Негласні розшукові (слідчі) дії

Багаторічні пошуки адекватних засобів протидії організованій та корумпованій злочинності, вивчення позитивного світового досвіду виявлення та викриття замаскованих небезпечних злочинів сприяли законодавчому закріпленню нових засобів формування доказів у кримінальному провадженні. Закріплення у Кримінально-процесуальном Кодексі України[11] нового процесуального інституту негласних слідчих (розшукових) є суттєвою новацією. Незважаючи на спробу законодавчого визначення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, вони не розкривають їх основні визначальні ознаки. Це породжує неоднозначні підходи науковців і практиків до їх розуміння, створює певні складнощі під час застосування. Поглиблене дослідження інституту негласних слідчих (розшукових) дій як засобів процесуального доказування у кримінальному провадженні потребує розроблення їх визначення та систематизації, що обумовлює актуальність розглядуваних питань.

Негласні слідчі (розшукові) дії — це різновид слідчих (розшукових) дій, порядок проведення яких закріплений у процесуальному законі, мають пізнавальну спрямованість, істотно зачіпають права та законні інтереси осіб, в необхідних випадках забезпечуються державним примусом і проводяться приховано від осіб, які не беруть участь у конкретному кримінальному провадженні.

Проведення негласних слідчих (розшукових) дій допускається тільки у конкретному кримінальному провадженні. Переважна їх більшість проводиться з дозволу слідчого судді за клопотанням прокурора або слідчого, погодженого з прокурором. Виняток становить контроль за вчиненням злочину та виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Нормативно-правовими актами, що визначають суб'єктів, уповноважених на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та порядок їх діяльності, є: Конституція України, закони України, підзаконні акти, відомчі та міжвідомчі нормативно-правові акти, судові документи (висновки), міжнародні договори України.

У Конституції України закріплено повноваження органів державної влади щодо прийняття законодавчих актів, які регламентують питання загальної структури відповідних органів, основних їх взаємовідносин, порядок їх утворення та поставлені завдання у протидії злочинності, які вони мають виконувати. Також регламентуються базові норми кримінального і кримінально-процесуального права, що містять вихідні положення загальних засад проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні.

Суб'єктами проведення негласних слідчих (розшукових) дій є: слідчий суддя (за винятком передбачених законом випадків, слідчий, що веде досудове розслідування, прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, керівник органу досудового розслідування, оперативний підрозділ, що виконує доручення слідчого щодо проведення відповідних дій.

Суб'єкти негласних слідчих (розшукових) дій під час виконання завдань, визначених актами законодавства, виконують кримінально-процесуальні функції, які забезпечують:

- додержання конституційних прав та законних інтересів учасників досудового розслідування, інших осіб;

- швидке, повне та неупереджене розслідування злочинів;

- дотримання режиму секретності;

- захист особи, суспільства і держави шляхом встановлення істини, викриття винної особи, із застосуванням організаційних, практичних прийомів, у тому числі технічних засобів, що дають змогу в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, отримати інформацію про злочин або особу, яка його вчинила, без її відома.

У новому КПК[12] введений інститут негласних слідчих (розшукових) дій, проведення окремих з них (зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; електронних інформаційних систем, здійснення аудіо-, відеоконтролю особи тощо) потребує застосування технічного обладнання, пристроїв та приладів і залучення до їх проведення осіб, які володіють спеціальними знаннями. Напевно, що це повинен бути спеціаліст, однак вказівок на це серед завдань з технічної допомоги даної особи в законі не зазначено. Також незрозуміло, фахівця якого профілю знань потрібно залучати для виконання цих дій: якщо спеціаліста Експертної служби МВС України, то потрібно прописати його повноваження у відповідних відомчих інструкціях.

Факт надання безпосередньої технічної допомоги спеціалістом у всіх випадках повинен відображатися в протоколі процесуальної дії. При цьому, як наголошує Л.І. Лузгін, необхідно прослідкувати за коректністю відображення результатів роботи спеціаліста і не допустити фіксації його оцінних думок щодо фактичних даних, отриманих за допомогою застосованих ним засобів[13]. Адже внесення до протоколу процесуальної дії оцінних висловлювань фахівця, наприклад пов'язаних із непридатністю виявлених слідів для ідентифікації, без проведення елементарних досліджень може призвести до відмови або зволікання у призначенні судових експертиз, що може бути пов'язано з втратою ідентифікаційних властивостей об'єктів і доказової інформації.