Поняття норми літературної мови

Що ж піддається більше змінам – норми чи правила?

Правила стосуються мовних рівнів, це конкретні положення про використання мовних одиниць в усному і писемному мовленні.

Норми – історично і соціально зумовлені, більш динамічні, ніж правила.

Зміни норм призводять до змін правил, правила частіше змінюються, ніж норми. На норми впливають як зміни в суспільномі розвитку, зміни психології народу, так і фактори суб’єктивні.

Мовна норма – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації і вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі. Окрема мовна норма усвідомлюється через окреме мовне правило, тобто через її окремий опис, визначення. Чим ширше певне мовне явище використовується і усталюється писемно, тим очевидніша його нормативність, тим менше така мовна одиниця стає об’єктом для різних оцінок, кваліфікацій.

Сталість норм – один із показників досконалості кожної літературної мови.

Норми характеризуються системністю, історичною та соціальною зумовленістю, стабільністю.

Основні риси мовної норми:

Ø традиційність;

Ø гнучка стабільність, сформована змінами культурно-історичних умов розвитку літературної мови;

Ø варіантність.

Варіантні (варіативні) мовні норми найчастіше представлені в мові у двох паралельних виявах: учневі і учню, на батьковому і на батьковім, восьми і вісьмох тощо. Кожна варіантна (паралельна) форма мовних одиниць найчастіше має неповторну стилістичну індивідуальність.

У мові і мовленні розрізняють такі види варіантності:

Ø семантико-лексичну, яка виявляється у синонімах: занапастити, погубити, загубити, знівечити, сплюндрувати, доконати тощо;

Ø лексико-граматичну: певне слово тільки своєю морфологічною формою вносить зміну до семантики того самого словосполучення: принеси стілець (конкретний) і принеси стільця (якого-небудь), взяв ніж (конкретний) і взяв ножа (будь-якого);

Ø граматична (морфологічна): дві паралельні форми розрізняються не семантично, а лише граматично (морфологічно), фонетично і стилістично:

на робітнику / на робітникові,

коромисел / коромисло, безлад / безладдя, цебер / цебро (ч.р. і с.р.)

бистрина / бистрінь, одежа / одіж, латина / латинь, недбалість / недбальство, щебет / щебетання, розлучення / розлука;

глибина (ж.р., І відм.) / глибінь (ж.р., ІІІ відм.);

у книзі / на книзі / при книзі (М.в.);

штанами / штаньми / штанями (О.в.)

сьома / сімома, вісьми / вісьмох, десятьма / десятьома;

піднімати / підіймати, хай / нехай (морфемно-фонетична варіантність);

переступити поріг / переступити через поріг, вчитися грамоти / вчитися грамоті; я читаю / читаю; переможець перший / перший переможець (синтаксичні варіанти);

Ø варіантність фразеологічна найбільш розгалужена і не завжди підлягає очевидній визначеності: у Бога за пазухою / у Бога за дверима / у Бога за плечима тощо;

Ø фонетична варіантність – два різні звуки в межах однозначного, того самого слова: побачив у ньому / побачила в ньому, між / поміж / помежи.

Варіантність простежується на всіх рівнях мови, особливо на синтаксичному, це явище вкрай важливе з погляду стилістичного, одне з багатств мови, її виражальної різноманітності, її евфонії, милозвучності: дурний / небагатий на розум / нерозумний / з неба зірок не хапає (різні вияви варіантності).

Типи норм:

Ø орфоепічні (вимова, інтонування);

Ø акцентуаційні (наголошування слів);

Ø графічні (передача звуків на письмі): чотирма, а не чотирьма;

Ø орфографічні (правопис слів): феєрверк, а не фейерверк;

Ø лексичні: надійшло, а не прийшло повідомлення; настала, а не наступила зима;

Ø морфологічні: найперший, а не самий перший; протягом, а не на протязі року;

Ø синтаксичні: кабінет завідувача кафедри, а не кабінет завідуючого кафедри;

Ø фразеологічні;

Ø пунктуаційні;

Ø стилістичні.