Висновок

Цинк широко розповсюджений у природі і трапляється у невеликих кількостях у складі мінералів. Головний мінерал цинку - сфалерит ZnS (цинкова обманка) входить до складу багатьох сульфідних комплексних руд. Майже всі інші цинкові мінерали можна вважати продуктами поступового окиснення сульфіду: цинкіт ZnO,смітсоніт ZnCO3 (цинковий шпат, галмей благородний), геміморфіт Zn4Si2O7(OH)2 • Н2О (галмей звичайний) та ін..

У живій природі Цинк - досить поширений біоелемент. Він входить до складу панцирів (черепашок) деяких тварин, а також є у рослинах. Наприклад, у подорожнику його міститься 0,02%, а у фіалці - до 0,05%. В людському організмі Цинку 0,001% і накопичується він головним чином у зубах (до 0,02%).

Зовнішній рівень атома Цинку має два s-електрони. За цією ознакою він повинен був мати спільні властивості з лужноземельними елементами (у першу чергу з Кальцієм), виявляючи ступінь окиснення +2. Але між Цинком і Кальцієм спостерігається суттєва різниця. У кальцію передостанній рівень складається з 8 електронів 3s23pe, а у цинку з 18 - 3s23p63d10.

Цинк досить активний метал, утворює сполуки майже з усіма неметалами.

Оксиду цинку відповідає нерозчинний у воді гідроксид Zn(OH)2, який одержують дією лугів на розчинисолей Цинку в еквівалентних (стехіометричних) співвідношеннях. Гідроксид цинку - також амфотерна сполука і може виявляти властивості основ та кислот.

Концентрація його у ґрунтових розчинах коливається від 4 до 270 мкг/л залежно від типу ґрунту та методу виділення розчину. Розчинність та доступність Zn у ґрунтах мають негативну кореляцію із ступенем насичення їх Кальцієм та із вмістом сполук Фосфору.

Біохімічна функція цього мікроелемента полягає у діяльності різних металоферментів та активації металоферментних комплексів. Відомо біля 20 цинковмісних ферментів, без яких неможливий гідроліз білків, полісахаридів, ліпідів, ефірів фосфорної кислоти, АТФ та інших біологічно важливих органічних речовин будь-якої клітини.

Дія Цинку в рослинному організмі пов'язана з перетворенням сульфгідрильних груп, які мають велике значення у регулюванні окиснювально-відновних процесів. Участь Цинку в окиснювально-відновних реакціях і регулюванні активності синтезу білка визначає вплив Цинку на фотосинтез, утворення хлорофілу і ріст рослин.

Добова потреба людини в цинку складає біля 15 мг. Дефіцит Цинку викликає уповільнення росту, розлад статевої функції, скорочення тривалості життя. Встановлено, що Цинк необхідний для підтримки нормальної концентрації плазми.

В організмі тварин і людини Цинк є незамінним металокомпонентом ферментних систем, входить до складу гормону інсуліну, який регулює рівень цукру у крові, а також посилює дію гормонів гіпофізу. Біологічна рольЦинку пов'язана з діяльністю залоз внутрішньої секреції, де він в основному концентрується. На сьогодні доведено необхідність Цинку для функції ендокринних залоз, участь його у механізмі клітинного ділення.

Порушення обміну Цинку в організмі людини по­в'язано також з такими хворобами, як лейкемія, атеросклероз, ендемічний зоб тощо. Є велика кількість даних, які свідчать про те, що підвищений вміст цього металу в організмі спричиняє канцерогенну дію.

Вміст цинку в людському організмі велике і поступається тільки залозу. У той же час неправильно думати, що чим більше мікроелемента надходить з їжею, тим краще. Однаково шкідливий як дефіцит, так і надлишок. Необхідно вміти визначати міру, щоб не завдати шкоди здоров'ю.