Сучасна державна політика оплати праці. Механізм державного регулювання оплати праці та соціального захисту

Ефективність функціонування та соціальний розвиток тих чи інших суб’єктів господарювання (трудових колективів) забезпечується передусім формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких є оплата праці різних категорій персоналу.
Оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Оплата праці складається із основної заробітної плати й додаткової оплати праці. Розміри оплати найманого працівника залежать від результатів його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.

Дійовість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує свої основні функції – відтворювальну, стимулюючу, регулюючу і соціальну.
Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обгрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діялності.

Функція стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці.
Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань.
Соціальну функіцю заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової зарплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне і договірне ї регулювання, а також реалізовувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.

Повна та ефективна реалізація цих головних функцій оплати праці можлива за умови формування й послідовного здійснення науково обгрунтованої її політики як на макрорівні (держава, галузь, регіон), так і на мікрорівні (підприємство, організація, їхні підрозділи).

Державна політика оплати праці практично реалізується через механізм її регулювання. Останній є складовою частиною загального механізму реалізації соціально-економічної політики держави. Використання конкретних важелів механізму державного регулювання оплати праці залежить від впливу різноманітних чинників.

Зокрема мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівнів економічного розвитку країни, продуктивності праці, середньої заробітної плати, а також вартісної величини мінімального споживчого бюджету („кошика”). До цього треба додати, що практичне значення має повна реалізація інформаційної функції держави, тобто своєчасна підготовка й оприлюднення статистичних даних.

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на підставі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, тобто на підставі укладання системи тарифних угод на трьох рівнях:

― міжгалузевому (генеральна тарифна угода);

― галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіональна тарифна угода);

― виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).

За умов класичної ринкової економіки оплата праці регулюється законом вартості робочої сили та законом попиту і пропозиції. З метою захисту населення від зростання цін при нестабільному розвитку національної економіки для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму держава регулює оплату праці адекватно умовам перехідного до ринкової економіки періоду. Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної платні, інших державних норм і гарантій в оплаті праці, міжгалузевих співвідношень, умов і розмірів оплати праці у бюджетних організаціях та установах, максимальних розмірів посадових окладів керівникам державних підприємств. Це методи прямого державного регулювання. Крім них, держава застосовує методи непрямого впливу на рівень оплати праці - оподаткування доходів працівників, фонду споживання тощо. Соціальна політика - це система управлінських, регулятивних, організаційних, саморегулятивних заходів, дій, цілеспрямованої діяльності суб'єктів господарювання, скерована на забезпечення оптимального функціонування соціальних відносин, умов для їх розвитку, всебічної самореалізації соціального потенціалу особистості, її соціальної безпеки (А. Ф. Мельник та ін.). Основним координуючим суб'єктом виступає соціальна держава, яка за своїм потенціалом переважає можливості інших суб'єктів цього процесу. Особливістю соціальної політики України у трансформаційний період є: надання пріоритету проблемам соціального захисту населення, підвищення ролі особистого трудового доходу і ліквідації системи утримань, формування нового механізму фінансування та регулювання розвитку соціальної сфери. Основний зміст політики соціального захисту працездатного населення зводиться до створення необхідних умов підвищення кожним працівником свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу (підприємництва, ділової активності). З урахуванням сучасного стану економіки в Україні метою державного регулювання доходів та споживання є соціальний захист населення від зростання цін та гарантоване забезпечення прожиткового мінімуму громадян. На макрорівні функції державного регулювання рівня життя і соціального захисту населення виконують Міністерство економіки і Міністерство праці та соціальної політики України. За умов недосконалості ринкових механізмів головною формою державного регулювання є планові розробки системи показників, які характеризують матеріальні основи, стан і розвиток рівня життя населення. Серед них можна назвати такі: рівні та структура доходів, споживання населенням матеріальних благ і послуг; стан споживчого ринку; соціальні гарантії малозабезпеченим верствам населення. Отже, держава бере на себе відповідальність щодо забезпечення лише мінімальних соціальних гарантій, які відповідають науково обгрунтованому мінімальному рівню споживання населенням матеріальних благ. Вихідною інформацією для розробки цих бюджетів є комплекс нормативів щодо споживання продовольчих товарів і послуг, прогнозні дані із соціально-демографічної, статево-вікової структури населення, рівень середньодушового сукупного доходу, прогнозування оцінки індексів споживчих цін, регіональна структура споживання.