Класифікація правовідносин

Виникаючі й існуючі в житті правові відносини вкрай різноманітні і можуть бути класифіковані, в залежності від підстав, на різні види. Класифікація правових відносин здійснюється за різними критеріями.

В залежності від урегульованості законодавством вони можуть бути врегульовані законом (нормативним актом) і не врегульовані — природні правовідносини.

Правовідносини за галузями права (поділяються на конституційні, адміністративні, цивільно-правові, фінансово-правові, трудові, земельні, екологічні, кримінально-правові тощо [8, с. 518].

Цивільні правові відносини – це майнові й особисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнововідособленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, що виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу [38, с. 53]. Прикладом таких відносин може бути ст. 435 ЦК України: на підставі договору довічного утримання виникають цивільно-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацездатною особою (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна), наприклад, будинок, а набувач зобов'язується утримувати відчужувача [21, с. 16].

У розподілі правовідносин по галузевій приналежності велике значення має розмежування матеріально-правових і процесуальних правовідносин. Матеріально-правові відносини виникають на основі норм матеріального права. Їхній зміст – права й обов'язки, що складають предмет інтересів суб'єктів права, тобто істота юридичної справи: цивільно-правові, державно-правові, адміністративно-правові й інші матеріально-правові відносини. Процесуальні правовідносини виникають на базі процесуальних норм і вторинні від матеріально-правових відносин. Вони передбачають процедуру здійснення прав і обов'язків суб'єктів, порядок вирішення юридичної справи; цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні й інші процесуальні правовідносини [10, с. 625].

Особливість процесуальних правовідносин ще й у тім, що вони взагалі не можуть виникнути й існувати без процесуальних правових норм. Якщо матеріально-правові відносини співвіднести із соціальною дійсністю і юридичними нормами, то схема тут буде така: суспільні відносини – норма права – матеріально-правове відношення. Норма права як би «накладається» на існуючі вже суспільні відносини, в результаті чого з'являються правовідносини. Суспільні відносини в цьому випадку виникають і існують незалежно від юридичної норми, а стикаючись з нею, знаходять правове фарбування, стають правовідносинами. Інша справа – процесуальні правовідносини. Їх немає в природі доти, поки не з'являється юридична процесуальна норма. Вона породжує такі правовідносини, а з її скасуванням вони також припиняють своє існування.

Так, наприклад, цивільні процесуальні правовідносини – це суспільні відношення, які регулюються нормами цивільного процесуального права [39, с. 60].

Кримінально-процесуальні правовідносини визначають як урегульовані нормами кримінально-процесуального права відносини, що виникають, розвиваються, змінюються і припиняються у сфері кримінального судочинства [40, с. 25].

Професор В.В. Копєйчиков додатково виділяє також наступні види правових відносин: за волевиявленням сторін:

а)договірні, для виникнення яких необхідне виявлення (згода) як уповноваженої так і зобов'язаної сторони (наприклад, договір найму);

б)управлінські, для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої сторони (наприклад, накладення адміністративного стягнення.За кількістю суб'єктів, які приймають участь в правовідносинах, їх можна поділити на прості (два суб'єкти) і складні, коли існує три і більше суб'єктів [33, с. 329].

Останнім часом стали відрізняти комплексні правовідносини — у підприємницькому праві, в яких поєднуються засади публічного і приватного права (горизонтально-вертикальні право-відносини) [25, с. 643].

За змістом суспільних відносин правовідносини можуть мати характер політичних, економічних, моральних, релігійних, міжнародних відносин.

Відносно змісту поведінки суб'єктів вони можуть бути активні (виконання обов'язків) ї пасивні (утримання від певних фактичних фізичних дій) [24, с. 364].

З погляду функціонального призначення правовідносини можуть бути регулятивні (статичні — закріплюючі і динамічні — розвиваючі) і охоронні (соціальні цінності) [10, с. 383].

Регулятивні правовідносини — це правомірна поведінка суб'єктів, тобто поведінка, що виникає на основі норм права і суворо до них відповідна [35, с. 220]. Такі правовідносини і складають суть правопорядку, їх переважна більшість, у їх існуванні і розвитку зацікавлено суспільство. Регулятивні норми, які вміщують у гіпотезі вказівку на юридичні факти, також породжують у всіх адресатів однакові правосуб'єктні можливості, які гарантуються державою. Можливість мати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки являє собою право особливого роду, елемент загальнорегулятивних правовідносин [19, с. 82]. Прикладом таких правовідносин є здійснення угод, подання заяви про зарахування зайво сплачених сум податку тощо.

Охоронні правовідносини виникають з факту неправомірної поведінки суб'єкта як реакція держави на таку поведінку, тобто відновлення порушення права (кримінальні, адміністративні правовідносини). Мета правоохоронних правовідносин — захист існуючого в суспільстві нормального порядку відносин, покарання правопорушника [9, с. 403]. Цілком охоронною галуззю є кримінальне право, але охоронні відносини виникають і на основі розпоряджень інших галузей права, включаючи конституційне право. Якщо, наприклад, Конституційний Суд визнає неконституційним який-небудь нормативний акт, і він утрачає силу, то відбувається це в рамках саме охоронних правовідносин.

В залежності від терміну тривалості виділяють короткочасні правовідносини, які завершуються виконанням учасниками своїх прав і обов'язків, і продовжуючі, які не завершуються виконанням одних прав і обов'язків (наприклад, трудові правовідносини після укладення трудового договору).

За характером відносин, які можуть регулюватись національною системою права і нормами міжнародного права, поділяються на внутрішні правовідносини і міжнародні правовідносини [1, с. 618].

Якщо виходити із залежності від ступеня конкретизації (індивідуалізації) суб'єктів правовідносини можуть бути абсолютними і відносними.

Абсолютні правовідносини визначає лише одна сторона — носій суб'єктивного права, а всі інші зобов'язані не заважати здійсненню ним своїх прав. Наприклад, відносини власності —точно визначений власник, а всі інші зобов'язані не заважати йому здійснювати свої права; відносини, пов'язані з реалізацією політичних свобод (свободою слова, зборів, друку, преси) — недопущення державою перешкод їх законному здійсненню; відносини авторства — ніхто не може використовувати або поширювати результати інтелектуальної, творчої діяльності без згоди автора та ін. У відносних правовідносинах точно визначені права й обов'язки всіх учасників — як уповноважених, так і зобов'язаних (покупець і продавець, юрист і клієнт, викладач і студент також будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникає із договорів, із заподіяння шкоди) [12, с. 405].

За характером дій зобов'язаного суб'єкта: активні (суб'єкт зобов'язаний вчинити певні дії) і пасивні (суб'єкт має утриматись від певних дій) [3, с. 119].

Ю.І. Гревцов вважає, що конструкція абсолютних і загальних правовідносин не відповідає такому ознаку правовідносин, як взаємодія суб'єктів, а введення в юридичну науку концепцій абсолютних і загальнорегулятивних правовідносин сьогодні починає ґрунтовно перешкоджати більш глибокому пізнанню проблеми здійснення права [21, с. 67].

За кількістю суб'єктів правовідносини поділяються на прості (між двома суб'єктами) і складні (між двома і більше суб'єктами). Види правовідносин за суб'єктами: між суб'єктами федерації (у федеративній державі); громадянами держави; громадянином і державою; юридичною особою суб'єктом приватного права і державним органом; державними органами; органом держави і службовими особами; у рамках яких вони зобов'язані виконувати розпорядження керівника даного органу [2, с. 385].

Правовідносини за розподілом прав та обов'язків між суб'єктами вирізняють: односторонні та двосторонні. Типовим прикладом односторонніх правовідносин є договір дарування, згідно з яким у однієї сторони є лише суб'єктивне право (вимагати передачі подарованої машини, будівлі тощо), а у іншої – лише обов'язок (передати подарунок). Характерною ознакою двосторонніх правовідносин є наявність у кожної із двох сторін, що беруть участь у правовідносинах взаємних прав та обов'яків. Прикладом в даному випадку є будь-яка цивільно-правова угода [9, с. 455].

За складом правовідносини бувають прості, що складаються з одного факту, якого досить для настання юридичних наслідків, і складні, що являють собою певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків [25, с. 684].Так, для виникнення пенсійних відносин необхідна сукупність таких юридичних фактів: досягнення особою обумовленого законом віку, наявність у неї трудового стажу, рішення відповідного органу про призначення пенсії.

Отже, класифікувавши правовідносини за різними критеріями, можна зробити висновок, що вони є унікальним правовим явищем, яке всебічно і всеохоплююче регулює суспільне життя. Автори по різному поділяють правовідносини на види, проте їх класифікації практично збігаються. Тому значник суперечностей під час дослідження видів правовідносин виявлено не було.