Поняття соціальної відповідальності у журналістській діяльності

адзвичайно прикро, що в дискредитації професії та засобів масової інформації, а також приниженні ролі громадських організацій, які ми спостерігаємо сьогодні, беруть участь самі журналісти. Хай і невелика їх частка, але від того не менш гірко й соромно. Адже зрозуміло, що до виробництва фальшованого друкованого варіанту «Української правди», сайту-клону «Українська кривда» і фейкових новин, зокрема й на УНІАН, що заполонили і друковані, й електронні медіа, докладають зусиль добре підковані «майстри пера».

Чи думають вони про відповідальність перед громадськістю, світогляд якої значною мірою формують медіа; про майбутнє країни, у якій живуть; чи мають почуття відповідальності взагалі? Розумію – питання риторичні.

« Відповіда́льність – загальносоціологічна категорія, що виражає свідоместавленняособидо вимог суспільноїнеобхідності,обов'язків, соціальних завдань,нормі цінностей. Відповідальність означає усвідомлення суті та значення діяльності, її наслідків длясуспільстваі соціального розвитку, вчинків особи з погляду інтересів суспільства або певноїгрупи», – пояснює «Вікіпедія».

Здається, всім зрозуміло, але…

Сутність поняття «відповідальність» в українському суспільстві в останні роки різко знівельовано й нівелюється далі. Це можна спостерігати в будь-якій сфері, серед різних суспільних верств, у родинах та між друзями. «Ракова пухлина, що роз’їдає українське суспільство, – недовіра людей до всіх соціальних інститутів: від влади і бізнесу до ЗМІ та міжособистісних стосунків, – пише кандидат філософських наук, донецький медіаексперт Володимир Кіпень. – Вона паралізує можливість об’єднання, кооперації, консолідації, руйнує соціальний капітал, забирає надію в зміни на краще. Лікування її можливе. Ліками є соціальна відповідальність: влади перед громадянами, бізнесу перед споживачами, ЗМІ перед читачами та глядачами. Взаємна відповідальність є стрижнем ціннісної системи, культури успішних країн. Культури політичної, корпоративної, журналістської, громадянської».

Натомість на кожному кроці спостерігаємо прямо протилежне – безвідповідальність …

У серпні минулого року я кожен вечір приходила до Українського дому. Захоплюючись людьми, які цілими днями смажилися на сходинках під палючим сонцем, аби відстояти право на рідну мову, я думала про втрачене почуттявідповідальності політиків. Адже це вони закликали людей до протесту, але через кілька днів, вочевидь, усвідомивши, що Український дім не стане другим Майданом, швиденько оголосили піррову перемогу над владою й роз’їхалися по відпустках. Натомість молодь почала голодування, ризикуючи своїм здоров’ям.

У нашій країні вже стало нормою, що депутати згадують про своїх виборців тільки в передвиборчий період, а потрапивши до парламенту, раптово втрачають пам’ять, забувають про свої слова та обіцянки. Вони безвідповідальн о ставляться до свого обов’язку відвідувати сесійні засідання, працювати в комітетах і голосувати особисто, про що регулярно інформує суспільство громадський рух «Чесно».