Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Літопис життя Олександра Довженка

Кінематографічна діяльність Олександра Довженка

 

 

Виконала:

студентка ІІ курсу спеціальності «Реклама та зв’язки з громадськістю» (заочної форми навчання)

Балджи Анна

Викладач:

к.ф.н, доцент

Л.В.Романенко

 

Маріуполь – 2015

 

Зміст

1. Літопис життя Олександра Довженка………………….. 4.

2. Кінематографічна діяльність……………………………

1.

2.

2.1.

2.1.1. Вася-реформатор…………………………………

2.1.2. Земля…………………………………...

2.1.3. Повість полум'яних літ……………………………

2.1.4. Незабутнє…………………………………………..

2.1.5. Поема про море……………………………………………….

3. Висновки……………………………………………………..

4. Джерела………………………………………………………

 

 

Вступ

 

Літопис життя Олександра Довженка

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. в селі В'юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині.

Предки Довженка - полтавські чумаки, які оселилися в Сосниці в середині ХVIII століття. Перший з Довженко, про який відомо з документів - Короп, народився на початку 1760-х років. Син Карпа Довженка - Григорій народився в 1786 році. Тарас Григорович Довженко (прадід Олександра Петровича), від якого пішло Сосницьке прізвисько Довженка - Тарасовичі - в 1812 році. Мав двох синів - Семена і торбу (Самiйла). Син Семена Тарасовича - Петро Семенович - батько Олександра Петровича Довженка. Прадід Тарас був прекрасним оповідачем. Як домашній наставник, він мав великий вплив на розвиток маленького Сашка.

Батько і мати були неграмотні. Сім'я жила небагато: землі було немало, проте вона була неродюча. Народилося багато дітей - 14, з яких вижило тільки двоє - Олександр і його сестра Поліна. Діти швидко помирали, майже ніхто з них не досяг працездатного віку. У спогадах про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди виникали «плач і похорон». Про своєї матері Довженко написав: «народилася для пісень, проплакала все життя, проводжаючи назавжди»

Щоб знайти гроші на навчання сина, батько продав одну з семи десятин землі, якими володіла родина. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, де був відмінником. Потім почав навчання у Глухівському учительському інституті. У 1911 році Олександр Довженко вступив до Глухівського учительський інститут (нині Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка), але не тому, що прагнув стати вчителем, а тому, що мав право здавати туди іспити, та й стипендія там була 120 карбованців на рік. Тут він був наймолодшим серед студентів і тут, як пише сам Довженко, «перестав вірити в Бога, в чому і зізнався на сповіді отцю Олександру, єдиному ліберальному людині з усіх наших учителів». В інституті він уперше знайомиться з українськими книжками, які читалися їм і товаришами потайки від педагогів.

Протягом 1914 - 1917 pp. Олександр викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту. У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни: як більшовик боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі.

У 1917 році на фронт його не приймають як «белобілетніка» (через хворе серця), він переїжджає на роботу до Києва, де теж вчителює і вчиться в Київському комерційному інституті (нині Київський національний економічний університет) на економічному факультеті. Довженко вступив туди лише тому, що його атестат не давав можливості вступати до інших вищих навчальних закладів, і це був спосіб отримати хоча б якесь вищу освіту. Вчився погано, не вистачало часу і старанності.

У роки громадянської війни він служив добровольцем в армії Української Народної Республіки. Як свідчить земляк Довженко інженер Петро Шох, Довженко разом з ним «був 1918 воїном 3-го Сердюцького полку української армії». Це ж підтверджує і сестра першої дружини Олександра Довженка, згадуючи, "як заходив до них Довженко в сірій шапці зі шликом наприкінці 1917-го і на початку 1918 року, належачи до куреня Чорних гайдамаків, що брали участь у штурмі київського« Арсеналу ». Ці події згодом, через 11 років, Довженко зобразить у своєму фільмі «Арсенал», але вже по інший бік барикад. Коли була встановлена ​​влада Скоропадського, змушений був відступити в складі військ УНР в Житомир і вже потім повернувся до Києва.

У тому ж році, коли в Києві відкривається Українська академія мистецтв, Довженко стає її слухачем. У 1918 році, будучи вже головою громади комерційного інституту, Довженко організував загальностудентським мітинг проти призову до лав гетьманської армії. Учасники демонстрації були розігнані, близько двадцяти вбито, багато поранено. Академію Довженко так і не закінчив, а інститут, за його словами, відвідував до 1920-го або 1921-го року.

У 1919 викладав в петлюрівської школі старшин в Житомирі «Історію України та естетику».

У 1919 році він влаштувався викладачем історії та географії в школу червоних старшин при штабі 44-ї стрілецької дивізії в Житомирі. О. Довженко в 1921 р. працював завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. Наступного року — в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.

У 1923 р. повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Протягом 1926 - 1933 pp. він працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. У 1930р. О. Довженко зняв картину «Земля», яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю світову славу. Цього ж року разом зі своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів Ю. Солнцєвою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію.

У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка».

У 1932р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм». Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви. 1934 року тікає з Києва (де тоді масово арештовували і стріляли українську інтелігенцію) до Москви і подає листа товаришеві Й. Сталіну з проханням «захистити мене й допомогти мені творчо розвиватися».

 

Стероризувавши Довженка і заборонивши його фільми, Сталін зіграв роль його спасителя, записав його у російські кіномистці, поставив його на працю в Мосфільмі, сам дав йому теми для фільмів, послав на Далекий Схід. А тим часом міжнародний успіх «Звенигори», «Арсеналу» і «Землі» присвоїв російській кінематографії. Це останнє не було трудно: на Заході мало хто бере серйозно конституцію СРСР як союз рівноправних республік; російське і совєтське, СРСР і Росія — там часто сприймають як синоніми. Довженко у зустрічах із закордонними кінознавцями і кіномистцями мусів видавати себе не за українського, а за «совєтського». Він мусів прилюдно вдавати із себе щасливого і байдужого до розгромленої України: «Стоячи на березі Тихого океану і дивлячись на захід, я згадував Україну, і вона постала перед моїми очима у своєму справжньому розмірі, десь там далеко на заході в лівому кутку, і це помножило мою гордість громадянина великої Радянської країни».

 

У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна. За темами Сталіна Довженко поставив фільми «Аероград» (1935), «Щорс» (1936—37). Протягом 1941 - 1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна». Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був Сталіним заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну. Він вже зібрався писати сценарій для свого фільму за повістю Гоголя «Тарас Бульба» — Сталін змусив його робити «Мічуріна». Між іншим, в «Мічуріні», першім кольоровім фільмі Довженка, є такий момент: творець нових форм, утративши свою дружину, остався ізольований, самотній, невизнаний. З яскравих кольорів саду трагічна постать садовода переходить раптом у чорноту вітряної осінньої ночі, у вихори сухого листя, в самотність, у смерть... Це ситуація Довженка після заборони «Землі» і вигнання з України. Друга світова війна викликала була надії в Довженка на якісь переміни в загальній ситуації, вона дала йому змогу приглянутись знову ближче до України (він зробив хронікальні фільми «Визволення» — 1941, «Битва за нашу рідну Україну» — 1943 та «Перемога на Правобережжі» — 1945). Він побачив, що нова велика руїна не знищила Україну остаточно, але відродила її національний вільнолюбний дух. Цей духовий і політичний ріст та героїзм української людини надихнув Довженка написати «Повість полум'яних літ» (1944—45). Проте надії на ліпше були розвіяні новим погромом України 1946—52 років. Довженко, замість ставити «Повість полум'яних літ», мусить робити давно загаданий Сталіним фільм про Мічуріна, а потім писати сценарій «Відкриття Антарктиди» (1952), в якому, згідно з тодішньою вимогою ЦК КПРС, він виголошує «ура!» не тільки у всьому ідеальним «руськім людям», але і російським царям Олександрові 1 і Петрові 1. Можливо, це були найчорніші роки в житті Довженка, дарма що він тоді був високопоставленим російським вельможею із дачею в Пєрєдєлкіно коло Москви та з усіма можливими орденами і титулами.

 

Тільки в другій половині 1952 року, коли корейська війна і близький кінець Сталіна породили почуття грядущих перемін, удалось Довженкові вирватись в Україну, на Дніпро, до Каховського будівництва, яке він пообіцяв зробити об'єктом свого нового фільму. Довженко задумав фільм про вічне море українського життя, фільм, у якому він хотів урятувати Запорозьку Січ і Великий Луг, що мали піти під воду, і в якому мала встати Україна, що вийшла неподоланою із терору 30-х років і другої світової війни. Фільм ще одної перемоги життя над смертю. В записних книжках (хоч вони не опубліковані повністю) видно, як зберіг свою душу під московськими орденами син Розстріляного Відродження. Зустріч з Україною наче воскресила його.

 

Але він таки мусів повернутися до Москви, де на нього чигала передчасна смерть. Довженкові Москва не дала змоги зробити головний твір його життя. Коли ж Довженко помер, то «Мосфільм» за українським сценарієм Довженка зробив свою російську кінокартину, до виконання якої не були допущені ні українські актори, ні малярі, ні режисери. І це тоді, як в Україні кінофабрики, за свідченням київської преси, переживали гострий дефіцит сценаріїв.

 

Помер видатний класик світового кінематографу у ніч на 25 листопада 1956 року. Завершувала «Поему про море» його дружина — Юлія Солнцева. Похований на Новодівичому кладовищі Москви.

 

 

Кінематографічна діяльність

Перший в творчому доробку Довженка, загублений фільм "Вася-реформатор" подано в сценарному виконанні.

Режисери: Олександр Довженко, Фауст Лопатинський

Сценарист: Олександр Довженко

Оператори: Данило Демуцький, Йосип Рона

Художник: Іван Суворов

Країна: СРСР

Виробництво: Одеська кінофабрика ВУФКУ

Рік: 1926

Актори: Василь Людвінскій, Юрій Чернишов, Юрій Шумський, Н. Чернишова, М. Смоленський, Дмитро Капка, А. Симонов (II), Володимир Уральський, Степан Шагайда, К. Західна, Лазар Френкель, Антон Клименко, А. Істомін, Комарова

Жанр: комедія

Вася, син фабричної робітниці, з дитинства наданий сам собі і звик до самостійності. За один день Вася примудрився витягнути з води людину, покататися на чужій машині, викрити попа і зловити злодія у себе вдома.

 

 

Один із найвідоміших фільмів, шедевр Довженка - "Земля", який представлений у колекції у двох варіантах: суто німому, тобто такими, якими вони вийшли з монтажного стола майстра, і у редакціях (із звуковим супроводом), зроблених у 70-ті роки.

Земля

(ВУФКУ (Київ), 1930 р.)

(Мосфільм, 1971 р. реж. Ю. Солнцева, композитор Б. Овчинников (звуковий варіант)).

Поетична кінорозповідь про події, пов'язані з колективізацією в Україні наприкінці 20-х років, про створення перших колгоспних комун, про класову ворожнечу на селі. Помирає в саду, серед яблунь і груш, сивий дід - на землі народився, на землі творив, у землю й піде. А йому на зміну прийшов на цю ж землю білозубий онук Василь, красень-парубок. Ось він їде на "сталевому коні", переорює межі, якими розрізано землю на шматочки... Земля належить всім - саме з таким гаслом входить у життя нове покоління. Та не до вподоби це тим, хто тримається за свої "клаптики" - здоганяє Василя куля з чорної пітьми. На похорон Василя сходиться все село. Навіть мертвий веде за собою селян Василь. У безсилому відчаї намагається зізнатися вбивця, син сільського багатія. Заритися б у землю, однак і вона не хоче приймати його...

На Всесвітній виставці в Брюсселі (Бельгія, 1958) внаслідок міжнародного опитування критиків фільм було визнано одним із 12 кращих фільмів усіх часів і народів.

 

Повість полум'яних літ (Мосфільм, 1960 р.)

Кіностудія / кінокомпанія: Мосфільм

Автор сценарію: Олександр Довженко

Режисер: Юлія Солнцева

Актори: Борис Андреєв, С. Лукянов, Василь Меркурєв, Микола Вінграновський, Зінаїда Кириєнко

Сюжет. Закінчилась війна. Повз переможений Рейхстаґ проходять радянські війська. Ніби величний монумент, стоїть біля Бранденбурзьких воріт молодий воїн з автоматом в руках, селянин з Придніпров'я Іван Орлюк. Він був людиною наймирнішої професії - працював на землі. Та почалася війна, і він взяв до рук зброю, пройшов суворий шлях воїна - від Дніпра до Берліна.

На XIV Міжнародному кінофестивалі у Канні (1961) Юлії Солнцевій присуджено премію за режисуру. Вища технічна комісія французької кінематографії надала фільмові премію за операторську майстерність та високу технічну якість.

 

 

Незабутнє (1967)

Жанр: драма

Країна: СРСР

Кіностудія: Мосфільм

Автори сценарію: Олександр Довженко, Юлія Солнцева

Режисер: Юлія Солнцева

Актори: Євгеній Бондаренко, Зинаїда дехтярьова, Ірина Короткова, Юрій Фісенко, Світлана Кузьміна

Сюжет:

Фільм створено за мотивами кіноповісті О. Довженка "Україна в огні", яку було заборонено Сталіним у 1944 році. У центрі повісті — родина Лавріна Запорожця, який разом із дружиною виховує п'ятьох синів і дочку Олесю. Кожному з них випала своя доля. Олеся потрапить у фашистську неволю, переживе втечу, страждання, голод та поневіряння, торуючи шлях додому.

 

 

Поема про море (Мосфільм, 1958 р.)

Країна: СРСР

Автори сценарію: Олександр Довженко, Юлія Солнцева

Сюжет. Після збудування гідроелектростанції буде затоплене придніпровське село. Голова колгоспу скликає колишніх односельчан: "Сто дев'яносто вчителів і агрономів, лікарів і інженерів, шість полковників, тільки живих... Генерал Порохня, генерал армії Федорченко!" Справляється своєрідна тризна за минулим. А на пагорбі будується нове село, нове життя, народжуються нові, здавалося б, проблеми, що загалом мало чим відрізняються від людський одвічних.

За сценарій фільму О. Довженку присуджено Ленінську премію (1959). На ВКФ у Києві (1959) фільм одержав особливий Почесний диплом.

 

 

Висновки

 




<== предыдущая | следующая ==>
Принципы и методы исследования социально-экономических процессов | Энергия системы зарядов





Date: 2015-05-22; view: 200; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.015 sec.) - Пожаловаться на публикацию