Право власності на води та право користування водними об’єктами (їх частинами) на умовах оренди

Згідно зі ст. 13 Конституції України, ст. 324 ЦК України та ст. 6 ВК України води (водні об'єкти) є виключно власністю українського народу і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Це положення закріплене також і в ст. 4 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", де вказано, що природні ресурси України є власністю народу України. [ 5 ст.546; 7 ст.6; 8 ст. 356]

Наведені норми чинного законодавства України носять переважно декларативний характер і їх мета продемонструвати демократичний характер нової держави та принципові напрями її політики. Необхідно визнати, що "народ" не є юридичним поняттям і не може бути суб'єктом права власності, оскільки він не може бути персоніфікованим. Народ виробляє, висловлює та здійснює свою волю, а також виступає зовні у вигляді представницьких органів держави. Від імені народу України право розпорядження природними ресурсами здійснює ВР України.

Чинне водне законодавство до теперішнього часу не приведене у відповідність до новітнього законодавства України, яке встановлює й інші (крім державної) форми власності на природні ресурси. Так, ЗК України в ч. 3 ст. 78 передбачає, крім комунальної та державної власності, приватну власність на землю. Тому потрібно враховувати такі обставини. Водні об'єкти, як уже вказувалося раніше, складаються не тільки з вод, але й земель водного фонду. Правовідносини щодо охорони та використання цієї категорії земель врегульовані земельним законодавством. Виникає така колізія: води, на відміну від земель, не можуть належати на праві приватної власності.

Зараз у національному праві існує така конструкція щодо земель водного фонду. Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам, за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до трьох гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Таким чином, землі водного фонду можуть належати на праві приватної власності, якщо вони відповідають таким критеріям: 1) їхня загальна площа не перевищує трьох гектарів;2) вони є замкненими;3) вони є природними, а не створеними штучно;4) вони входять до складу сільськогосподарських угідь. [9 ст.27]

Перші три ознаки прямо вказані в тексті статті, а четверта ознака випливає з аналізу законодавства, що регулює діяльність фермерського господарства, особистого селянського господарства та сільськогосподарських кооперативів. Так, ЗУ "Про фермерське господарство" передбачає в ч. 8 ст. 7, що землі водного фонду, які входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермерських господарств, за винятком невеликих - до трьох гектарів - ділянок під замкненими природними водоймами у складі угідь фермерського господарства. Фермерське господарство має право будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності. [4 ст. 363]

ГК України в ст. 150, зокрема, передбачає, що суб'єктам господарювання може передаватися у власність земля із закритими водоймами, у тому числі громадянам для ведення фермерського господарства, а також сільськогосподарським підприємствам для господарської діяльності. Порядок надання землі у власність визначається виключно законом з урахуванням необхідності визначення гарантій ефективного використання землі суб'єктами господарювання, запобігання її безгосподарному використанню та псуванню. [10 ст. 144]Таким чином, води можуть надаватися лише на праві користування - оренди. Водне законодавство не передбачає, на відміну від земельного, права постійного користування водами для державних та комунальних суб'єктів господарювання. Воно лише оперує правом постійного користування землями водного фонду, які надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, та підтримання їх у належному стані.

Єдиним різновидом права користування, крім суто еколого-правових загального та спеціального, - є право використовувати водні об'єкти на умовах оренди. У сучасному водному праві України відсутній правовий інститут водного сервітуту. Хоча і в земельному, і в лісовому праві України він уже присутній, що відображено у відповідних галузевих кодексах. Водні сервітути існували ще з часів римського права. їхнім змістом в основному було: servitus aquae ducendae ex castellumo - водойма, якою користуються також і сусіди; servitus aquae ductus, servitus aquae ducendae - право проводити воду по чужій ділянці або над нею; servitus aquae haustus - право набирати воду на чужій ділянці і т. ін.

У користування на умовах оренди водні об'єкти (їхні частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської та промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Передача орендарем права на оренду водного об'єкта (чи його частини) іншим суб'єктам господарювання забороняється. [22]