для життя стан див. коментар до ст. 135, а про поняття тяжкі тілесні ушкодження - ст. 121 і коментар до неї.

Під належними установами та особами у ст. 136 розуміються установи, підприємства і організації та службові й інші особи, які зобов'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу особам, які перебувають в небезпечному для життя стані. Приблизний перелік таких установ і осіб наведено у коментарі до ст. 135.

3. Обов'язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров'я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тому суб'єктом цього злочину є будь-які осудні і такі, що досягли 16 років, особи, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним актом покладено обов'язок надавати допомогу особам, що перебувають в небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим до говором надавати допомогу вказаним особам. Відповідальність цих осіб за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, настає, відповідно, за ст. 139, або за ст. ст. 284, 364 чи 426, або за ст. 135.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується непрямим умислом до бездіяльності і необережністю до наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень. Ставлення винної особи до бездіяльності, передбаченої ч. 2 ст. 136, характеризується тільки прямим умислом, а ставлення до наслідків, передбачених ч. З ст. 136, - тільки необережністю.

Кваліфікованими видами злочину є: 1} ненадання допомоги малолітньому, який перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу; 2) неповідомлення належним установам чи особам про перебування дитини в небезпечному для життя стані (ч. 2 ст. 136). Про зміст поняття малолітній див. коментар до ст. 135. Дитиною визнається особа, яка не досягла 18-річного віку.

137. Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей

Об'єкти цього злочину і злочинів, передбачених ст. ст. 135 і 136, аналогічні.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає у невиконанні або неналежному виконанні особою своїх професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх, що спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого.

Про поняття невиконання або неналежне виконання службових обов'язків див. коментар до ст. 367. Під істотною шкодою здоров'ю потерпілого у ст. 137 розуміються наслідки у вигляді заподіяння неповнолітньому легкого тілесного ушкодження.

Суб'єктом злочину є особа, на яку покладено професійні чи службові обов'язки щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх. Невиконання службовою особою професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я інших осіб через недбале або несумлінне ставлення до цих обов'язків за наявності підстав тягне відповідальність за ст. ст. 367 або 425.

3 суб'єктивної сторони злочин характеризується тільки необережністю. Про поняття недбале або несумлінне ставлення до своїх обов'язків див. коментар до ст. 367. '|

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 137) є смерть не| повнолітнього або інші тяжкі наслідки. При цьому смерть непов,| нолітнього може настати як внаслідок злочинних дій інших осіб, так і внаслідок нещасного випадку (наприклад, утоплення, падіння у прірву) або самогубства. До інших тяжких наслідків слід відносити заподіяння потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, зникнення його безвісти тощо.

138. Незаконна лікувальна діяльність

Основним безпосереднім об'єктом злочину є життя або здоров'я особи, а його додатковим обов'язковим об'єктом - порядок подання громадянам.якісної та кваліфікованої медичної Допомоги.

Об'єктивна сторона злочину виражається у занятті особою, яка не має належної медичної освіти, лікувальною діяльністю як професією, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.Заняття лікувальною діяльністю означає такі дії, як огляд хворого, встановлення діагнозу, консультування, призначення до вживання ліків, визначення засобів, методів і прийомів впливу на організм людини, проведення процедур, хірургічне втручання тощо. Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого. Під тяжкими наслідками слід розуміти спричинення смерті, заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку І не має належної медичної освіти.

Згідно із законодавством про охорону здоров'я лікувальною діяльністю можуть займатись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Отже, особами, які мають належну медичну освіту, відповідно до ст. 138 є особи, які отримали у встановленому порядку один із належних документів: а) диплом про медичну освіту, виданий державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації або такими, що до них прирівняні; б) свідоцтво (довідку) про підвищення кваліфікації за останні 5 років, видане державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації, науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації І перепідготовки кадрів або такими, що до них прирівняні; в) свідоцтво про присвоєння (підвищення) відповідної кваліфікаційної категорії; г) сертифікат про присвоєння звання лікаря-спеціаліста; д) атестаційно-експертний висновок Української асоціації народної медицини. Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності, у т.ч. на підприємницьких засадах, після перевірки Їх кваліфікації.

До осіб, які мають належну медичну освіту, відповідно до законодавства про охорону здоров'я прирівнюються особи без спеціальної освіти, які здійснюють діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини, але тільки за сукупності таких умов: 1) володіння певним обсягом професійних знань та вмінь в галузі народної та нетрадиційної медицини, що засвідчується свідоцтвом, атестатом, дипломом, іншим документом, виданим МОЗ України чи Українською асоціацією народної медицини); 2) отримання дозволу на таку діяльність в установленому порядку; 3) здійснення її. під контролем лікаря.

Суб'єктивна сторона злочину визначається ставленням до наслідків і характеризується необережністю.

139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

Об'єктом злочину е життя і здоров'я людини.

Потерпілим від злочину є хворий. Це, зокрема, інвалід, особа, яка отримала серьозну травму або перебуває в іншому явно хворобливому стані.

З об'єктивної сторони злочин виражається у бездіяльності:

медичний працівник, який відповідно до встановлених правил зобов'язаний надавати допомогу хворому, без поважних причин не робить цього.

Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги хворому медичним працівником.

Суб'єкт злочину спеціальний. Це медичні працівники незалежно від того, яку спеціальну освіту, середню або вищу, вони мають (лікарі, медичні сестри, фельдшери тощо, у т.ч. працівники служби. швидкої медичної допомоги та державної служби медицини катастроф), у якому закладі охорони здоров'я вони працюють або займаються медичною практикою як різновидом підприємницької діяльності.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Відповідальність за ст. 139 виключається, якщо медичний працівник сумлінно помилявся у питанні про стан хворого і можливість настання тяжких наслідків. Психічне ставлення до наслідків, вказаних у ч. 2 ст. 139, є необережним.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 139) є спричинення смерті або інших тяжких наслідків. До інших тяжких наслідків слід відносити, наприклад, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

140. Неналежне виконання професійних обов'язків

Об'єкт злочину - життя і здоров'я людини, встановлений порядок виконання медичними і фармацевтичними працівниками своїх професійних обов'язків,

Об'єктивна сторона злочину характеризується; 1) діянням (дією чи бездіяльністю) - невиконанням чи неналежним виконанням медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення;

2) наслідками у вигляді тяжких наслідків для хворого; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками.

Суб'єкт злочину спеціальний. Це медичні та фармацевтичні працівники (лікарі незалежно від профілю, особи середнього медичного персоналу тощо), у т.ч. ті, хто займається приватною медичною та фармацевтичною практикою як різновидами підприємницької діяльності.

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Як виняток за спеціальним дозволом МОЗ або уповноваженого ним органу охорони здоров'я особам без спеціальної освіти дозволяється діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини.

Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, кваліфікується за ст. 138.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 140) є спричинення тяжких наслідків неповнолітньому. Про поняття неповнолітнього див. коментар до ст. 133.

141. Порушення прав пацієнта

Основним безпосереднім об'єктом злочину є життя або здоров'я особи, його додатковим обов'язковим об'єктом - порядок проведення клінічних випробувань лікарських засобів.

Об'єктивна сторона злочину характеризується; 1) діями у вигляді проведення клінічних випробувань лікарських засобів: а) без письмової згоди пацієнта чи його законного представника, або б) стосовно неповнолітнього чи недієздатного; 2) наслідками у вигляді смерті або інших тяжких наслідків; 3) причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Лікарські засоби - це речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовуються для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функцій організму. До лікарських засобів належать: діючі речовини (субстанції) - біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму або мають профілактичну, діагностичну чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських засобів; готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти) - дозовані лікарські засоби у тому вигляді та стані, в якому їх застосовують; допоміжні речовини, необхідні для виготовлення готових лікарських засобів; гомеопатичні засоби; засоби, які використовуються для виявлення збудників хвороб, а також боротьби Із збудниками хвороб або паразитами; лікарські косметичні засоби; лікарські домішки до харчових продуктів.

Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути керівник клінічних випробувань або інший працівник спеціалізованого лікувального закладу, визначеного МОЗ, - службова або неслужбова особа. Службова особа, яка не належить до вказаної категорії осіб, за аналогічні діяння несе відповідальність за ст. 364, а особа, яка не є службовою, - за ст. 138.

Суб'єктивна сторона злочину визначається ставленням до наслідків і характеризується необережністю.

142. Незаконне проведення дослідів над людиною

Основним безпосереднім об'єктом злочину є життя або здоров'я особи, його додатковим обов'язковим об'єктом - порядок проведення дослідів над людиною.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями у вигляді незаконного проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною; 2) наслідками у вигляді створення небезпеки для її життя чи здоров'я; 3) причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Дослід - це експеримент, спроба відтворити що-небудь нове, таке, чого раніше не існувало, з метою його випробування.

Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є лікар або службова особа закладу охорони здоров'я чи наукового закладу.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини. Ставлення винного до наслідків у вигляді тривалого розладу здоров'я потерпілого може характеризуватися непрямим умислом або необережністю.

Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: 1) щодо неповнолітнього; 2) двох або більше осіб; 3) шляхом примушування або обману, а так само 4) спричинення ним тривалого розладу здоров'я потерпілого.

Неповнолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку

143. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини

Основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи, а його додатковим обов'язковим об'єктом - залежно від конкретної форми цього злочину - порядок проведення трансплантації щодо людини або торгівлі органами або тканинами людини.

Предметом цього злочину є тільки такі анатомічні матеріали людини (гомотрансплантати), як органи і тканини, у т. ч. (крім злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143) взяті у мертвої людини. Не є ним, по-перше, інші анатомічні матеріали (анатомічні утворення, клітини), по-друге, анатомічні матеріали тварини (ксенотрансплантати), по-третє, кров, її компоненти аутотрансплантати (анатомічні матеріали, взяті у людини для пересадки цій же людині), штучно виготовлені замінники органів і тканин людини. Вилучення органів чи тканин у живих тварин, що належать до хребетних, може бути кваліфіковане за ст. 299. а вилучення крові у людини-донора - за ст. 144.

Об'єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах: 1) порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ч. 1 ст. 143); 2) вилучення у людини шляхом примушування або обману "й органів або тканин (ч. 2 ст. 143); 3) незаконна торгівля органами або тканинами людини (ч. 4 ст. 143); 4) участь у транснаціональних організаціях, які займаються: а) вилученням у людини шляхом примушування або обману її органів чи тканин з метою їх трансплантації або б) незаконною торгівлею органами або тканинами людини (ч. 5 ст. 143).

Суб'єкт злочину загальний.

З суб'єктивної сторони злочин у будь-якій із його форм характеризується прямим умислом. Для другої його форми обов'язковою є спеціальна мета: вилучення у людини органів або тканин здійснюється з метою їх трансплантації. Якщо таке вилучення здійснюється без вказаної мети, діяння підлягає кваліфікації за іншими статтями КК, які передбачають відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень. При цьому умисне заподіяння тілесного ушкодження, яке супроводжувалось знущанням над особою і вилученням у неї органів чи тканин, утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 296, та. залежно від наслідків ушкодження, - ст.ст. 121, 122 або 125.

Кваліфікуючою ознакою вилучення у людини шляхом примушування чи обману п органів або тканин є вчинення його щодо особи, яка перебувала: а) в безпорадному стані або б) в матеріальній чи іншій залежності від винного (ч. З ст. 143). Про поняття безпорадного стану і матеріальної або іншої залежності див. коментар до ст. ст. 66, 67, 120 і 135.