Складні слова у сучасних мовах

Складні слова (композити, від лат. сompositus – складний) – це похідні, що утворилися поєднанням кількох основ у цілісну лексичну одиницю: однозначний, перекотиполе, лісостеп [Виноградов В. В., 1952: 117]. Цей різнотип складання називається основоскладанням. Основними ознаками складного слова є спосіб творення, а не наявність кількох коренів:

1) якщо похідне слово утворилося шляхом поєднання кількох самостійних лексичних одиниць, то воно є складеним (жар-птиця, хліб-сіль);

2) якщо похідне утворилося поєднанням кількох основ, то воно є складним (лісонасадження, всюдихід, холодноламкість, вологотривкість);

3) якщо похідне утворилося від основи складного слова, то це не основоскладання, а суфіксація: лісостеп – лісостеповий, глинозем – глиноземний [36].

Типи складних слів.

Складний іменник, прикметник, дієслово, прислівник, прикменник, сполучник, детермінатив, займенник.

Словоскладання і лексикалізація.

У французькій мові є певна кількість складних слів (mots composés), які утворюються шляхом з’єднання:

а) іменника з іменником – commissaire-priseur (m) (оцінювач на аукціоні);

б) прикметника з іменником – grand-père (m) (дідусь);

в) прикметника з прикметником – sourd-muet (m) (глухонімий);

г) іменника, прийменника й іменника – tête-à-têt (m) (розмова наодинці);

д) дієслова з іменником – passe-temps (m) (проводження часу);

е) прийменника чи прислівника з іменником – passe-partout (m)(відмикачка).

Морфологічним способом утворення нових одиниць мови є словоскладання і лексикалізація. У словоскладанні беруть участь не одна, а дві (іноді і більше) основи, які як би “складаються” [Цыбова И. А., 1996: 15]. У сучасній французькій мові словоскладання є живим, продуктивним способом словотворення. Наведемо кілька прикладів: gratte-ciel (m) – хмарочос; franco-soviétique – франко-радянський; magnétophone (m) – магнітофон.

Типи словоскладання у всіх трьох прикладах різні, перші два складних слова можуть бути трансформовані в словосполучення: gratte-ciel (m) – qui gratte le ciel, franco-soviétique – francais et soviétique, (existant) entre la France et (L'Union) soviétique: складні слова типу magnétophone в словосполучення не трансформуються, що зближує їх з похідними афіксальних утворень. Отже, не всі складні слова утворені з словосполучень, з іншого боку, не всяке словосполучення може давати складне слово [Цыбова И. А., 2008: 9].

Виділяють чотири групи за моделями яких утворюються складні слова:

1) аdj + s: rouge-gorge (m) – малинівка, coffre-fort (m) – сейф;

2) s + prép + s: arc-en-ciel (m) – райдуга, eau-de-vie (f) – горілка, pied-à-terre (m) – пристановище;

3) s + s: chou-fleur (m) – цвітна капуста, porte-fénêtre (f) – зовнішні двері;

4) v + s: cache-pot (m) – кашпо, porte-monnaie (m) – гаманец.

Безпосередньо з словосполучень (вже без трансформації) відбуваються лексикалізовані складні слова. Наприклад: chef-d'œuvre (m) – шедевр; basse-cour (f) – пташиний двір.

Потрібно сказати, що лексикалізація – це процес перетворення якого-небудь елементу мови в стійкий елемент мови – слово [Левіт З. М., 1979: 27]. Оскільки лексикалізація – процес, він може тривати і далі, то складне слово перетворюється на просте, семантично нерозкладне: bonheur (m) – щастя (heur – в сучасній мові не існує як окреме слово); bouleverser – руйнувати, потрясати також наближається до простого слова, так як семантично в сучасній мові – boule (m) не співвідноситься з bouleverser.

Якщо складне слово – результат лексикалізаціі словосполучення, яке припинило бути активним, то такому складному слову властива архаїчність форми окремих елементів або їх порядку: maltraiter – погано звертатися, lieutenant (m) – лейтенант, відсутність синтаксичних зв'язків між елементами – rouge-gorge (m) – вільшанка.

Словосполучення може лексикалізуватися, тобто стати складним словом і в тому випадку, коли втрачено зв'язок значення цілого і одного з його компонентів.

Наприклад: chef-d'œuvre (m) – шедевр семантично не співвідноситься в сучасній мові зі словом chef (m) – голова, начальник [37].

Складені слова

Складені слова – це поєднання кількох слів в єдину лексичну одиницю: хата-читальня, кабінет-лабораторія, альфа-залізо. Цей різновид складання називається словоскладання [Плющ М. Я., 1995: 45]. Ним утворилися такі групи складних слів:

· редуплікація (тихо – тихо, ледь – ледь);

· синонімічні єдності (пане – брате, стежки – доріжки);

· семантичні єдності (батько – мати, руки – ноги, хліб – сіль);

· прикладкові сполучення (місто – герой, машини – амфібія);

· словесно – цифрові сполучення (Рубін – 106, Електрон – 2, Київ – 10).

Основоскладання може відбуватися як за допомогою інтерфікса (словотворчого голосного) о, е, є: наваловідбійник, землеустрій, сталепрокат, життєдайний, так і без нього: бортмеханік, грам-молекула.

Складне слово, як говорить уже сама назва, – це поєднання простих основ слів (самоаналіз, хата-читальня, тепловодоцентраль). Складне слово, як і просте, підводиться під якусь одну з повнозначних частин мови – іменник, прикметник, рідше прислівник, дієслово. За змістом складне слово становить собою одну лексему (пор.: Новий рік – новорічний; прокат сталі – сталепрокат).

Отже, під складним словом розуміється таке поєднання двох чи (рідше) трьох і більше повнозначних слів або основ слів, яке становить собою одну лексему, реєструючи якесь явище, предмет об'єктивної дійсності, і за формою нічим не відрізняється від простого слова [Плющ М. Я., 1995: 63]. Таку думку про складні слова підтримували Галенко І. Г., Василевська Є. О.

Традиційним і досить активним способом творення нових термінів є словоскладання. Широке використання складних слів у науковій лексиці пояснюється їх точністю й економічністю у вираженні змісту. Складним термінам, як визначав Винокур Г. О., “…взагалі властиво стискувати в межах короткого відрізка мови розгорнуті синтаксичні відношення…” [Винокур Г. О., 1978: 64]. Крім того складні слова творяться так, що певною мірою відображають “…суттєві властивості означувального факту: відношення, що існують між поняттями, які лягли в основу назви: місце предмета в ряді інших, його функції, об'єкт діяльності, розрізнювальні ознаки тощо...” [Яцемирський Б. М., 1954: 22].