Казка про коня Братчика Кролика

Якось після вечері хлопчик прибіг до дядечка Римуса, щоб послухати ще про Братчика Кролика і його приятелів.

Дядечко Римус був дуже веселий цього дня.

Тільки‑но Джоель прочинив двері, як почув пісеньку:

Де ти, Братчику Кролику?

Сидиш на ґаночку,

Куриш люльку,

Пускаєш дим кільцями?

І хлопчик одразу згадав, як гнався за Кроликом Старий Лис.

– Дядечку Римусе, – поцікавився Джоель, – а Кролик геть утік, коли відклеївся від Опудальця?

– Що ти, друже! Навіщо ж йому було геть тікати? Щоб Братчик Кролик – і раптом накивав п’ятами! Звичайно ж, він посидів вдома, поки не вишкріб із хутра смолу; день, другий посидів – і знову за своє: скаче то тут, то там, наче нічого не сталося.

Всі сусіди кепкують із Кролика:

– Ну ж бо, Братчику Кролику, розкажи‑но, що там сталось у тебе зі Смоляним Опудальцем?

І так йому це допекло. Ось зайшов він якось провідати свою сусідку Матінку Мідоус з доньками, а дівчатка як почали насміхатися з нього, як почали кепкувати. Братчик Кролик сидів спокійно, ніби недочуває.

– А хто це – Матінка Мідоус? – поцікавився хлопчик.

– Не перебивай, друже. Просто у казці так говориться: Матінка Мідоус з доньками, а більше я нічого не знаю.

Слухав, слухав Кролик, як вони потішаються та кепкують з нього, потім поклав ногу на ногу, підморгнув дівчаткам та й каже:

– Милі ви мої, та ж Братчик Лис у мого татуся тридцять років був за їздового коня: може, і більше, але тридцять – то напевно.

Так він сказав, встав, вклонився і пішов геть повільно та поважно.

Наступного дня зазирнув до Матінки Мідоус Братчик Лис.

Тільки‑но згадав він про Опудальце, як Матінка Мідоус тут же й сказала, що їй Кролик розповів.

– Ось як! – сказав Старий Лис. – Гаразд! Я примушу Братчика Кролика прожувати і виплюнути ці слова на цьому самому місці.

З тим і пішов.

Вибрався на битий шлях, струсив росу із хвоста та й попрямував до будиночка Кролика. Але Кролик вже чекав на нього, і двері були міцно замкнені. Старий Лис постукав.

Ніхто не відгукнувся. Знову постукав. Знову нікого. Тоді він постукав гучніше: тук! тук!

Тут Кролик відгукнувся слабким голосочком:

– Це ти, Братчику Лисе? Будь ласка, збігай за лікарем. З’їв я вранці квасолі й так мені стало кепсько! Прошу тебе, Братчику Лисе, біжи хутчіше!

– А я за тобою, Братчику Кролику, – відповідає Лис. – Нині у Матінки Мідоус свято буде, я обіцяв тебе привести.

– Куди мені! – зітхає Кролик. – Я і встати нездужаю.

– Та ж тут недалечко! – відповідає Братчик Лис.

– Заслаб я, не дійду.

– Ну то я понесу тебе.

– Як, Братчику Лисе?

– Ну, на руках, Братчику Кролику.

– А якщо я впаду?

– Не впадеш.

– Ну гаразд, лише ти на спині мене повези, Братчику Лисе.

– Добре, Братчику Кролику.

– А сідла ж у мене немає, Братчику Лисе.

– Не біда, сідло я дістану, Братчику Кролику.

– Як же я сидітиму в сідлі без вуздечки?

– А я й вуздечку дістану.

– Тобі ще шори на очі потрібні, Братчику Лисе, а то ще злякаєшся дорогою – я з сідла вилечу.

– Гаразд, і шори на очі будуть, Братчику Кролику.

– Ну, тоді домовились, Братчику Лисе.

Старий Лис сказав, що довезе Кролика майже до самісінької хатини Матінки Мідоус, а там йому доведеться злізти і йти пішки. Кролик дав згоду, і Лис побіг за сідлом та вуздечкою.

Звісно, Кролик знав, що Лису вірити не можна, от він і вирішив його перехитрувати.

Тільки‑но встиг Кролик хутро розчесати і вуса закрутити, зирк – повернувся Лис із сідлом та вуздечкою, сумирний на вигляд, як поні в цирку. Підбіг до дверей, зупинився, лапою землю шкребе, гризе вуздечку, ну чисто тобі кінь.

Кролик сів у сідло, і вони рушили. Старому Лису в шорах не видно, що позаду коїться, але раптом відчув – Кролик підняв ногу.

– Що ти там робиш, Братчику Кролику?

– Штани поправляю, Братчику Лисе.

А тим часом Кролик прив’язав шпори. Як під’їхали вони близько до хатини Матінки Мідоус, де Кролику треба було вже самому йти, почав Лис зупинятися. Тут Кролик як штрикне його шпорами в боки, і погнав, і погнав!..

Під’їхали вони до будинку. Матінка Мідоус з усіма доньками сиділа на ґанку. Братчик Кролик проскакав повз них, під’їхав до конов’язі, прив’язав Лиса. А потім зайшов у дім, потиснув руки дівчаткам, сів і каже:

– Хіба ж я не розповідав вам, що Братчик Лис ще мого татуся катав? Він вже трохи не такий прудкий, але я за місяць‑другий поверну йому форму.

Тут Братик Кролик посміхнувся, дівчатка – в регіт, а Матінка Мідоус все нахвалює коня Братчика Лиса.

– І це все, дядечку Римусе? – поцікавився хлопчик.

– Все чи не все, але досить. А то буде забагато полотна на пару штанів, – відповів приказкою старий.