Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – С.12-14

З «Повісті минулих літ»

Розселення слов‘ян і заснування Києва (друга половина V ст. – перша третина VI ст.)

Йдеться про подорож Андрія Первозванного на Русь, роз­селення слов‘янських племен та їх роль у заснуванні Києва.

...А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирла­ми; море це зовуть Руським. Побіля нього ж учив святий апостол, брат Петрів.

Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і при­йшов у [город] Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням Божим прийшов і став під горами на березі. А на другий день, уставши, сказав він ученикам сво­їм, які були з ним: «Бачите ви гори сі? Так-от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і цер­ков багато воздвигне Бог». І зійшов він на гори сі, і бла­гословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись Богу, він спустився з гори сеї, де після постав Київ, і рушив по Дніпру вгору[15]....

Коли ж поляни жили особно і володіли родами свої­ми – бо й до сих братів існували поляни й жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом сво­їм, – то було [між них] три брати: одному ім‘я Кий, а другому – Щек, а третьому – Хорив, і сестра їх – Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив – на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назва­ми його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудри­ми й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

Інші ж, не знаючи, ніби Кий був перевізником, бо тоді біля Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізни­ком, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий кня­жив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо (щоправ­да, до якого, можливо, до Юстініана І, візантійського імператора, що зійшов на трон 527 р. — Авт.), а тільки те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря, – котрого я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди].

А коли він вертався, [то] прийшов по Дунаю і вподо­бав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сіс­ти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скон­чав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися.

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян. А в деревлян [було княжіння] своє, а дреговичі [ма­ли] своє, а словени – своє в Новгороді, а другі [сиділи] на [ріці] Полоті, котрі й [називаються] полочанами. Од сих же [полочан на схід (?) є і кривичі, що сидять у верхів‘ї Волги, і в верхів‘ї Двіни, і в верхів‘ї Дніпра; їхній же й город є – Смоленськ, бо туди сидять кривичі. Також сіве­ряни [сидять на схід (?)] од них. На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері – меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, [сидить] окремий народ – мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ. Бо се тільки слов‘янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дрего­вичі, сіверяни, бужани – бо сидять вони по [ріці] Бугу, – а потім же волиняни. А се – інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, ліб.

Коли ж слов‘янський народ, як ото ми сказали, жив на Дунаї, то прийшли од [землі] скіфів, себто від хозар, так звані болгари і сіли по Дунаєві, були насильники слов‘ян.