Державна соціальна політика

Демографічні зміни в сучасній Україні спричиняють значний вплив на соціальну політику держави. Збільшення частки осіб похилого віку та зміна співвідношень між поколіннями впливає на всі сектори соціальної сфери, на пенсійну зокрема.

Метою державної політики щодо подолання негативних наслідків старіння населення є адаптація українського суспільства до процесу демографічного старіння та забезпечення гармонійної інтеграції представників різних поколінь і їх креативної взаємодії. Базові аспекти такої політики викладено у «Стратегії демографічного розвитку України на 2006-2015 роки». «Стратегію демографічного розвитку України» розроблено відповідно до Концепції демографічного розвитку на 2005-2015 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8.10.2004 № 724-р, на виконання рекомендацій парламентських слухань «Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки», схвалених Постановою Верховної Ради України від 05.06.2003 № 940, та доручення Кабінету Міністрів України.

Завдання стратегії:

- Забезпечення економічних передумов гідного життя в похилому віці.

- Створення умов для реалізації творчого і трудового потенціалу громадян похилого віку.

- Забезпечення рівного доступу громадян похилого віку до засобів збереження, поліпшення та охорони здоров’я.

- Сприяння подовженню періоду самостійного незалежного життя в старості.

Основні напрями стратегії:

- підвищення життєвих стандартів та створення недискримінаційної системи соціального забезпечення для населення похилого віку;

- сприяння розвитку освіти впродовж життя і створення умов для реалізації економічної активності громадян похилого віку;

- розвиток відповідної інфраструктури та розробка комплексу заходів, спрямованих на подовження тривалості самостійного незалежного життя громадян похилого віку;

- забезпечення громадян похилого віку засобами охорони, збереження та поліпшення здоров’я;

- посилення правової захищеності громадян похилого віку;

- формування громадської усвідомленості процесу старіння та впровадження основних гуманітарних принципів адаптації до цього процесу.

Для забезпечення підвищення життєвих стандартів та створення недискримінаційної системи соціального забезпечення для громадян похилого віку необхідними діями визначено:

- посилення координації діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у вирішенні проблем, пов'язаних із життєдіяльністю населення похилого віку;

- стимулювання (засобами податкової політики, соціальної реклами, пропаганди існуючого позитивного досвіду тощо) підприємств до встановлення за рахунок власних коштів доплат до пенсій ветеранам праці, надання і оплати житла, торговельно-побутового, медичного і санаторно-курортного обслуговування, а також надання безоплатної допомоги в погашенні заборгованості за банківським кредитом;

- розробка регіональних та відомчих програм щодо поліпшення соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку.

Сприяння розвитку освіти протягом життя і створення умов для реалізації права на працю осіб похилого віку, які бажають працювати, передбачає реалізацію наступних завдань:

- посилення контролю за проявами дискримінації при прийнятті на роботу і звільненні працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку;

- створення на підприємствах передумов для професійної переорієнтації і перепідготовки працівників передпенсійного і громадян похилого віку, включаючи навчання за їх бажанням новим професіям з урахуванням адаптаційних і вікових можливостей цих осіб;

- забезпечення вільного доступу до інформаційних матеріалів та отримання профорієнтаційних послуг громадянами похилого віку, які зберегли працездатність, бажають працювати та звернулись до служби зайнятості;

- створення законодавчих та організаційних передумов для реалізації на підприємствах, в установах, організаціях програм підготовки до виходу на пенсію за віком, які передбачають щадні умови праці, запровадження, за бажанням працівника, роботи у режимі скороченого робочого часу;

- прискорення технологічної перебудови виробництва на постіндустріальних засадах з поступовим усуненням шкідливих чинників і посиленням розвиваючої компоненти праці, спрямоване на подовження творчого періоду життя працівника і створення передумов для доведення віку виходу на пенсію до європейських стандартів.

Розвиток відповідної інфраструктури та розробка комплексу заходів, спрямованих на подовження тривалості самостійного незалежного життя громадян похилого віку, мають здійснюватися шляхом:

- налагодження виробництва харчових продуктів, одягу, взуття, предметів особистого користування, спеціальних меблів, предметів побуту, пристосованих для потреб громадян похилого віку;

- розширення виробництва реабілітаційних засобів та забезпечення ними осіб із втраченими та ослабленими функціями;

- забезпечення комфортності перебування громадян похилого віку в транспорті, у житлових приміщеннях і навколожитловому просторі, у приміщеннях підприємств торгівлі, побутового та медичного обслуговування шляхом організації місць для відпочинку, проміжних зупинок, спеціалізованих пасажирських місць, прилавків, торговельних терміналів для інвалідів, захищених пристосованих пішохідних переходів, а також - розвитку спеціальних видів транспорту, виробництва спеціальних меблів та ін.;

- підвищення ефективності надання соціальних послуг громадянам похилого віку та сім'ям, у складі яких є громадяни похилого віку, які потребують сторонньої допомоги; розробка і впровадження стандартів забезпечення таких сімей у разі потреби необхідними послугами;

- удосконалення діяльності наявних закладів та створення нових форм забезпечення тимчасового перебування в них громадян похилого віку, які потребують сторонньої допомоги, на час відпочинку осіб, що доглядають за ними;

- вдосконалення мережі територіальних центрів соціального обслуговування громадян похилого віку (з реабілітаційними відділеннями, відділеннями денного, тимчасового, стаціонарного перебування і лікувально-оздоровчими комплексами) та відділень соціальної допомоги вдома самотнім непрацездатним громадян похилого віку із забезпеченням охоплення при цьому всіх осіб, які її потребують;

- відновлення діяльності існуючих та створення нових фізкультурно-оздоровчих закладів для забезпечення задоволення всіх потреб громадян похилого віку у заняттях фізичною культурою.

Забезпечення громадян похилого віку засобами охорони, збереження та поліпшення здоров’я реалізовуватиметься через:

- забезпечення гарантованого рівня та високої якості надання безкоштовної кваліфікованої медичної допомоги;

- розширення мережі закладів охорони здоров’я та соціального захисту, перебування та підвищення якості обслуговування в них громадян похилого віку;

- забезпечення доступності для всіх верств населення сучасних засобів діагностики, профілактики, лікування та реабілітації основних захворювань, викликаних віком.

Посилення правової захищеності громадян похилого віку вимагає:

- підвищення відповідальності органів виконавчої влади за забезпечення користування громадянами похилого віку всіма соціально-економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами;

- запобігання невиконанню законів та будь-яким спробам суб'єктів права законодавчої ініціативи звузити обсяг чи зміст існуючих прав ветеранів праці, які містяться у законодавчих нормах;

- забезпечення координації зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, спрямованих на захист прав громадян похилого віку.

Формування громадської усвідомленості процесу старіння та впровадження основних гуманітарних принципів адаптації до цього процесу потребує:

- пропаганди шанобливого ставлення до громадян похилого віку, їх заслуг перед суспільством, виховання дітей та молоді у дусі поваги до них;

- формування світогляду солідарності поколінь, виховання почуття відповідальності у дітей за долю престарілих батьків, підвищення престижу сім'ї, в якій живуть кілька поколінь;

- всебічного сприяння розвитку руху взаємодопомоги серед громадян похилого віку (волонтерського руху) на базі місцевих рад ветеранів війни і праці [35].

Позитивним, на нашу думку, є те, що у «Стратегії демографічного розвитку» особливу увагу приділено удосконаленню механізму диференційованого надання державної підтримки у сфері регіонального демографічного розвитку; розвитку та використанню механізмів соціального діалогу, підтримці регіональних і місцевих соціальних ініціатив щодо розв’язання регіональних проблем демографічного розвитку.

Діюча в Україні система державних органів, у тому числі тих, що здійснюють управління соціальним захистом населення, визначена Конституцією України й іншими законодавчими актами. Вона є відображенням цілей і задач, що стоять перед державою на сучасному етапі розвитку. Такі суб'єкти державної влади, як Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України і Верховний Суд України мають ті чи інші повноваження в сфері соціального забезпечення населення.

У системі органів, що здійснюють управління соціальним забезпеченням, виділяються, насамперед, органи законодавчої і виконавчої влади. Вони займають першорядне місце в структурі органів державної влади і відіграють провідну роль у керівництві всією системою соціального захисту населення.

Єдиним органом законодавчої влади в країні є Верховна Рада України. Вона приймає закони про основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні показники витрат, які включаються в Державний бюджет, визначає розмір (тариф) обов'язкових страхових внесків підприємств, організацій і громадян. У сфері діяльності вищого законодавчого органу країни знаходяться питання подальшого удосконалювання правової бази, що стосується пенсійної реформи, медичного, соціального страхування, соціальної підтримки сімей з дітьми.

Винятково важлива роль у розробці і впровадженні в життя соціальної політики належить Президенту України. Він затверджує національні програми соціального захисту населення, призначає членів Кабінету Міністрів України, підписує закони, приймає укази з питань соціального захисту, у тому числі по пенсійному забезпеченню, по боротьбі з бідністю, попередженню виробничого травмування та професійних захворювань, трудової реабілітації інвалідів та інше.

До компетенції Кабінету Міністрів України, як вищого органу в системі виконавчої влади, відносяться питання, пов’язані з реалізацією та дотриманням гарантій прав громадян, що передбачені законодавством щодо соціального захисту. Кабінет Міністрів розробляє та здійснює через систему органів виконавчої влади загальнодержавні програми соціально-економічного розвитку країни, приймає або затверджує нормативні акти, що регламентують діяльність органів соціального захисту населення.

Законодавством України встановлюється необхідний рівень гарантій прав громадян похилого віку в усіх сферах життя суспільства. Ці громадяни можуть користуватися всіма соціально-економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України.

Конституція України забороняє дискримінацію громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров’я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом» [13].

Гарантовані державою пільги та визначено механізми їх реалізації щодо організації медичного, соціально-побутового обслуговування, пенсійного та матеріального забезпечення осіб похилого віку забезпечені низкою Законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» [9], «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» [10], «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» [4], цілий ряд урядових постанов і розпоряджень. Законодавчі акти спрямовані на підтримку громадян похилого віку, повернення їх до самостійного повноцінного життя.

Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» окреслює засади державної політики щодо людей похилого віку [4]. Закон спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до людей похилого віку та забезпечення їх активного довголіття. Відповідно до цього закону (Стаття 1), ветеранам праці та громадянам похилого віку гарантуються рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя. Стаття 2 проголошує, що дискримінація громадян похилого віку в усіх галузях соціально-правових відносин забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Також визначено статус громадян похилого віку та гарантії їх соціального захисту. Стаття 10 проголошує: «Громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року». У статтях 19-45 закріплюються види державної допомоги та пільги, що на них мають право громадяни похилого віку.

Законом України «Про соціальні послуги» окреслено організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги [8]. Згідно Статті 1 цього Закону соціальні послуги для людей похилого віку «…це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя».

Основні положення соціальної політики держави щодо інвалідів визначені у Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» [9]. Цей закон передбачає медичну, соціально-трудову реабілітацію та адаптацію інвалідів; визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість їм вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями й інтересами. Законом також передбачено створення належного архітектурно-інженерного середовища, пільги у наданні житла.

В окремому законі визначені засади соціального захисту осіб похилого віку з числа ветеранів війни та дітей війни, життєзабезпечення яких підтримується системою пільг та компенсацій. Ветеранам війни, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надаються пільги щодо користування житлово-комунальними послугами, оплати послуг зв’язку, санаторно-курортного лікування, ремонту житла, проїзду в міському та приміському транспорті, встановлені надбавки до пенсії [10].

Додаткові соціальні гарантії дітям війни (дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років) тобто людям похилого віку, яким на даний час від 63 до 80 років окреслені Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Зокрема діти війни мають право на 25-відсоткову знижку плати за користування комунальними послугами у межах середніх норм споживання та безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту та приміського транспорту загального користування в сільській місцевості, а також підвищення до пенсії [7].

Законом України «Про жертви нацистських переслідувань» визначає засади соціального захисту жертв нацистських переслідувань, відповідно до якого вказана категорія громадян має право на знижку плати за житлово-комунальні послуги, придбання палива та скрапленого балонного газу в межах середніх норм споживання, оплату послуг зв’язку, встановлення телефонів, санаторно-курортне лікування, капітальний та поточний ремонт житла, пільговий проїзд автомобільним, залізничним, водним та повітряним транспортом, компенсацію на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобілів і на транспортне забезпечення [11].

Соціальна захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду її розмірів гарантується Конституцією України, законами України «Про пенсійне забезпечення», «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України», іншими нормативними актами. Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника, за вислугу років та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України [5].

Пенсійна система доповнюється системою пільг, компенсацій, гарантій, програмою житлових субсидій та іншими видами державної соціальної допомоги громадянам похилого віку.

Разом з тим, зважаючи на скрутне матеріальне становище переважної більшості людей похилого віку в Україні, нагальною потребою стає вдосконалення системи пенсійного забезпечення на засадах соціальної справедливості з урахуванням страхового стажу та суми сплачених страхових внесків. Концепція подальшого проведення пенсійної реформи передбачає удосконалення пенсійної системи та подальше проведення пенсійної реформи здійснюватиметься за напрямами забезпечення стабільного функціонування пенсійної системи, забезпечення соціальної справедливості у солідарній пенсійній системі. Також серед напрямів визначено формування ефективної, надійної системи недержавного пенсійного забезпечення; удосконалення та спрощення механізму функціонування та забезпечення зрозумілості пенсійної системи для громадян і роботодавців; забезпечення громадського контролю за функціонуванням Пенсійного фонду; уніфікація пенсійного законодавства.

Очікується, що реалізація концепції пенсійної реформи дасть змогу забезпечити, зокрема, фінансову стабільність пенсійної системи, конституційний рівень пенсійних виплат і дотримання положень Європейського кодексу соціального забезпечення.

Соціальне забезпечення і соціальне обслуговування є складовими соціального захисту [3, с. 401]. Соціальне забезпечення людей похилого віку включає систему заходів, спрямовану на захист матеріального становища, надання грошової і матеріальної допомоги, зміцнення системи соціального обслуговування клієнтів – людей похилого віку. Соціальне обслуговування включає сукупність соціальних послуг, які надають громадянам похилого віку вдома і у спеціалізованих державних закладах та структурах, що діють за підтримки органів місцевого самоврядування, а також громадських, релігійних організацій, доброчинних фондів і допомоги приватних осіб.

Пріоритетними напрямками соціального захисту людей похилого віку є:

1) профілактика - полягає у збереженні добробуту літньої людини за допомогою зменшення чи усунення чинників ризику, з метою запобігання її наступного переведення в установи соціального обслуговування стаціонарного типу;

2) підтримка як необхідна людям похилого віку форма допомоги (для збереження максимально можливого рівня самостійності);

3) представництво і захист інтересів людей похилого віку, визнаних недієздатними (для надання їм необхідної допомоги) [14, c. 450].

Здійснення соціального захисту людей похилого віку повинно базуватися на наступних принципах: надання державних гарантій; забезпечення рівних можливостей щодо отримання соціальних послуг і їхньої доступності; наступність усіх видів соціального обслуговування; орієнтування соціального обслуговування на індивідуальні потреби громадян; пріоритетність заходів із соціальної адаптації [2, с. 12-14].

Система соціального захисту людей похилого віку в Україні представляє собою поєднання таких систем як система соціального страхування, універсальні системи, система соціальної допомоги, а також система адресної соціальної допомоги [21, с. 115]:

· Система соціального страхування включає обов'язкове державне пенсійне страхування та державне соціальне страхування, що стосується людей похилого віку, які продовжують бути працівниками підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності. Пенсійне страхування має державно-обов'язковий характер: кожне підприємство, установа, організація, фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю, підлягають обов'язкової реєстрації як страхувальника, а всі працівники найманої праці з моменту надходження на роботу вважаються застрахованими [28].

· Універсальні системи: державна система охорони здоров’я, яка фінансується через місцеві та державний бюджети; соціальний захист осіб, які постраждали в результаті аварії на ЧАЕС; благодійна діяльність - від надання благодійної допомоги у виді одноразової чи систематичної фінансової, матеріальної й іншої підтримки до прийняття на себе благодійними організаціями витрат по безкоштовному, повному або частковому утримання об'єктів благодійної діяльності [6].

· Система соціальної допомоги передбачає надання різного роду допомог (грошові, натуральні). За рахунок прямих асигнувань з державного бюджету надаються численні види допомоги, медичне обслуговування, протезування, забезпечення засобами пересування інвалідів. Сюди також відноситься соціальне обслуговування [20, с. 116].

· Система адресної соціальної допомоги.

Таким чином, задекларована законодавством державна соціальна політика щодо людей похилого віку спрямована на всебічний гарантований соціальний захист цієї категорії населення.