Історія розвитку науки і техніки України

Зміст

Вступ. 3

1. НАУКА ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ. 5

1.1. Історія розвитку науки і техніки України. 5

1.2. Науково-технічна діяльність. 10

1.3. Наука і основні напрямки виробничого, соціального й політичного життя. 15

2. РОЗВИТОК НАУКИ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ РОБІТ. 17

2.1. Наукові кадри та науково-технічні роботи. 17

2.2. Наукова та науково-технічна діяльність в Україні у 2012-2013 роках. 19

2.3. Наукова та науково-технічна діяльність в Україні у 2014році 27

3. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ НАУКИ І ТЕХНІКИ.. 33

Висновки. 39

Список використаних джерел: 41

Вступ

У кожній країні приділяють багато уваги розвитку науки та техніки. Це має велике значення для розвитку народного господарства. Прогрес у науці – це передумова прогресу у техніці та взагалі в усіх галузях суспільного життя. При цьому необхідно пов’язувати наукові доробки з практичними вимогами життя суспільства. Перед українською державою стоїть тепер важливе завдання – підняти економіку країни до високого рівня.

Нині першочергові заходи щодо широкого оновлення техніки і технології, докорінного покращання якості продукції плануються на великих підприємствах і в об'єднаннях провідних промислових районів. Встановлення таких пріоритетів щодо інтенсифікації саме за цими районами пояснюється тим, що вони мають потужний виробничий і науково-технічний потенціал, великі індустріальні (особливо машинобудівні) центри з наукомісткими виробництвами і великими контингентами кваліфікованих, досвідчених кадрів. Це дозволяє одержувати більш високу віддачу капіталовкладень за рахунок реконструкції підприємств, швидке та ефективне нарощування виробництв.

Науково-технічна діяльність, яка переживає глибокий занепад, не може, бути основою науково-технічного прогресу і зростання національної економіки.

Науково-технічний прогрес в Україні й технологічний розвиток її господарства дедалі більше починає залежати від інтелектуального і розумового потенціалу та розвитку науки і техніки в інших країнах світу. Але вони найменше зацікавлені у розвитку нашої економіки, оскільки хочуть мати великий ринок збуту для своїх товарів, а тому не дуже зацікавлені у передачі найновіших своїх технологій. І хоч наша держава дедалі більше закуповує у них і його обладнання, технологій, матеріалів і "ноу-хау", значна частина із уже не відзначається новизною.

Особливо важливим на даний момент напрямом є заохочення іноземних інвестицій для фінансування наукових досліджень на території України. З одного боку це реальна альтернатива міграції найбільш кваліфікованих вчених за кордон. З іншого — можливість зберегти наукові школи, готувати наукові кадри. Вирішальним фактором у розвитку економіки та інноваційної діяльності є управління цими процесами. Інновація — це виробничий фактор який визначає формування продуктивності й вагового національного продукту на тривалу перспективу. Конструктивна науково-технічна програма просто необхідна для економіки, яка послаблена існуючим погіршенням зовнішніх умов розвитку й внутрішніми труднощами зростання, і яка прагне стати на ноги, використовуючи власні сили. Незважаючи на зазначені недоліки необхідно сказати що нині Україна має певну законодавчу базу у сфері регулювання економічних відносин підприємництва так звану «кровоносну систему економічного простору».

1. НАУКА ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Історія розвитку науки і техніки України.

Протягом своєї історії український народ здійснив вагомий внесок у розвиток світової цивілізації, зокрема в прогрес науки і техніки. Помітними були досягнення у розвитку наукового знання у Київській Русі. Металургія, ковальська і ювелірна справи, вимагали знань у галузі металознавства, будівництво монументальних споруд – елементарних знань з математики. Арифметичні знання необхідні були в торгівлі. Виготовлення скла, мозаїк, різнокольорових емалей, черні, глазурі для керамічних виробів і т.п. було неможливим без знання хімічних властивостей матеріалів. Значного розвитку на Русі досягли географічні знання, що охоплювали всю Європу, південну частину Азії і Північну Африку.

У Київській Русі відомі і початкові медичні знання; лікування за допомогою рослин, діяльність лікарів-професіоналів (наприклад, Агопіт – монах Києво-Печерського монастиря). Широкі наукові знання містили історичні, філософсько-публіцистичні, юридичні, художні та церковні твори періоду Київської Русі.

З другої половини XVI ст. на Україні починається бурхливий розвиток просвітництва. Воно носило гуманітарний характер, що позитивно відбилося на рівні філологічної науки, літератури, філософських і історичних знань. З другої половини XVII ст. наукова думка України концентрується і розвивається у Києво-Могилянській академії. Велика увага приділялася розвитку філософської думки. З ідеалістичних позицій виступали професори І. Гізель, Л. Баранович, І. Галятовський, С. Яворський. Київські вчені були пов’язані з закордонним науковим світом, зокрема з вченими Германії та Польщі.

У XVIIІ ст. яскравим представником філософської думки в Україні був Г.С. Сковорода. Помітний внесок у розвиток філософської думки зробили Ф. Прокопович, Я.П. Козельський. Розвиток природничих і точних наук в Україні відбувався під впливом діяльності М.В. Ломоносова. Йому належить велика заслуга у вивченні мінеральних ресурсів і земельних надр України. Більш інтенсивно, чим у попередній період, розвивалася медична наука. Серед її видних представників цього періоду слід назвати Д.С. Самойловича, який першим запропонував систему протиепідемічних заходів. Він по праву вважається основоположником не тільки вітчизняної, але і світової епідеміології; його вибрали своїм членом 12 Академій наук світу.

У ХІХ ст. передові вчені України розвивали матеріалістичні традиції у природничих науках. Науково-дослідні роботи концентрувалися переважно в університетах і ліцеях. У другій половині ХІХ ст. наукові товариства функціонували в усіх великих промислових центрах України. Вони плідно займалися пропагандою знань, укріпляли контакти між вченими всієї країни.

Успішно розвивалося винахідництво. Зокрема, уродженець України, інженер Н.Н. Бенардос винайшов у 1881 р., а потім запатентував у багатьох країнах Європи принципово новий спосіб з’єднання металів, поклавши початок електродуговому зварюванню. Видатним вченим початку ХХ ст. був ректор Київського політехнічного інституту В.Л. Карпічєв, відомий своїми працями в галузі фізики, механіки, опору матеріалів. А викладачем цього ж інституту Є.О. Патоном був створений ряд капітальних посібників і монографій щодо мостобудування.
У 1909 р. у Києві виникло товариство повітроплавання під керівництвом професора політехнічного інституту Н.Б. Делоне. Тут успішно працювали такі відомі конструктори і пілоти, як Д.П. Григорович (творець гідролітаків), І.І. Сікорський (сконструював перші у світі надпотужні багатодвигуневі літаки «Російський витязь» і «Ілля Муромець», а вже в Америці – перші вертольоти), П.М. Нестеров (пілот-ас), Ф.Ф. Андерс (кадровий працівник заводу «Арсенал», сконструював і побудував у 1909–1912 рр. перший громадянський дирижабль «Київ»). Усього в Києві у 1909–1912 рр. було створено біля 40 дослідних літаків різних типів.

Перший президент ВУАН В.І. Вернадський є основоположником геохімії, біохімії та радіології у республіці. Ним була заснована радіологічна лабораторія, на базі якої у 1925 р. в Одесі виник хіміко-радіологічний інститут. Інтенсивно у цей період розвивається радіофізика. Під керівництвом Д.А. Рожанського вперше у світі був створений магнетронний генератор, який став одним з основних елементів радіолокаційної апаратури.

У середині 20-х рр. розпочинаються планомірні геологічні дослідження території УРСР. Особливо детальними вони були у районах Донбасу і Криворіжжя. У результаті була складена перша гідрологічна карта України (1930 р.).

Посилено розвивається матеріалознавство, зокрема з проблем зварювання металів. За ініціативою Є.О. Патона при Київському політехнічному інституті було створено кафедру інженерних споруд зі зварювальною лабораторією. Розроблені у цій лабораторії методи зварювання вперше у світовій практиці використовували на Дніпробуді, при будівництві Магнітогорського металургійного комбінату.

Успішно розвивалися фізичні науки. У 1928 р. за ініціативою А.Ф. Іоффе у Харкові був відкритий Український фізико-технологічний інститут, який перетворився в один з найбільших центрів теоретичної фізики в СРСР і в усьому світі. У 1929 р. тут створюють магнетронний генератор (значно раніше чим аналогічний винахід за кордоном), уперше в країні на початку 30-х рр. розщеплюють ядро атому літію. З 1930–1931 рр. починаються дослідження проблем фізики напівпровідників.

У роки Великої Вітчизняної війни вчені України зробили вагомий внесок у забезпечення перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. Першорядного значення у забезпеченні Червоної армії такою зброєю, як танк Т-34, мали праці колективу інституту електрозварювання АН УРСР. Впровадження автоматичного зварювання зумовило швидке зростання продуктивності праці на оборонних підприємствах. У роки війни Патонівська технологія швидкісного зварювання застосовувалася на 53 підприємствах. На танкових заводах діяло 133 установки автоматичного зварювання.

У післявоєнний період в Україні діяли такі видатні вчені, як математик, механік і фізик-теоретик М.М. Боголюбов; учений у галузі електротехніки, автоматики і обчислювальної техніки С.О. Лєбєдєв, під керівництвом якого у 1950 р. була розроблена перша у СРСР універсальна швидкодіюча обчислювальна машина (МЕОМ). За своїм технічним показниками електрозварювальна апаратура, розроблена інститутом електрозварювання АН УРСР, перевищувала кращі закордонні зразки і досягнення.

Не поступалися кращим світовим аналогам виготовлені на українських заводах морські судна, літаки, зокрема Іл-18, АН-12, ТУ-104. У 60-80 ті рр. учені України зробили вагомий внесок у розвиток фізики та кібернетики. У 1964 р. у Харківському фізико-технічному інституті АН УРСР було збудовано найбільший у світі на той час прискорювач електронів потужністю 2 млрд. ЕВ, уведено в дію ядерний реактор у Києві, а також перший у СРСР протонний мікроскоп та ізохронний циклотрон «У-240». Яскраву сторінку у створенні ракетно-космічної техніки вписав колектив учених і спеціалістів Південного машинобудівного заводу й Конструкторське бюро під керівництвом видатного конструктора, двічі Героя Соціалістичної Праці М.К. Янгеля.

Значні успіхи було досягнуто в розвитку кібернетики. За цикл праць по теорії цифрових автоматів академік В.М. Глушков у 1964 р. був відзначений Ленінською премією. У справжній центр металургійної науки і техніки перетворився у цей період Дніпропетровськ. Ефективні наукові дослідження в галузі металургії тут проводили колективи вчених і спеціалістів металургійного інституту, інституту чорної металургії АН УРСР, Всесоюзного науково-дослідного трубного інституту, НІІАчермету, Укргіпромезу. На їх основі склалися науково-педагогічні школи доменщиків, сталеплавильників, електрометалургів, прокатників, металознавців, механіків під керівництвом таких видатних вчених, як З.І. Некрасов, К.П. Бунін, О.П. Чекмарьов, К.Ф. Стародубов, С.Т. Ростовцев, С.І. Хитрик, В.І. Лапіцький, А.В. Кірсанов, Н.С. Щиренко, І.І. Коробов та інші. У наступні роки наукові традиції цих шкіл були підхоплені і продовжені плеядою талановитих вчених, зокрема В.І. Баптизманським, Ю.М. Тараном-Жовніром, М.І. Гасиком, О.П. Грудєвим, П.М. Остриком, А.А. Гіммельфарбом, В.М. Грєбєнніком, Ю.Й. Розенгартом, В.І. Большаковим, В.І. Шаповаловим та багатьма іншими.

Як і у попередні роки, Україна залишалася центром розвитку науки щодо зварювання металів, були створені і впроваджені у практику методи електоннопроменевого, аргоннодугового і мікроплазменного зварювання, зварювання вибухом, мікрозварювання і т.п. У 1969 р. вперше у світі зроблено зварювання алюмінія, титану та нержавіючої сталі в умовах космічного вакууму і невагомості на космічному кораблі «Союз-6». Були розроблені принципово нові конструкції і технологія зварювання трубопроводів великого діаметру. Застійні явища, які охопили економіку СРСР на зламі 70-80-х рр., події початку 90-х рр., які призвели до розпаду Радянського Союзу та гострої економічної кризи в колишніх його республіках, досить негативно відобразилися на розвитку науки, у тому числі і в Україні.

Але все ж таки НАН України зберігає провідні позиції у галузі математики, матеріалознавства, електрозварювання, мікробіології. У 1992 р. НАН України на правах національного члена увійшла в міжнародну раду наукових союзів. Уже в роки незалежності наукова діяльність багатьох українських учених отримала міжнародне визнання.

Отже, з давнини українському етносу були притаманні високий рівень освіченості, наукових досягнень. Українці зробили вагомий внесок у розвиток світової освітньої сфери та науково-технічного процесу. Ці сфери є важливими чинниками розбудови незалежної України, її входження до світового економічного та культурного простору.

1.2. Науково-технічна діяльність

Наука — це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення. Під поняттям техніка розуміють сукупність засобів праці, що використовуються у виробничих цілях та для задоволення особистих потреб людини.

Нові знання матеріалізуються в нових засобах праці, задоволення одних потреб породжує інші. З'являються нові ідеї та розробки, створюються досконаліші техніка, технологія і предмети споживання. Вони зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва та споживання. Така приблизно схема дії науково-технічного прогресу, що є безперервним процесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва і споживання,

Науково-технічна діяльність (НТД) здійснюється у двох формах: еволюційній та революційній. Еволюційна форма НТД має місце, коли техніка і технологія, що застосовуються у виробництві, удосконалюються на основі вже відомих наукових знань. Прикладом цієї форми НТД є розвиток енергетичної техніки, заснованої на принципі використання кінетичної енергії пари — від простої парової машини до парогенераторів величезної потужності.

Революційна форма НТД означає перехід до техніки і технології, що побудовані на принципово нових наукових ідеях. Прикладом цієї форми є перехід від ручних знарядь праці до машинних, заміна енергії пари на електричну, застосування лазерної та інших сучасних технологій тощо.

Відтворення сучасної системи продуктивних сил України здійснюється у результаті взаємодії таких її основних складових елементів, як робоча сила, засоби та предмети праці, наука, використовувані людьми сили природи, форми й методи організації виробництва, а також інформація. Найважливішим у цій системі є постійне відтворення складної робочої сили, тобто такої робочої сили, яка має високий рівень освіти, кваліфікації, культури, прагне постійно вдосконалювати їх.

Важливою умовою відтворення за сучасних умов є необхідність випередження робочою силою рівня техніки, форм і методів організації праці тощо. Лише за таких умов робітник може швидко пристосовуватися до появи нової техніки, до нестандартних ситуацій, що виникають у процесі виробництва. Інакше при появі більш досконалої та складної техніки остання не буде використовуватися до того часу, поки не будуть підготовлені робітники належної кваліфікації, освіти.

З практики найбільш розвинених країн можна винести те, що основною запорукою економічного зростання є розвиток науки та технологій. Спочатку це був розвиток промислових технологій, потім біотехнології, а вже зараз - швидкий розвиток інформаційних технологій, які забезпечили незаперечне економічне та політичне лідерство цих країн у світі.

До цього привів динамічний розвиток наукових лабораторій, науково-дослідних інститутів тощо, першопричиною котрого стало прогресивне законодавство цих країн та зацікавленість населення.

Використання людського інтелекту, що винаходить нові товари або більш ефективні технології виробництва - найважливіше джерело економічного зростання.

За останні 250 років розвиток техніки буквально перетворив наше життя. Спочатку парова машина, потім - двигун внутрішнього згоряння, електрика і ядерний реактор замінили мускули людини і тварин як основне джерело енергії. Автомобілі, автобуси, поїзди і літаки витіснили коня і віз як основні способи пересування. Технічний прогрес продовжує змінювати наше життя і сьогодні. Лазерні програвачі, мікрокомп'ютери, текстові редактори, мікрохвильове печення, відеокамери, магнітофони, автомобільні кондиціонери істотно змінили характер нашої роботи і дозвілля протягом останніх двадцяти років.

Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший чинник економічного зростання, все частіше і в західній, і в вітчизняній літературі зв'язується з поняттям інноваційного процесу.

Це, як справедливо відмітив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний в своєму роді процес, об'єднуючий науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він перебуває в отриманні нового продукту і тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи таким чином весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання.

Успіхи НТД залежать від того, яке місце наука займає в суспільстві. Світовий досвід показує, що необхідною і достатньою умовою прогресу в розвитку науки і техніки є свобода творчості.

Досвід цих країн є дуже важливим для України, котра має величезні проблеми із залученням у виробництво нових технологій.

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва України визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні — це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки, НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему "наука — техніка — виробництво", що охоплює кілька стадій:

· фундаментальні теоретичні дослідження;

· прикладні науково-дослідні роботи;

· дослідно-конструкторські розробки;

· освоєння технічних нововведень;

· нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного часу;

· техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками.

Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку України на засаді новітніх наукових відкриттів (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей.

Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, зокрема:

· перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);

· новий етап суспільного поділу праці, зв'язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру (наука перебрала на себе найбільш революціонізуючу, активну роль у розвитку суспільства; сама практика потребує Випереджаючого розвитку науки, оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);

· прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;

· інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;

· якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва — засобів праці, предметів праці, самої праці.

Науково-технічна діяльність, що завжди здійснюється у взаємозв'язаних еволюційних і революційних її формах, є домінантою (визначальним чинником) розвитку продуктивних сил, невпинного підвищення ефективності виробництва. Він безпосередньо впливає передовсім на формування й підтримування високого рівня техніко-технологічної бази виробництва, забезпечуючи неухильне зростання продуктивності суспільної праці. Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а для кожного з них — пріоритети принаймні на найближчу перспективу (рис. 2.1).

Рис. 2.1.

Напрямки науково-технічного прогресу.

За умов сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій -— способів одержання й перетворювання матеріалів, енергії, Інформації, виготовлення продукції. Технологія стає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва. Якщо раніше її вважали забезпечуючою підсистемою виробництва, то зараз вона набула самостійного значення, перетворившись на авангардний напрям НТП.

1.3. Наука і основні напрямки виробничого, соціального й політичного життя

Науку України потрібно тісно пов'язати передусім з тими напрямками діяльності, що найбільше притаманні Україні і можуть швидко принести прибуток або є життєво необхідними для всіх. На мою думку, організація науки в Україні має зосередитись довкола шести основних напрямків виробничого, соціального життя, специфічних саме для нашої держави. Які ж ці напрямки? Це три напрямки виробничої діяльності:

· Сільське господарство – харчова промисловість легка промисловість, основані на врожайних землях України.

· Індустрія металів – машинобудування, основані на власних копалинах, потужній металургійній базі і величезному потенціалові спеціалістів.

· Будівельна індустрія – хімія, основані на багатющих покладів гранітів, базальтів, каолінів, каонітів, глин тощо.

Незважаючи на відсталу технологію, одержану нами у спадок від СРСР, ці три напрямку виробничої діяльності можуть стати прибутковими, завдяки наявності у складі кожного з них основного елемента, якій нам дається задарма, а саме: врожайні поля та багаті копалини.

Далі в переліку стоять:

· Енергетика.

· Інформаційна система.

Це напрямки життєзабезпечення українського суспільства та його відкритості як всередині держави, так і до зовнішнього світу.

Зупиняючись на названих напрямках, зауважимо, що до нашого завдання входила б переорганізація всіх науково-прикладних груп лабораторій та інститутів в Україні з метою утворення повного науково–проектного супроводу виробничих процесів у цих спрямуваннях, так би мовити, від землі – готової продукції. А може, навіть – до отримання прибутку від реалізації готової продукції.

Для забезпечення цих галузей не буде забагато того наукового люду, що ми його маємо в Україні, і того що ще прийде з університетів. Тут має працювати прикладна наука. Ії діяльність координуватися Державним комітетом з питань науки, техніка та промислової політики. Інновації фінансуватимуся бюджетом інноваційного фонду. В перехідний період причетні до цього наукові підрозділи можуть мати змивану форму фінансування: частково з бюджету, частково від виробництва. Після певного часу реорганізації вони мають повністю перейти на власний заробіток.

Нарешті, шостий, головний напрямок:

Нація – держава – природа. В якості прикладного елемента науки виступають тут гуманітарні й економічні науки.

А в конкретному вигляді одне з головних завдань науки в цьому шостому спрямуванні полягає в ефективному вихованні молодого покоління українців. І це одна з місій, яку несе фундаментальна наука держави.

Фундаментальна наука – сукупність найвищих логічних абстракцій явищ природи і суспільства, що логічно, фізичного чи соціального експерименту і підтверджуються ними. Водночас фундаментальна наука є необхіднішою прикладною наукою у процесі становлення молодого покоління.

В Україні виросли сильні школи фундаментальних досліджень у галузі математики, фізики, астрономії, хімії, біології, геології, енергетики, механіки та ряду інших наук. Цей визначний державний скарб потрібно зберегти, розвивати і надати йому вільний доступ у наукові простори інших країн.

2. РОЗВИТОК НАУКИ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ РОБІТ

2.1. Наукові кадри та науково-технічні роботи

Таблиця 4.1.

Наукові кадри та кількість організацій

Україна традиційно вважається державою з вагомим науковим потенціалом, визнаними у світі науковими школами, розвиненою системою підготовки кадрів. Основними формами підготовки наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації є аспірантура і докторантура. Підготовка кандидатів і докторів наук здійснюється вищими навчальними закладами третього і четвертого рівнів акредитації та науковими установами. За останні роки (з 2012 до 2014 року) кількість організації, які виконують наукові дослідження й розробки зменшилася з 1208 до 999, кількість науковців зменшилася на 12628 осіб, кількість докторів наук в економіці України збільшилася з 15592 осіб до 16450 осіб у 2013 році, проте у 2014р знову зменшилася порівняно з 2013р на 360 осіб. Кількість кандидатів наук в економіці України в 2014р зменшився в порівнянні з 2012р на 1827 осіб, а в порівнянні з 2013р на 3883 осіб.

Таблиця 4.2.

Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт

Обсяг фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт у 2012р. становив 11252,7 млн.грн, з них на фундаментальні дослідження потрачено 2621,9 млн.грн, прикладні дослідження – 2057,7 млн.грн, на розробки 5369,9 млн.грн, а на науково-технічні послуги 1203,2 млн.грн. У 2013р. становив 11781,1 млн.грн, що в порівнянні з 2012 роком збільшилося на 528,4 млн.грн, з них на фундаментальні дослідження потрачено 2695,5 млн.грн, на прикладні дослідження – 2087,8 млн.грн, на розробки 5772,8 млн.грн, а на науково-технічні послуги 1225,1 млн.грн. У 2014р. становив 10950,7 млн.грн, що в порівнянні з 2012 та 2013 роками зменшилася, з них на фундаментальні дослідження потрачено 2475,2 млн.грн, на прикладні дослідження – 1910,2 млн.грн, на розробки 5341,5 млн.грн, а на науково-технічні послуги 1223,8 млн.грн.

Питома вага загального обсягу витрат у ВВП становила у 2012р - 0,8%, у 2013р зросла на 0,01%, а у 2014 р становила 0,7%, що зменшилася в порівнянні з попередніми роками.

2.2. Наукова та науково-технічна діяльність в Україні у 2012-2013 роках

Упродовж 2013р. наукові та науково-технічні роботи виконували 1143 організації, майже половина з яких (44,4%) відносяться до підприємницького сектору економіки, 39,9% – до державного, 15,7% – вищої освіти. У розподілі організацій за секторами науки питома вага наукових установ академічного профілю та вищих навчальних закладів порівняно з 2012р. збільшилась на 0,6 в.п. та 1,1 в.п. відповідно, галузевого профілю скоротилась на 2,1 в.п. Найбільша кількість організацій (196) була підпорядкована Національній академії наук України, 86 – Національній академії аграрних наук, 35 – Національній академії медичних наук, 16 – Національній академії педагогічних наук.

Розподіл кількості організацій, які виконували наукові та науково-технічні роботи у 2013 році, за галузями наук, %

У 2013р. загальна кількість організацій порівняно з 2012р. зменшилась на 5,4%. При цьому в розподілі за галузями наук частка організацій природничих наук та багатогалузевого профілю зменшилась на 1% та 0,6% відповідно, а технічних, гуманітарних та суспільних наук – залишилась майже без змін.

Як і в попередні роки, продовжувалося скорочення загальної кількості працівників організацій, які виконували наукові та науково-технічні роботи, яка на кінець 2013р. становила 123,2 тис. осіб, що менше на 5,2% порівняно з відповідним періодом 2012р., у т.ч. дослідників – на 4,3%, техніків – на 9,1%, допоміжного персоналу – на 5,1%, інших працівників – на 5,5%.

У 2013р. частка виконавців наукових досліджень і розробок (дослідників, техніків і допоміжного персоналу) у загальній кількості зайнятого населення становила 0,49% (у 2011р. – 0,54%, у 2012р. – 0,52%,), у т.ч. дослідників – 0,32% (0,35% і 0,34%). За даними Євростату, у 2011р. найвищою ця частка була у Фінляндії (3,27% і 2,33%), Данії (3,16% і 2,1%), Ісландії (2,96% і 2,02%) та Швеції (2,71% і 1,73%); найнижчою – у Румунії (0,46% та 0,28%), Туреччині (0,68% та 0,57%) та Кіпрі (0,70% та 0,49%).

При загальній тенденції скорочення кількості виконавців наукових досліджень і розробок число докторів наук серед них збільшилось на 1%, кандидатів наук – зменшилось на 0,2% і у 2013р. їх питома вага становила 20,3% (4532 доктори наук та 15893 кандидати наук). Частка дослідників з науковими ступенями збільшилась на 1,3 в.п. і склала 31%.

Таблиця 5.1.

Розподіл кількості працівників наукових організацій за категоріями

У 2013р. майже половину дослідників (45,8%) становили жінки. Кількість жінок-дослідників порівняно з 2012р. зменшилась на 4,3%, частка докторів і кандидатів наук серед них збільшилась на 1,6 в.п. і становила 26,4%. Так, найвищою питома вага жінок (73,9%) була у галузі психологічних наук, 58,3% яких – доктори та кандидати наук, філологічних (73,8% і 49%), педагогічних (71,4% і 48,1%), фармацевтичних (70% і 27,7%), історичних (69,6% і 23,8%), у галузі мистецтвознавства (66,8% і 66,4%), медичних наук (65% і 53%); найнижча частка жінок – у галузі фізико-математичних наук (27,8% і 37,5%).

Понад три чверті загальної кількості докторів і кандидатів наук, які виконували наукові дослідження і розробки, працювали в організаціях державного сектору економіки, їх питома вага в числі виконавців наукових досліджень і розробок сектору становила 33%; 7,8% – в організаціях підприємницького сектору (3,6%), 13,8% – сектору вищої освіти (33,8%).

Розподіл кількості дослідників у 2013 році за статтю і віком, осіб

У 2013р. кількість виконавців наукових та науково-технічних робіт на засадах сумісництва становила 57,1 тис. осіб, що менше на 6,5% порівняно з 2012р., у т.ч. дослідників – на 6,2%, техніків – на 3,8%, допоміжного персоналу – на 4,8%. У їхній загальній кількості дослідники складали 87,8%, доктори наук – 11,6%, кандидати наук – 44,3%; жінки – 43,1%, половина з яких – фахівці з науковими ступенями (1446 докторів та 10966 кандидатів наук). Більшість дослідників-сумісників (83,8%) працювала у вищих навчальних закладах, 60,7% яких – фахівці вищої кваліфікації.

У 2013р. загальний обсяг витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт власними силами організацій порівняно з 2012р. збільшився на 0,4% і становив 11161,1 млн.грн., у т.ч. матеріальні витрати – на 2,7%, капітальні витрати – на 14,9%, з них витрати на придбання устаткування – на 22,3%. Обсяг витрат на оплату праці зменшився на 3,9%. Середньомісячна заробітна плата виконавців досліджень і розробок зросла з 3180 грн. у 2012р. до 3458 грн. у 2013р., що на 5,9% більше середнього рівня заробітної плати в економіці України і значно вище, ніж в установах охорони здоров’я та надання соціальної допомоги (2367 грн.) і закладах освіти (2700 грн.), але нижче рівня оплати праці у сфері інформації та телекомунікацій (4599) і фінансової та страхової діяльності (6275 грн.).

Таблиця 5.2.

Витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт

У 2013р. майже чверть загального обсягу витрат було спрямовано на виконання фундаментальних досліджень, які на 95,6% профінансовано за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів. Частка витрат на виконання прикладних досліджень становила 17,2%, понад дві третини яких асигнувалися за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та 17,8% – за рахунок коштів підприємницького сектору. На виконання науково-технічних розробок спрямовано 47,8% загального обсягу витрат, які на 40,9% профінансовані іноземними фірмами, 21,3% – організаціями підприємницького сектору, 20,2% і 12,2% за рахунок власних та бюджетних коштів відповідно. Частка витрат на виконання науково-технічних послуг становила 10,3% загального обсягу витрат. Більше половини загального обсягу витрат спрямовано на дослідження і розробки зі створення нових або вдосконалення існуючих видів виробів, технологій та матеріалів, 20,1% яких – на замовлення промислових підприємств.

Обсяг фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт у 2013р. за рахунок державного бюджету зменшився порівняно з 2012р. на 4% і становив 4762,1 млн.грн., його частка в загальному обсязі фінансування зменшилась на 1,9 в.п.; обсяг коштів організацій підприємницького сектору зменшився на 10,3%, державного сектору – на 13,2% (відповідно 1975,9 млн.грн. і 326,0 млн.грн., їх частка в загальному обсязі фінансування зменшилась на 2,1 в.п. та 0,5 в.п.). При цьому обсяг власних коштів збільшився на 24,2% (1466,6 млн.грн., їх частка в загальному обсязі фінансування збільшилась на 2,5 в.п.); коштів іноземних джерел – на 12% (2411,5 млн.грн. і 2,2 в.п.).

Питома вага загального обсягу витрат у ВВП становила 0,77%, у т. ч. за рахунок коштів державного бюджету – 0,33%. За даними Євростату, у 2012р. середній рівень обсягу витрат на наукові дослідження та розробки країн ЄС-27 у ВВП становив 2,06%. Більшою частка витрат на дослідження та розробки була у Фінляндії – 3,55%, Швеції – 3,41%, Данії – 2,99%, Німеччині – 2,92%, Австрії – 2,84%, Словенії – 2,80%, Франції – 2,26%, Бельгії – 2,24%, Естонії – 2,18% та Нідерландах – 2,16%; найменшою – у Румунії, Кіпрі, Болгарії, Латвії (від 0,42% до 0,66%).

Діаграма 5.3.

Розподіл загального обсягу фінансування наукових та науково-технічних робіт в Україні у 2013 році за джерелами, %

Загальний обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій у 2013р., зменшився на 0,6% і становив 11781,1 млн.грн., у т.ч. обсяг науково-дослідних робіт – на 2,9% (4783,2 млн.грн.), обсяг науково-технічних послуг – на 3,3% (1225,1 млн. грн.). Разом з тим обсяг науково-технічних розробок збільшився на 2,1% і становив 5772,8 млн.грн. Питома вага загального обсягу наукових та науково-технічних робіт у ВВП становила 0,81%.

Кількість робіт, що виконувались науковими організаціями України протягом 2013р., зменшилась на 10% і становила 47,9 тис., з яких майже дві третини упроваджено у виробництво або мали інші форми широкого застосування. Із загальної кількості робіт 11,8% спрямовано на створення нових видів виробів, 36,8% яких – нові види техніки; 10,5% – на створення нових технологій, 44,8% яких – ресурсозберігаючі; 2,5% – на створення нових видів матеріалів; 1,6% – нових сортів рослин, порід тварин, а також 15,8% – зі створення нових методів і теорій, майже половина яких були використані у подальшій роботі. У розрахунку на 1000 працівників середньооблікової кількості виконавців наукових досліджень і розробок загальна кількість виконуваних протягом звітного року наукових робіт становила 451 од проти 480 од – у 2012р. і 448 – у 2011р.

Таблиця 5.3.

Кількість виконуваних наукових та науково-технічних робіт за напрямами (одиниць)

Незважаючи на скорочення кількості безпосередніх виконавців наукових досліджень і розробок, загальна кількість друкованих праць постійно зростає: з 354,7 тис. у 2011р. і 374,9 тис. у 2012р. до 391,4 тис. публікацій у 2013р., що в розрахунку на 1000 працівників середньооблікової кількості виконавців наукових досліджень і розробок становить 3690 друкованих робіт (проти 3033 – у 2011р. і 3384 – у 2012р.). Із загальної кількості друкованих робіт 7,1 тис. – окремі монографії, 603 яких видано за кордоном, 204 тис. – статті у фахових наукових журналах, 30 тис. з яких надруковано в журналах, що входять до міжнародних баз даних, та 18,2 тис. – підручники та навчальні посібники.

Упродовж 2013р. в результаті діяльності наукових організацій до вітчизняного патентного відомства було подано 8348 заявок на видачу охоронних документів на об’єкти права інтелектуальної власності (далі – ОПІВ) (у 2012р. – 8514), у т. ч. 2965 заявок – на винаходи і 206 – на сорти рослин (у 2012р. – 2887 та 263). До патентних відомств інших країн було подано 90 заявок, що на 8,2% менше, ніж у 2012р., у т. ч. 38 заявок – на винаходи і 20 – на сорти рослин. У цей же період ними отримано на 1,4% менше охоронних документів України, в інших країнах – на 16,3%. Серед отриманих охоронних документів на ОПІВ 32,4% – патенти на винаходи і 1,5% – на сорти рослин.

Таблиця 5.4.

Винахідницька діяльність наукових організацій (одиниць)

У 2013р. кількість науковців, які виїжджали за межі України з метою стажування, навчання, підвищення кваліфікації, збільшилась на 6,7% і становила 4,4 тис. осіб, для проведення наукових досліджень – на 6,4% (6,2 тис. осіб). Разом з тим на 8,8% зменшилась кількість виїздів для викладацької роботи (435 осіб). З метою участі в міжнародних семінарах, конференціях тощо було здійснено 10,9 тис. виїздів в інші країни і проводилося 2,6 тис. таких заходів науковими організаціями та установами в Україні. Переважна більшість виїздів (92,3%) проводилась терміном до 3-х місяців, 6,8% – до одного року, 47 осіб виїжджали більш ніж на 2 роки. Кількість грантів, отриманих на наукову роботу від міжнародних фондів, порівняно з 2012р. збільшилась на 15,7% і становила 2147, у т.ч. індивідуальних – на 38,4% (1396). Кількість колективних грантів за цей період зменшилась на 11,2% (751). Загалом число науковців, які користувалися грантами, становило 5,1 тис. осіб.

2.3. Наукова та науково-технічна діяльність в Україні у 2014році

Упродовж 2014р. наукові та науково-технічні роботи в Україні виконували 999 організацій, 42,2% з яких відносяться до підприємницького сектору економіки, 42,0% – до державного, 15,8% – вищої освіти.

Діаграма 6.1.

Загальна кількість працівників організацій, які виконували наукові та науково-технічні роботи, на кінець 2014р. становила 109,6 тис. осіб, у тому числі дослідників – 58,7 тис. осіб,техніків – 10,7 тис. осіб, допоміжного персоналу та інших працівників по20,1 тис. осіб.

Таблиця 6.1.

Кількість працівників наукових організацій за категоріями персоналу

У 2014р. частка виконавців наукових досліджень і розробок (дослідників, техніків і допоміжного персоналу) у загальній кількості зайнятого населення становила 0,50%,у тому числі дослідників – 0,32%. За даними Євростату,найвищою ця частка була у Фінляндії (3,20%і 2,28%), Данії (3,20%і 2,18%),Швейцарії (2,66% і 1,37%), Норвегії (2,56% і 1,81%) та Словенії (2,27% і 1,34%); найнижчою – у Румунії (0,46% та 0,30%), Кіпру (0,71% та 0,50%), Болгарії (0,74% та 0,52%) та Туреччині (0,74% та 0,63%).

Питома вага докторів та кандидатів наук серед виконавців наукових досліджень і розробок становила 21,3%. Частка дослідників з науковими ступенями становила 32,3%.

У 2014р. майже половину дослідників (45,8%) становили жінки. Частка докторів і кандидатів наук серед них становила 28,2%. Вищою за середню в Україні була питома вага жінок-дослідників у галузі психологічних наук (77,6%), педагогічних (73,3%), філологічних (72,6%), фармацевтичних (70,5%), мистецтвознавства (69,8%), історичних (68,4%), медичних наук (65,5%). Нижчою за середню – у галузі фізико-математичних наук (27,7%), технічних (37,0%), філософських (40,9%), національної безпеки (41,9%) та політичних наук (42,9%).

Понад три чверті загальної кількості докторів і кандидатів наук, які виконували наукові дослідження і розробки, працювали в організаціях державного сектору економіки, 7,1% – підприємницького сектору, 13,5% вищої освіти.

Діаграма 6.2.

Розподіл кількості дослідників за статтю і віком, осіб

У 2014р. кількість спеціалістів, які беруть участь у виконанні наукових та науково-технічних робіт на засадах сумісництва,становила48,5 тис. осіб, у тому числі дослідників – 42,7 тис. осіб, техніків – 1,6 тис. осіб, допоміжного персоналу – 2,3 тис. осіб. У їхній загальній кількості доктори наук становили 11,8%, кандидати наук – 46,0%,жінки – 46,4%, з яких половина – фахівці з науковими ступенями. Більшість сумісників (83,9%) працювала у вищих навчальних закладах, 62,5% яких – фахівці вищої кваліфікації.

У 2014р. загальний обсяг витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт власними силами організацій становив 10320,3 млн.грн., у тому числі витрати на оплату праці –5010,6 млн.грн., матеріальні витрати – 2375,6 млн.грн., капітальні витрати – 236,7 млн.грн., з них витрати на придбання устаткування – 187,9 млн.грн. Середньомісячна заробітна плата виконавців досліджень і розробок становила3565грн.,що майже відповідає середньому рівню заробітної плати в економіці України(3480 грн.) і значно вище, ніж в установах охорони здоров’я та надання соціальної допомоги (2441грн.)і закладах освіти (2745 грн.), але нижче рівня оплати праці у сфері інформації та телекомунікацій (5176 грн.),фінансової та страхової діяльності (7020 грн.).

У 2014р. майже чверть загального обсягу витрат була спрямована на виконання фундаментальних досліджень, які на 96% профінансовано за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів. Частка витрат на виконання прикладних досліджень становила 16,5%, понад дві третини яких асигнувалися за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів,та20,5% – за рахунок коштів підприємницького сектору. На виконання науково-технічних розробок спрямовано 47,8% загального обсягу витрат, які на 31,7% профінансовані за рахунок власних коштів, 36,4%– іноземними фірмами, 20,2% – організаціями підприємницького сектору. Частка витрат на виконання науково-технічних послуг становила11,1% загального обсягу витрат. Більше половини загального обсягу витрат спрямовано на дослідження і розробки зі створення нових або вдосконалення існуючих видів виробів, технологій та матеріалів, 13% яких – на замовлення промислових підприємств.

Діаграма 6.3.

Розподіл загального обсягу фінансування наукових та науково-технічних робіт в Україні за джерелами, %

Загальний обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій у 2014р.,становив10950,7 млн.грн.,у тому числі обсяг науково-дослідних робіт – 4385,4 млн.грн., обсяг науково-технічних розробок – 5341,5 млн.грн.,обсяг науково-технічних послуг – 1223,8 млн.грн. Його питома вага у ВВП становила 0,70%.

Основними виконавцями фундаментальних і прикладних досліджень були організації державного сектору (відповідно 90,4% і 62,5% обсягу цих робіт), науково-технічних розробок і науково-технічних послуг – організації підприємницького сектору (відповідно 93,1% і 77,9%).

Таблиця 6.2.

Кількість виконуваних наукових та науково-технічних робіт за напрямами(од)

Кількість робіт, що виконувались науковими організаціями України протягом 2014р., становила 43,0 тис., з яких більше двох третин упроваджено у виробництво або мали інші форми широкого застосування. Із загальної кількості робіт 10,8% спрямовано на створення нових видів виробів, 38,8%яких – нові види техніки;7,5% – на створення нових технологій,44,6% яких – ресурсозберігаючі;2,5% – на створення нових видів матеріалів;5,0% – нових сортів рослин, порід тварин, а також 17,3% – зі створення нових методів і теорій, більше половини яких були використані у подальшій роботі. У розрахунку на 1000 працівників середньооблікової кількості виконавців наукових досліджень і розробок загальна кількість виконуваних протягом звітного року наукових робіт становила 450 од.

Кількість друкованих робіт(публікацій), підготовлених виконавцями наукових досліджень і розробок,у 2014р. становила 327,9 тис. од,що в розрахунку на 1000 працівників середньооблікової кількості виконавців наукових досліджень і розробок становить 3439друкованих робіт. Із загальної кількості друкованих робіт 6,6 тис. – окремі монографії, 637 яких видано за кордоном, 179,7 тис. – статті у фахових наукових журналах,33,8 тис. з яких надруковано в журналах, що входять до міжнародних баз даних, та 15,2 тис. – підручники та навчальні посібники.

Упродовж 2014р. в результаті діяльності наукових організацій до вітчизняного патентного відомства було подано 8029заявок на видачу охоронних документів на об’єкти права інтелектуальної власності (далі – ОПІВ), у тому числі29,1% – на винаходи і 2,8% – на сорти рослин. До патентних відомств інших країн було подано 51 заявку, у тому числі54,9% – на винаходи і 21,6% – на сорти рослин. У цей же період ними отримано 7864 охоронні документи України, в інших країнах – 62. Серед отриманих охоронних документів на ОПІВ 28,5% – патенти на винаходи і 5,0% – на сорти рослин.

Таблиця 6.3.

Винахідницька діяльність наукових організацій (од)

У 2014р. кількість науковців, які виїжджали за межі України з метою стажування, навчання, підвищення кваліфікації, становила3,4 тис. осіб, для проведення наукових досліджень – 3,6 тис. осіб та для викладацької роботи – 281 особа. Переважна більшість виїздів (88,7%) проводилась терміном до 3-х місяців, 10,6% – до одного року, 29 осіб виїжджали більш ніж на 2 роки. Вітчизняні науковці брали участь у 7,6 тис. міжнародних семінарах, конференціях та інших заходах, що проводилися в інших країнах. Наукові організації та установи Україниздійснили2,0тис. таких заходів. На наукову роботу від міжнародних фондів було отримано1885грантів, у тому числі63,3% індивідуальних та 36,7% – колективних. Загалом кількість науковців, які користувалися грантами, становила4,5 тис. осіб.

3. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ НАУКИ І ТЕХНІКИ

Обсяг коштів на фінансування державних цільових наукових і науково-технічних програм за пріоритетними напрямами науки і техніки затверджується у законі про Державний бюджет України на відповідний рік у розмірі не менше 30 відсотків загального обсягу фінансування видатків на науку з Державного бюджету України.

Обсяги фінансування наукових і науково-технічних програм визначаються у законі про Державний бюджет України окремо по кожному затвердженому цим Законом пріоритетному напряму розвитку науки і техніки.

Отже, пріоритетні напрями розвитку науки і техніки:

1) фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітарних наук;

2) проблеми демографічної політики, розвитку людського потенціалу та формування громадянського суспільства;

3) збереження навколишнього середовища (довкілля) та сталий розвиток;

4) новітні біотехнології; діагностика і методи лікування найпоширеніших захворювань;

5) нові комп'ютерні засоби та технології інформатизації суспільства;

6) новітні технології та ресурсозберігаючі технології в енергетиці, промисловості та агропромисловому комплексі;

7) нові речовини і матеріали.

Прискорення науково-технічного прогресу — основний шлях розв'язання економічних, організаційних, соціальних і культурних проблем, який в економічній сфері є основним фактором досягнення світового рівня продуктивності праці, що здійснюється через революціонізацію виробництва, впровадження найновіших технологій.

Пріоритетне завдання в Україні полягає в забезпеченні комплексної автоматизації, оскільки впровадження окремих автоматичних машин та агрегатів часто не дає бажаного економічного ефекту, через значний залишок ручної праці. Новий і досить перспективний напрямок комплексної автоматизації зв'язано зі створенням і впровадженням гнучких автоматизованих виробництв. Форсований розвиток таких виробництв, передовсім у машинобудуванні та деяких інших галузях, зумовлено об'єктивною необхідністю постійно забезпечувати високоефективне використання дорогого автоматичного устаткування і достатню мобільність виробництва з частим оновленням номенклатури продукції.

Це широке впровадження взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих систем машин, апаратів, приладів, обладнання на всіх ділянках виробництва, операціях і видах робіт. Вона сприяє інтенсифікації виробництва, зростанню продуктивності праці, скороченню частки праці у виробництві, полегшенню і поліпшенню умов праці, зниженню трудомісткості продукції.

Водночас дедалі більшу роль у житті суспільства відіграє інформатика. Термін, що поєднав у собі два слова "інформація" і "автоматики". Тому сучасний етап науково-технічного прогресу можна назвати комп'ютерно-інформаційним.

Комп'ютеризація має стати звичайним, повсякденним явищем: персональна електронно-обчислювальна машина (ПЕОМ) ввійде у побут та на виробництво, подібно до холодильника, пральної машини, телефону у побуті. Це стає можливим завдяки мініатюризації обчислювальних пристроїв, коли, наприклад у сучасному мікропроцесорі центральний обчислювальної системи розміщується на одному кристалі кремнію розміром кілька міліметрів. Подібній мікропроцесор виконує 40 тисяч операцій за секунду, що можна порівняти з продуктивністю величезних електронно-обчислювальних машин 60-х років, а ціна його на світовому ринку становить лише кілька доларів. За прогнозами, протягом найближчих 5-6 років світовий випуск ПЕОМ досягне 35 млн. штук на рік.

Революційні зміни найважливіших параметрів електронно-обчислювальної техніки за останні десятиріччя призвели до кардинальних змін у галузі інформаційної техніки та технології, які можна визначити як перехід до так званої без паперової інформації.

Інформатика в житті сучасного суспільства починає набувати виняткового значення. Зокрема, вона може здійснювати серйозний вплив на інтенсифікацію економіки, насамперед шляхом забезпечення оптимальних зв'язків між галузями промисловості, окремими підприємствами, а також шляхом вдосконалення управління, що спирається на інформатику. Від чітко поставленої оперативної інформації значною мірою залежить дотримання виробничої дисципліни.

Звичайно, у суспільстві все ще існує так звана паперова інформація, але головним носієм інформації все більше стає пам'ять комп'ютера, тобто без паперова інформація.

Хоч навіть і у використанні персонального комп'ютера у виробництві комп'ютерні виробники вбачали недоліки. Саме в самодії персонального комп'ютера вбачили розробники його сильні і слабкі сторони. Робота з ПК передбачає постійне прийняття різних по складності рішень: регулярне архівування даних, антивірусний контроль, відновлення даних після збоїв, захист від несанкціонованого доступу та інших, що вимагає належної кваліфікації знань.

У цьому відношенні мережевий комп'ютер для виробництва просто незамінний, оскільки він володіє безперечними перевагами для організації з великою кількістю співробітників, які потребують обчислювальні машин: економія коштів починається з моменту купівлі пари мережевих комп'ютерів замість персональних і продовжується в ході їх експлуатації, як наслідок простоти обслуговування, так і через відсутність необхідності ліквідувати наслідки безграмотного або необережного використання. З іншого боку виникає необхідність в наявності висококваліфікованих мережевих адміністраторів, здатних підтримувати локальну і зовнішню мережу в зразковому стані.

Яке б враження не складалося, насправді мережевий комп'ютер - щось більше, ніж просто засіб зв'язку і інформаційного доступу. Мережевий комп'ютер був задуманий як пристрій з великою обчислювальною потужністю, і все-таки його основними функціями повинні були стати саме зв'язок і інформаційний доступ: електронна пошта, відео конференції, організація виробництва через використання бази даних зовнішніх серверів, моделювання структурних схем. Для нормального розвитку і функціонування складного народногосподарського механізму необхідні постійний обмін інформацією між його ланками, сучасна обробка великого обсягу даних на різних рівнях управління, що також неможливо без використання ЕОМ. Тому від рівня комп'ютеризації значною мірою залежить розвиток економіки.

Найважливішим напрямком науково-технічного прогресу, базою для всіх інших напрямів є електрифікація. Електрифікація промисловості являє собою процес широкого впровадження електроенергії як джерела живлення виробничого силового апарату в технологічні процеси, засобу управління і контролю ходу виробництва.

На основі електрифікації виробництва здійснюється комплексна механізація і автоматизація виробництва, впровадження прогресивної технології. Електрифікація забезпечує в промисловості заміну труда машинним, розширює вплив електроенергії на предмети праці. Особливо велика ефективність застосування електричної енергі