Стаття 189. Вимагання

АМБАРНА КНИГА

/ майновий реєстр /

Роду Петренкових

РНМР 9840124-0120803

Р.

Амбарная книга рода Петренковых – это родовой имущественный реестр рода Петренковых, предназначенный для учёта общей совместной и общей частичной собственности людей рода Петренковых.

Общая совместная собственность – разновидность общей собственности без права выделения части в натуре.

Общая частичная собственность – разновидность общей собственности с правом выделения части в натуре.

Основаниями для внесения материальных ценностей в Родовой имущественный реестр являются:

- Волеизъявление о добросовестном присвоении вещи, прироста, приплода, продукта, явившихся результатом труда как некоммерческой деятельности субъекта присвоения;

- Волеизъявление о добросовестном присвоении вещи, прироста, приплода, продукта, явившихся объектами уступки (переуступки) прав требования субъектом права собственности в пользу субъекта добросовестного присвоения.

- Волеизъявление субъекта права собственности об уступке (переуступке) прав требования субъекту присвоения, что равносильно отказу от своего права собственности в пользу субъекта добросовестного присвоения.

Полный регистрационный номер объекта права собственности имеет следующий вид:

AAAA BBBBBBB-CCCCCCC-DDDDDDD,

где

AAAA – тип реестра. В данном случае это РНМР – Родовий некомерційний майновий реєстр. Возможны также следующие буквенные обозначения: ІНМР – Індивідуальний некомерційний майновий реєстр, ННМР – Народний некомерційний майновий реєстр, СНМР – Сімейний некомерційний майновий реєстр, АНМР – Артільний некомерційний майновий реєстр и другие.

BBBBBBB – дата рождения Главы Рода в формате гггммдд. Например, 9840124 – 24 января 1984 года.

CCCCCCC – дата подписания совместного родового Волеизъявления о создании родового имущественного реестра (в том же формате).

DDDDDDD – порядковый номер объекта права собственности в реестре, например: 0000001, 0000103 и т.д.

Словарная справка

Виндикация – иск невладеющего собственника к владеющему несобственнику о возврате имущества.

Владение – фактическое обладание вещью. Различаются владение собственника и владение несобственника. Владение собственника – одно из правомочий (наряду с пользованием и распоряжением), входящих в содержание права собственности, оно всегда имеет под собой правовое основание. Владение несобственника может быть правовым и неправовым. В основе правового владения всегда лежит какое-либо правовое основание (правовой титул). Это означает, что владение возникло на основании правового акта – волеизъявления, договора и т.п. При правовом владении человека, не являющегося собственником данной вещи, она передаётся ему добровольно самим собственником (например, по договорам хранения, пользования и т.д.). Неправовым является владение человека, похитившего вещь либо недобросовестно присвоившего находку. Неправовое владение, в свою очередь, подразделяется на добросовестное и недобросовестное. Добросовестным владельцем считается тот, кто не знал и по обстоятельствам дела не мог знать о неправомерности своего владения; недобросовестный же владелец знал или должен был знать о неправомерности своего владения (знал, что приобретает вещь от лица, неуправомоченного на её продажу). Разграничение добросовестного и недобросовестного владения имеет существенное значение при разрешении спора об истребовании вещи из чужого владения по иску собственника (т.н. виндикация).

Имущество – совокупность вещей и материальных ценностей, находящихся во владении.

Находка – обнаружение потерянной кем-либо вещи.

Пользование – одно из основных правомочий собственника. Заключается в праве производительного или личного потребления вещи для удовлетворения собственных потребностей и интересов в зависимости от назначения вещи (эксплуатация имущества, получение плодов и доходов, приносимых им, и т.п.). Границы права пользования определяются законом, договором или иным правовым основанием (например, завещанием). Запрещается пользование имуществом в ущерб интересам других людей (т.н. злоупотребление правом). Законное пользование может быть защищено от нарушений различными правовыми средствами, в частности путём предъявления иска об устранении препятствий в пользовании.

Право собственности – совокупность правовых норм, закрепляющих состояние принадлежности (присвоенности) вещей – имущества, средств производства и результатов труда – за отдельными людьми, родами, племенами, народами и основанные на этом правомочия владения, пользования и распоряжения ими указанными вещами. Право собственности возникает в результате добросовестного присвоения либо как следствие иного правового акта.

Распоряжение – одно из правомочий собственника какого-либо имущества. Право распоряжения осуществляется чаще всего путём совершения различных сделок: купли-продажи, мены, дарения и т.д. Вместе с владением и пользованием распоряжение составляет содержание права собственности.

Собственность – имущество, принадлежащее человеку либо группе людей. Собственность бывает личная (индивидуальная) и общая. Общая собственность подразделяется на совместную и частичную.

Владение, пользование и распоряжение объектами общей собственности производится по согласию всех собственников, а в случае спора – в порядке, определённом самими собственниками. Расходы по общему имуществу (издержки по ремонту, обслуживанию и т.п.) распределяются между сособственниками соразмерно их частям – в случае общей частичной собственности. Каждый сособственник имеет право на отчуждение своей части другому человеку. При продаже части, находящейся в общей частичной собственности остальные участники общей частичной собственности имеют преимущественное право её выкупа. При общей совместной собственности нет долей и паёв, каждый из сособственников является наряду с другими собственником всего имущества. Общей совместной собственностью признаётся имущество супругов.

Примеры.

Жилой дом находится в личной (индивидуальной) собственности человека. При этом человек является единоличным собственником жилого дома: он один имеет право пользования, право владения и право распоряжения своим домом.

Планета Земля находится в общей совместной собственности её коренных жителей (обитателей). Каждый коренной житель (обитатель) Земли имеет право пользования её благами в природном ареале своего обитания, но никто не имеет права распоряжения и права владения Землёй.

Имеется одна скважина для воды на всю деревню, при этом каждый житель деревни имеет право пользоваться скважиной, но никто не имеет права присвоить её себе и повесить на неё замок. Другими словами, каждый житель деревни имеет право пользования скважиной, но никто не имеет права распоряжения и права владения скважиной. При этом вода в скважине находится в общей частичной собственности всех жителей деревни – каждый житель деревни имеет право распоряжаться и владеть частью воды по своему усмотрению. Часть воды на каждого жителя деревни определяется как дебет скважины, делённый на общее количество жителей в деревне. Так, если дебет скважины составляет 10 м³ воды в сутки, а в деревне проживает 100 человек, то каждый человек обладает правом владения и правом распоряжения на 100 литров воды в сутки, если иное не оговорено в соответствующих договорах между жителями деревни.

ПРАВОВА ДОВІДКА

Загальна декларація прав людини

Стаття 17

1. Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими.

2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Конституція України

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Закон України № 2163-XII «Про приватизацію державного майна»

2. Приватизації не підлягають об’єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства.

Загальнодержавне значення мають:

а) об’єкти та майно, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об’єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України:

майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільної оборони, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів, що безпосередньо забезпечує виконання цими органами встановлених законодавством завдань;

надра, корисні копалини загальнодержавного значення, території та об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, водні ресурси, лісові ресурси, інші природні ресурси, які є об’єктами права власності Українського народу;

системи створення та збереження золотовалютних резервів;

емісійна система, майнові комплекси підприємств і установ, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків і цінних паперів;

радіотелевізійні передавальні центри, а також об’єкти, що забезпечують зв’язком органи законодавчої та виконавчої влади;

державні радіоканали та телевізійні канали;

засоби урядового, фельд’єгерського та спеціального зв’язку;

державні реєстри, інші інформаційні системи, що створені та утримуються за рахунок коштів державного бюджету;

б) об’єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей:

Національний архівний фонд, архіви (архівні установи), документи з них, архівні підрозділи, архівні відділи та бібліотеки, об’єкти культури, мистецтва, у тому числі виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, що занесені чи підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання, а також об’єкти архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки загальнонаціонального значення;

пам’ятки, включені до переліку пам’яток, що не підлягають приватизації;

пам’ятки археології;

пам’ятки державної частини Музейного фонду України (музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання);

документи Державного бібліотечного фонду України;

вихідні матеріали та фільмокопії, що зберігаються у фільмофонді;

заклади культури, що забезпечують державні соціальні нормативи у сфері обслуговування населення закладами культури;

об’єкти культури, що належать до майнових комплексів установ Національної академії наук України;

майно підприємств, установ та організацій Національної академії наук України, галузевих академій наук, що використовується для виконання фундаментальних і прикладних досліджень, акції (частки, паї) господарських товариств, утворених на основі майнових комплексів Національної академії наук України, галузевих академій наук;

об’єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету;

в) об’єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або розповсюдження небезпечних речовин:

ядерні матеріали, ядерні установки і об’єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення;

полігони, будови, споруди та устаткування для захоронення твердих промислових та побутових відходів, скотомогильники;

г) об’єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому:

запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, підприємства, установи і організації та інші об’єкти, що входять до системи державного резерву;

майно Державної кримінально-виконавчої служби України;

майно підприємств, установ і організацій національної гідрометеорологічної служби;

матеріали Державного інформаційного геологічного фонду України;

матеріали та дані Державного картографо-геодезичного фонду України, топографо-геодезичні і картографічні матеріали, створені за кошти державного бюджету;

державні еталони, інші об’єкти, що забезпечують функціонування Державної метрологічної служби;

автомобільні дороги, крім тих, що належать підприємствам (до першого розгалуження їх за межами території цих підприємств);

майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою;

метрополітен, міський електротранспорт;

майно, що забезпечує цілісність об’єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління, магістральні та міждержавні електричні мережі;

атомні електростанції, гідроелектростанції з греблями, що забезпечують водопостачання споживачам та проведення гідромеліоративних робіт;

магістральні нафто- і газопроводи та магістральний трубопровідний транспорт, що обслуговують потреби держави в цілому, підземні нафто- та газосховища;

майнові комплекси підрозділів пожежної охорони (пожежні депо, пости, адміністративні приміщення), транспортні засоби спеціального призначення, що забезпечують виконання робіт, пов’язаних з ліквідацією пожеж, наслідків стихійного лиха;

об’єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, інших населених пунктів, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов’язані з постачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод;

акваторії портів, причали і пірси всіх категорій та призначень, огороджувальні та захисні гідротехнічні споруди, засоби навігаційного обладнання, системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв’язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту);

аеродроми та аеродромні об’єкти (злітно-посадкові смуги, руліжні доріжки, перони, системи посадки, наземні засоби зв’язку, навігації, спостереження, інші елементи аеродромів, що забезпечують безпеку польотів);

водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди;

місця поховання.

Кримінальний Кодекс України

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України

1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Стаття 18. Суб'єкт злочину

1. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

2. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

Р о з д і л VI

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

Стаття 185. Крадіжка

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) –

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років. { Абзац другий частини першої статті 185 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1449-VI (1449-17) від 04.06.2009 }

2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, –

карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах, –

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою, –

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

П р и м і т к а. 1. У статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

2. У статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. У статтях 185-191, 194 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

4. У статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

{ Стаття 185 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI (270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 186. Грабіж

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) –

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, –

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, –

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах, –

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою, –

карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

{ Стаття 186 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI (270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 187. Розбій

1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), –

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, –

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна.

3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, –

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна.

4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, –

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Стаття 189. Вимагання

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), –

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, –

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, –

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.