Ієрархія етичних цінностей у журналістській діяльності. Співвідношення загальнолюдських та професійних цінностей.

Якщо аналізувати етичні питання журналістики, насамперед потрібно зважати на те, що й справді поняття моралі та моральних цінностей у нас заексплуатовані. За роки радянської влади ввійшло у звичку латати "моральним чинником" усі дірки суспільного організму; не дивно, що в своєму падінні збанкрутіла система потягла за собою все пов’язане з нею — так криза соціалістичної моралі обернулася на девальвацію моралі загалом. Тим часом перед оновленим суспільством постали гострі проблеми, які не вирішити без твердого етичного підґрунтя. Нові незнані перспективи незалежної України здаються нам неявними й непевними без поновленого розуміння добра – того, заради чого варто жити, що може слугувати своєрідним мірилом наших вчинків. Отже, ми знову звертаємося до питання моральних цінностей, вирішуємо проблеми етики заради того, щоб повсякденна і професійна діяльність відбувалася як людяна взаємодія.

Журналістика як професія, що базується головним чином на комунікації – отриманні та передачі інформації про суспільний світ, – не може обминути питання етики. Адже комунікація відбувається як людська взаємодія, тому вона протікає в межах певних правил, що роблять можливим взаєморозуміння та адекватну реакцію адресата на сприйняту інформацію. Вага людського фактора в комунікативній взаємодії є причиною того, що комунікація потребує специфічного регулювання – не тільки законодавчого, а й морального.

В сучасних умовах, коли українське суспільство стало на шлях демократії, журналістика більше, аніж будь-коли потребує морального регулювання. Бо саме ЗМІ являють собою найвагоміший комунікативний осередок, через який відбувається інформаційний обмін у суспільстві, формуються загальні соціальні настрої, розвивається суспільна свідомість. Усе це вимагає чітких етичних орієнтирів.

Етичні проблеми журналістики ускладнюються тим, що цій професії у спадок від тоталітарного режиму лишилися принципи, покликані усунути і підмінити собою мораль, ставлячи на місце загальнолюдських цінностей часткові інтереси. Це – принципи партійності, ідейності, народності в їх гротескному спотвореному вигляді.

Наша культура була й залишається партійною (хоча тепер уже й багатопартійною), принаймні в тому розумінні, що вона призвичаює нас співвідносити слова та вчинки людей насамперед не із загальнолюдськими критеріями справедливості, істини, добра, а з інтересами тих чи тих, явних або прихованих політичних сил. Тимчасом якщо в діях свого опонента люди здатні розгледіти лише прояв якоїсь тенденції, а не самостійний пошук добра й істини — істина й добро тікають і від них.

Залишається наша культура й "високоідейною" в тому сенсі, що, як і раніше, погано відрізняє реальний стан речей від абстрактних уявлень про те, якими б ці речі мали бути "за ідеєю", що приховує від нас неповторність реального навколишнього буття — такого, яким воно є.

І, нарешті, культура наша зостається "народною" — на жаль, не стільки в плані вираження справжньої народної свідомості та реальних традицій народного буття, скільки в значеннях духовного змасовлення і приховування особистої відповідальності за спинами "широких народних мас".

Ці фактори не можуть не позначатись і на журналістиці, яка є невід’ємною частиною духовної культури, рушійною силою соціального життя. Немає сумніву, що всі перелічені риси не лише не можуть підмінити собою етичного потенціалу культури, а й суперечать самій природі людської моральності. З посиленням партійності, ідеології та орієнтації на маси майже губиться власне етична позиція, пов’язана з повагою до реальності, усвідомленням непорушності моральних цінностей, незамінності й серйозності життєвого покликання кожної особи. Губиться позиція вільної індивідуальності.

Не дивно, що коли нарешті здобулася незалежність, від морального вибору та власної гідності людей стало залежати більше, ніж колись. І одразу далася взнаки страхітлива нестача морально-етичних засад. Це ще раз показує важливість для людей і суспільства міцної, духовно змістовної, вкоріненої в реальне життя системи моральних цінностей. Хоча б на цьому своєму негативному досвіді суцільного наступу брутальності та жорстокості, засилля злочинних структур тощо ми маємо переконатися в тому, що ні економічне чи політичне життя, ні право, ні елементарні ділові стосунки між людьми, зокрема професії, що базуються на комунікативних стосунках, не можуть набути нормального розвитку, допоки для них відсутня мінімальна етична основа.

Професійна мораль здатна здійснити вплив на трудову діяльність не тільки за допомогою норм. Вона регулює поведінку ще й через систему цінностей, на самостійне затвердження яких орієнтує журналіста. Цінності – це критерії та способи оцінки позитивного або негативного значення об’єктів навколишнього середовища для людини, групи, суспільства в цілому, яке визначається не природними властивостями цих об’єктів, а їхнім залученням до сфери людської діяльності, інтересів та потреб, соціальних відносин. Цінності знаходять своє відображення у вигляді моральних принципів та норм, ідеалів, настанов та цілей [СЭС; 1473].

Якщо в понятті норми наголошується на зобов’язанні діяти певним чином і долучаються санкції за порушення, то в цінності превалює добровільність та внутрішня впевненість. Якщо норма конкретизує зміст поведінки в конкретній, типовій ситуації, то цінність – більш загальний орієнтир.

Цінності є одним з найголовніших теоретичних понять та центральним компонентом емпіричного дослідження в соціальних науках. Це – саме той об’єкт, у дослідженні якого об’єднують свої зусилля психологи, соціологи, лінгвісти, політологи, оскільки такі поняття, як ціннісна настанова, ієрархія цінностей, ціннісні орієнтації перебувають у тісному зв’язку та взаємній обумовленості. Безперечно, в центрі стоїть проблема носія цінностей – суб’єкта, яким є особистість, соціальна група, суспільство.

Здавна одним із центральних суто теоретичних завдань етики було обґрунтування певної усталеної системи цінностей, пошук раціональних підстав, які б доводили їхню перевагу, вмотивованість і надійність. Протягом століть таке обґрунтування вибудовувалося всередині релігійних уявлень про людину та її обов'язки. Лише в ході секуляризації (звільнення від впливу церкви) європейської свідомості доби Відродження та Нового часу мораль позбулася цієї могутньої підвалини, й етика опинилася перед необхідністю замінити її, наскільки можливо, доказовою силою людського розуму. Унікальну і своєрідну спробу утвердити мораль лише на власній її обов'язковості, тобто зробити її цілком автономною, знаходимо у представника німецької класичної філософії Імануїла Канта (1724 - 1804). Протягом XIX - першої половини XX ст. з'являються натуралістичні, соціологічні обґрунтування моралі (одним із варіантів останніх є марксизм); сучасна етика висуває обґрунтування аксіологічні, онтологічні, трансцендентальні та ін.