Чинники, що впливають підвищення рентабельності роботи підприємства

У будь-якому визначенні рентабельність - це відносний показник, який буде означати відношення суми отриманого (очікуваного) результату до одного з показників (виручки, витрат, середньої вартості основних і оборотних коштів, фонду заробітної плати і т. п.). Фактори підвищення та шляхи підвищення рентабельності підприємства

Рентабельність підприємства формується під впливом великої кількості взаємопов'язаних факторів, які впливають на результати діяльності підприємства різноспрямовано: одні - позитивно, інші - негативно. Більш того, негативний вплив одних факторів здатен знизити або навіть звести нанівець позитивний вплив інших. Різноманіття факторів не дозволяє їх чітко обмежити, а тому потрібно виділити основні групи таких факторів, зокрема факторів підвищення рентабельності підприємства.
Виходячи з того, що будь-який господарюючий суб'єкт є одночасно і суб'єктом, і об'єктом економічних відносин, то в першу чергу необхідно розглянути розподіл на фактори зовнішнього середовища (незаплановані) і фактори внутрішнього середовища (плановані)[7, c.136]. Вплив зовнішніх факторів не може бути значно зміненим, проте підприємства можуть розробити заходи адаптації для максимально ефективного використання сформованої ситуації. На противагу їм вплив внутрішніх факторів піддається корегуванню і може бути зміненим управлінськими рішеннями. Тому важливо розуміти, які наявні інструменти та які шляхи досягнення підвищення рентабельності підприємства.
Загалом виділяють такі групи чинників, що впливають на формування стратегії підвищення рентабельності суб'єкта господарювання:

Таблиця 1.1

Чинники вибору стратегії забезпечення підвищення рентабельності підприємства[27, c.115]

Плановані(внутрішні) чинники залежать від внутрішнього середовища підприємства і визначаються роботою колективу. Не плановані фактори формуються в результаті взаємодії організації із зовнішнім середовищем і також чинять значний вплив на основні показники рентабельності підприємства. Зовнішніми факторами підвищення рентабельності можуть бути наявність сприятливої зовнішньої кон'юнктури, банкрутство конкурентів, підвищення потенційного попиту на продукцію підприємства серед споживачів тощо. Усе це призводить до зростання рівня доходу, що в свою чергу забезпечує вищий рівень прибутковості.
Підприємства не можуть працювати ізольовано. Вони постійно перебувають у взаєминах із зовнішнім середовищем: споживачами, посередниками, громадськими організаціями та державними установами. Сукупність цих відносин безпосереднім чином впливає на рентабельність діяльності. У підсумку висока ділова репутація дозволяє підприємству підвищувати рентабельність.
Фактори внутрішнього середовища можна розділити на виробничі, безпосередньо пов'язані з основною діяльністю підприємства, і позавиробничі, фактори, які безпосередньо не пов'язані з виробництвом продукції і з основною діяльністю підприємства.
Зупинимося на окремих внутрішніх чинниках рентабельності господарюючих суб'єктів. Почнемо з обсягу виробництва (реалізації). Цей фактор має найбільший вплив на рентабельність через витрати виробництва підприємства, так як змінні їх види прямо пов'язані зі зміною цього показника. Зростання обсягу виробництва призводять до збільшення загальної суми витрат виробництва, однак, рівень витратоємкості при цьому знижується, так як сума постійних витрат виробництва залишається незмінною. Із зростанням виробництва до певної межі сума змінних, а відповідно і загальних витрат виробництва підприємства зростає зазвичай меншими темпами, тому що у складі змінних переважають види витрат виробництва, що мають регресивний характер (це пов'язано з реалізацією резервів більш ефективного використання ресурсного потенціалу підприємства). Однак, починаючи з певного моменту, зростання обсягу виробництва викликає ще більше зростання суми змінних витрат, окрім цього частково і постійних витрат виробництва, в результаті чого темпи зростання загальної суми витрат можуть перевищити темпи зростання обсягу виробництва. Тобто норма прибутку спочатку росте, а потім знижується.[12, c.323] Така ситуація пов'язана з необхідністю залучення додаткового обсягу ресурсів усіх видів на забезпечення приросту виробництва і реалізації продукції, в результаті чого різко зростають постійні витрати, а в складі змінних в цьому періоді починають переважати види витрат виробництва, що мають прогресивний характер. Отже, обсяг прибутку і рівень рентабельності знаходяться в зворотній залежності від величини та рівня витрат виробництва. Збільшення обсягу збуту, як було виявлено вище, не завжди позитивно впливає на рентабельність, проте для більшості випадків таке твердження вірне.
Серед внутрішніх факторів підвищення рентабельності організації можна виділити також склад і структуру асортименту виробленої і реалізованої продукції. Різні види продукції мають різний рівень витратоємності. Але в кожному разі, розширення асортименту сприяє зростанню виручки. Підвищення частки товарів більш високої якості, які є престижними, дозволяє підвищити частку прибутку в ціні продукції, адже споживачі частіше купують дані товари саме через їх престижності і в розрахунку на додаткові блага при експлуатації. Тому оптимізація асортименту може сприяти підвищенню рентабельності.
У числі потенційних факторів підвищення рентабельності слід виділити організацію руху сировини та матеріалів на виробничій лінії. Прискорене просування сировини та матеріалів сприяє збільшенню обсягів виробництва і зниженню поточних витрат. Справа в тому, що чим нижчим є період обігу товарних запасів в днях, тим відповідно нижчим на підприємстві рівень витрат по зберіганню товарів, рівень природних втрат. У результаті рентабельність зростає. Тобто виробничий цикл безпосередньо впливає на формування матеріальної ресурсомісткості одиниці продукції в межах промислового підприємства[55, c.138].
Наступний фактор - чисельність і склад працівників. Рентабельність максимізує не високу чисельність працівників, а саме оптимальна. Достатня кількість при певному рівні технічної озброєності праці дозволяє повною мірою реалізувати програму підприємства з досягнення необхідного рівня рентабельності. Велике значення має ступінь кваліфікації працівників, наприклад, у торгівлі - їх уміння швидко і чітко обслуговувати покупців, правильно закуповувати товари тощо.
Важливими факторами підвищення рентабельності виступають форми і системи економічного стимулювання праці працівників. Вплив цього чинника можна оцінити через показник витрат на оплату праці, а також через показник рентабельності витрат на оплату праці. В даний час підвищується роль морального заохочення працівників, отримання ними задоволення від своєї праці. Наприклад, система КРІ дозволяє довести до працівників сутність цілей організації, що спрямовує усі їх зусилля на досягнення однієї і тієї ж цілі - максимізації рентабельності.
Продуктивність праці працівників підприємства також безпосередньо впливає на рентабельність[50, c.160]. Продуктивність праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу[52, c.23]. Чим вищий обсяг виробництва (товарообігу), який припадає на одного працівника підприємства, тим відповідно нижчий рівень витрат з оплати праці та інших витрат з утримання персоналу на одиницю виробництва (товарообігу). Тобто зростання продуктивності праці при інших рівних умовах тягне за собою збільшення маси прибутку і підвищення рентабельності діяльності підприємства.
У контексті характеристики праці персоналу слід виділити групу соціальних факторів, які впливають на підвищення або зниження рентабельності підприємства. Це культурно-технічний і моральний рівень кадрів, ставлення до праці, відповідальність тощо[29, c.76].
Дуже важливим для підвищення рентабельності є рівень морального і фізичного зносу основних фондів. Чим вищий ступінь зносу основних фондів, тим більше витрат несе підприємство на їх ремонт, а відповідно і тим вищий рівень браку чи втрат товарів у процесі їх зберігання. Тобто використання зношених основних фондів, морально застаріле обладнання не дозволяє розраховувати на збільшення рентабельності в перспективі.
Іншим елементом, який вказаний у таблиці 1.1 є створення тактики та стратегії забезпечення рентабельності. Цей процес передбачає розробку комплексу заходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей з урахуванням можливостей найбільш ефективного використання ресурсів кожним виробничим підрозділом і всім підприємством[54, c.85]. Загалом процес планування дозволяє максимально використати потенціал суб'єкта господарювання.
До позавиробничих факторів можна віднести природоохоронні заходи, які необхідні для підприємств ряду галузей і тягнуть за собою значні витрати, своєчасність і повнота виконання постачальниками і покупцями зобов'язання перед підприємством, їх віддаленість від підприємства, вартість транспортування до місця призначення тощо, штрафи і санкції за несвоєчасність або неточність виконання будь-яких зобов'язань організації.
Вплив кількісних (якісних) змін факторів виробництва на результат діяльності можна оцінити з двох позицій: як екстенсивне і як інтенсивне. Екстенсивні фактори пов'язані зі зміною кількісних параметрів елементів процесу виробництва, до них належать фактори, які відображають обсяг господарських ресурсів (наприклад, зміна чисельності працівників, вартості основних фондів), їх використання за часом (зміна тривалості робочого дня), а також непродуктивне використання ресурсів (втрати через шлюб, відпустки для навчання). Кількісна зміна виробничих факторів завжди має бути виправдана зміною обсягу продукції, що випускається, тобто підприємство повинне стежити за тим, щоб не знижувалися темпи приросту прибутку щодо темпів приросту витрат. В протилежному випадку екстенсивні фактори можуть стати факторами зниження рентабельності, а не підвищення.
Інтенсивні виробничі фактори пов'язані з підвищенням якості використання виробничих факторів, до них відносяться, наприклад, підвищення кваліфікації працівників, продуктивності устаткування, впровадження прогресивних технологій, прискорення оборотності оборотних коштів). Також важливу роль у реалізації інтенсивних факторів підвищення рентабельності підприємства відіграють інновації. Успішне впровадження інноваційних розробок сприяє узгодженню економічних інтересів учасників інноваційного процесу і, як результат, впливає на отримання різних видів ефектів упровадження інновацій[53, c.139]. Тому при розробці стратегії підвищення рентабельності важливо враховувати досягнення науково-технічного прогресу, що може забезпечити більш ефективне використання обмеженої кількості матеріальних та фінансових ресурсів підприємства.
Також можна розділити фактори, що чинять позитивний вплив на рівень рентабельності підприємства, на комерційні та фінансові. Комерційні фактори охоплюють в широкому розумінні поняття маркетингу: укладання господарських договорів на основі детального вивчення діючої та перспективної кон'юнктури ринку, цінове регулювання збуту, його напрям і організаційно-економічне забезпечення. Надійність прогнозу комерційних факторів опирається, з одного боку, на страхування ризиків (в основному ризиків втрати майна, зриву поставок, відкладення або відмови від платежу), з іншого - на залучення солідних, платоспроможних клієнтів (замовників, покупців), що, в свою чергу, вимагає позавиробничих витрат (представницьких, на рекламу та ін.). При правильній побудові маркетингової політики ці фактори стають факторами зростання рентабельності підприємства.
Фінансові фактори, що охоплюють і виторг від реалізації продукції та послуг, і підприємницький дохід від усіх видів діяльності, включають відповідно: форми розрахунків (що передбачаються контрактом або визначені оперативно), цінове регулювання, у тому числі уцінку у випадку уповільнення реалізації, залучення кредиту банку або коштів з централізованих резервів, застосування штрафних санкцій, вивчення та стягнення дебіторської заборгованості, а також забезпечення ліквідності інших активів, стимулювання залучення грошових ресурсів на фінансових ринках - доходів від цінних паперів, внесків, депозитів, оренди та інших фінансових вкладень. Тут досить важливий принцип «час-гроші»: чим швидше і повніше надходить виручка, тим ефективнішою є вся діяльність. Тому не слід нехтувати тимчасовим зниження маржі у ціні товару (тимчасове падіння доходів окупиться вивільненням коштів за рахунок прискорення їх обороту), кращим відвантаженням своєї продукції найбільш надійним і швидким платникам та іншими заходами впливу. Окрім цього структура фінансових ресурсів впливає на фінансову стійкість підприємства, а ціна їх залучення визначає розмір кінцевого фінансового результату діяльності підприємства[48, c.4]. Тому фінансові фактори чинять важливий вплив на діяльність підприємства.
Тобто загалом кількість факторів, які можуть бути використаними для цілей підвищення рентабельності підприємства є значною і залежить від конкретних умов та особливостей його роботи, компетенції менеджменту та робочого персоналу.
Як висновок можемо підсумувати, що резервами збільшення (факторами підвищення) прибутковості можуть бути:

· підвищення ефективності діяльності підприємства по збуту продукції. Перш за все, необхідно більше уваги приділяти підвищенню швидкості руху оборотних коштів, скороченню усіх видів запасів, домагатися максимально швидкого просування готових виробів від виробника до споживача.

· збільшення обсягу виробництва продукції, що випускається за рахунок більш повного використання виробничих потужностей підприємства;

· скорочення витрат на виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, економічного використання сировини, матеріалів, палива, електроенергії, обладнання;

· усунення причини виникнення перевитрат фінансових ресурсів на управлінські і комерційні цілі;

· застосування найсучасніших механізованих і автоматизованих засобів для виробництва продукції;

· здійснення ефективної цінової політики, диференційованої по відношенню до окремих категорій покупців;

· суворе дотримання укладених договорів на поставку продукції;

· проведення масштабної і ефективної політики в області підготовки персоналу, що являє собою особливу форму вкладення капіталу;

· здійснення заходів, спрямованих на поліпшення матеріального клімату в колективі;

· удосконалення рекламної діяльності, підвищення ефективності окремих рекламних заходів[44, c.141].

· запровадження досягнень науково-технічного прогресу, в результаті чого зростає продуктивність праці[43, c.182];

· звільнення від зайвого і невстановленого устаткування, продавши або здавши його в оренду[45, c.58];

· вибір ефективної облікової політики;

· зниження собівартості продукції[47, c.35];

· підвищення ціни реалізації за умови підвищення якості продукції[46, с.227];

· розширення експорту[49, c.256]

Отже, загалом кількість факторів підвищення рентабельності є значною. Підприємство повинне використовувати як наявні на підприємстві внутрішні можливості підвищення ефективності роботи суб'єкта господарювання, так і пристосовувати до зовнішніх впливів та використовувати їх для підвищення результуючого показника роботи. Внутрішніми факторами підвищення рентабельності є організаційно-управлінські чинники, матеріально-технічні чинники, фінансові чинники, кадрові чинники. Щодо зовнішніх чинників, то сюди відносяться адміністративні, зовнішньоекономічні, ринкові чинники. Правильне маніпулювання впливами цих факторів та поєднання в продуманій плановій стратегії дозволить максимізувати критерій оцінки ефективності роботи підприємства.

Визначальним у змісті поняття «рентабельність виробництва» є величина прибутку. У зв'язку з цим встановлення факторів рентабельності являє собою, перш за все встановлення факторів, що впливають на формування прибутку. Факториприбутку можна умовно розділити на дві групи:
фактори внутрішнього порядку, що залежать від виробника продукції і що носять суб'єктивний характер;
фактори зовнішнього порядку, які не залежать від товаровиробників і є об'єктивними.
До факторів внутрішнього порядку відносять кількість реалізованої продукції, її якість, витрати виробництва.
Кількість реалізованої продукції залежить від обсягу валової продукції і рівня її товарності. При зростанні обсягу валової продукції відбувається збільшення продукції підлягаючої збуту, так як темпи зростання її внутрішнього споживання, як правило, нижче темпів росту валової продукції, що створює умови для підвищення рівня товарності і збільшення на цій основі грошової виручки. Якість продукції впливає на величину прибутку так само через грошову виручку, так як продукція вищої якості забезпечує більш високу реалізаційну ціну.
Нарешті, величина грошової виручки залежить від термінів збуту продукції, її структури та ринків збуту. Так, наприклад, ранні овочі, картоплю реалізують за більш високими цінами, ніж пізні. За різними цінами збувають продукцію і в залежності від каналів реалізації: при продажі її державі, споживчій кооперації, на колгоспному ринку.
Важливим фактором прибутку є собівартість продукції. Зниження або підвищення витрат виробництва робить істотний вплив на величину прибутку.
До факторів зовнішнього порядку відносяться ринковий попит на продукцію. Е пропозицію і конкуренція виробників продукції. Високий або низький попит на ту чи іншу продукцію, а також наявність або відсутність конкурентів обумовлюють як кількість реалізованої продукції, так і рівень цін на неї, що, в кінцевому рахунку, впливає на величину прибутку.
Фактори рентабельності сільськогосподарського виробництва можуть носити екстенсивний і інтенсивний характер. Екстенсивні чинники - такі. Які впливають на рентабельність шляхом зміни кількості реалізованої продукції, а інтенсивні - на зростання реалізаційних цін і зниження собівартості продукції.
Таким чином, визначення резервів підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва зводиться, з одного боку, до визначення резервів збільшення грошової виручки від реалізації, а з іншого - резервів зниження собівартості продукції.

Чинники, що впливають підвищення рентабельності роботи підприємства

Визначальним змісту поняття «рентабельність виробництва» є величина прибутку. У зв'язку з цим встановлення чинників рентабельності є, передусім встановлення чинників, які впливають формування прибутку. Чинники прибутку можна умовно розділити на дві групи:

– чинники внутрішнього порядку, залежать від виробника продукції і на що носять суб'єктивного характеру;

– чинники зовнішнього порядку, які залежать від товаровиробників і є об'єктивними.

До чинників внутрішнього порядку відносять кількість реалізованої продукції, її якість, витрати виробництва [30].

Кількість реалізованої продукції залежить від обсягу валової продукції й досяг рівня її товарності. При зростанні обсягу валової продукції відбувається збільшення продукції підлягає збуту, оскільки темпи зростання її внутрішнього споживання, зазвичай, нижче темпи зростання валової продукції, що створює умови підвищення рівня товарності і підвищення цій основі грошової виручки. Якість продукції впливає на величину прибутку як і через грошову виручку, оскільки продукція вищої якості забезпечує вищу реалізаційну ціну.

Нарешті, величина грошової виручки залежить від термінів збуту, її структури та ринків збуту. Приміром, ранні овочі, картопля реалізують за вищими цінами, ніж пізні. Із різних цінами збувають продукцію та залежно від каналів реалізації: під час продажу її державі, споживчій кооперації, на колгоспному ринку.

Важливим чинником прибутку є собівартість продукції. Зниження або підвищення витрат виробництва істотно впливає на величину прибутку.

До чинників зовнішнього порядку ставляться ринковий попит продукції. Є пропозицію відкинув і конкуренція виробників продукції. Високий чи низький попит на або ту продукцію, і навіть наявність або відсутність конкурентів зумовлюють як збільшується кількість реалізованої продукції, і рівень ціни неї, що, зрештою, впливає величину прибутку.

Чинники рентабельності виробництва можуть мати екстенсивний і інтенсивний характер.Экстенсивние чинники впливають на рентабельність шляхом зміни кількості реалізованої продукції, а інтенсивні – до зростання реалізаційних цін, і зниження продукції [31].

Отже, теоретичний аналіз рентабельності виробництва показав, що проблему рентабельності, методи її кількісного виміру постійно перебуває у центрі уваги розробки методичних і інструктивних матеріалів. У цьому плані заслуговує на увагу пропозицію економістів про майбутнє запровадження класифікації показників рентабельності на абсолютні і відносні, залежно від способу їх кількісного висловлювання [32].

Абсолютні показники рентабельності – це валовий і чистий прибуток. Проте, абсолютні розміри чистого доходу, прибутків і валового доходу неможливо повною мірою порівняти економічні результати виробничої підприємств. Господарство може мати простий прибутку на тисячу карбованців і на мільйон. У обох випадках виробництво є рентабельним, а ефективність може бути різною, оскільки він залежить від розмірів виробництва, структури продукції, величини витрат виробництва та таке інше. Тож характеристики економічну ефективність виробництва використовують також відносні показники рентабельності, що виявляються як відносини двох порівнянних величин: валового, чистого доходу, прибутку, і показників ефективність використання тих чи інших виробничих ресурсів чи витрат.

Відносні показники рентабельності може бути обчислені в грошовому вимірі чи, найчастіше, у відсотках. З їхньою допомогою рентабельність виробництва має як у валовий, і по реалізованої (товарної) продукції.

Натомість, визначення резервів підвищення рентабельності виробництва зводиться, з одного боку, до визначення резервів збільшення грошової виручки від, з другого – резервів зниження собівартості продукції.

докладний аналіз рентабельності виробництва з прикладу ТОВ з урахуванням її організаційно-економічних особливостей розглядатимуть у наступному главі.

1.2 Основні положення методики обчислення рівня рентабельності продукції птахівництва

Рентабельність — поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку. Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

де П — валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг); Вв — виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість). Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули.

Оскільки коефіцієнт віддачі за товарною продукцією:

де ТП — вартість товарної продукції (робіт, послуг) за поточними цінами реалізації, то рівень рентабельності можна також визначити з виразу:

Даний показник характеризує економічну ефективність поточних витрат, ступінь їх окупності. Якщо, скажімо, рівень рентабельності становить 85 %, це означає, що підприємство за рахунок одержаної грошової виручки повністю відшкодувало витрати виробництва на реалізовану продукцію і додатково одержало на кожний карбованець цих витрат по 0,85 грн прибутку. У тих випадках, коли грошова виручка від реалізації продукції не покриває витрат на її виробництво, визначають показник рівня збитковості як процентне відношення суми збитку до собівартості цієї продукції.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нn):

де Фос і Фоб — середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів.

Для характеристики ступеня ефективності сільськогосподарського виробництва і подальших перспектив його розвитку цей показник надто важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще рівних умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва. Важливо також зазначити, що фактично досягнута норма прибутку використовується як критерій для оцінки ефективності інвестицій за простими (недисконтованими) показниками.

Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Як буде розкрито далі, цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва окремих видів продукції.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по тих галузях, продукція яких набула товарну форму.

По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на гектар ріллі. За окремими культурами доцільно розраховувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву і масу прибутку на реалізований центнер продукції. При цьому слід брати до уваги такі дві обставини. По-перше, при визначенні приведеної маси прибутку в цілому за рослинництвом слід прибуток від рентабельних галузей зменшити на збитки нерентабельних (збиткових) рослинницьких галузей. По-друге, масу прибутку на гектар посіву певної культури (Мк) необхідно визначати з обов’язковим урахуванням її рівня товарності за формулою:

де Пк — прибуток, одержаний від реалізації певної культури;S — площа посіву культури; Кт — коефіцієнт товарності.

Значення такого підходу до визначення маси прибутку на гектар посіву культури дуже велике, оскільки дає змогу правильно оцінити доходність галузі. Якщо, скажімо, з 1 га цукрових буряків за 100 % рівня його товарності одержано 2100 грн прибутку, а з 1 га посіву зернових за 50 % рівня товарності, але без його врахування — лише 1050 грн, це не означає, що ефективність виробництва першої культури за цим показником вдвічі вища за дру-гу. Якби половина зерна не була залишена на внутрішньогосподарські потреби, а реалізувалась, то з 1 га посіву зернових підприємство одержало б стільки ж прибутку, як з такої ж площі посіву цукрових буряків.

По тваринництву в цілому визначають рівень рентабельності і приведену масу прибутку на гектар сільськогосподарських угідь. При цьому прибуток від рентабельних тваринницьких галузей зменшується на збитки нерентабельних. По окремих тваринницьких галузях розраховують рівень рентабельності, масу прибутку на середньорічну голову і масу прибутку на центнер реалізованої продукції.

При оцінці ефективності окремих галузей слід брати до уваги всі показники рентабельності, й особливо приведену масу прибутку. Якщо користуватися лише показником рівня рентабельності, може скластися неправильна уява про економічну ефективність, а значить, і про ступінь вигідності виробництва тієї чи іншої продукції в умовах господарства. Ця обставина пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий за різної маси прибутку на гектар посіву. Адже відомо, що економічний стан підприємства залежить не лише від рівня окупності поточних витрат, а й від маси прибутку в цілому по господарству і на одиницю земельної площі. Чим вищий останній показник, тим більше можливостей має підприємство для нових інвестицій і матеріального стимулювання працівників, тим кращі його шанси в прискоренні темпів розширеного відтворення і зміцнення своїх позицій на ринку.

З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначати такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулою:

, тобто

В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції. Зрозуміло, що з підвищенням рівня цього показника зміцнюється, за однакових інших умов, економічний стан підприємства, і навпаки. Проте показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст, оскільки характеризує цінову конкурентоспроможність товару. Якщо, наприклад, показник рентабельності продажу становить 50 %, то це означає, що ціна, за якою реалізується продукція, може бути знижена навіть на 50 % і при цьому підприємство не нестиме збитків, досягаючи нульової рентабельності.

Допускаємо, що валовий прибуток за головною галуззю підприємства становить 400 тис. грн, обсяг реалізації продукції — 900 тис. і її виробнича собівартість — 500 тис. грн. Звідси рентабельність продажу складатиме 44,44 % (400: 900) • 100. Якщо ціна на продукцію знизиться на зазначений відсоток, обсяг продажу становитиме тільки 500 тис. грн (900 • (100 – 44,44): 100, тобто знизиться до суми, достатньої лише для відшкодування понесених витрат. Зрозуміло, що прибуток при цьому дорівнюватиме нулю. Зазначимо також, що даний показник потрібно розраховувати по кожному виду продукції, яка набуває товарної форми. Це дає змогу об’єктивно оцінювати ступінь цінової конкурентоспроможності кожної з галузей, приймати зважені рішення щодо вдосконалення галузевої структури підприємства і своєчасно реагувати на несприятливі зміни зовнішнього середовища.

Методика аналізу рентабельності виробництва

Для виявлення резервів подальшого підвищення ефективності виробництва важливо здійснити всебічний аналіз показників рен­табельності.

Із логіки побудови показника рівня рентабельності випливає, що його величина залежить від двох факторів — ціни реалізації центнера продукції і рівня її собівартості. Для визначення зміни рівня рентабельності від зміни ціни можна скористатися формулою:

де Ц1 і Ц0 — ціна реалізації 1 ц продукції відповідно у звітному і базовому роках; С1 — собівартість 1 ц продукції у звітному році. Вплив собівартості на рівень рентабельності можна визначити, віднявши від рівня рентабельності звітного року показник або ж з виразу:

де Р0 — рівень рентабельності у базовому періоді; С0 — собівартість 1 ц продукції у базовому періоді.

При аналізі рівня рентабельності потрібно брати до уваги наступні закономірності зміни цього показника під впливом розглянутих факторів.

1. За умови, що собівартість центнера продукції нижча за ціну її реалізації, то за будь-якої величини собівартості кожний процент зростання ціни зумовлює підвищення рівня рентабельності більш ніж на один процентний пункт.

2. За одного і того ж рівня собівартості продукції кожний процент росту ціни зумовлює збільшення рівня рентабельності на одну і ту ж величину (процентних пунктів).

3. З підвищенням рівня рентабельності, досягнутого завдяки зниженню собівартості продукції, кожний процент зростання ціни забезпечує все більший приріст рівня рентабельності (процент­них пунктів) порівняно з таким приростом за нижчого рівня рентабельності.

4. За однієї і тієї ж ціни кожний процент зниження собівартості продукції забезпечує прогресуюче зростання рівня рентабельності (процентних пунктів).

Для того щоб переконатися у викладеному, наведемо такий приклад. Припустімо, ціна за 1 ц продукції становить 60 грн, а собівартість 1 ц — 57 грн. Рівень рентабельності за цих умов складає 5,263 % (60 – 57): 57) · 100. При зростанні ціни на 1 % рівень рентабельності дорівнюватиме (60 · 1,01): 57 = 6,316, а приріст цього показника — 1,05 процентних пункта (6,316 – 5,263). При зростанні ціни на 2% рівень рентабельності підвищиться до 7,368 % (60 · 1,02): 57) · 100, а приріст даного показника не зміниться і становитиме також 1,05 п.п. (7,368 – 6,316) і т. д. Тобто в даному випадку проявляється друга закономірність.

Тепер припустімо, що рівень рентабельності зріс завдяки зниженню собівартості продукції до 10,09 % (60 – 54,5): 54,5 · 100. Тоді при зростанні ціни на 1 % він підвищиться до 11,19 %
[(60,6 – 54,5): 54,5] · 100, тобто цей показник зросте на 1,1 процентних пункта (11,19 – 10,09). За рівня рентабельності 50 % [(60 – 40): 40] · 100 зростання ціни на 1 % уже зумовлює приріст цього показника на 1,5 п.п., за рівня рентабельності 100% — відповідно 2 п.п., 200% — 3 п.п., 300% — 4 п.п. і т.д. Як бачимо, тут реалізується третя закономірність залежності показника рівня рентабельності від собівартості продукції та її ціни. В межах будь-якого досягнутого рівня рентабельності обов’язково витримується друга закономірність. Скажімо, за рентабельності 50 % зростання ціни на 1% зумовлює приріст цього показника, як ми уже зазначали, на 1,5% [(60 · 1,01 – 40): 40 ] · 100 = 51,5;
51,5 – 50 = 1,5 п.п. За підвищення ціни на 2 % рівень рентабельності зростає до 53 % [(60 · 1,02 – 40): 40 ] · 100, а приріст цього показ­ника знову ж таки становить 1,5 п.п. (53 – 51,5).

Тепер проаналізуємо ситуацію, коли рівень рентабельності зростає завдяки послідовному зниженню собівартості і за стабільної ціни. Припустімо, що собівартість продукції знизилася на 1 %. Тоді рівень рентабельності збільшиться до 6,326 %
[(60 – 56,43): 56,43] · 100, а приріст цього показника становитиме 6,326 – 5,263 = 1,063 п.п. За зниження собівартості на 2 % рівень рентабельності складатиме 7,411 %, а приріст даного показника — 1,085 п.п. За зниження собівартості на 3 % приріст рівня рентабельності уже становить 1,108 п.п., на 4 % — 1,130 п.п., 5 % — 1,154, 6 % — 1,179 і т. д. і за зниження собівартості на 10 % — 1,285 п.п. В даному випадку повністю підтверджується четверта закономірність, причому з підвищенням початкового рівня рентабельності, взятого для аналізу, кожний процент зниження собівартості забезпечує все більший приріст рентабельності порівняно з таким приростом за нижчого рівня цього показника. На­приклад, за 50 % рівня рентабельності зниження собівартості на 1 % забезпечує приріст рівня рентабельності на 1,515 п.п., на 2 % — 1,546 п.п., 3 % — 1,578, 4 % — 1,611, на 10 % — 1,832 п.п. В загальному підсумку зниження собівартості на 10% забезпечило в даному випадку зростання рівня рентабельності на 16,67 п.п., тоді як за такого ж початкового рівня рентабельності (50 %) зростання ціни на 10 % зумовлює підвищення цього показника на 15 п.п.

Тепер стає очевидним, що основним напрямом підвищення рів­ня рентабельності є зниження собівартості продукції, оскільки
це забезпечує більший приріст досліджуваного показника. Цей висновок набуває ще більшої актуальності в зв’язку з тим, що підприємство має реальні важелі впливу на собівартість продукції, тоді як на ціну його вплив в більшості випадків обмежений або взагалі неможливий.

Ми уже зазначали, що для підприємства дуже важливо одержувати більшу масу прибутку як основного джерела розширеного відтворення. У зв’язку з цим необхідно визначити, які фактори вплинули на масу прибутку у звітний період порівняно з минулим і якою мірою цей вплив зумовив зміну його абсолютної величини. Економічний механізм утворення прибутку дозволяє вичленити три найважливіші фактори, що впливають на масу прибутку підприємства або його окремої галузі: обсяг реалізації, рівень повної собівартості центнера реалізованої продукції, серед­ню ціну реалізації центнера продукції.

Кількісний вплив кожного з названих факторів на зміну прибутку можна визначити, розклавши його загальний індекс на три взаємозв’язаних часткових індекси:

де g1 і g0 — обсяг реалізації продукції відповідно у звітний і базовий роки; Ц1 і Ц0 — середня ціна реалізації 1 ц продукції у звітний і базовий роки; С1 і С0 — собівартість 1 ц продукції у виділених роках.

Перший індекс правової частини формули фіксує відносну зміну прибутку залежно від зміни обсягу реалізованої продукції, другий — від зміни середньої ціни реалізації і третій — від зміни собівартості продукції. Абсолютний вплив кожного фактора на зміну прибутку у звітний рік визначається відніманням знаменників індексів від їх чисельників. Чим більший загальний індекс прибутку, тим більшу масу цього ефекту одержало підприємство, і навпаки. Слід пам’ятати, що співвідношення і спрямованість дії розглянутих факторів можуть бути в кожному конкретному випадку різними. Тому потрібно з’ясувати причини, які зумовили зміни в обсязі реалізації, а також у рівнях ціни та собівартості центнера продукції, і прийняти обґрунтоване рішення з підвищення прибутковості виробництва.

Водночас, застосовуючи індексний прийом дослідження, кож­не підприємство може проаналізувати зміну маси прибутку в розрахунку на центнер продукції. На цей показник впливають такі два укрупнених фактори, як середньореалізаційна ціна і собівартість центнера продукції. Кількісний вплив цих факторів на даний показник можна визначити за формулою:

де М1 і М0 — маса прибутку в розрахунку на 1 ц продукції відповідно у звітний і базовий роки.

Перший частковий індекс дає змогу визначити вплив ціни на масу прибутку в розрахунку на центнер продукції, а другий — вплив собівартості. Підприємства заінтересовані в тому, щоб цей показник зростав за рахунок обох факторів. Хоч можливості використання першого фактора більш обмежені, ніж другого, все ж підприємства в умовах ринкової економіки повинні постійно створювати передумови для економії витрат, збільшення обсягу продажу за максимально можливими цінами.

З теми 14 нам уже відомо, що одним з узагальнюючих показників економічної ефективності виробництва є показник норми прибутку на авансований капітал (рентабельність активів). Рівень його безпосередньо залежить від рентабельності продажу і числа оборотів авансованого капіталу (Чак), що визначається за формулою:

де ЧП — чистий продаж продукції; АК — авансований капітал підприємства (активи).

Звідси:

де ОП — операційний прибуток.

Скоротивши в правій частині рівності ЧП, досягаємо її тотож­ності з лівою частиною. Як бачимо, рівень загальної рентабельності підприємства формується як добуток рентабельності продажу на число оборотів капіталу. Тепер стає очевидним, що досяг­ти досить високого рівня загальної рентабельності можна навіть при низькому рівні рентабельності продажу за рахунок прискорення обороту всіх активів підприємства.

Нерідко підприємства вкладають багато коштів у виробничі фонди і тому знижують число оборотів капіталу. Але такі вкладення супроводжуються підвищенням рівня механізації й автоматизації виробництва, забезпечення його безперервності, що приводить до одержання високих прибутків, які з надлишком компенсують зниження рівня загальної рентабельності, спричиненого дією першого фактора (зменшення числа оборотів капіталу). Викладене дозволяє зробити висновок, що один і той же рівень загальної рентабельності може бути досягнутий за різного співвідношення двох розглянутих факторів. Тому кожне підприємство, виходячи з конкретних умов, акцентує увагу на тому з них, де є більше невикористаних можливостей.

В умовах інфляції та гіперінфляції на підприємствах формуються інфляційний прибуток та інфляційна рентабельність. Характерними ознаками їх є одержання підприємствами згідно зі звітними даними великих сум прибутків і досягнення надвисоких рівнів рентабельності виробництва продукції за майже повної або повної відсутності в них грошових коштів на розрахункових рахунках у банках. Уперше це економічне явище чітко проявилося в аграрних підприємствах в 1992 і 1993 рр. Так, у 1993 р. в агрофірмі «Перемога» Кагарлицького району Київської області було одержано 4896 млн крб прибутку. Рівень рентабельності підприємства становив 153 %, а таких головних галузей, як виробництво зерна — 964 %, цукрових буряків — 178 %. Водночас на рахунках у банку підприємство мало лише 424 млн крб грошових коштів при кредиторській заборгованості 2997 млн крб.

Таке парадоксальне, на перший погляд, явище виникає тому, що спожиті оборотні фонди включалися до собівартості продукції не проіндексованими відповідно до темпів інфляції, а за фактичними, значно нижчими цінами придбання в минулий період порівняно із значно вищими цінами на ці ж ресурси, які потріб­но відшкодовувати для здійснення чергового циклу відтво-
рення. Собівартість продукції, таким чином, істотно занижується, і як результат, — зростає прибуток і рентабельність. Але насправді цей прибуток штучний, інфляційний, він не має для підприємства реального наповнення, оскільки саме він стає основним джерелом для згаданого відшкодування оборотних засобів. Інфляційний прибуток створюється також і за рахунок основних виробничих фондів, якщо їх індексація відстає від темпів інфляції.

Механізм утворення і використання інфляційного прибутку покажемо на такому прикладі. В 1992 р. собівартість 1 ц цукрових буряків становила 47 крб, середня ціна реалізації — 206 крб. Звідси маса прибутку на 1 ц — 159 крб (206 – 47), а рівень рентабельності — 338,3 % [(159: 47) · 100]. Для того щоб відтворити виробництво цукрового буряка в наступний рік в умовах стабільної економіки і цін, підприємству потрібно було б відшкодувати з грошової виручки 47 крб на спожиті оборотні фонди, заробітну плату, амортизацію і виробничі послуги, а решта виручки являла б собою реальний прибуток у сумі 159 крб. Але насправді через дію інфляції ціни на ресурси і заробітна плата зростають. Допускаємо, що таке зростання відбулося, скажімо, в 4 рази. Підприємству тепер потрібно відшкодувати не 47, а 188 крб (47 · 4). Згідно з теорією відтворення, фактичний фонд відшкодування в нашому прикладі становить лише 47 крб. Отже, решту вартості оборотних фондів, виробничих послуг, а також підвищену заробітну плату в сумі 131 крб (188 – 47) підприємство може відшкодувати лише за рахунок прибутку. Таким чином, фактичний реальний прибуток підприємства дорівнює лише 28 крб (159 – 131), а інфляційний прибуток — 131 крб.

Не важко помітити, що за умови зростання заробітної плати і цін на ресурси та виробничі послуги не в 4, а в 5 разів підприємству потрібно було б відшкодовувати 188 крб [(47 · 5) – 47]. Як бачимо, в цьому разі воно вимушене було б повністю використати прибуток на просте відтворення, залучивши, крім того, інші джерела фінансування на суму 29 крб (188 – 159). У даному випадку одержаний підприємством прибуток був би повністю інфляційним. Запобігти утворенню інфляційного прибут­ку та інфляційної собівартості можна шляхом здійснення своє­часної індексації предметів праці, незавершеного виробництва й основних засобів.

ІІ Розділ. Рівень виробництва продукції птахівництва, її рентабельність

2.1 Динаміка виробництва продукції, грошових надходжень і прибутку

2.2 Ціни та їх вплив на розмір грошових надходжень і прибутку

2.3 Рентабельність виробництва продукції птахівництва

ІІІ Розділ. Напрямки підвищення рентабельності виробництва

3.1 Удосконалення цін та умов реалізації продукції

3.2 Зниження собівартості виробництва продукції птахівництва

3.3 Поліпшення якості продукції птахівництва

Список використаних джерел:

1. Зінченко, О.А. Визначення показників рентабельності на основі величини якості прибутку // [Текст] Вісник економіки транспорту і промисловості № 28, 2009 – с.150-155

2. Атамас П.Й. Управлінський облік: 2-ге вид. Навчальний посібник – К.: Центр учбової літератури, 2009 – 440 с.

3. Шеремет, А.Д. Комплексный анализ хозяйственной деятельности [Текст] - Москва: "ИНФРА - М", 2009

4. Дронова А.Ю., Рентабельність як складова оцінки ефективності діяльності торговельних підприємств на ринку нафтопродуктів України / А. Ю. Дронова. //Екноміка промисловості 2011, №53 - С.140-146

5. Танцюра М.Ю., Шихмамбетова Д.Л., Стратегія забезпечення рентабельності підприємства / Танцюра М.Ю., Шихмамбетова Д.Л. // Экономика Крыма №2(39), 2012 г. – с.113 – 116

6. Лепьохіна О.В., Рентабельність підприємства і механізм управління розподілом прибутку підприємств машинобудування / Лепьохіна О.В. // Вісник Університету банківської справи Національного банку України 2011, №1 (10) – с.108 – 111

7. Маркова А.А Основные факторы, формирующие рентабельность предприятия в условиях становления инновационной экономики региона / Маркова А.А // Фундаментальные и прикладные исследования кооперативного сектора экономики 2013 г. - №5 - с.134-138

8. Баринов В.А. Антикризисное управление: учеб. пособие / В.А. Баринов. - М.: ФБК- ПРЕСС. - 2010. - 488 с.

9. Маркова А. А. Прогнозирование платежных возможностей предприятия / / Кооперация в системе общественного воспроизводства: материалы междунар. науч.-практ. конф. (Саранск, 9-10 апреля 2013 г.): Саран. Кооп. Ин-т РУК. - Саранск: Принт-Издат, 2013. Ч.1. - С 28-31.

10. Экономика предприятия: учебник / под ред. В.Я. Горфинкеля, В.А. Швандара. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2012. - 670 с.

11. Самуэльсон П.Э. Микроэкономика / пер. с англ. О.Л. Пелявского. - М.: Вильямс, 2009. - 752 с.

12. Экономика и управление предприятием [Текст]: учеб. посо- бие / [Т. И. Арбенина, Г. П. Бутко, В. Ж. Дубровский и др.]; под ред. В. Ж. Дубровского, Б. И. Чайкина; М-во образования и науки РФ, Урал. гос. экон. ун-т. – 3-е изд., перераб. и доп. – Екатеринбург: Изд-во Урал. гос. экон. ун-та, 2011. – 426 с.

13. Экономика и организация предприятия. Методическая разра- ботка для студентов дневного отделения. – СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 2011. – 28 с.

14. Лбона Н.О., Управление рентабельностью бизнеса / Лбона Н.О. // Актуальные вопросы экономических наук - 2010 г. - №16-1 - с.105-109

15. Гусев А.Ю. Комплексная система оценки рентабельности отрасли молочного животноводства / Гусев А.Ю. // Вестник Рязанского государственного агротехнологического университета им.П.А.Костычева - 2011 г. - №1 - с.81-83

16. Ефимова О.П. Рентабельность гостиничного комплекса и методика ее оценки / Ефимова О.П., Белова С.О. // Потребительская кооперация - 2010 г. - 4(31) - с.58 - 62

17. Елисеенко К.А. Теоретико-методические аспекты выявления резервов роста рентабельности / Елисеенко К.А. // Экономика и управление: новые вызовы и перспективы - 2013 - № 4 - с. 153-156.

18. Руда Р.В. Аналіз ефективної діяльності підприємства: необхідність та методика / Руда Р.В. // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу - № 4 (20) - 2012 - с.109 - 111

19. Саленко О.В. Шляхи визначення ступеню ефективності діяльності підприємства / Саленко О.В. // Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики - 2013 - № 4 (24) - с.62 - 71

20. Нуд О.П. Аналіз методологічних підходів до оцінки ефективності / Нуд О.П. // Вісник Донецького університету економіки та права - 2012 - № 2 - с.77 - 80

21. Лебедєва А. М. Методичні аспекти аналізу рентабельності діяльності підприємства / Лебедєва А. М. // Вісник ОНУ ім.І.І.Мечникова - 2012 - Т.17 Вип.3-4 - с.29 - 36

22. Черниш С.С. Організаційно-методичні аспекти аналізу рентабельності / Черниш С.С. // Інноваційна економіка - 2013 р. - 6[44] - c.305 - 309

23. Ступницька Т.М. Аналіз факторів, що впливають на зміну рентабельності основного капіталу, за методом "Дюпон"/ Ступницька Т.М., Гула О.С. // Економіка харчової промисловості №3(19) - 2013 - с.21 - 23

24. Баліцька В.В. Рентабельність діяльності суб'єктів господарювання України: оцінювання істинних результатів / Баліцька В.В. //Актуальні проблеми економіки - 2012 - №11(137) - с.120-130

25. Писаренко Б.А. Аналіз впливу фондовіддачі на показники прибутку і рентабельності / Б.А. Писаренко, Н.Б. Проценко, А.Б. Писаренко // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 1 (21). — С. 127-130

26. Жук О.І. Основні показники аналізу ефективності маркетингових інвестицій / Жук О.І. // Вісник "Економіка. Проблеми економічного становлення" - 2013 - №3 - с.44 - 50

27. Танцюра М.Ю. Стратегія забезпечення рентабельності підприємства / Танцюра М.Ю., Шихмамбетова Д.Л. // Экономика Крыма - 2012 г. - №2(39) - с. 113 - 116

28. Буряк А.В. Метод фінансових коефіцієнтів як інструмент оцінки ефективності діяльності українських банків / Буряк А.В. // Економічний часопис ХХІ - 2011 р. - 11-12 - с.61 - 64

29. Несвіт В. Організаційно-економічне управління рентабельності підприємства (на прикладі машинобудівного галузі) / Несвіт В. // Економіка - 2009 - №8 (99) - с.73 - 77

30. Кулинич М. Взаємозв'язок суттєвих факторів у структурному моделюванні управління фінансовим результатом / Кулинич М. // Економічний аналіз - 2010 - Випуск 6 - с.426 - 429

31. Фецович Т.Р. Аналіз прибутковості діяльності сучасного підприємства / Т.Р. Фецович // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 225. — С. 79-83

32. Карковська В.Я. Особливості оцінювання фінансово-економічної безпеки підприємств / Карковська В.Я. // Науковий вісник НЛТУ України – 2013. – Вип. 23.13 - с.252 - 259

33. Баскакова О.В. Экономика предприятия (организации) / Баскакова О.В., Сейко Л.Ф. // Учебник. — М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К°», 2013. — 372 с.

34. Новашина Т.С. Экономика и финансы предприятия / Новашина Т.С., Карпунин В.И., Леднев В.А. // Учебник. — М.: Московский финансово-промышленный университет "Синергия", 2014. — 352 с.

35. Козловский В.В. Экономическая теория: Минск: БНТУ, 2013. — 257 с.

36. Жиделева В.В Экономика предприятия / Жиделева В.В, Каптейн Ю.Н., Левина И.В. // Учебное пособие. – Сыктывкар: СЛИ, 2013. – 188с.

37. Козерод Л.А. Экономика торгового предприятия: Учебное пособие. — Хабаровск: Изд-во ДВГУПС, 2012. — 175 с.

38. Елохова И.В. Экономика предприятия:
Учебное пособие. — Пермь: ПНИПУ, 2013. — 58с.

39. Фролова Л.В. Планирование и контроль на предприятии / Фролова Л.В. // Курс лекций. - Донецк: ДоНУЭТ, 2012. - 115 с.

40. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник / А. М. Поддєрьогін, М. Д. Білик, Л. Д. Буряк та ін.; Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. — 7-ме вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2008. — 552 с.

41. Швиданенко Г.О. Економіка підприємства: Підручник / Швиданенко Г. О., Васильков В. Г., Гончарова Н. П. [та ін.]; за заг. ред. Г. О. Швиданенко. — К.: КНЕУ, 2009. — 598 [2] с.

42. Ионова А.Ф., Селезнева Н.Н., Финансовый менеджмент: учебное пособие -М.: ТК Велби, изд-во Проспект, 2010. - 494 с.

43. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. З. Бур­чевський, М. І. Горбаток; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. — К.: КНЕУ, 2001. — 540 с.

44. Фомина Е.И., Иода Е.В., Рекомендации по максимизации прибыли на предприятии: обобщение теоретико-методологического опыта // Социально-экономические явления и процессы. 2009.(№ 4.) - С. 138-141.

45. Филиппова Т.А., Серебрякова Д.И., Пути повышения прибыли на предприятии // Наука и экономика. 2012. (№ 2.) С. 57-59.

46. Черниш С.С. Економічний аналіз: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 312 с.

47. Звірько Г.П., Методичні підходи щодо аналізу прибутковості господарської діяльності суб’єкта господарювання / Звірько Г.П. // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», Розділ «Технічний прогрес та ефективність виробництва» 2011, №7 - с.28 – 36

48. Олександренко І. В. Методичні підходи до дігностики ефективності діяльності підприємства [Текст] / І. В.Олександренко // Економічний форум, 2013. т.Вип. 4.-С.126-136

49. Плотніченко С.Р. Підвищення економічної ефективності виробництва соняшнику в регіоні / Плотніченко С.Р., Сидорук Б.О. // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки) / За ред. М.Ф. Кропивка. – Мелітополь: Вид-во Мелітопольська типографія «Люкс», 2013. - № 1 (21), том 2. – с.256 - 263

50. Бурковська А. В. Важливість і необхідність оцінки та контролю фінансового стану аграрного підприємства [Електронний ресурс] / А. В.Бурковська, В. О. Юрков, В. Р. Хабіров // Економічний форум. - 2013. - Вип. 3. - С. 157-160.

51. Чараева М.В. Основные направления повышения рентабельности промышленных предприятий в России / Чараева М.В. // Вестник Пермского университета. Серия: Экономика - 2012 - №4 - с.33-39

52. Янковий Р. В. Шляхи підвищення продуктивності та результативності праці на підприємстві / Р. В. Янковий, Т. С. Харченко // Економіка: реалії часу. - 2013. - № 1. - С. 23-26

53. Цапук О.Ю., Система критеріїв та показників оцінювання ефективності впровадження інноваційних розробок / Цапук О.Ю. // Маркетинг і менеджмент інновацій - 2013 - №3 - с.137 - 145

54. Панова К.І. Дослідження теоретичних основ планування в системі управління промисловими підприємствами / Панова К.І. // Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики - 2013 - № 2 (22) - с.84 - 95

55. Іщук С.О. Методичні підходи до визначення тривалості виробничого циклу / С.О. Іщук // Економіка пром-сті. — 2005. — № 1. — С. 138-143