Право на позов

Основоположним для права на позов у адміністративному про­цесі слід вважати конституційні положення (ст. 55 Розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Консти­туції України), відповідно до яких кожному гарантується пра­во на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадо­вих і службових осіб.

Право кожного на звернення до суду, закріплене у ст. 55 Конституції України, є універсальним юридичним засобом від­стоювання людиною свого правового статусу в будь-якій кон­кретній життєвій ситуації, зокрема пов'язаній з незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, у тому числі адміністрації державних установ та підприємств, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та службовців назва­них структур'.

"Продовженням" конституційного положення про право на позов у національному процесуальному законодавстві є за­кріплене у КАС України (ст. 104) право на звернення до адмі­ністративного суду, яке полягає у можливості будь-якій особі звернутися із адміністративним позовом до адміністративного суду, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Натомість суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Із викладених щойно законодавчих положень можна зроби­ти висновок, що в Україні кожному гарантується, по-перше, право на судовий захист і, по-друге, право на подання позову до судових органів.

У юридичній процесуальній літературі^ поняття права на позов хоча й не принципово, однак дещо відрізняється одне від одного.

Наприклад, М. Й. Штефан та авторський колектив науко­во-практичного коментаря до КАС України' вважають, що концепція права на позов представляє собою нерозривну єд­ність двох повноважень — права на пред'явлення позову і пра­ва на його задоволення. Право на пред'явлення і право на за­доволення позову взаємопов'язані, але цілком самостійні і такі, що не збігаються за своїм змістом категорії.

Також двоєдину, але відмінну від попередньої, пропонують концепцію права на позов М. М. Коршунов та Ю. Л. Марєєв. Вказані вчені право на позов розуміють як сукупність: 1) права на позов у матеріальному розумінні — тобто право вимага 2) права на позов у процесуальному розумінні —тобто право на пред'явлення позову'.

1. Право на позов у матеріальному розумінні — це за­кріплена нормами матеріального права гарантована можли­вість конкретного суб 'екта адміністративно-правових відно­син вимагати в адміністративного суду здійснення відповідного способу захисту оспорюваних, поруиіених чи невизнаних прав, свобод та інтересів. Наприклад, відповідно до ст. 11 Закону Укра'їни "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року" дер­жавні службовці мають право захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому по­рядку. Згідно із ст. 32 вказаного Закону державним службов­цем безпосередньо до суду може бути оскаржено рішення про припинення державної служби.

Право на позов у матеріальному розумінні встановлюється судом внаслідок розгляду справи і прийняття судового рішен­ня. Наслідком цього буває рішення, яким суд або задовольняє позов, або відмовляє у задоволенні позову.

2. Право на позов у процесуальному розу.иінні представл­яє собою урегульовану процесуаіьно-правови.\пі нормами здат­ність зацікавленої особи подавати у встановленому порядку позовну заяву до адміністративного суду. Це також право на порушення адміністративної справи у суді першої інстанції з метою його вирішення по суті.

Право на позов у процесуальному розумінні встановлюєть­ся судом в момент прийняття позовної заяви. Відсутність пе­редумов права на пред'явлення позову обумовлює відмову у прийнятті позовної заяви.

З метою належної реалізації права на позов у адміністра­тивному процесі необхідним є дотримання таких у.мов':

Об'єктивні передумови поділяються на: позитивні та нега-тивні залежно від того, чи мають вони бути наявні або від­сутні для реалізації права на пред'явлення адміністративного позову.

Об'єктивною позитивною передумовою є підвідомчість по­зовної заяви адміністративному суду, що закріплена ст. 17 КАС України.

Негативними передумовами визнають такі:

— по-перще, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав відсутні такі, що набрали законної сили: постанова суду чи ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, про закриття провадження в такій справі у зв'язку з відмо­вою позивача від адміністративного позову або примирен­ням сторін;

— по-друге, якщо не настала смерть фізичної особи чи не припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено адміністративний позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступ-ництва.

Треба зазначити, що не тільки ці передумови стосуються реалізації права на пред'явлення адміністративного позову. Важливим питанням є також дотримання порядку реалізації цього права. Недотримання таких правил може призвести до несприятливих наслідків для особи, що звернулася до суду. Такими правилами є: дотримання вимог до позовної заяви, встановлених ст. 106 КАС України; звернення до адміністра­тивного суду повинно відбуватися у встановлені в КАС Украї­ни строки (ст. 99 КАС України)'.

Таким чином, право на позов —це теоретично обґрун­тована правова категорія, утворена, по-перше, із права вима­гати судового захисту порушенга чи оспорюваних прав, сво­бод й інтересів та, по-друге із права на пред'явлення позову. Наявність та можливість здійснення таких прав обумовлюється низкою передумов, закріплених КАС України.

' Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний ко­ментар / Ківалов С. В., Харитонова 0.1., Пасенюк О. М.,

Рекомендована література