Теорія програмування

Пов'язана з вивченням програмування в загальному контексті інформатики як наукової дисципліни.

Контрольна робота № 3. Контент-менеджмент електронноговидання

1. Технології та алгоритми ефективного пошуку інформації.

Інформаційний пошук — це процес пошуку інформації з певної теми. Основним його завданням є швидке і точне знаходження необхідної інформації. Саме цьому присвячено сьогоднішній урок.

Пошук інформації — завдання, яке найчастіше доводиться виконувати користувачу глобальної мережі. Але знайти у великій кількості сайтів і веб-сторінок потрібне джерело — дуже непросто. Для цього потрібно вміти використовувати різні способи пошуку інформації, правильно формулювати запити й критично оцінювати знайдену інформацію.

… Багато років тому великий сліпий Хорхе Луїс Борхес в одній зі своїх розповідей описав кошмар: безмежну бібліотеку, що зберігає в собі всі книги, що коли-небудь були і будуть написані на всіх мовах світу. Усі можливі сполучення літер всіх абеток. Серед нескінченної безлічі томів можна знайти усе, що завгодно. Історію вашого життя, точну хроніку кінця Світу і навіть справжнє ім'я Бога. Але знайти не можна нічого: каталог бібліотеки існує, але його загублено у цій книжковій масі…

Борхес і не підозрював, що його розповідь настільки точно вгадає долю тоді ще відсутньої глобальної мережі. Відсутність обмежень, доступність і простота розташування інформації, повна незалежність серверів один від одного допомогли їй стати явищем планетарного масштабу. Але перетворили її на хаос.

Звичайно, існує певна структура: сервери, сторінки. Але на одному сервері ви можна знайти інформацію стосовно мільйону тем, про які не обізнаний навіть господар цього сервера.

Як відшукати серед мільйонів сторінок саме ту, єдину і неповторну, на якій розташовано потрібну вам інформацію?

Основні способи пошуку у глобальній мережі такі:

1. Вказання адреси веб-сторінки. Це найшвидший спосіб пошуку. Його викорис­товують, якщо точно відома адреса сторінки.

2. Переміщення за допомогою гіперпосилань: можна переходити зі сторінки на сторінку, шукаючи потрібну інформацію. Недолік очевидний: так можна довго і безрезультатно подорожувати мільйонами сторінок Інтернету.

3. Використання спеціальних інструментів пошуку: добірок посилань, пошукових каталогів та систем метапошуку. Ці інструменти мають спеціальні засоби організації пошуку, що забезпечує ефективний пошук потрібної інформації в Інтернеті.

Знайдену в результаті пошуку інформацію обов'язково потрібно проаналізувати. Публікації у глобальній мережі можуть містити застарілу інформацію або навіть помилки. Тому до використання знайденої інформації потрібно з'ясувати:

• коли було створено сайт і як часто поновлюють повідомлення на ньому;
• кому належить сайт — приватній особі чи організації;
• чи є посилання на джерела інформації;
• чи є зворотній зв'язок з адміністратором сайту або авторами статей.

При використанні матеріалів з Інтернету потрібно дотримуватися вимог авторського права: вказувати персональні дані автора, повну назву й адресу публікації.

Розглянемо детально використання спеціальних інструментів пошуку.

Добірки посилань використовуються для пошуку інформації з конкретної теми. Вони містять списки посилань на сайти, які у деяких випадках згруповано в рубрики. Автори сайту вручну здійснюють занесення посилань до добірки. Наприклад, для пошуку матеріалів з історії України IX–XVIII століть можна використовувати сайт Ізборник.

На сайті створено електронну бібліотеку давньої української літератури — добірку електронних документів за даною тематикою: літописи й історичні документи. У верхній частині головної сторінки сайту є посилання на сторінку, яка містить добірку посилань на інші джерела інформації із зазначеного історичного періоду.

Пошуковий каталог — це структурований набір посилань на сайти з їх коротким описом. Його використовують для пошуку інформації з різноманітних тем. Його, як і добірку посилань, створюють «руками». Посилання на джерела інформації класифіковано у пошуковому каталозі за темами. Наприклад, освіта, наука, техніка, розваги, подорожі тощо. Кожна з цих тем може бути розбита на підтеми, що дозволяє звужувати область пошуку. Вибравши тему, яка вас цікавить, ви отримуєте перелік посилань на інші сайти, з яких можна розпочинати пошук. Наприклад, при підготовці до предметних олімпіад зазвичай виникає потреба пошуку додаткових матеріалів. Для цього, наприклад, можна скористатися послугами російськомовного Каталогу дитячих ресурсів, який розташовано за адресою http://www.catalog.detkiuch.ru/.

Для пошуку цікавої інформації ви можете скористатися й такими пошуковими каталогами: Діти України,

Пошукові системи Інтернету використовують такі алгоритми пошуку: простий пошук, розширений пошук та контекстний пошук.

Простий пошук. Під час цього пошуку у поле запиту вводять одне або декілька слів, які можуть характеризувати зміст документа. Під час введення одного слова машина видає, як правило, велику кількість посилань, з яких обрати потрібну інформацію буває досить складно. Тому простий пошук використовують для знаходження нескладних, однозначних питань чи теоретичних положень.

Розширений пошук. Такий пошук завжди включає запит із групи слів. Під час розширеного пошуку рекомендують зв’язувати ключові слова логічними операторами and (і), or (або), not (ні) тощо. Зазвичай записи ключових слів і логічних операторів у різних пошукових системах або однакові, або досить схожі. Тому, засвоївши один раз прийоми розширеного пошуку, можна ним користуватися де завгодно, переключивши машину в потрібний режим розширеного пошуку.

Контекстний пошук. Пошукові машини, що підтримують цей вид пошуку, видають посилання на інформацію, яка точно відповідає ключовим словам у пошуковому вікні. Для цього у більшості випадків ключову фразу потрібно взяти в лапки.

Пошукові системи та правила пошуку інформації
Якщо адресу сторінки з цікавим для нас матеріалом невідомо і сторінки з відповідними посиланнями також немає, доводиться розшукувати матеріали у всьому Інтернеті. У цьому випадку застосовують пошукові системи — спеціальні web-вузли.

Існують дві основних методи пошуку у глобальній мережі.

У першому випадку ви шукайте web-сторінки, які стосуються певної темі. Пошук здійснюють вибором тематичної категорії і поступовим її звуженням. Такі пошукові системи називають пошуковими каталогами. Вони зручні, коли ви знайомитеся з новою для себе темою чи хочете переглянути широковідомий «класичний» ресурс на цю тему.

Інший спосіб пошуку використовують, якщо тема носить вузький, специфічний характер або потрібні рідкісні, маловідомі ресурси. У цьому випадку потрібно знати, які ключові слова має містити документ з цікавої для вас теми.

Недоліком добірок посилань і пошукових каталогів є те, що вони пропонують невеликий за обсягом перелік посилань на сайти з потрібної теми, бо їх створюють люди. Для багатократного збільшення області пошуку цю роботу потрібно автоматизувати. Для цього були розроблені пошукові ситеми.

Пошук у таких системах здійснюють за допомогою спеціальних програм, які постійно переглядають веб-сайти Інтернету, автоматично створюють каталоги посилань та підтримують відповідність між створеними каталогами і наявними у мережі матеріалами. Робота користувача з пошуковою системою базується на формуванні запиту, згідно з яким відбувається добір потрібних документів. Запит формують за допомогою одного або кількох ключових слів. Результати пошуку надають у вигляді списку посилань і короткої анотації до них.

Ключове слово — це слово, яке найповніше відображає інформацію, яку потрібно знайти.

Запит — це набір ключових слів, за якими здійснюють пошук і відбір необхідних документів.

Пошукова система — це комплекс програм і потужних комп'ютерів, здатних приймати, аналізувати й обслуговувати запити користувачів з пошуку інформації у глобальній мережі.

Першою пошуковою системою стала Web Crawler, створена в 1994 році. На відміну від того, що були створено раніше, ця система дозволяла користувачам здійснювати пошук за будь-якими ключовими словами на будь-якій веб-сторінці. Це стало стандартом для всіх сучасних пошукових систем.

Адреси пошукових систем добре відомі всім, хто працює в Інтернеті. На сьогодні використовують такі пошукові системи: Мета, Google, Яндекс, Rambler та інші.

2. Використання відкритих джерел інформації в мережі Інтернет. Інструменти класифікації інтернет-ресурсів.

Міжособистісні – це джерела, до яких належать особисті контакти із широким типом представництва: суспільні, політичні, ділові, культурні, військові, соціальні економічні. До міжособистісних джерел відносять безпосередньо осіб – дипломатів, офіційних представників уряду, співробітників дипломатичних представництв, а також інших осіб, які висловлюють офіційну точку зору. Ці джерела найчастіше використовуються у дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для передачі особистісної інформації (це зустрічі президентів віч-на-віч, зустрічі дипломатів). До цих джерел також можна віднести контакти, які відбуваються на рівні міністрів для вирішення поточних, конфліктних і кризових проблем. Міжособистісні джерела часто використовуються також у стратегічних напрямках діяльності, тобто розвідкою, а особливо промисловою розвідкою.

Опосередковані джерела виступають посередниками між конкретним каналом інформації і суспільством (громадською думкою). До них відносять: засоби масової комунікації, інформаційно-аналітичні установи, електронні засоби комунікації, архіви і бібліотеки та інші соціальні інституції, що забезпечують збереження і розповсюдження МІ.

Опосередковані джерела поділяються на:

Офіційні – органи державної влади, силові структури, спеціалізовані науково-дослідні інституції та установи та інші державні органи, що виступають з офіційною точкою зору. Крім того органи статистики, що надають інформаційно-аналітичну економічну інформацію (тобто аналіз економіки по всіх галузях діяльності держави), інформацію, яка подається установами соціальної політики і праці, інститутом демографії, статистику промисловості (доходи, валовий збір, кредити та ін.), інформацію силових структур. При цьому слід розуміти різницю між офіційною точкою зору установи (заява, нота) і особистою точкою зору працівника цієї організації, яка вже не є офіційною.

Неофіційні – це джерела, які представляють суб'єктивні оціночні прогнози та аналіз соціально-економічної та політичної ситуації: заяви і повідомлення політичних партій та рухів, громадських організацій і структур (політична партія, якщо вона не є домінуючою в державі, не може виступати від імені держави з офіційною точкою зору), соціологічні дослідження, аналітичні прогнози, повідомлення засобів масової комунікації, якщо вони не є офіційними представниками виконавчої влади.

Опосередковані джерела (офіційні та неофіційні) в свою чергу поділяються на:

Відкритіджерела – інформація, яка публікується в офіційних виданнях, повідомлення про наукові розробки, діяльність промисловості, банківської системи тощо.

Це може бути інформація загального характеру: політична, економічна, військова для оцінки економічного та політичного потенціалу держави. Така інформація використовується для складання прогнозів на довготривалий період, а також для прийняття рішень політичними, економічними та військовими органами. Ця інформація потрібна для розробки політичної або економічної стратегії, для дипломатії під час переговорів і для планування політичних кроків і стратегії міжнародних відносин у майбутньому.

Крім того, існує спеціальна інформація, що стосується конкретної галузі. Вона може мати відношення до економіки, науки, сировинних ресурсів, військової справи тощо. Ця інформація – частина загального стратегічного планування, а також призначена для аналізу й прогнозування вузького кола спеціалістів-міжнародників.

Закриті джерела інформації – до них належать: розвідувальні, дипломатичні, стратегічні, статистичні джерела (наприклад, статистика про продукцією військово-промислового комплексу), інформація про новітні технології, які становлять державну таємницю, а також інша інформація, що віднесена до таємної. До закритої інформації (джерел) відносять: інформацію, що міститься у директивах і вказівках посадовим особам, які представляють державу на міжнародних переговорах, консультаціях та нарадах; інформацію про стратегію і планування зовнішньої політики; відомості про номенклатуру, обсяги фінансування операцій експорту та імпорту озброєння. Кожна країна має закон “про державну таємницю і національну безпеку”, і додаток “звіт відомостей, що становлять державну таємницю”. Цей додаток встановлюється урядом, публікується в офіційних виданнях і змінюється відповідно зі змінами пріоритетів держави.

Конфіденційні – це джерела, які захищаються законом і які вміщують інформацію спеціального призначення з точки зору зацікавлених країн. До них відносять:

– інформацію, правовий режим якої встановлено державою;

– відомості, які знаходяться у володінні фізичних чи юридичних осіб;

– інформацію комерційного характеру, отриману юридичними особами за власні кошти. Доступ до неї визначають юридичні особи.

До цих джерел відносяться документи (публікації, технічні носії інформації, технічні засоби обробки інформації, інформаційні продукти) промислової, інтелектуальної, політичної сфери, а також інформація, яку відносять до розвідувальної. Це можуть бути джерела розвідки, закриті джерела міністерств і відомств (існує три ступені секретності: 5, 10, 15 років, після закінчення цього строку інформацію можуть розсекретити – оприлюднити). Конфіденційне джерело розкривається тільки у випадку проведення судового слідства із санкцій прокурора або коли інформація має характер, що стосується існування людства та життєдіяльності всієї цивілізації.

Елементи міжнародного інформаційного потоку ( канали розповсюдження інформації ):

– Дипломатичні та політичні канали.

– Мас-медіа.

– Технологічні канали комунікації.

– Військові організації.

– Сфери людської діяльності (туризм, міграція, мандрівки).

– Освітні, наукові, культурні обміни.

3. Контентне наповнення електронного видання. Копірайтінг.