Кримінально-правова характеристика крадіжки

Частина 1 ст. 185 визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.

Об'єктивна сторона крадіжки виражається в дії — таємному незаконному, безоплатному, поза волею власника вилученні чужого майна.

Майно — речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.

Таємне викрадення означає, що майно вилучається потайки, непомітно, за відсутності власника чи інших осіб, або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші (наприклад, крадіжка продуктів на м'ясокомбінаті в присутності інших працівників):

1) для власника, володаря або охоронця — в їх відсут­ність, чи І в їх присутності, але коли вони не помічають чи не усвідомлюють факту розкрадання (в силу різних особливих обставин);

2) для третіх осіб (сторонніх), які не помічають викра­дення або не усвідомлюють сутності того, що відбува­ється;

3) розкрадання визнається таємним І тоді, коли воно спостерігається й усвідомлюється співучасниками та осо­бами, причетними до цього злочину.

Найскладніше визначити таємний чи відкритий ха­рактер має розкраданням чужого майна тоді, коли воно вчиняється в присутності сторонніх осіб (які не є матері­ально відповідальними особами, ні охоронцями майна, ні особами, що використовують його для роботи тощо). Такі розкрадання трапляються на багатьох виробництвах — кондитерської, горілчаної, м'ясо-молочної промисловості і т. ін.- у присутності співробітників, співслужбовців, які бачать і усвідомлюють викрадення, що розуміє і вин­на особа.

За такими обставинами розкрадання визнається таєм­ним чи відкритим залежно від оцінки винним оцінки присутніми його поведінки Якщо винний вважає або безсумнівно знає, що присутні при цьому одобрюють його дії чи принаймні байдуже ставляться до цього, то розкрадання визнається таємним. Якщо ж винна особа не знає як оцінюють присутні його дії, а тим більше коли знає, що присутні не одобрюють їх, і все ж таки чинить викрадення, то воно визнається відкритим.

Розкрадання вчиняється таємним і тоді, коли воно вчиняється в присутності будь-яких осіб, які не усвідом­люють факт викрадення через малолітність (до 5—6-річ-ного віку), хворобливість або в силу інших особливих обставин. При відмежуванні крадіжки від грабежу, за­значив Пленум Верховного Суду України,- належить ви­ходити із направленості умислу винної особи і даних про те. чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій. У зв’язку з цим викрадення лежить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли во­но вчинюється у відсутності потерпілого чи інших осіб, але й тоді. коли воно чиниться в їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи ін­ші особи не усвідомлюють факту протиправного вилу­чення майна.

Вирішальним для відмежування таємного від від­критого розкрадання є суб'єктивний фактор ~ думка, мір­кування винної особи, її оцінка оцінки присутніми його дій. Тому. якщо винний сумлінно помилявся, вважав, що вчинене ним викрадення або ніхто не спостерігає, або ті, хто спостерігають його дії, не розуміють того, що дійсно відбувається, тобто не усвідомлюють факту викрадення, то воно визнається таємним навіть тоді, коли в дійсності дії винного хтось спостерігав і розумів — вчинюється ви­крадення. І навпаки, якщо розкрадання ніхто не бачив, але винний із-за якихось особливих обставин вважав, що його дії хтось спостерігає, тобто розумів, що він вчиняє викрадення в присутності сторонніх, яких він не знає І не знає їхньої оцінки своїх дій, то в таких випадках викрадення визнається відкритим.

Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є власниками майна колективних підприємств, підприємств, які засновані на особи не здатні усвідомлювати факт викрадення (наприклад, на очах у людей, що відпочивають на пляжі, не усвідомлюють, що винний викрадає чужі речі, в присутності малолітніх тощо). Таємним вважається викрадення в присутності осіб, які усвідомлюють крадіжку, що здійснюється, але суб'єкт знає, що ці особи не будуть йому перешкоджати, він впевнений в їх мовчазній згоді, невтручанні власності об’єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об’єднань і товариств, а. тому незаконне заволодіння ними таким майном, знищення чи пошкодження його утворює склад відповідного злочину проти власності. Не є чужим для кожного з подружжя, а отже не може визнаватися предметом злочинів проти власності майно, яке нажите подружжям за час шлюбу і яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Водночас, роздільне майно подружжя (яке належало кожному з подружжя до одруження, одержане ним під час шлюбу в дар чи в порядку успадкування, або належить йому за шлюбним контрактом, а також речі індивідуального користування, за винятком коштовностей і предметів розкоші) є власністю кожного з них, отже неправомірне заволодіння ним, його пошкодження чи знищення одним із членів подружжя утворює склад відповідного злочину проти власності.

Таким, що перебуває у спільній сумісній власності, слід визнавати також майно, набуте в результаті спільної праці членів сім’ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.

Не є чужим для осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, майно такого господарства, оскільки воно належить їм за правом сумісної власності. Виняток з цього становлять випадки, коли майно такого господарства розділено між такими особами відповідно до укладеної між ними угоди або якщо ними утворено селянське (фермерське) господарство у формі юридичної особи. Володіння, користування і розпорядження майном, яке за правом спільної сумісної власності належить подружжю або особам що спільно ведуть селянське (фермерське) господарство, здійснюється такими особами за взаємною домовленістю. Порушення ними цього порядку може за наявності для того підстав утворювати склад самоправства і кваліфікуватися за ст. 356.

Судова практика не визнає злочином заволодіння особою майном однієї державної чи колективної організації виключно для того, щоб використати вилучене в інтересах іншої державної чи колективної організації, оскільки у такому випадку винний здійснює протиправне заволодіння майном не у власних інтересах чи інтересах близьких йому осіб, а прагне забезпечити нормальні умови для виробничої діяльності на конкретному підприємстві чи в організації. За наявності підстав такі діяння можуть розглядатися як самоправство, зловживання владою чи службовим становищем або інший злочин.

Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на “їхніх очах”, але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких, в силу особливих зв’язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.

Суб’єктом злочину, відповідно до ч.2 ст. 22 КК України може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку

Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема його властивостей, розміру, ваги) місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо).