Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Стаття 13. КУпАП ⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2 До (неповнолітніх) осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 КУпАП: 1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) догана або сувора догана; 4 ) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
39. Загальна характеристика фінансового та банківського права України. Банківське право України регулює різноманітні за своїм змістом банківські правовідносини, пов’язані з банківською діяльністю та її здійсненням. Численні й різноманітні норми та інститути банківського права взаємопов’язані і відображуються в їх єдності та узгодженості. Однак суспільні відносини, що становлять предмет банківського права, здійснюються через відповідну систему. Система банківського права - це логічно послідовне і внутрішньо узгоджене розміщення норм та інститутів банківського права.
40. Поняття про банківську систему. Банки є головною ланкою у фінансовій системі держави. Правовий статус банків і порядок здійснення банківської діяльності в Україні визначаються Конституцією України (статті 99,100) та Законами України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. та "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. Банки є юридичними особами, економічно самостійними та повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а також стосовно вимог і вказівок, що не відповідають чинному законодавству. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, окрім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність. Банківська система України побудована за дворівневим принципом. Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України (НБУ), який здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а також сприяння дотриманню стабільності банківської системи і в межах своїх повноважень — цінової стабільності. Національний банк України є юридичною особою, має статутний фонд (10 млн грн.), який перебуває в загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного Герба України, займається господарською діяльністю. При цьому свою діяльність Національний банк здійснює самостійно, незалежно від органів державної влади, у своїй діяльності підзвітний Президентові України та Верховній Раді України. 41. Система фінансового права України. Фінансове право, як і будь-яка галузь права, складається з великої кількості фінансово-правових норм. Разом вони складають складну систему. Усередині системи фінансово-правові норми групуються в різні підрозділи для регулювання фінансових відносин, що складаються відповідно до об'єктивно існуючих ланок фінансової системи, тобто внутрішнє угрупування фінансово-правових норм залежить від особливостей фінансових відносин, а їх єдність забезпечується спільністю предмета правового регулювання. У фінансовому праві як галузі права норми інтегруються в самостійні підгрупи - інститути, регулюючі однорідні фінансові відносини у сфері бюджету, державного кредиту та ін. Кожний вид фінансових відносин є відносно самостійним і регулюється у зв'язку з цим також відносно самостійною групою фінансово-правових норм, які в сукупності утворюють інститути фінансового права.
42. Правові основи податкових відносин. Податкове право. Податкове право — це частина фінансового права, яка регулює відносини, що визначають рух коштів від платника до відповідних централізованих фондів у формі податкових платежів. Податкові відносини виникають між: — державою і податковими органами; — податковими органами і платниками; — державою, податковими органами і фінансово-кредитними установами. 43. Фінансово-правові основи банківської діяльності в Україні Банківська діяльність - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність різних видів банків, банківських інститутів та фінансових установ, що діють у межах загального грошово-кредитного механізму у тій чи іншій країні в певний історичний період і займаються банківською діяльністю. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківська діяльність - це залучення до вкладів грошових коштів фізичних та юридичних осіб і розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Певне місце в регулюванні банківської діяльності займають фінансово-правові відносини. Фінансово-правове регулювання банківської діяльності визначається всіма системоутворюючими галузевими критеріями цієї галузі. Предметом його є фінансові відносини, пов'язані і регулюючі рух публічних грошових фондів, визначальні особливі правові режими руху таких коштів, статус суб'єктів, що беруть участь у цьому, з позицій виняткового положення держави та територіальних громад як власників фондів. 44. Правові основи валютного регулювання та валютного контролю в Україні Валютні відносини — це різновид грошових відносин, які виникають у процесі функціонування грошей у міжнародному обігу. Чинне законодавство України розрізняє такі поняття валюти: — "валюта України" — власне валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України; — "іноземна валюта" — власне іноземна валюта, банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах* Правове регулювання валютних відносин в Україні здійснюється відповідно до банківського законодавства; на підставі Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" й інших підзаконних нормативно-правових актів. Правове регулювання валютного контролю Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Головним органом валютного контролю є Національний банк України. Контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через банки, покладається на уповноважені банки, що здійснюють ці операції, а відтак це передбачає виконання функцій агента валютного контролю. Серед державних органів, наділених контрольними повноваженнями в сфері здійснення валютних операцій, є: 1. Органи Державної податкової служби. 2. Міністерство зв'язку України в частині дотримана правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. 3. Органи Державної митної служби України здійснюють контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. 45. Загальне поняття про цивільне право України Поняття цивільного права. це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. ЦП властиві особливі ознаки, які тісно пов’язані із специфічними рисами предмета і методу: 1) ЦП як сукупність юр-них норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини та особисті немайнові відносини, тобто певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання; 2) регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин; 3) сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації, держава, АРК, інші соціальні утворення; 4) метою цивільно-правового регулювання є повніше задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. 46. Суб'єкти та об’єкти цивільних правовідносин. Суб’єктами цивільного права можуть бути фіз. особи(громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, громадські організації),держава, інші організації(релігійні, спільні підприємства, за участю укр. та іноземних юридичних осіб, іноземні організації). Правовий статус суб’єктів цивільних правовідносин визначається їх правосуб’єктністю (правоздатністю і дієздатністю). Активний суб’єкт – це суб’єкт права, пасивний суб’єкт – це суб’єкт обов’язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб’єкт права і лише суб’єкт обов’язку дуже мало. Як правило, кожен з учасників має суб’єктивні права і несе обов’язки. Об'єкт правовідносин - це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки.
47. Система цивільного права України.(ЦП –Цивільне право) Базовим елементом будь-якої системи права є правова норма. Базовим елементом ЦП є цивільно-правова норма, тобто певне правило поведінки, встановлене або санкціоноване компетентним державним органом. Цивільно-правовий інститут – це сукупність цивільно-правових норм, що регламентують відносно самостійну систему суспільних відносин. Підгалузями ЦП є право власності та зобов’язальне право. Від системи ЦП потрібно відрізняти систему цивільного законодавства як сукупність нормативних актів. ЦП поділяється на 2 частини: загальна і особлива. В загальній частині містяться норми, що визначають предмет і метод ЦП, правовий статус суб’єктів ЦП, відносини представництва та довіреності та інші аспекти участі суб’єктів цивільно-правових відносин. Особлива частина ЦП містить норми, що регулюють відносини власності та інші речові права, зобов’язальні відносини, відносини пов’язані із спадкуванням, відносини інтелектуальної власності, питання застосування іноземного ЦП на території України.
48. Поняття речей та їх види.
Під річчю розуміють усе те, що об’єктивно існує та за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини. Речі залежно від їх особливостей поділяються на такі види: 49. Поняття цінних паперів та їх види. Цінним папером – є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб’єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такі види цінних паперів: а) акції, б) облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, в) облігації місцевих позик, г) облігації підприємств, д) казначейські зобов’язання, е) ощадні (депозитні) сертифікати, є) векселі, ж) сертифікати фондів операцій з нерухомістю, з) іпотечні сертифікати, інші види цінних паперів, передбачені ГКУ та іншими законами. Порядок реєстрації цінних паперів обумовлений законом України «Про цінні папери і фондову біржу». 50. Поняття цивільно-правового договору. Види договорів. Договором визнається угода двох і більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Оскільки договір є різновидом угоди, то класифікація дог-рів може проводитися за тими ж критеріями, що й клас-я угод. Так, дог-ри поділяються на платні і безоплатні. У платному дог-рі дії однієї сторони відповідає обов’язок іншої сторони вчинити зустрічну дію, пов’язану з наданням будь-якого майна. У безоплатному обов’язок здійснити те чи інше майнове надання покладається на одну сторону. Напр., перадача майна за дог-ром дарування. В залежності від моменту виникнення дог-ри поділ. на консесуальні і реальні. Для укладення консе-го дог-ру достатньо погодження волі уч-ків дог-ру. В момент, коли узгодження волі проведено відносно всіх суттєвих умов, угода вважається укладеною. Більшість угод є консе-ми. Для уклад. реального дог-ру одного волевиявлення сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні дії і лише після їх вчинення дог-р вваж. укладеним.(передати річ). За значенням підстав для дійсності дог-ру вони поділ. на казуальні та абстрактні. Напр, дог-р майнового найму дає можливість наймачеві одержати чужу річ у тимчасове користування за плату, а за дог-ром дарування дарівник передає безоплатно другій стороні майно у власність. Ці договори, а також більшість є казуальними, оскільки мають на меті досягенння певного правового результату. В абстактному дог-рі допускається замовчування мети дог-ру. Але дог-м властиві й певні особливості, що зумовлюють наступний їх поділ. Так, за правилами формування змісту дог-ри поділ. на іменні і безіменні. Іменні дог-ри це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦКУ або в інших н.а., що визнають їх поняття, коло прав та обв’язків сторін. Безименні дог-ри безпосередньо зак-вом не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (агентський дог-р, інжиринг.) За ознакою розподілу прав та обв’язків між сторонами розрізняють односторонні і двосторонні. В односторонньому дог-рі одна сторона має лише суб”єктивні права, а інша лише суб’єктивні обов’язки (дог-р позики, дарування). У двосторонніх дог-рах права та обов’язки поклад. на обидві сторони (к-продаж, поставка). Розрізняють також дог-ри комутативні і алеаторні. Комутативні – це дог-ри, при укладенні яких сторонам відоме співвідношення та обсяг прав та обов’язків сторін. Алеаторні – це дог-ри на ризик, тобто при укладенні дог-ру сторони не можуть чітко визначити межі вионання своїх обов’язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежіть від випадку.
51. Поняття, істотні умови та сторони договору купівлі-продажу За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає чи зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК Ук- раїни).Договір купівлі-продажу є оплатним, може бути консенсуальним або реальним, двостороннім. Сторонами в договорі купівлі-продажу— продавцем і покупцем — можуть бути всі учасники цивільного обігу — громадяни, юридичні особи чи держава. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну. Предмет договору купівлі-продажу може бути різним, але має узагальнену назву — товар. Договір купівлі-продажу може бути укладений залежно від особливостей того чи іншого його різновиду — в усній або письмовій (простій чи нотаріально засвідченій) формі, а також за допомогою конклюдентних дій. Різновидами договору купівлі-продажу є: договір роздрібної купівлі-продажу; договір купівлі-продажу на аукціонах і біржах; договір купівлі-продажу майна у процесі приватизації; форвардний, ф’ючерсний та опціонний; зовнішньоекономічний. Вони регулюються, крім ЦК України, іншими нормативними актами. Не є купівлею-продажем передача об’єктів права державної власності в комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також передача об’єктів права комунальної власності в державну власні 52. Поняття, істотні умови та сторони договору оренди За договором найму (оренди) житла одна сторона — власник житла (наймодавець) — передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ст. 810 ЦК). За своєю юридичною природою договір найму (оренди) житла є консенсуальним, оплатним, строковим, двостороннім, багатостороннім. Договір найму житла укладається у письмовій формі. Недодержання письмової форми договору найму житла не тягне його недійсності. Договір укладається тільки на житло, яке перебуває у приватному житловому фонді, і є добровільною угодою двох рівноправних сторін, жодна з яких не може бути зобов’язана укладати цей договір. Договір комерційного найму може укладатися на строк менше року (подобово, помісячно, поквартально). 53. Поняття, істотні умови та сторони договору надання послуг. Договір про надання послуг є двостороннім: обов’язок виконавця надати послугу кореспондується з обов’язком замовника її оплатити, якщо договір оплатний, або відшкодувати фактичні витрати, якщо договір безоплатний. Крім того, договір про надання послуг є консенсуальним – вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов. Форма договору Як правило, договір про надання послуг укладається у письмовій формі. У спеціальних нормативних актах, що регламентують порядок надання тієї чи іншої послуги, можуть бути встановлені вимоги до форми договору. Наприклад, договір про екскурсійне обслуговування може оформлятися шляхом видачі ваучера. Крім того, виконавець зобов’язаний видати замовнику документ, що підтверджує підставу сплати та суму отриманих коштів (для юридичної особи) або розрахунковий документ, який свідчить про факт надання послуги (для споживача).
54. Поняття, істотні умови та сторони договору виконання робіт.
55. Поняття, істотні умови та сторони договору перевезення.
56. Поняття, істотні умови та сторони договору страхування.
57. Поняття цивільної правоздатності. Момент виникнення та припинення.
58. Поняття цивільної дієздатності та її види. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦКУ і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Повна дієздатність. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття Часткова дієздатність. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1)самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; Неповна дієздатність. фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1)самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2)самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3)бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4)самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Обмежена дієздатність. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, Визнання фізичної особи недієздатною Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування 59. Повна та неповна цивільна дієздатність. Неповна дієздатність. фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1)самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2)самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3)бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4)самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. 60. Часткова та обмежена цивільна дієздатність. Часткова дієздатність. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1)самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2)здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Неповна дієздатність. фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1)самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2)самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3)бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4)самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
61. Порядок визнання особи недієздатною. Визнання фізичної особи недієздатною Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.
62. Представництво в цивільному праві.
Представництво – такі відносини, за яких угода, укладена однією особою (представником) від імені іншої особи (яку представляють) створює права і обов’язки безпосередньо для особи, яку представляють. Суть представництва полягає в дія-ті представника щодо реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку представляють. Однак не всякі угоди можуть бути вчинені представником. ЦК передбачає, що не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто та ін угод, зазначених у законі (заповіт має бути підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений). Мета представництва – здійснення представником угод та ін юрид дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Угоди, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, припиняють чи змінюють цив права та обов’язки у іншої особи – особи, яку представляють. У відносинах представництва беруть участь 3 суб’єкти: особа, яку представляють, представник, третя особа. Особою, яку представляють, може бути будь-який суб’єкт цив права – гром, юр особа, незалежно від наявності у них дієздатності. Представником є гром або юр особа, які мають повноваження на здійснення юр дій від імені особи, яку представляють. Представником має бути дієзд-й гром, за винятком осіб, які досягли труд повноліття(16 років).Третьою особою, з якою внаслідок дії представника встановлюються, змінюються або припиняються цив права та обов’язки, може бути будь-який суб’єкт цив права. Відносини представництва регулюються договором доручення або довіреністю.
63. Поняття та види спадкування. Спадкування -- це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України). Спадкування -- це правовідносини, в яких є дві сторони: спадкодавець і спадкоємець. Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи -- громадяни України; особи без громадянства або іноземці. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадках припинення їхньої діяльності порядок передачі їхнього майна іншим особам або державі визначається не нормами спадкового права, а спеціальними правилами про ліквідацію або реорганізацію юридичних осіб. видами спадкування є спадкування за заповітом та за законом. Спадкування за заповітом має місце, коли померла особа залишила після себе заповіт, що не визнаний повністю недійсним. У разі наявності належним чином засвідченого заповіту, спадкування за заповітом має пріоритет перед спадкуванням за законом. За своєю правовою природою заповіт є одностороннім правочином і тому регулюється не тільки нормами спадкового права, але також підпорядковується загальним правилам про правочини.
64. Спадкування за заповітом. Заповіт – це розпорядження особи, зроблене у визначеній законом формі, про долю належних їй цінностей на випадок смерті. Право на заповіт має ФО з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. До нотаріально посвідчених прирівнюються заповіти, складені в екстремальних умовах, якщо вони посвідчені керівником установи, в якій знаходилась особа перед смертю (лікарні, на морському, річковому судні, у пошуковій або іншій експедиції, в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, під вартою тощо). Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька ФО, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може змінити або скасувати заповіт і скласти новий. Заповідач може позбавити права на спадщину одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах. Неповнолітні та непрацездатні повнолітні діти спадкодавця, а також дружина, батьки і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника. Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.
65. Спадкування за законом. За відсутності заповіту, або коли особи, які є спадкоємцями за заповітом, відмовились від спадщини, відб. спадкування за законом. Всі спадкоємці поділ на дві черги: 1-ша черга – діти померлого, дружина, батьки. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їхніх батьків, хто був би спадкоємцем. За відсутності спадкоємців першої черги, або не прийнятті ними спадщини, успадковують спадкоємці другої черги – брати і сестри померлого, а також дід і баба померлого з боку батька, так і з боку матері. 3-тя: рідні дядько та тітка; 4-та: особи, які проживали зі спадкоємцем однією сім’єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини; 5-та: інші родичі спадкодавця до 6-го ступеня споріднення включно, утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Не мають права на спадщину особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь із спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Не мають права стати спадкоємцями батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав, а також батьки і повнолітні діти, які не доглядали спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку. Для придбання спадщини треба в 6-ти місячний термін від дня відкриття спадщини вступити в володіння спадковим майном або подати в нотаріальну контору за місцем її відкриття заяву про прийняття спадщини
66. Способи захисту цивільних прав.
Способи захисту цивільних прав — це поняття, що характеризують конкретні види захисту. Суди, арбітражні суди застосовують відповідні види захисту цивільних прав залежно від змісту суб'єктивного права і характеру його порушення. Закон (ст.б ЦК України) передбачає такі способи захисту цивільних прав: а) визнання права (наприклад, на жиле приміщення за членом сім'ї наймача, якщо останній незаконно позбавляє його можливості володіти і користуватися жилим приміщенням); б) відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право (наприклад, у разі використання чужого твору без договору з автором або його правонаступниками автор, а після його смерті спадкоємці та інші особи, передбачені у законі, вправі вимагати поновлення порушеного права і заборони дій, що порушують право: заборона випуску твору у світ чи припинення йото розповсюдження); в)' присудження до виконання обоє 'язку у натурі (скажімо, коли наймодавець не надає у користування наймачеві зданого у найом майна, наймач вправі у примусовому порядку через суд витребувати у нього це майно (ст. 263 ЦК України)); г) припинення або зміна правовідношення (так, після закінчення строку договору піднайому піднаймач не вправі вимагати його поновлення і зобов'язаний звільнити жиле приміщення — ст.97 Житлового кодексу України). Припинення договору пілнайому жилого приміщення означає припинен-
67. Поняття та види матеріальної шкоди. Шкода — втрати; збитки, іноді людські жертви, неприємності тощо, що є наслідком яких-небудь дій, вчинків. Шкода — це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, її поділяють на майнову і немайнову. Матеріальна, або Майнова шкода — майнові та/чи грошові збитки, спричинені юридичній або фізичній особі.
68. Відшкодування моральної шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Матеріальна, або Майнова шкода — майнові та/чи грошові збитки, спричинені юридичній або фізичній особі.
69. Загальна характеристика трудового права України. Основним джерелом трудового права є Конституція України від 28 червня 1996 p., що закріплює найважливіші трудові права людини і громадянина та гарантії їх реалізації. 70. Система трудового права України. Кожна галузь права є відносно самостійною сукупністю правових норм з відповідною єдністю внутрішньої структури. Трудове право не є винятком. Систему права визначають через систему всіх чинних норм певної держави. За своєю структурою система права поділяється на галузі права, а останні в свою чергу — на окремі інститути. І, нарешті, остання ланка у цій структурі — це норма права. Трудове право за своїм предметом є досить неоднорідним. Крім трудових відносин, які складають основу (ядро) його предмета, воно регулює також цілу низку суспільних відносин, що тісно пов'язані з трудовими. А якщо врахувати ще й те, що самі трудові відносини поділяються на кілька видів взаємозв'язаних між собою відносин — з приводу робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці, охорони праці, то законодавства про працю. Традиційно у системі трудового права виділяють Загальну та Особливу частини. Загальна частина охоплює норми, котрі містять найбільш принципові положення, що характерні для всіх видів відносин галузі права. До таких належать норми, які характеризують предмет і метод трудового права, принципи правового регулювання, форми участі трудових колективів в організації праці і управлінні виробництвом, норми, які встановлюють права і обов'язки суб'єктів трудового права. Особлива частина трудового права об'єднує такі інститути, як трудовий договір, робочий час і час відпочинку, заробітну плату, охорону праці, дисципліну праці, матеріальну відповідальність, трудові спори тощо. Найбільш повний вияв система трудового законодавства отримує у кодифікованому акті, яким є Кодекс законів про працю (КЗпП) України. Однак наявність у Кодексі глави "Загальні положення" не можна сприймати як відповідну загальну частину трудового законодавства, а тим більше Загальну частину трудового права. При характеристиці системи трудового права слід виходити перш за все із структури суспільних відносин, які складають предмет трудового права. Норми, що забезпечують регламентацію конкретних видів трудових і тісно пов'язаних з ними суспільних відносин, утворюють самостійні інститути трудового права, які у своїй сукупності і формують систему галузі. Такими інститутами є: трудовий договір, робочий час, час відпочинку, заробітна плата, трудова дисципліна, охорона праці, матеріальна відповідальність, трудові спори, колективне договірне регулювання праці, підготовка і перекваліфікація кадрів, зайнятість населення, нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю.
71. Суб’єкти трудового права. В юридичній літературі під суб’єктами права розуміють учасників суспільних відносин, які на основі чинного законодавства визнаються власниками суб’єктивних прав і відповідних обов’язків. Під суб’єктами трудового права розуміють учасників індивідуальних і колективних трудових відносин, які на основі чинного законодавства мають трудові права і відповідні обов’язки. Основними суб’єктами трудового права є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа — роботодавець як сторони трудових відносин.
72. Поняття та види трудового договору. трудовий договір – це двостороння угода, за якою працівник зобов’язується особистою працею виконувати обумовлену договором роботу з дотриманням встановленого трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові відповідну заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, визначені трудовим законодавством, колективним договором та угодою сторін.
73. Контракт як особлива форма трудового договору. Особливою формою трудового договору є контракт, сфера застосування якого визначається законами України.
74. Поняття колективного договору. Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
75. Умови та порядок прийняття на роботу.
Для оформлення на роботу працівник має написати заяву і пред’явити трудову книжку, паспорт, для військовозобов’язаних – військовий квиток чи посвідчення офіцера, а також, якщо це необхідно, документ, який підтверджує професійну підготовку (диплом про присвоєння професії), медичну довідку про стан здоров’я, а для працівників, пов’язаних з рухом транспорту, сертифікат про їх відповідність працювати на даній посаді. Вимога надання інших документів, не передбачених законом, забороняється.
76. Особливості прийняття на роботу неповнолітніх осіб. Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. 77. Особливості прийняття на роботу з випробуванням. Відповідно до статті 26 Кодексу законів про працю України, адміністрація підприємства (організації, установи) може встановлювати кандидатові випробування з метою перевірки відповідності робітника або службовця роботі, яка йому доручається. При цьому важливо не тільки правильно застосовувати норми законодавства щодо випробування, а й належним чином його оформлювати. А отже, потрібно знати, у яких випадках та на який термін встановлюється випробовування, як оформлюється звільнення працівника при незадовільному результаті випробування тощо.Застосування випробування Призначення випробування не залежить від кваліфікації і досвіду працівника. Його встановлюють, аби визначити придатність до виконання конкретної роботи. Адже адміністрація підприємства повинна бути впевнена, що наймає справді професіонала. До певних категорій працівників випробування застосовувати не можна. Наприклад, при прийнятті на роботу в іншу місцевість, при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію випробування не застосовують (ст. 26 КЗпП). Так само закон не дозволяє призначати випробування:
78. Підстави та порядок звільнення з роботи. Трудові відносини з працівником можуть бути припинені у випадку закінчення дії трудового договору, в тому числі й розірвання його за ініціативою однієї зі сторін.У законодавстві визначені загальні підстави припинення трудового договору. Ними є: · угода сторін; · закінчення строку трудового договору; · призов працівника на військову службу або направлення його на альтернативну (невійськову) службу; · розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу; · переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду (ЗРАЗОК заяви про переведення на іншу посаду див у розділі „Зразки документів”). · відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці; · підставі, передбачені контрактом (ст. 36 КЗпП).
79. Поняття та види робочого часу. Робочий час — це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов’язки. 80. Поняття та види часу відпочинку.
При 5-денному робочому тижні працівникам надаються 2 вихідних дні на тиждень, а за б-денного — 1 вихідний день. Робота у вихідні дні забороняється.
81. Види відпусток та порядок їх надання.
Відпустка — це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи і заробітної плати. 82. Сумісництво та суміщення: спільне і відмінне.
83. Загальна характеристика кримінального права України. Кримінальне право як галузь права це – система, сукупність юридичних норм (а по суті- законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили. 84. Кримінальна відповідальність та її підстави. Кримінальна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що
85. Амністія та помилування. Амністія (ст..86) 86. Види злочинів. Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифікація) має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак, а в кінцевому підсумку — для точної кваліфікації злочину. Склади можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за способом описування ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання.
|