Пред'явлення для впізнання

Суть та загальні положення пред'явлення для впізнання. Закон надає право слідчому у разі необхідності пред'явити для впізнання особу або предмет раніше допитаним свідку, потерпілому або обвину­ваченому (ст.ст. 174-176 КПК).

Як правило, впізнання здійснюється шляхом зорового або слухо­вого сприйняття осіб, предметів, які пред'являються для впізнання.

Суть впізнання полягає в своєрідній ідентифікації відбитого в пам'яті впізнаючого образу особи або іншого об'єкта, який раніше спостерігав­ся ним, і пред'явлених йому осіб або предметів, серед яких можливо знаходиться та особа чи той об'єкт, які раніше спостерігав впізнаючий у зв'язку з подією, яка розслідується, і описах у ході допиту.

Висновок щодо тотожності об'єкта, який пред'являється для впі­знання, робиться тоді, коли встановлюється, що він є тим же самим об'єктом, який впізнаючий спостерігав раніше у зв'язку з фактами, що мають відношення до розслідуємої події. Схожість встановлюється в тому випадку, коли впізнаючий може вказати лише на загальні гру­пові (родові) ознаки, які дозволяють віднести пред'являємий об'єкт і раніше спостерігаємий до однієї групи (роду) об'єктів. Відзначив­ши тільки спільність окремих властивостей і ознак, що притаманні їм, впізнаючий доходить висновку, що пред'являємий об'єкт не той же самий, який він спостерігав раніше, а лише подібний йому. Ви­сновок щодо різниці, несхожості робиться впізнаючим тоді, коли пред'являємий об'єкт є не тим, який він спостерігав раніше.

Результати пред'явлення для впізнання можуть служити і як об­винувальні чи виправдувальні докази або використовуватися для пе­ревірки достовірності доказів, що вже маються в справі.

В свою чергу висновок про достовірність впізнання базується як на оцінці і співвідношенні показань, що дані впізнаючим на допиті і в ході пред'явлення для впізнання, так і на співставленні і дослідженні їх у взаємозв'язку зі всіма іншими доказами, що зібрані в процесі роз­слідування. Якщо виникають сумніви щодо правильності впізнання, то воно може бути піддано спеціальній перевірці шляхом проведення, наприклад, слідчого експеримента і т.д.

Пред'явлення об'єктів для впізнання як самостійної слідчої дії тре­ба відрізняти від їх пред'явлення, що здійснюється в ході інших слід­чих дій або в процесі оперативно-розшукової діяльності. Пред'явлення об'єктів іноді застосовується при допиті (пред'являються фотознімки обвинуваченого), в ході огляду місця події, що проводиться з участю потерпілого (наприклад, знайдення там з його допомогою предметів, які впізнані ним як такими, що належать злочинцю).

Нерідко фотознімки імовірного злочинця демонструються грома­дянам у ході його розшуку співробітниками органів дізнання. В прак­тиці часто використовують такий прийом пошуку злочинця, як па­трулювання працівників міліції з потерпілим, впізнання особи, яка знаходиться в строю солдат і т.д.

У всіх названих вище випадках, як і при пред'явленні для впізнан­ня, діє один і той же психологічний механізм узнавання, однак поря­док вводу в процес отриманих фактичних даних різний.

Факт узнавання, який встановлюється при провадженні інших слідчих дій, знаходить своє відображення саме в протоколах цих дій, а не в спеціальному протоколі впізнання. Наприклад, факт узнавання потерпілим злочинця, затриманого при патрулюванні в громадських місцях, відображається в протоколі допиту потерпілого. Останній до­питується про ознаки розшукуваної особи до патрулювання і після акту затримання (обставини самого затримання фіксуються як в про­токолі затримання підозрюваного, так і протоколі допиту затрима­ного). Таким чином, треба підкреслити, що на відміну від названих тактичних прийомів і операцій, пред'явлення для впізнання — це самостійна слідча дія, провадження якої спеціально регламентується законом (ст.ст. 174-176 КПК), та яка передбачає особливі умови і по­рядок її проведення.

Пред'явлення для впізнання можливе лише при наявності наступ­них умов: а) вірогідний впізнаючий особисто сприймав і запам'ятав особу чи об'єкт, образ якого йому треба буде порівнювати з особами та об'єктами, що пред'являються; б) впізнаючий має можливість відтво­рити хоча б основні індивідуально-визначені ознаки і впізнати особу чи об'єкт, який він спостерігав.

У відповідності з ч. 1 ст. 174 та ч. 1 ст. 176 КПК обов'язковим пра­вилом пред'явлення для впізнання є попередній допит впізнаючого про обставини, при яких він спостерігав певну особу чи об'єкт, щодо прикмет та особливостях, за якими він здатний провести впізнання.

Впізнання вважається проведеним з порушенням закону, якщо впізнаючий попередньо не був допитаний щодо прикмет та особливос­тей, за якими він може впізнати вказані ним об'єкти.

Доказове значення результатів пред'явлення для впізнання гу­биться і тоді, коли впізнаючий попередньо бачив особу або предмет напередодні впізнання, а тому слідчому належить застосувати заходи щодо недопущення подібних фактів.

Допит впізнаючого повинен містити в собі, по-перше, з'ясування обставин, при яких допитуємий спостерігав особу або предмет, які мають відношення до події, яка розслідується; місце спостереження; причини, за якими допитуємий знаходився на цьому місці; час, про­тягом якого здійснювалося спостереження; час доби, в який допиту­ємий спостерігав об'єкт, силу та спрямованість освітлення; відстань, на якій проходило спостереження та погодні умови; який стан зору та слуху впізнаючого, наскільки добре він пам'ятає об'єкт, що підлягає впізнанню, тощо.

По-друге, які характерні прикмети й особливості має об'єкт. Для з'ясування прикмет і особливостей особи слід дотримуватися методу «словесного портрету», добре розробленого в криміналістиці.

По-третє, в ході допиту дуже важливо з'ясувати, чи може хто- небудь підтвердити показання допитуємого щодо прикмет та особли­востей об'єкта. Це необхідно для перевірки в майбутньому доказів, які отримані в результаті пред'явлення для впізнання.

Завершуючи допит, слідчий повинен обов'язково задати допитує'мому запитання про те, чи зможе він впізнати і чи бажає він брати участь у впізнанні особи чи іншого об'єкта, про прикмети й особли­вості яких він дав показання. Якщо допитуємий дав негативну відпо­відь, слід з'ясувати причини такої відмови.

Принциповим є вирішення наступного питання. Як діяти в ситуа­ції, коли допитуємий заявляє, що він добре запам'ятав прикмети осо­би, але затруднюється описати її зовнішність. Стосовно цього питання

існують різні точки зору, але ми дотримуємося тієї позиції, що коли допитуваний заявляє, що він не може описати ознаки об'єкта, або за­був їх, хоча в минулому спостерігав його, але може впізнати, якщо йому його покажуть, то такий допитуваний може виступати в ролі впізнаючого. Позитивне рішення цього питання ґрунтується на даних психології: людина, яка не може відтворити образ об'єкта в його при­сутності, здатна впізнати цей об'єкт при повторному сприйнятті.

В той же час варто відмовитися від пред'явлення для впізнання особи, яка має унікальні прикмети, за якими допитаний може його впізнати (незвичне татуювання, відсутність кінцівок тощо). В тако­му випадку проводиться освідування (ст. 193 КПК), результати якого співставляються з показаннями того, хто цю особу бачив при обстави­нах, які мають значення для кримінальної справи.

До інших умов (правил) пред'явлення для впізнання слід відне­сти:

1) для впізнання пред'являється тільки той об'єкт, який має від­ношення до кримінальної справи, яка розслідується;

2) для впізнання пред'являється лише той об'єкт, ознаки якого від­билися в пам'яті потенційного впізнаючого;

3) пред'явлення для впізнання проводитися тільки в тому випадку, коли впізнаючий в змозі ідентифікувати об'єкт;

4) не допускається попереднє ознайомлення впізнаючого з об'єктом впізнання;

5) об'єкт повинен пред'являтися для впізнання серед не менше двох схожих за загальними ознаками однорідних об'єктів (виняток складає пред'явлення для впізнання трупа);

6) якщо впізнаючий вказав на одну із пред'явлених йому осіб або один із предметів, йому пропонується пояснити, за якими прикмета­ми й особливостями він впізнав дану особу або предмет;

7) по можливості пред'явлення для впізнання повинно проводити­ся в умовах, які схожі з тими, в яких сприймався об'єкт;

8) повторне пред'явлення одного й того ж об'єкта для впізнання, як правило, не допускається. Разом з тим, існують ситуації, коли таке повторне впізнання проводиться. Це буває у випадках: а) коли попереднє впізнання було проведено в той момент, коли впізнаючий знаходився в стані тимчасового розладу психіки, зору, слуху і тому не зміг правильно сприйняти те, що відбувалося; б) коли впізнаючий навмисно не впізнав об'єкт, що пред'явлений для впізнання; в) коли попереднє впізнання проводилося в гірших умовах, ніж ті, в яких від­бувалося спостереження впізнаваємого об'єкта; г) коли через відсут­ність впізнаваємого його впізнання здійснюється за фотокартками.

Окрім впізнаючого, впізнаваємої особи та статистів, учасниками пред'явлення для впізнання є слідчий та поняті. Останнім роз'ясню­ються їх права та обов'язки, а також положення ч. 6 ст. 174 КПК про те, що у випадку проведення впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають (ч. 4 ст. 174 КПК), поняті зобов'язані впевнитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням і засвідчити таке впізнання. У цій слідчій дії також можуть брати участь прокурор, який здій­снює нагляд за слідством, а у випадках, передбачених законом, й інші особи (захисник, представник потерпілого, перекладач, співробітни­ки органів дізнання та інші).

Якщо впізнаючим е свідок або потерпілий, то перед впізнанням вони попереджаються про кримінальну відповідальність за ст.ст. 374, 376 КК, про що робиться позначка в протоколі.

У відповідності з ч. 4 ст. 174 КПК у виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням ви­мог передбачених цією ж статтею. Про результати такого впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

При виборі часу необхідно керуватися правилом: якщо раніше ця слідча дія буде проведена, тим більше можливості отримати надійну і достовірну інформацію, оскільки пам'яті людини притаманна посту­пова втрата сприйнятого.

Місце пред'явлення для впізнання залежить від характеристики об'єкта впізнання, умов сприйняття впізнаючим та інших факторів. Зазвичай, пред'явлення для впізнання проводиться слідчим у його службовому кабінеті або іншому службовому приміщенні. Але в де­яких випадках це робиться в тому місці, де впізнаючий сприймав об'єкт, про який він дав показання.

Слідча дія, яка вивчається, може бути розподілена і класифікована за різними підставами. В залежності від того, чи пред'являється сам об'єкт в натурі або його зображення, впізнання розподіляється на без­посереднє і опосередковане (за фотознімками, кінострічкою, аудіо- та відеозаписом). За видами об'єктів, що пред'являються для впізнання, ця слідча дія може класифікуватися на впізнання: а) живої людини; б) трупа; в) предметів; г) рукописних текстів, документа; д) тварини; е) місцевості, будови. За характером і видами розпізнавальних ознак об'єктів, які пред'являються для впізнання, — впізнання за статич­ними і динамічними ознаками; за процесуальним станом впізнаючих та іншими підставами.

Пред'явлення для впізнання особи. Готуючись до пред'явлення особи для впізнання, слідчий повинен виконати низку вимог закону та керуватися тактичними рекомендаціями.

У відповідності з ч. 2 ст. 174 КПК «особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різних відмін у зовнішності та одягу». Таким чином особи, що пред'являються для впізнання, не по­винні мати різних відмін: за віком, ростом й будовою тіла; за формою і кольором обличчя, за кольором волосся і зачіски; за верхнім одягом та взуттям; за особливими ознаками.

При цьому не слід домагатися повної схожості, оскільки це може ускладнити процес ідентифікації впізнаваємої особи.

Правильний підбір для впізнання осіб є умовою, яка забезпечує об'єктивність результатів ототожнювання впізнаваємого. А резуль­тати впізнання, що проведене з порушенням вимог ч. 2 ст. 174 КПК,

визнаються такими, що не мають доказової сили і у зв'язку з цим ста­виться під сумнів об'єктивність всього розслідування в цілому.

До групи осіб, які пред'являються разом з впізнаваємим, також не можуть входити особи, яких впізнаючий знає чи міг неодноразово бачити в типових ситуаціях; співробітники правоохоронних органів, оскільки цим презюмується їх зацікавленість у результатах справи, а також особи, які беруть участь у розслідуванні кримінальної справи як то: поняті, свідки, статисти, у зв'язку з чим вони могли зустріча­тися з впізнаючим при знаходженні в РВ МВС, слідчому відділі, про­куратурі, тощо.

Статисти можуть брати участь у пред'явленні для впізнання лише за їх згодою. Отримавши останню, слідчий повинен роз'яснити їх роль у проведенні слідчої дії і попередити про те, що вона можливо буде фіксуватися за допомогою фото, відеозйомки.

Слідчий, використовуючи допомогу працівників органу дізнан­ня, повинен забезпечити й участь понятих. При цьому варто врахо­вувати, що понятий не може бути одночасно й статистом. Слідчий зобов'язаний забезпечити участь й інших учасників (захисника обви­нуваченого, якщо від них надійшло клопотання, педагога, психолога, лікаря, законного представника, перекладача тощо).

Далі, слідчий повинен визначити місце і час пред'явлення для впіз­нання, провести психологічну підготовку впізнаючого. До впізнання слідчий повинен підготувати і впізнаваємого. Треба, щоб він знаходив­ся в тій же одежі, взутті, в яких його спостерігав впізнаючий, щоб він не вживав заходів щодо зміни зовнішності, а якщо буде встановлено, що такі дії все ж таки здійснені, то по можливості зробить все для при­ведення зовнішності впізнаваємого в первісний стан, тобто такий, в якому його спостерігав впізнаючий.

Частіше всього в слідчій практиці людей пред'являють для візу­ального впізнання, за ознаками зовнішності, які зафіксовані в пам'яті впізнаючих тим же візуальним способом. Слідчий забезпечує виклик впізнаваємого і впізнаючого і розміщення викликаних осіб таким чи­ном, щоб не допустити можливості їх зустрічі, спілкування або іншо­го виду контакту один з одним до того моменту, коли впізнаючий буде запрошений для здійснення самого акту впізнання.

Перед тим як запросити впізнаючого, що знаходиться в іншому при­міщенні, особі, яка підлягає впізнанню, пропонується за власним ба­жанням, розсудом зайняти будь яке місце серед статистів (ч. З ст. 174 КПК). Про те, яке місце зайняв впізнаваємий, робиться позначка в протоколі. Після цього слідчий особисто або через свого помічника, працівника органів дізнання запрошує на місце слідчої дії впізнаю­чого. Роз'яснивши йому відповідні права та обов'язки, що також -заноситься до протоколу, слідчий пропонує впізнаючому оглянути пред'явлених осіб і дати відповідь на запитання, чи взнає він кого- небудь із них. У випадку негативної відповіді слідчий з'ясовує у впіз­наючого, наскільки він впевнений в правоті свого висновку і що до­зволяє йому судити про те, що серед пред'явлених осіб немає людини, про яку він раніше дав показання.

Якщо впізнаючий дає позитивну відповідь, то йому пропонується вказати на впізнаного і дати пояснення тому, за якими ознаками про­ведено впізнання. Показання впізнаючого не повинні з одного боку зводитися до короткої стверджувальної відповіді, а з другого — не по­винні бути занадто дрібними, детальними, оскільки в такому випад­ку вони будуть схожі з допитом. Вказавши на впізнаного і назвавши ознаки, за якими він впізнаний, впізнаючий пояснює, де і при яких обставинах він раніше сприймав (бачив) впізнану особу.

Впізнаному пропонується встати й назвати себе, а також по можли­вості коротко виразити своє відношення до факту його впізнання та до показань впізнавшої особи, про що робиться запис у протоколі. Якщо впізнаний відмовляється назвати своє прізвище, ім'я та по батькові, то це робить сам слідчий.

Мета візуальної ідентифікації — це дуже сильне психологічне зна­ряддя в руках слідчого. Правильно вирішити ідентифікаційну зада­чу — значить зробити серйозний крок на шляху до істини. Успішне, об'єктивно проведене впізнання може виступати в одних випадках як засіб викриття, а в інших — як засіб зняття підозри, реабілітації невинної особи; в третіх — як засіб перевірки достовірності показань. І навпаки, помилки в ідентифікації можуть дорого обійтися і право­суддю, і тій особі, яка стала жертвою цієї помилки. На жаль, такі по­милки мають місце в правозастосовчій практиці.

Вище відзначалося, що при пред'явленні для впізнання осіб не­рідко виникають ситуації, коли впізнаючий затруднюється впізнати кого-небудь із осіб, які пред'явлені. Оскільки пред'явлення для впіз­нання є в деякому роді одноразовою слідчою дією, тобто її, як правило, не можна повторити у тому ж складі учасників, все ж рекомендується після отримання негативної відповіді на цьому не закінчувати слідчої дії. Слідчий може запропонувати впізнаваємому відповісти на запитання: чи він взнає впізнаючого. І практика знає такі випадки, коли під психологічним впливом самої обстановки пред'явлення пізнання, деякі обвинувачені (підозрювані) стають на шлях дачі правдивих по­казань. Такі показання підлягають безумовному занесенню до про­токолу цієї слідчої дії. Тут фактично мало місце так зване зустрічне впізнання.

У тому випадку, коли допитаний у справі не може впізнати візу­ально людину, яка цікавить слідчого, але він чув і запам'ятав її голос, мову, спостерігав ходу, то впізнання може бути проведено за н функ­ціональними (динамічними) ознаками.

У випадку, якщо впізнаючий запам'ятав не тільки статичні (зо­внішність), але й динамічні ознаки людини, то пред'явлення для впіз­нання може бути комбінованим. Зразу проводиться впізнання за слу­ховим образом, а потім візуальним. Пред'явлення для впізнання в цій ситуації проводиться за загальними правилами, з відображеннями в протоколі черговості виконаних дій.

Якщо неможливо пред'явлення самої особи, то проводиться її впіз­нання по фотознімках (ч. 5 ст. 174 КПК). Цей вид впізнання ні в якому разі не повинен підміняти впізнання цієї особи, якщо вона мається, а тому для впізнання по фотознімках й інших матеріально фіксованих відображеннях (кіно, відео), повинні бути вагомі підстави. Випадки пред'явлення для такого впізнання визнаються правомірними, коли особа, яка підлягає впізнанню, вмерла або невідомо її місце знахо­дження; сильно змінила свою зовнішність, а відновити її попередній стан неможливо (опік, травма обличчя і т.д.); впізнаваємий відмовля­ється брати участь у пред'явленні для впізнання, тощо.

Впізнання особи по фотознімках проводиться в тому ж процесуаль­ному порядку, що і безпосередньою впізнання особи, але з дотриман­ням деяких додаткових правил, які забезпечують достовірність ре­зультатів цієї дії. Так, в матеріалах кримінальної справи повинні бути відомості про те, де, яким чином і при яких обставинах були знайдені фотознімки особи. Далі, фотознімки в кількості не менше трьох повин­ні бути підібрані таким чином, щоб вони не відрізнялись за форматом і не мали різких відмінностей за способом зображення та за зовнішністю зображених на них осіб. Порушення цього правила призводить до того, що результати такого впізнання втрачають свою доказову силу.

Схожі фотознімки в присутності понятих наклеюють на бланк про­токолу пред'явлення для впізнання або чистий аркуш паперу, нуме­руються і скріпляються печаткою слідчого. Невиконання останнього правила також слід розцінювати як суттєве порушення порядку впіз­нання. Порядок розміщення фотознімків погоджується з понятими, а в протоколі відзначається, на якій саме фотографії зображена впізнаваєма особа. В присутності понятих впізнаючому пред'являється виго­товлена фототаблиця або протокол, після чого пропонується оглянути її і вказати, чи впізнає він кого-небудь, а якщо так, то на якому фо­тознімку і за якими ознаками. Показання впізнаючого заносяться до протоколу з вказівкою номера фотознімка, на якому зображена впізна­на особа, а також ознаки й особливості, за якими здійснено впізнання.

У тому випадку, коли впізнаваємий об'єкт (особа) знятий на кі­но-, відеострічку в складі групи із трьох і більше об'єктів, фільм може демонструватися в тому вигляді, в якому він є. Інакше треба робити монтаж із фрагментів, які включають додаткові кадри зі знятими на них статистами, про що складається спеціальний протокол. Змонто­ваний і продемонстрований впізнаючому кіно-, відеозапис додається до кримінальної справи.

Пред'явлення для впізнання трупа. Пред'явлення для впізнання трупа проводиться з метою ідентифікації особи загиблої або померлої людини. Об'єктом впізнання можуть бути і частини трупа, у випадку, коли сам труп розчленований. І тут, до речі, варто відзначити один мо­мент, який заслуговує на увагу. У всіх рекомендаціях, керівництвах для слідчих, коментарях до КПК, підручниках з кримінального про­цесу та криміналістики підкреслюється, що в силу специфіки тако­го об'єкта впізнання як труп на нього не поширюється правило щодо пред'явлення для ідентифікації серед схожих об'єктів (ч. 2 ст. 174 КПК), але такий виняток із правила не зафіксований в КПК. Цю про­галину, на наш погляд, треба ліквідувати шляхом внесення відповід­ного положення до КПК. Згаданий виняток пояснюється тим, що така.

специфічність пред'явлення для впізнання трупа дійсно має місце і вона визначається, насамперед, етичними й організаційними переду­мовами, внаслідок цього правило щодо пред'явлення для впізнання такого своєрідного об'єкта серед подібних об'єктів дуже важко, а ін­коли неможливо виконати, особливо в ситуаціях, коли об'єктом цього виду ідентифікації виступають частини розчленованого трупа. Мож­на собі уявити також, які труднощі чекали б слідчого, який працює в сільській місцевості, на периферії — з підбором об'єктів.

Не завжди також діє і правило щодо обов'язкового допиту впізна­ючого, який передує пред'явленню для впізнання. Якщо в ході огляду місця події або зовнішнього огляду трупа хто-небудь із присутніх за­являє, що загиблим є відома йому особа і вказує, хто саме, то можна вважати, що впізнання відбулося при умові, що впізнаючий зміг на­звати джерело своєї обізнаності щодо особи загиблого. У цьому зв'язку варто підтримати висловлені пропозиції в проектах КПК про те, що огляд і впізнання трупа в невідкладних випадках можуть бути про­ведені на етапі попередньої перевірки заяв, повідомлень про злочин, тобто до порушення кримінальної справи.

У тому випадку, якщо в ході огляду місця події і трупа впізнати останній неможливо внаслідок того, що його обличчя і тіло спотворе­ні, забруднені, то виникає необхідність надати трупу вигляд, близь­кий до того, який він мав за життя людини, тобто, здійснити «туалет» трупа, а в більш складних випадках і його реставрацію. За таких умов пред'явлення для впізнання може бути проведено лише після судово- медичної експертизи трупа.

Підготовка до впізнання трупа також має свої особливості. Насам­перед треба психологічно підготувати впізнаючого до того, що йому прийдеться побачити в морзі; слід прикласти зусилля і до того, щоб допомогти йому подолати почуття страху або відчаю при вигляді тру­па близької людини, тобто спробувати по можливості нейтралізувати негативні умови самої обстановки патологоанатомічного відділення. З цієї причини можуть виникнути труднощі і з підбором понятих.

Одежа й взуття, які знаходься на трупі, пред'являються для впіз­нання окремо і за правилами впізнання предметів, про що складаєть­ся окремий протокол.

Пред'явлення для впізнання предметів, рукописних текстів, доку­ментів, тварин, місцевості та будівель. Пред'явлення для впізнання протоколів зазвичай має місце, коли є підстави вважати, що вони зна­ходяться в певному зв'язку з подією злочину і відомі свідкам, потерпі­лим, підозрюваному та обвинуваченому. Такі предмети, речі можуть бути виявлені при огляді місця події, обшуці, виїмці, добровільно на­дані учасниками процесу.

Після допиту про обставини події злочину й особливостях предме­тів (речей), які мали до нього відношення, вони пред'являються впіз­наючому в групі однорідних предметів (ч. З ст. 175 КПК), яких повин­но бути не менше двох, і які раніше не були в полі зору впізнаючого. Підібрані предмети повинні мати не тільки родові ознаки (ножі, порт­фелі, гаманці, мобільні телефони і т.д.), але й схожі між собою ознаки

за зовнішнім виглядом, формою, розміром, кольором, конструктивни­ми особливостями. Не можна у зв'язку з цим, наприклад, пред'являти для впізнання фінський ніж серед кухонних чи столових ножів.

У практиці, особливо при розслідуванні господарських злочинів, нерідко для впізнання пред'являються сировина, продукція, буді­вельні та інші матеріали.

Впізнання цих об'єктів базується не на індивідуальних ознаках, які більшість з них не мають, а на групових властивостях. В результа­ті такого впізнання можна зробити лише висновок, що впізнані пред­мети однорідні, схожі з викраденими і не виключено, що вони є саме тими, які викрадені. У випадках, коли впізнаючі стверджують, що пред'явлені такого роду речі саме ті, які викрадені, то до таких заяв треба відноситися критично.

Коли ж матеріальні цінності не мають ніяких ознак, за якими можна судити про їх належність (паливно-мастильні матеріали, ву­гілля, зерно, борошно і т.д.), то немає й необхідності пред'являти їх для впізнання, а треба, при наявності порівняльних матеріалів, при­значати експертизу. Висновок її й буде доказом їх однорідності чи від­мінності.

Підібрані для впізнання предмети розкладаються на рівній по­верхні в добре освітленому місці, а біля кожного предмета кладеться або ставиться бирка з номером і в протоколі відзначається під яким номером пред'являється впізнаваємий предмет. Ці умови слідчий до­тримує і виконує в присутності понятих, з якими і погоджує порядок розташування об'єктів, що пред'являються для впізнання.

Природно, що при впізнанні особливу увагу слід звертати на те, за якими ознаками — родовими чи індивідуальними впізнаний пред­мет, про що й фіксується в протоколі з означенням номера, під якими пред'являвся впізнаний предмет.

У випадку відсутності предмета допускається його впізнання за фо­тознімком, яке проводиться за аналогією з впізнанням особи по фото­знімку.

Рукописні тексти й документи пред'являються для впізнання в числі інших подібних документів і текстів. Вони впізнаються за зо­внішнім виглядом, кольором барвника, поправках, а іноді й по по­черку. Цілком зрозуміло, що впізнаючий не здійснює порівняльного дослідження, але може взнати знайомий йому почерк родича, товари­ша по службі, знайомого або впізнати свій власний почерк. А тому на попередньому допиті і в процесі пред'явлення для впізнання впізнаю­чий повинен назвати конкретні ознаки, за якими він може впізнати і впізнав знайомий йому почерк.

До об'єктів, які пред'являються для впізнання як документи, від­носяться цінні папери, кредитні й розрахункові картки та інші, що мають які-небудь індивідуальні ознаки, що відрізняють їх від подіб­них об'єктів.

В перебігу допиту, який передує впізнанню тварини, у її власни­ка або іншої обізнаної особи необхідно з'ясувати породу тварини, її масть, стать, ріст, вік, ступінь угодованості, кличку, особливості або яскраві ознаки (клейма, мітки, окрас, дефекти, сліди операційного втручання, тощо).

Пред'явлення для впізнання тварин здійснюється в порядку, пе­редбаченому для впізнання предметів. Тварини пред'являються в кількості двох-трьох особин, що мають з ним схожість або безпосеред­ньо в стаді, череді. Впізнаючому пропонується вказати на прикмети й особливості, за якими він взнав тварину. При цьому необхідно зверта­ти увагу на поведінку тварини по відношенню до впізнаючого (особли­во, коли це імовірний хазяїн) в т.ч. на реакцію його на голос, кличку, ласку, наближення або віддалення впізнаючого.

Пред'явлення для впізнання тварин рекомендується додатково фіксувати за допомогою кольорової фотографії, а ще краще — відео- записом.

Пред'явлення для впізнання місцевості та будівель проводиться, як правило, у випадках, коли допитуємий заявляє, що зможе впізна­ти і тим самим виділити із оточуючої місцевості або низки будівель ту чи іншу ділянку, житловий будинок, магазин і т.д., які цікавлять слідчого.