Секретар, розпорядник, свідок, експерт,спеціаліст, перекладач їх процесуальний статус

Вище нами були розглянуті основні питання процесуального становища осіб, які беруть участь у справі. Проте існує ще одна група учасників адміністративного судочинства, яка відіграє досить вагому роль у процесі. Стаття 62 КАС України містить вичерпний перелік учасників адміністративного процесу, спільним для яких є те, що вони не мають юридичної заінтересованості у результатах вирішення адміністративної справи. До них належать: секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач. Саме ознака наявності юридичного інтересу в результаті справи первісно відрізняє осіб, які беруть участь у справі, від інших учасників адміністративного процесу. Разом з тим процесуальне становище інших учасників адміністративного процесу не однакове, що дозволяє поділити їх на два види. Перший вид охоплює осіб, які обслуговують судовий процес. До них можна віднести секретаря судового засідання, судового розпорядника та перекладача. Основними обов'язками цієї групи учасників адміністративного процесу є: надання кваліфікованої допомоги всім учасникам адміністративного процесу, забезпечення нормального ходу судового засідання із вживанням усіх передбачених законодавством засобів тощо. Другий вид включає осіб, які сприяють розгляду справи. До неї належать: свідок, експерт та спеціаліст. Представники цієї групи повинні, насамперед, з'являтися за викликом суду та надавати у розпорядження суду всі дані, що стосуються справи.

Секретар судового засідання. Розглянемо процесуальне положення секретаря судового засідання. Секретар судового засідання входить до складу апарату суду, який у відповідності до ст. 130 Закону України "Про судоустрій України" здійснює організаційне забезпечення роботи суду. Секретар судового засідання виконує низку важливих функцій не тільки в ході судового засідання, а й за його межами. По-перше, він здійснює судові виклики і повідомлення з додержанням усіх норм гл.З КАС України. По-друге, секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних та повідомлених осіб прибув в судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі. По-третє, згідно зі ст. 41 КАС України, секртар судового засідання під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У випадку коли за розпорядженням головуючого це робить інший працівник апарату суду, секретар судового засідання забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами. По-четверте, як передбачено ст. 42 КАС України, одночасно із технічним записом судового засідання секретар судового засідання веде журнал судового засідання. По-п'яте, секретар судового засідання оформляє всі матеріали адміністративної справи.

Перелік повноважень секретаря судового засідання не є вичерпним. У КАС України містяться також деякі інші його обов'язки, наприклад обов'язок скласти протокол про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення (ст. 45 КАС України). Крім того, законодавством передбачена обов'язковість виконання секретарем судового засідання інших доручень головуючого у справі.

Необхідно також зазначити, що секретар судового засідання виконує функції судового розпорядника в разі відсутності останнього в судовому засіданні. Тобто є підстави вважати, що законодавець мав на увазі те, що у справах, які не визначаються складністю, секретар судового засідання здійснює також обов'язки судового розпорядника.

До інших учасників адміністративного судочинства належить також судовий розпорядник. Введення цього учасника в адміністративний процес є новелою і покликане забезпечити численні організаційні аспекти судового засідання. У відповідності зі ст. 132 Закону України "Про судоустрій України", у кожному суді діє служба судових розпорядників. Основним призначенням судового розпорядника є забезпечення додержання особами, що знаходяться в суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні тощо. Судові розпорядники призначаються на посаду і звільняються з посади головою відповідного суду (Про судоустрій України: Закон України від 07.02.2002 р.). Порядок створення та діяльності служби судових розпорядників визначається Тимчасовим положенням про службу судових розпорядників та організацію її діяльності, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 21 квітня 2004 р. Цим документом встановлені основні завдання та функції судових розпорядників, їхні права, обов'язки та відповідальність.

Участь судового розпорядника в судовому засіданні не є обов'язковою. Вважається, що рішення про доцільність залучення судового розпорядника повинен виносити головуючий залежно від складності справи.

Треба зазначити, що перелік обов'язків судового розпорядника, наведений у ч. 2 ст. 64 КАС України, дає підстави вважати, що ці обов'язки мають переважно організаційний, технічний характер. Найважливішими з них є: забезпечення належного стану зали судового засідання і запрошення до неї учасників адміністративного процесу; слідкування за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання; виконання розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта тощо. З вищенаведеного виходить, що судового розпорядника наділено владними повноваженнями, оскільки вимоги, пов'язані з виконанням його обов'язків, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших осіб, присутніх у залі судового засідання. Перелік обов'язків судового розпорядника, закріплений у КАС України, не є вичерпним і в ньому передбачена можливість виконання судовим розпорядником інших різноманітних розпоряджень головуючого, пов'язаних із забезпеченням умов, необхідних для розгляду адміністративної справи.

Наявність в судовому засіданні судового розпорядника, безумовно, створює максимально сприятливі умови для всебічного та ефективного розгляду адміністративної справи. Діяльність судового розпорядника дозволяє секретарю судового засідання зосередити всі свої зусилля на повному фіксуванні судового засідання технічними Ті іншими засобами, бо в разі відсутності судового розпорядника, як вже зазначалося, його функції виконує секретар судового засідання.

Свідок. Свідком у суді може виступати кожна особа, яка володіє відомостями про обставини, що належить з'ясувати у справі. Термін "кожна особа" підкреслює прагнення законодавця надати можливість суду отримати якомога більше відомостей по справі для її повного та всебічного розгляду, та як наслідок цього в законі відсутні прямі обмеження за мотивами віку свідка, його родинних або інших близьких стосунків з особами, які беруть участь у справі. Аналіз положень ст. 65 КАС України, що регулює процесуальне становище свідка в адміністративному судовому процесі, дає змогу стверджувати, що свідком може бути дієздатна фізична особа, яка не перебуває на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі, а також здатна за своїм фізичним і психічним станом правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, та давати з цього приводу показання. Таким чином, перш за все законодавець підкреслив те, що свідком повинна виступати дієздатна фізична особа. Вважаємо, що мова йде про адміністративну процесуальну дієздатність. За правилами ст. 48 КАС України адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Проте ст. 142 КАС України передбачає допит адміністративним судом малолітніх та неповнолітніх свідків, тобто свідком може бути і неповнолітня особа, яка не володіє повним обсягом дієздатності, але судом обов'язково враховується вік неповнолітнього, рівень його розвитку та здатність сприймати обставини, що мають значення для справи. Уявляється, що залучення неповнолітніх до участі в процесі як свідків можливе лише тоді, коли за якихось обставин цього не можна уникнути.

Незважаючи на те, що законодавець закріплює досить широке коло осіб, які можуть бути допитані як свідки, в ч. 2 ст. 65 КАС України зафіксований перелік осіб, які за різноманітними обставинами не можуть залучатися як свідки. По-перше, це недієздатні фізичні особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи та давати з цього приводу показання. По-друге, це — представники в судовому процесі, захисники у кримінальних справах, які не можуть свідчити про обставини, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника. Окремо у статті виділена така категорія осіб, як священнослужителі, що є новелою законодавства. З метою охорони таємниці сповіді, вони не можуть давати показання про відомості, одержані ними на сповіді віруючих. Таємниця нарадчої кімнати також захищається законом, тому професійні судді, народні засідателі та присяжні не можуть давати показання про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення.

Перелік осіб, які не можуть залучатися як свідки, не є вичерпним. Пунктом 5 ч. 2 ст. 65 КАС України передбачено також обмеження щодо інших осіб, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.

Хоча родинні або інші близькі відносини не є обмеженням для залучення як свідків, законом передбачена можливість фізичної особи відмовитися від давання показань щодо себе, членів сім'ї чш близьких родичів (чоловіка; дружини; батька; мати; вітчима; мачухи; сина; дочки; пасинка; падчерки; брата; сестри; діда; баби; внука; внучки; усиновлювача чи усиновленого; опікуна чи піклувальника; особи, над якою встановлено опіку чи піклування; члена сім'ї або близького родича цих осіб).

Свідок має право відмовитись від давання показань тільки за тих підстав, що передбачені законодавством.

Залучення свідка до участі в адміністративному процесі можливо з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. Якщо притягнення свідка здійснюється з ініціативи осіб, які беруть участь у справі, останні заявляють клопотання про виклик свідка, де повинні зазначити його ім'я, місце проживання (перебування, роботи, служби) та обставини, щодо яких він може дати показання.

Основним обов'язком свідка є те, що він повинен з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Безумовно, мова йде про відомості, що стосуються справи

Аналіз положення ч. 5 ст. 65 КАС України дає підстави стверджувати, що з'явлення до суду та надання правдивих доказів — це обов'язок свідка, від якого він може відмовитися тільки за обставин, передбачених судом (див. вище), та який забезпечується юридичним примусом. По-перше, у разі нез'явлення свідка до судового засідання, суд може вирішити питання про привід свідка. Здійснення приводу регулюється ст. 272 КАС України. Крім цього, в законодавстві передбачена також адміністративна відповідальність свідка. Так ст. 185-3 КпАП України встановлює за неповагу до суду, одним з проявів якої € злісне ухилення від явки в суд свідка, накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

Свідок зобов'язаний завчасно повідомити суд у разі неможливості прибуття за викликом в судове засідання. Це, звичайно, звільняє свідка від несприятливих наслідків. Треба зазначити також, що законом передбачається допит свідка за виняткових обставин за місцем його проживання або в місці його перебування. Так, свідок, який не може з поважних причин з'явитися в судове засідання і проживає за межами територіальної підсудності адміністративного суду, що розглядає справу, допитується суддею адміністративного суду за місцем його проживання. Свідок, який не може з'явитись у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його перебування (ст. 78 КАС України).

До основних процесуальних прав свідка в адміністративному процесі належать: право користуватися послугами перекладача, письмовими записами, а також право на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду відповідно до ст. 92 КАС України. Так свідок має право на оплату проїзду, а також на отримання добових у разі переїзду до іншого населеного пункту. Свідок має й інші процесуальні права, передбачені КАС України.

У законодавстві встановлена кримінальна відповідальність свідка за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав. Так, у відповідності до ст. 384 КК України, завідомо неправдиве показання свідка в суді карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Також ст. 385 КК України передбачає за відмову свідка від давання показань у суді з непередбачених законом підстав, накладення штрафу від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Експерт. До інших учасників адміністративного судочинства КАС України відносить також експерта та встановлює основні засади процесуального становища експерта в адміністративному процесі (ст. 66 КАС України). Експерт є особою, яка сприяє розгляду справи. Роль експерта в адміністративному процесі досить важлива, тому законодавець приділив його процесуальному становищу багато уваги.

Експерт — це особа, яка має необхідні знання; якій доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи; яка дає висновок шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

У відповідності до ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" [7], судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення окремих судових експертиз можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Законом передбачені також обмеження щодо осіб, які не можуть бути судовими експертами. За загальним правилом, не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також ті, які мають судимість. Треба зазначити, що правове становище експерта врегульоване, крім Закону України "Про судову експертизу", також низкою нормативних актів підзаконного характеру: Наказом Міністерства юстиції України "Щодо Положення про кваліфікаційні класи судових експертів" від ЗО листопада 1995 р. № 360/6; Наказом Міністерства юстиції України "Про затвердження Положення про Державний реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян" від 15 квітня 1997 р. № 149/7 [9); Наказом Міністерства юстиції України "Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів" від 9 серпня 2005 р. № 86/5 [10] та ін.

У Положенні про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів визначено, що для присвоєння (підтвердження) кваліфікації судового експерта та кваліфікаційного класу фахівці державних спеціалізованих установ повинні мати вищу освіту не нижче освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст", пройти відповідну підготовку в галузі судової експертизи, знати чинне законодавство України та інші нормативні акти, які регулюють порядок призначення і проведення судових експертиз.

Для присвоєння (підтвердження) кваліфікації судового експерта фахівці, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, повинні мати відповідну вищу освіту не нижче освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст", володіти правовими основами судової експертизи та пройти навчання (стажування) в науково-дослідних установах судових експертиз Мін'юсту України з відповідної експертної спеціальності, як правило, за зонами обслуговування.

Хоча ст. 66 КАС України не містить обмежень щодо виконання обов'язків експерта, проте аналіз інших статей цього Кодексу дає підстави вважати, що експерт не може брати участі в адміністративному процесі та відводиться за такими підставами: якщо він прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи; якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; при наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості експерта. Експерт, крім того, не може брати участі в адміністративному процесі, якщо він перебував або перебуває у службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі; проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи; з'ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.

В адміністративному судовому процесі експерт виконує певні процесуальні обов'язки. Головними обов'язками експерта є проведення повного дослідження і надання обґрунтованого та об'єктивного письмового висновку щодо поставлених йому питань, у разі необхідності — з'явлення за викликом суду, надання висновку або роз'яснення його в судовому засіданні. Таким чином, висновок експерта може бути зроблений в усній або в письмовій формі. Форма та зміст висновку експерта врегульовані ст. 82 КАС України. Зазначимо, що висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

У разі нез'явлення експерта до суду, останній може вирішити питання про привід експерта. Здійснення приводу регулюється ст. 272 КАС України.

До обов'язків експерта належить також забезпечення збереження об'єкта експертизи. У випадку, якщо при проведенні дослідження об'єкта експертизи може бути знищено або можуть бути змінені його властивості, експерт повинен одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою. Законодавець зобов'язує також експерта невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

Положеннями ст. 66 КАС України встановлено також деякі заборони в діяльності експерта. Так він не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи. Експертом, як було розглянуто вище, може виступити тільки особа, яка відповідає всім встановленим в законодавстві вимогам. З метою професійного проведення експертизи та збереження таємниці при її здійсненні, законом заборонено передоручати проведення експертизи іншій особі.

Передбачено також, що при виникненні такого суб'єктивного чинника, як сумнів експерта щодо змісту та обсягу доручення, він повинен невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями; у разі винесення ухвали суду про припинення проведення експертизи негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.

Що ж стосується процесуальних прав експерта, то їх перелік в КАС України є відкритим, тобто він може бути доповнений іншими правами, передбаченими законодавством, наприклад правом подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта (п. 4 ст. ІЗ Закону України "Про судову експертизу"). У відповідності до ст. 92 КАС України, експерт має право також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

Підставою для відмови експерта від надання висновку може бути недостатність поданих йому матеріалів для виконання покладених на нього обов'язків. Про це експерт подає мотивовану заяву до суду.

У законодавстві встановлюється кримінальна відповідальність експерта. Стаття 384 КК України передбачає покарання у вигляді виправних робіт на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років за завідомо неправдивий висновок експерта в суді. Згідно із ч. 2 тієї ж статті встановлене покарання у вигляді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років за ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів. Стаття 385 КК України за відмову експерта від виконання покладених на нього обов'язків без поважних причин передбачає штраф від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Треба зазначити, що КпАП України у ч. 2 ст. 185-3 встановлює адміністративну відповідальність за злісне ухилення експерта від явки в суд у вигляді штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Спеціаліст. КАС України регламентує процесуальне становище спеціаліста. Спеціалістом може бути тільки та особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів; може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Тобто спеціалістом є фахівець у якійсь певній галузі, який залучається для надання допомоги суду та учасникам адміністративного процесу в ході доказуванні. Наприклад, як спеціаліст може бути залучений фахівець у галузі комп'ютерної, відеозаписувальної техніки тощо.

У законодавстві прямо не зафіксовані обмеження щодо виконання обов'язків спеціаліста, проте аналіз статей КАС України дає підстави вважати, що спеціаліст не може брати участі в адміністративному процесі та відводиться за такими підставами: якщо він прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи; якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; при наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості спеціаліста. Спеціаліст, крім того, не може брати участі в адміністративному процесі, якщо він перебував або перебуває у службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі; проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи; з'ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань (ст. 29 КАС України).

Ініціатором залучення спеціаліста до участі в адміністративному процесі для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, готування схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій, виступає суд, який приймає відповідну ухвалу. Законодавець підкреслює, що допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта. В продовження цієї тези слід зазначити, що на відміну від висновку експерта консультації та роз'яснення спеціаліста не є джерелом доказів. Вони лише допомагають суду та всім учасникам адміністративного процесу орієнтуватися в масиві інформації та вилучати з неї ті відомості, що стосуються справи. Це є однією з відмінностей між експертом та спеціалістом.

Процесуальні обов'язки спеціаліста закріплені у ч. З ст. 67 КАС України. Головним обов'язком спеціаліста поряд зі свідком та експертом є те, що він повинен з'явитися за викликом суду та відповідати на поставлені судом запитання. Це забезпечується можливістю приведення спеціаліста з ініціативи суду, що регулюється ст. 272 КАС України. Крім цього, спеціаліст зобов'язаний давати усні копій консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби — надавати суду технічну допомогу. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань. Таке положення закону є цілком слушним, тому що судді адміністративного суду самі виступають фахівцями з правових питань.

Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду ставити питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом ДО суду.

Треба звернути увагу на те, що в законодавстві не встановлена юридична відповідальність спеціаліста.

Перекладач. До інших учасників адміністративного судочинства, а саме до осіб, які обслуговують судовий процес, належить перекладач. Перекладачем визнається особа, яка володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство (тобто державною мовою), та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу; або володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Ніяких інших вимог до особи перекладача ст. 68 КАС України не висуває. Тобто законодавець не встановлює прямих обмежень для виконання цієї функції.

За загальним правилом, уявляється, що перекладачем може бути дієздатна фізична особа, яка не перебуває на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі, а також здатна за своїм фізичним і психічним станом правильно сприймати реальність та здійснювати переклад.

Аналіз статей КАС України дає підстави вважати, що перекладач не може брати участі в адміністративному процесі та відводиться за такими підставами: якщо він прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи; якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; при наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості перекладача (ст. 29 КАС України).

Залучення перекладача до участі в процесі у справі можливе за клопотанням особи, яка бере участь у справі або з ініціативи суду та допускається ухвалою суду. Перекладач має низку процесуальних прав, серед яких важливим є право відмовитися від участі в адміністративному судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі, необхідному для перекладу. Перекладач також має право на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду, а також на оплату за виконану роботу (ст. 92 КАС України).

Нарівні з іншими особами, що входять до складу інших учасників адміністративного процесу, перекладач головним своїм обов'язком має з'явлення за викликом до суду для виконання своїх функцій у судовому засіданні. Це забезпечується встановленою в законодавстві адміністративною відповідальністю перекладача. Так ч. 2 ст. 185-3 КпАП України встановлює за злісне ухилення перекладача від явки в суд накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Інші процесуальні обов'язки перекладача вже мають специфічний характер, наприклад обов'язок здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом посвідчувати правильність перекладу в процесуальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою, якою вони володіють.

У законодавстві встановлено кримінальну відповідальність перекладача. Стаття 384 КК України передбачає покарання у вигляді виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років за завідомо неправдивий переклад, зроблений перекладачем у суді. В ч. 2 тієї ж статті встановлено покарання у вигляді виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років за ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів. Стаття 385 КК України за відмову перекладача від виконання покладених на нього обов'язків без поважних причин передбачає штраф від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.