Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Методи сімейного виховання і специфіка їх застосування





 

У вітчизняному і закордонному психолого-педагогічному дослідженнях немає єдиної класифікації методів виховання дітей у сім’ї. Проте дослідники роблять спробу виділити більш значущі (основні, головні) і менш значущі (допоміжні, додаткові методи виховання).

 

Вітчизняні і закордонні дослідники визначають і класифікують методи виховання таким чином, що в цих класифікаціях є багато загального, багато співпадань, хоча при цьому помічається і якась відмінність: наприклад, переконання, привчання, організація практичної діяльності, порада, прохання, зауваження, повчання, заборона (Г.Гмайнер); переконання, навіювання, привчання, вправа, вимога, заохочення і покарання, особистий приклад батьків (И.В.Гребенников), привчання, відволікання, контроль, вимога, винагорода (заохочення), покарання [Дж.Добсон], навіювання, переконання, вправа (А.Г.Ковальов); прохання, інструкція, винагорода, покарання (Р.Кэмпбелл); переконання, привчання, терпіння, вимога, заохочення, покарання (Б.Спок).

 

Вивчення теоретичних підходів і практики сімейного виховання дозволяють визначити методи сімейного виховання як сукупність способів виховних взаємодій батьків з дітьми, що допомагають останнім розвивати свою свідомість, почуття і волю, активно стимулюють (заохочують) формування досвіду поведінки, організацію самостійної дитячої життєдіяльності, повноцінний моральний і духовний розвиток.

 

Вивчення досвіду виховання дітей у сім’ї, порівняльний аналіз методів, що застосовують батьки і педагоги, дають можливість стверджувати, що виділення якихось окремих методів сімейного виховання неправомірно (хоча сам термін "методи сімейного виховання" ввійшов у науковий побут), тому що мова по суті йде про використання загальноприйнятих методів виховання в педагогіці в процесі сімейного виховання. Батьки, як і педагоги, використовують той самий комплекс (набір, сукупність) педагогічних методів виховання. Помічається тільки специфіка в застосуванні цих методів при вихованні дітей в умовах сім’ї, що залежить від загальної культури батьків, їхнього життєвого досвіду, психолого-педагогічної підготовки і способів організації життєдіяльності батьків і дітей. Специфіка використання методів виховання дітей у сімейних ситуаціях обумовлена:— підходами до вибору мети і задач виховання, що ставлять перед собою батьки;

 

— змінами відносин у стилі й образі сімейного життя, у морально-психологічному кліматі сім’ї;

 

— індивідуалізацією виховання в сім’ї (переважна більшість родин виховує одного-двох дітей);

 

— родинними зв'язками і почуттями батьків, інших членів сім’ї і дітей, що можуть приводити до ідеалізації можливостей дітей, перебільшенню їхніх здібностей, достоїнства, вихованості;

 

— особистісними якостями батька, матері, інших членів сім’ї, їх духовними і моральними цінностями й орієнтирами;

 

— досвідом батьків і їхніх практичних умінь при реалізації комплексу методів з урахуванням віку і психофізіологічних особливостей дітей;

 

— особливою чутливістю батьків до кожної дитини: "почуття об'єкта", "почуття міри", "почуття такту", "почуття дотику", "почуття орієнтира" (Н.В.Кузьміна, Н.В.Кухарев).

 

Найбільш складним для батьків є оволодіння практичним механізмом реалізації того чи іншого методу виховання. Спостереження, аналіз письмових (анкетних) і усних відповідей дітей показують, що той самий метод використовується різними батьками по-різному і з різним ефектом впливу на дітей. Найбільша розмаїтість, складність і розрізненість помічаються при застосуванні методів переконання, вимоги, заохочення, покарання. Одна категорія батьків переконує дітей за допомогою доброзичливості і довірливості в процесі спілкування; друга — постійного дотримування слова і діла; третя — логіки впливу позитивного прикладу; четверта — настирливих повчань, докорів, окриків, погроз; п'ята — покарань, у тому числі фізичних. У ході вивчення батьками проблем, пов'язаних із застосуванням методів виховання дітей у сім’ї, нами акцентувалася увага на розробці практичного механізму реалізації кожного методу, основних умов його використання з метою найбільш ефективного впливу на свідомість, почуття і поведінку дітей і встановлення гуманістичних відносин у сім’ї між старшими і молодшими.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

 

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й поза навчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин.

 

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

 

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

 

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

 

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

 

«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, виховує дитину кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».

 

У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків:

 

«авторитет придушення», який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності;

«авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно;

«авторитет чванства», коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів;

«авторитет педантизму» — батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину;

«авторитет резонерства» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу;

«авторитет любові» — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі;

«авторитет доброти» — батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре;

«авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками.

Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.

 

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та поза навчальними справами, поважають їх людську гідність. Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

 

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

 

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

 

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

 

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував доходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає право на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, становила 31% , у тому числі серед неповних сімей — 44, сімей з однією дитиною — 53, з двома — 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів.

 

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічне неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

 

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

 

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей.

 

Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

 

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на Законі України «Про загальну середню освіту»:

 

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

 

вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

обирати і бути обраними до органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

звертатися до відповідних органів управління освіти за допомогою;

захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання тощо.

 

На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

 

Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спосіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв комплекс навиків, переконує в необхідності дотримуватися їх.

 

Спеціальну виховну роботу проводять Із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

 

Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямовують передусім на підвищення їх психолога-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи виховання.

 

Із сім'ями педагогічне пасивними працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, бажання докорінно змінити сімейний уклад.

 

У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорюють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи усунення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї групи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі наслідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильності їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.

 

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї робить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині більше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня безпосередня участь у житті дитини важливіша, ніж машина, охорона і прислуга.

 

Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У таких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження дитини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дружити й любити за покликом душі.

 

З метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин, батькам доцільно дати такі поради:

 

Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.

Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я; культивувати розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю.

Компетентне й педагогічне грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуванням індивідуальних і вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне лихо і сумнівний “кайф” надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці.

Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пісенні твори, що акцентують на привабливих сценах «кайфування» в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).

Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, уміння обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовинами, алкоголем тощо.

Підтримувати постійний зв'язок зі школою, іншими виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління.

Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, активності тощо).

Бути готовими і рішучими до консультацій з педагогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття «дисциплінарних» рішень щодо обмеження «непродуктивного» часу життя дитини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

Культура батьківського спілкування

 

Причинами затримки активного мовлення дитини можуть бути, поряд з іншими, також відсутність емоційного спілкування з дорослими та поповнення словникового запасу дитини тільки з орієнтацією на предметний світ.

 

У кожній сім’ї повинен існувати мовний кодекс, який включає такі основні правила:

 

- якнайчастіше спілкуйтесь з малям;

 

- щиро і правильно відповідайте на запитання дитини;

 

- шануйте гідність маленького співрозмовника, давайте йому можливість висловити свою думку;

 

- не підвищуйте голос у розмові з донькою чи сином; якнайчастіше вживайте формули ввічливості: будь ласка, перепрошую, вибач, прошу вибачити, дякую - виявляйте доброзичливість, прихильність;

 

- читайте і співайте дитині і разом з нею; учіть разом вірші, пісні, загадки, приповідки, скоромовки, поєднуйте слово і гру; слово і малюнок; не допускайте у вашій оселі лайливих слів; привчайте дитину до мовного етикету за столом, у транспорті, магазині, на вулиці; виправляйте власні мовні огріхи, а також ваших рідних, друзів, колег;

 

- пояснюйте дитині значення незрозумілих слів; учіть правильно будувати речення;

 

- ведіть словничок, записуйте перлини мовної творчості вашої дитини.

 

Такий своєрідний мовний кодекс допоможе виховати у дітей шану до рідної мови як засобу спілкування і наблизити їх до витоків духовності, сформувати загальну культуру та розбірливість в емоціях спілкування.

 

Нами виявлені основні педагогічні умови, дотримання яких сприяє ефективності спілкування батьків з дітьми в процесі їхнього морально-емоційного виховання.

 

1. Прояв доброзичливості і добросердості стосовно всіх дітей у сім’ї (рідним і прийомним).

 

2. Врахування статевовікових і індивідуальних особливостей дітей.

 

3. Розширення і поглиблення з віком дітей змісту спілкування з морально-етичних проблем.

 

4. Вплив як на інтелектуальну, так і на емоційну сферу дітей. Практика сімейного виховання показує, що досвідчені батьки пробуджують почуттєву сферу дітей, якщо:

 

1) наводять яскраві приклади з життя сім’ї, родоводу, інших людей;

 

2) створюють природні і доброзичливі умови в сім’ї;

 

3) викликають дітей на співучасть і співпереживання;

 

4) використовують ті засоби і форми, за допомогою яких у дітей виявляються і закріплюються моральні почуття (дні народження сім’ї, батьків, дітей, народні свята й обряди і т.п.).

Культура батьківського спілкування

 

Причинами затримки активного мовлення дитини можуть бути, поряд з іншими, також відсутність емоційного спілкування з дорослими та поповнення словникового запасу дитини тільки з орієнтацією на предметний світ.

 

У кожній сім’ї повинен існувати мовний кодекс, який включає такі основні правила:

 

- якнайчастіше спілкуйтесь з малям;

 

- щиро і правильно відповідайте на запитання дитини;

 

- шануйте гідність маленького співрозмовника, давайте йому можливість висловити свою думку;

 

- не підвищуйте голос у розмові з донькою чи сином; якнайчастіше вживайте формули ввічливості: будь ласка, перепрошую, вибач, прошу вибачити, дякую - виявляйте доброзичливість, прихильність;

 

- читайте і співайте дитині і разом з нею; учіть разом вірші, пісні, загадки, приповідки, скоромовки, поєднуйте слово і гру; слово і малюнок; не допускайте у вашій оселі лайливих слів; привчайте дитину до мовного етикету за столом, у транспорті, магазині, на вулиці; виправляйте власні мовні огріхи, а також ваших рідних, друзів, колег;

 

- пояснюйте дитині значення незрозумілих слів; учіть правильно будувати речення;

 

- ведіть словничок, записуйте перлини мовної творчості вашої дитини.

 

Такий своєрідний мовний кодекс допоможе виховати у дітей шану до рідної мови як засобу спілкування і наблизити їх до витоків духовності, сформувати загальну культуру та розбірливість в емоціях спілкування.

 

Нами виявлені основні педагогічні умови, дотримання яких сприяє ефективності спілкування батьків з дітьми в процесі їхнього морально-емоційного виховання.

 

1. Прояв доброзичливості і добросердості стосовно всіх дітей у сім’ї (рідним і прийомним).

 

2. Врахування статевовікових і індивідуальних особливостей дітей.

 

3. Розширення і поглиблення з віком дітей змісту спілкування з морально-етичних проблем.

 

4. Вплив як на інтелектуальну, так і на емоційну сферу дітей. Практика сімейного виховання показує, що досвідчені батьки пробуджують почуттєву сферу дітей, якщо:

 

1) наводять яскраві приклади з життя сім’ї, родоводу, інших людей;

 

2) створюють природні і доброзичливі умови в сім’ї;

 

3) викликають дітей на співучасть і співпереживання;

 

4) використовують ті засоби і форми, за допомогою яких у дітей виявляються і закріплюються моральні почуття (дні народження сім’ї, батьків, дітей, народні свята й обряди і т.п.).

Культура батьківського спілкування

 

Причинами затримки активного мовлення дитини можуть бути, поряд з іншими, також відсутність емоційного спілкування з дорослими та поповнення словникового запасу дитини тільки з орієнтацією на предметний світ.

 

У кожній сім’ї повинен існувати мовний кодекс, який включає такі основні правила:

 

- якнайчастіше спілкуйтесь з малям;

 

- щиро і правильно відповідайте на запитання дитини;

 

- шануйте гідність маленького співрозмовника, давайте йому можливість висловити свою думку;

 

- не підвищуйте голос у розмові з донькою чи сином; якнайчастіше вживайте формули ввічливості: будь ласка, перепрошую, вибач, прошу вибачити, дякую - виявляйте доброзичливість, прихильність;

 

- читайте і співайте дитині і разом з нею; учіть разом вірші, пісні, загадки, приповідки, скоромовки, поєднуйте слово і гру; слово і малюнок; не допускайте у вашій оселі лайливих слів; привчайте дитину до мовного етикету за столом, у транспорті, магазині, на вулиці; виправляйте власні мовні огріхи, а також ваших рідних, друзів, колег;

 

- пояснюйте дитині значення незрозумілих слів; учіть правильно будувати речення;

 

- ведіть словничок, записуйте перлини мовної творчості вашої дитини.

 

Такий своєрідний мовний кодекс допоможе виховати у дітей шану до рідної мови як засобу спілкування і наблизити їх до витоків духовності, сформувати загальну культуру та розбірливість в емоціях спілкування.

 

Нами виявлені основні педагогічні умови, дотримання яких сприяє ефективності спілкування батьків з дітьми в процесі їхнього морально-емоційного виховання.

 

1. Прояв доброзичливості і добросердості стосовно всіх дітей у сім’ї (рідним і прийомним).

 

2. Врахування статевовікових і індивідуальних особливостей дітей.

 

3. Розширення і поглиблення з віком дітей змісту спілкування з морально-етичних проблем.

 

4. Вплив як на інтелектуальну, так і на емоційну сферу дітей. Практика сімейного виховання показує, що досвідчені батьки пробуджують почуттєву сферу дітей, якщо:

 

1) наводять яскраві приклади з життя сім’ї, родоводу, інших людей;

 

2) створюють природні і доброзичливі умови в сім’ї;

Культура батьківського спілкування

 

Причинами затримки активного мовлення дитини можуть бути, поряд з іншими, також відсутність емоційного спілкування з дорослими та поповнення словникового запасу дитини тільки з орієнтацією на предметний світ.

 

У кожній сім’ї повинен існувати мовний кодекс, який включає такі основні правила:

 

- якнайчастіше спілкуйтесь з малям;

 

- щиро і правильно відповідайте на запитання дитини;

 

- шануйте гідність маленького співрозмовника, давайте йому можливість висловити свою думку;

 

- не підвищуйте голос у розмові з донькою чи сином; якнайчастіше вживайте формули ввічливості: будь ласка, перепрошую, вибач, прошу вибачити, дякую - виявляйте доброзичливість, прихильність;

 

- читайте і співайте дитині і разом з нею; учіть разом вірші, пісні, загадки, приповідки, скоромовки, поєднуйте слово і гру; слово і малюнок; не допускайте у вашій оселі лайливих слів; привчайте дитину до мовного етикету за столом, у транспорті, магазині, на вулиці; виправляйте власні мовні огріхи, а також ваших рідних, друзів, колег;

 

- пояснюйте дитині значення незрозумілих слів; учіть правильно будувати речення;

 

- ведіть словничок, записуйте перлини мовної творчості вашої дитини.

 

Такий своєрідний мовний кодекс допоможе виховати у дітей шану до рідної мови як засобу спілкування і наблизити їх до витоків духовності, сформувати загальну культуру та розбірливість в емоціях спілкування.

 

Нами виявлені основні педагогічні умови, дотримання яких сприяє ефективності спілкування батьків з дітьми в процесі їхнього морально-емоційного виховання.

 

1. Прояв доброзичливості і добросердості стосовно всіх дітей у сім’ї (рідним і прийомним).

 

2. Врахування статевовікових і індивідуальних особливостей дітей.

 

3. Розширення і поглиблення з віком дітей змісту спілкування з морально-етичних проблем.

 

4. Вплив як на інтелектуальну, так і на емоційну сферу дітей. Практика сімейного виховання показує, що досвідчені батьки пробуджують почуттєву сферу дітей, якщо:

 

1) наводять яскраві приклади з життя сім’ї, родоводу, інших людей;

 

2) створюють природні і доброзичливі умови в сім’ї;

 

3) викликають дітей на співучасть і співпереживання;

 

4) використовують ті засоби і форми, за допомогою яких у дітей виявляються і закріплюються моральні почуття (дні народження сім’ї, батьків, дітей, народні свята й обряди і т.п.).

 

5. Узгодженість у процесі спілкування з дітьми позицій батьків, вихователів, педагогів. Спостереження показують, що морально-емоційний розвиток дітей проходить більш дієво, якщо узгоджуються позиції, по-перше, батьків і всіх дорослих усередині сім’ї; по-друге, позиції батьків і вихователів, батьків і педагогів, практичних психологів, соціальних педагогів. У випадку неузгодженості чи розбіжності, протиставлення вимог діти по-різному сприймають слова старших, займають вигідну для себе позицію. У результаті в їхньому характері з'являються такі негативні якості, як лицемірство, несумлінність, неслухняність, лукавство, недисциплінованість, пристосовництво й ін.

 

6. Повсякденна турбота про збереження і підкріплення свого морального авторитету, престижу і позитивного прикладу.

 

Дані свідчать, що переважна більшість батьків порушують культуру спілкування, незалежно від рівня загальної освіченості допускають самі елементарні помилки і прорахунки в процесі спілкування, особливо з дітьми підліткового віку. Найбільш розповсюдженими є помилки, пов'язані з визначенням змісту спілкування і з умінням будувати спілкування (володіння методикою і технікою спілкування).

 

Типові помилки і прорахунки батьків при спілкуванні з дітьми: Нестриманість у спілкуванні, поспішність у судженнях і висновках відносно тимчасового психічного стану і дій підлітків; Фамільярність, дратівливість, ворожість, брутальність у спілкуванні й у ставленні до підлітків; Зайва причепливість до слів, вчинкам і дій підлітків; Вільність у спілкуванні з підлітками, повідомлення їм стихійної інформації; Апатія, байдужність в тих ситуаціях спілкування з підлітками, коли необхідно виявити свою моральну і життєву позицію.

 

Типові правила, дотримання яких сприяє ефективності батьківського спілкування, удосконалить його методику і техніку:

 

— постійно підкреслювати свою повага до індивідуальності чи сина дочки, їхнє прагнення до самоствердження в сімейному мікроколективі;

 

— виявляти увагу, зацікавленість, інтерес і повагу стосовно всіх дітей у сім’ї (рідних і прийомних);

 

— виявляти постійну готовність і уміння вислухати дитину, дати їй можливість говорити (виговорюватися), сперечатися, висловлюватися, відстоювати свої судження, погляди, переконання;

 

— перед тим, як показати дитині її помилки і прорахунки в поведінці, починати з похвали і підбадьорення позитивних якостей навіть при самому складному і важкому характері сина (дочки);

 

— віддавати перевагу ненав'язливим (ненастирливим) порадам, зауваженням, рекомендаціям, бесідам, діалогу й уникати стандартних повчань;

 

— не дорікати дитини при наявності в неї негативних рис і якостей;

 

— тактовно показувати кращі позитивні якості своєї особистості (ерудицію, працьовитість, пунктуальність, гуманні відносини до людей, порядність, чесність і ін.), але при цьому не підкреслювати своєї переваги над дітьми;

 

— створювати сімейну атмосферу любові, доброзичливості, турботи, захищеності, радості і перспективи, що позитивно впливає на фізичне і морально-психологічне здоров'я дітей;

 

— уникати крикливості і підвищеного тону;

 

— постійно учитися володіти засобами і прийомами вербального (словесного) і невербального спілкування (міміка і пантоміміка, жести, тон, погляд, рух і ін.).

 

Спілкуванню з дітьми необхідно постійно учитися, розвиваючи позитивне й усуваючи наявні в ньому помилки і прорахунки. Деякою мірою цьому допоможуть програма, вправи, завдання, ситуації, тести, що можуть бути використані для батьківської самоосвіти і навчання складному мистецтву спілкування з дітьми, батьків один з одним і оточуючими людьми.

5. Узгодженість у процесі спілкування з дітьми позицій батьків, вихователів, педагогів. Спостереження показують, що морально-емоційний розвиток дітей проходить більш дієво, якщо узгоджуються позиції, по-перше, батьків і всіх дорослих усередині сім’ї; по-друге, позиції батьків і вихователів, батьків і педагогів, практичних психологів, соціальних педагогів. У випадку неузгодженості чи розбіжності, протиставлення вимог діти по-різному сприймають слова старших, займають вигідну для себе позицію. У результаті в їхньому характері з'являються такі негативні якості, як лицемірство, несумлінність, неслухняність, лукавство, недисциплінованість, пристосовництво й ін.

 

6. Повсякденна турбота про збереження і підкріплення свого морального авторитету, престижу і позитивного прикладу.

 

Дані свідчать, що переважна більшість батьків порушують культуру спілкування, незалежно від рівня загальної освіченості допускають самі елементарні помилки і прорахунки в процесі спілкування, особливо з дітьми підліткового віку. Найбільш розповсюдженими є помилки, пов'язані з визначенням змісту спілкування і з умінням будувати спілкування (володіння методикою і технікою спілкування).

 

Типові помилки і прорахунки батьків при спілкуванні з дітьми: Нестриманість у спілкуванні, поспішність у судженнях і висновках відносно тимчасового психічного стану і дій підлітків; Фамільярність, дратівливість, ворожість, брутальність у спілкуванні й у ставленні до підлітків; Зайва причепливість до слів, вчинкам і дій підлітків; Вільність у спілкуванні з підлітками, повідомлення їм стихійної інформації; Апатія, байдужність в тих ситуаціях спілкування з підлітками, коли необхідно виявити свою моральну і життєву позицію.

 

Типові правила, дотримання яких сприяє ефективності батьківського спілкування, удосконалить його методику і техніку:

 

— постійно підкреслювати свою повага до індивідуальності чи сина дочки, їхнє прагнення до самоствердження в сімейному мікроколективі;

 

— виявляти увагу, зацікавленість, інтерес і повагу стосовно всіх дітей у сім’ї (рідних і прийомних);

 

— виявляти постійну готовність і уміння вислухати дитину, дати їй можливість говорити (виговорюватися), сперечатися, висловлюватися, відстоювати свої судження, погляди, переконання;

 

— перед тим, як показати дитині її помилки і прорахунки в поведінці, починати з похвали і підбадьорення позитивних якостей навіть при самому складному і важкому характері сина (дочки);

 

— віддавати перевагу ненав'язливим (ненастирливим) порадам, зауваженням, рекомендаціям, бесідам, діалогу й уникати стандартних повчань;

 

— не дорікати дитини при наявності в неї негативних рис і якостей;

 

— тактовно показувати кращі позитивні якості своєї особистості (ерудицію, працьовитість, пунктуальність, гуманні відносини до людей, порядність, чесність і ін.), але при цьому не підкреслювати своєї переваги над дітьми;

 

— створювати сімейну атмосферу любові, доброзичливості, турботи, захищеності, радості і перспективи, що позитивно впливає на фізичне і морально-психологічне здоров'я дітей;

 

— уникати крикливості і підвищеного тону;

 

— постійно учитися володіти засобами і прийомами вербального (словесного) і невербального спілкування (міміка і пантоміміка, жести, тон, погляд, рух і ін.).

 

Спілкуванню з дітьми необхідно постійно учитися, розвиваючи позитивне й усуваючи наявні в ньому помилки і прорахунки. Деякою мірою цьому допоможуть програма, вправи, завдання, ситуації, тести, що можуть бути використані для батьківської самоосвіти і навчання складному мистецтву спілкування з дітьми, батьків один з одним і оточуючими людьми.

3) викликають дітей на співучасть і співпереживання;

 

4) використовують ті засоби і форми, за допомогою яких у дітей виявляються і закріплюються моральні почуття (дні народження сім’ї, батьків, дітей, народні свята й обряди і т.п.).

 

5. Узгодженість у процесі спілкування з дітьми позицій батьків, вихователів, педагогів. Спостереження показують, що морально-емоційний розвиток дітей проходить більш дієво, якщо узгоджуються позиції, по-перше, батьків і всіх дорослих усередині сім’ї; по-друге, позиції батьків і вихователів, батьків і педагогів, практичних психологів, соціальних педагогів. У випадку неузгодженості чи розбіжності, протиставлення вимог діти по-різному сприймають слова старших, займають вигідну для себе позицію. У результаті в їхньому характері з'являються такі негативні якості, як лицемірство, несумлінність, неслухняність, лукавство, недисциплінованість, пристосовництво й ін.

 

6. Повсякденна турбота про збереження і підкріплення свого морального авторитету, престижу і позитивного прикладу.

 

Дані свідчать, що переважна більшість батьків порушують культуру спілкування, незалежно від рівня загальної освіченості допускають самі елементарні помилки і прорахунки в процесі спілкування, особливо з дітьми підліткового віку. Найбільш розповсюдженими є помилки, пов'язані з визначенням змісту спілкування і з умінням будувати спілкування (володіння методикою і технікою спілкування).

 

Типові помилки і прорахунки батьків при спілкуванні з дітьми: Нестриманість у спілкуванні, поспішність у судженнях і висновках відносно тимчасового психічного стану і дій підлітків; Фамільярність, дратівливість, ворожість, брутальність у спілкуванні й у ставленні до підлітків; Зайва причепливість до слів, вчинкам і дій підлітків; Вільність у спілкуванні з підлітками, повідомлення їм стихійної інформації; Апатія, байдужність в тих ситуаціях спілкування з підлітками, коли необхідно виявити свою моральну і життєву позицію.

 

Типові правила, дотримання яких сприяє ефективності батьківського спілкування, удосконалить його методику і техніку:

 

— постійно підкреслювати свою повага до індивідуальності чи сина дочки, їхнє прагнення до самоствердження в сімейному мікроколективі;

 

— виявляти увагу, зацікавленість, інтерес і повагу стосовно всіх дітей у сім’ї (рідних і прийомних);

 

— виявляти постійну готовність і уміння вислухати дитину, дати їй можливість говорити (виговорюватися), сперечатися, висловлюватися, відстоювати свої судження, погляди, переконання;

 

— перед тим, як показати дитині її помилки і прорахунки в поведінці, починати з похвали і підбадьорення позитивних якостей навіть при самому складному і важкому характері сина (дочки);

 

— віддавати перевагу ненав'язливим (ненастирливим) порадам, зауваженням, рекомендаціям, бесідам, діалогу й уникати стандартних повчань;

 

— не дорікати дитини при наявності в неї негативних рис і якостей;

 

— тактовно показувати кращі позитивні якості своєї особистості (ерудицію, працьовитість, пунктуальність, гуманні відносини до людей, порядність, чесність і ін.), але при цьому не підкреслювати своєї переваги над дітьми;

 

— створювати сімейну атмосферу любові, доброзичливості, турботи, захищеності, радості і перспективи, що позитивно впливає на фізичне і морально-психологічне здоров'я дітей;

 

— уникати крикливості і підвищеного тону;

 

— постійно учитися володіти засобами і прийомами вербального (словесного) і невербального спілкування (міміка і пантоміміка, жести, тон, погляд, рух і ін.).

 

Спілкуванню з дітьми необхідно постійно учитися, розвиваючи позитивне й усуваючи наявні в ньому помилки і прорахунки. Деякою мірою цьому допоможуть програма, вправи, завдання, ситуації, тести, що можуть бути використані для батьківської самоосвіти і навчання складному мистецтву спілкування з дітьми, батьків один з одним і оточуючими людьми.

 








Date: 2016-01-20; view: 517; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.048 sec.) - Пожаловаться на публикацию