Наркотики впливають на розум

Коли людина про щось думає, вона подумки бачить картинку цього. Ці образи-картинки з уяви легко побачити. Заплющіть очі і подумайте про кішку, і ви побачите кішку. Щосекунди розум людини "фотографує" безліч таких зображень і зберігає їх для того, щоб розв”язувати різноманітні проблеми життя. Будь-яка кількість наркотиків впливає на розум і здібності.
Зазвичай, коли людина щось згадує, її розум працює дуже швидко, і інформація негайно надходить до нього з уявних образів-картинок. Але наркотики роблять ці уявні образи тьмяними та неясними і створюють прогалини або провали. Коли людина намагається витягти інформацію з цієї каші, вона просто не може цього зробити. Наркотики впливають, і змушують людину сприймати все повільно або почуватися тупою і призводять до того, що вона зазнає в житті невдач. Коли невдач стає дедалі більше і життя стає все важче, людина прагне приймати ще більше наркотиків чим пробує впоратися зі своїми проблемами.

Це може призвести до того, що наркоман буде спотворено сприймати події довкола нього. Як наслідок людина може почати поводитися дуже дивно і нерозумно. Вона навіть може почати бешкетувати. Ось який вплив справляють наркотики.

Як наркотики впливають на здібності

Один з міфів про наркотики говорить, що наркотики стимулюють творчі здібності. Однак, істина прямо протилежна.
Наркотики руйнують творчі здібності
Людина відчуває різні емоції. Існує ціла шкала таких емоцій, на верхівці якої ентузіазм, а в самому низу - апатія. Протягом всього свого життя люди рухаються то вгору, то вниз цією шкалою. Наркотики впливають на настрій людини.

Той, кому сумно, може вживати наркотики, щоб отримати позірне відчуття щастя. Однак такий спосіб не працює. Кокаїн дає людині фальшиве відчуття радості. Але коли дія наркотику припиняється, людина стрімко падає ще нижче, ніж була раніше. І з кожним разом це емоційне падіння все нижче і нижче. В решті решт, наркотики остаточно зруйнують всі творчі здібності людини.

ЛЕКЦІЯ 15 ПРОФЕСІЯ, ПРАЦЯ ТА ЗДОРОВ’Я

15. 1 Праця та здоров’я в онто- і філогенезі. Адаптаційний синдром

Гігіє́на пра́ці (рос.гигиена труда, англ. labour hygiene, нім. Arbeitshygiene f) — галузь гігієни, що вивчає вплив на організм людини трудових процесів і навколишнього виробничого середовища.

Розробляє гігієнічні нормативи і заходи для забезпечення нормальних умов праці та запобігання професійним хворобам. Інститути гігієни праці та професійних захворювань є у Донецьку, Києві, Харкові. У Польщі, Німеччині, Чехії, Угорщині, Фінляндії, Швеції та ін. країнах є комплексні НДІ, що працюють над проблемами Г.п. і професійної патології.

З розвитком технічного прогресу скорочується частка м'язової діяльності в енергетичному балансі людства. Рухова активність людини в процесі сучасного виробництва істотно зменшується, що призводить до гіпокінезії. Гіпокінезія (hypo – малий, внизу і kynesis – рух) – це вимушене зменшення обсягу довільних рухів людини (мала рухливість) внаслідок характеру її трудової діяльності. Гіпокінезія негативно впливає на організм і зумовлює його виснаження.

Сучасні умови трудової діяльності людини несуть значні психічні навантаження на її організм. Темп праці, монотонність, соціальна ізоляція, збільшення навантажень на зоровий, слуховий та інші аналізатори – все це є причиною погіршення здоров'я.

Хоча побутові умови людей покращилися, проте поспіх, брак часу, великий потік інформації (потрібної і непотрібної) негативно позначаються на стані здоров'я сучасної людини.

Негативний вплив на організм людини чинять шкідливі відходи виробництва, що потрапили у навколишнє середовище. Природа неспроможна утилізувати їхню велику кількість. Тому разом із їжею, водою, повітрям до організму надходять і шкідливі речовини. А скільки шкідливих звичок (паління, зловживання спиртними напоями, пристрасть до наркотиків та ін.) набуло людство, і всі вони згубно впливають на здоров'я людини.

Залишається актуальною й сьогодні думка Гіппократа, яка полягає в тому, що єдина причина всіх хвороб – невідповідність між можливостями організму і вимогами, котрі висувають йому умови і спосіб життя.

Досягнення науково-технічного прогресу, розвиток суспільства, соціальна сутність людини все більше деформують її біологічну природу. Одне із завдань суспільства – запобігти несприятливому впливові на все живе на планеті, у тому числі на здоров'я і довголіття людей.

Зрозуміти, як впливає трудова діяльність на здоров'я людини, можна лише шляхом детального вивчення особливостей її професії. Професія - це вид діяльності людини, що забезпечує її існування і визначає становище в суспільстві.

15. 2 Професійні захворювання (класифікація). Принципи соціального захисту при професійних захворюваннях

Професійні хвороби — захворювання, у розвитку яких переважну роль відіграють несприятливі умови праці — професійні шкідливості. Характер професійних хвороб визначається особливостями механізму дії шкідливих виробничих факторів та їх поєднань на організм людини, а також сила і тривалість дії. Класифікація професійних хвороб побудована за етіологічним принципом з урахуванням шкідливого виробничого фактора, який спричинив розвиток хвороби.

Відомості про дію шкідливих умов праці на здоров'я людини зустрічаються ще в єгипетських письменах, у працях старогрецьких і римських вчених (Арістотеля, Гіппократа), а також середньовічних медиків — Агріколи, Парацельса та інших. Перший систематизований опис умов праці й окремих професійних хвороб був здійснений професором Падуанського університету Б. Рамацціні в книзі "Про хвороби ремісників" (1700). Наукове узагальнення відомостей про вплив умов праці на здоров'я людини і фізичний розвиток працюючих належить Ф. Ф. Ерісману (1877).

Розрізняють професійні хвороби від шкідливої дії:

• фізичних факторів — професійна туговухість, вібраційна хвороба, променева хвороба, кесонна хвороба, висотна хвороба тощо

• хімічних речовин — гострі й хронічні отруєння

• виробничого пилу — пневмоконіоз, бронхіт тощо

• фізичного перенапруження і травматизації — неврити, бурсити та тощо

• біологічних факторів — інфекційні та паразитарні захворювання).

Серед професійних хвороб відомі хвороби, у патогенезі яких провідну роль відіграє алергічний механізм. У виникненні професійних хвороб велику роль відіграє також зниження опірності організму.

Профілактика професійних хвороб полягає в систематичному поліпшенні умов праці та ліквідації шкідливо діючих факторів, зменшення їх дії до безпечного для здоров'я людини рівня тощо. З цією метою удосконалюють технологічні процеси, широко використовують санітарно-технічне обладнання, раціоналізують режим праці й відпочинку тощо. Вивченням патогенезу клінічних проявів і перебігу професійних хвороб, патогенетичним лікуванням, експертизою працездатності і реабілітацією захворілих займається професійна патологія (професійні хвороби) — клінічна дисципліна, яка відокремилась від загальної патології.

15. 3 Етика й здоров’я

Поняття «професійна етика» може викликати ряд запитань. По-перше, чим професійна етика відрізняється від етики як такої? По-друге, в чому необхідність виокремлення з усієї сфери етичного етики професійної? Чи всяка професія вимагає специфічної професійної етики?

Найвища суспільна й особистісна цінність моралі полягає в її загальнолюдяності, бо ідеал моралі підноситься над вузькокласовими, вузькопрофесійними інтересами. Людське сумління за всіх етнокультурних, групових та інших специфікацій не може бути сумлінням елліна чи іудея, хлібороба чи ремісника, вчителя чи лікаря. Воно єдине, і моральний рівень людини не може визначатися її професією, так само, як національним походженням чи класовою належністю.

Звісно, і перше, й друге, й третє не можуть не породжувати певних особливостей, певних акцентів у моральній свідомості та моральній практиці людей. Разом із тим ці перемінні неспроможні докорінно змінити моральне обличчя особистості, в апеляції до якої й криється специфіка морального. Пояснюється це тим, що мораль впливає більш чи менш зримо на людей тоді, коли вона доходить до глибинних духовних структур кожної окремо взятої особистості. Мораль є суттєвий чинник життєдіяльності народів і класів, але, навіть апелюючи до цих людських спільнот, вона звертається передусім до кожної окремої особистості. Тільки за умови саме такого звернення моральна проповідь, заклик, вимога вправі розраховувати на відгук.

Отже, професійна мораль не може виступати як така, що протистоїть загальнолюдській моралі, існує поряд із нею. Професійна мораль є невід'ємною часткою моралі загальнолюдської, існує в її рамках і формується на її основі.

Оскільки мораль виступає надзвичайно важливим елементом людської діяльності, сама діяльність людей в усій її різноманітності та специфічності не може не накладати відбиток і на специфіку моральної регуляції. Існують окремі види людської діяльності, що висувають особливо високі й навіть надвисокі моральні вимоги до осіб, котрі професійно цією діяльністю займаються.

15.4 Джерела фінансування оздоровчих програм

Одним із найважливіших завдань держави в забезпеченні соціального захисту населення, турботі про здоров’я дітей є реалізація права на оздоровлення та відпочинок. Водночас стан здоров’я населення погіршується. Стресові перевантаження сприяють розвитку у них хронічних захворювань. 47 відсотків дітей шкільного віку знаходяться на диспансерному обліку з цього приводу. 22422 дитини мають статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Залишається високим рівень інвалідності серед дітей, кількість яких становить 6069.

Економічні негаразди у державі викликали стрімке погіршення рівня життя багатьох сімей.

Видатки, пов’язані з відпочинком та оздоровленням, здійснюються за рахунок виділених в установленому порядку коштів з державного, обласного бюджетів, бюджетів районів та міст обласного значення, коштів підприємств, установ, організацій, професійних спілок, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також добровільних внесків юридичних і фізичних осіб та інших джерел, не заборонених законодавством.

ЛЕКЦІЯ 16 ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ У МІСТІ ТА СЕЛІ. РОЛЬ ЗМІ У ФОРМУВАННІ ЗСЖ

16. 1 Поняття «здоровий спосіб життя». Середня очікувана тривалість життя населення в місті та селі

Поняття здорового способу життя. З позицій викладеного розуміння феномена здоров`я людини походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту.

Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування (у тому числі споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень).

Для усвідомлення ЗСЖ важливі поінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров`я.

16. 2 Спосіб життя в місті та селі, адаптація організму

Як результат, побудовано модель якості життя, що складається з сфер, об’єднаних у три більш загальні категорії: “стан особи” (фізичний, психологічний та психічний стани), “оточуюче середовище” (соціальне оточення, екологічне оточення, локальна громада), “наявна інфраструктура” (можливості власного розвитку, проведення вільного часу, наявність роботи та можливість працевлаштування). Кожна з цих складових розглядається як пропозиція певних “можливостей” для індивідів. А індивід може максимально скористатися такими можливостями заради досягнення добробуту. Таким чином, якість життя визначається як “ступень задоволеності індивідом важливими можливостями його життя”.

Зваживши всі аспекти у межах цієї парадигми щодо здорового способу життя, слід зазначити важливість таких питань:

- чи має індивід знання про здоровий спосіб життя;
- чи існують можливості отримати ці знання;
- чи знає індивід, де отримати необхідні або додаткові знання;
- чи доступні ці джерела для кожного;
- чи достатній рівень його підготовки, щоб скористатися знаннями;
- порівняння свого життя із принципами здорового способу життя;
- самооцінка необхідності змін у своєму житті та усвідомлення цієї необхідності;
- оцінка наявності об`єктивних (що не залежать від індивіда) можливостей для здорового способу життя;
- оцінка наявних суб`єктивних (що залежать від індивіда) можливостей для здорового способу життя;
- оцінка спроможності змінити суб’єктивні можливості, що заважає цим змінам, чи прагне сам індивід до цих змін, які умови необхідні, щоб змінити.

По кожній з трьох зазначених вище категорій моделі якості життя є досить розроблені індикатори здорового способу життя:

1) задоволеність своїми даними: зовнішність, тіло, успішність або виконання службових обов`язків порівняно з іншими, своїм статусом у колективі (виробничий, друзів, однодумців тощо), своїм статусом у сім`ї, своїм сприйняттям світу.
2) задоволеність соціальним оточенням: сприйняття соціальних проблем; сім`я; сусіди; родичі; колеги; товариші у закладі освіти; рівень соціальної напруженості; політична ситуація; довіра до керівних органів; рівень безпеки.
3) задоволеність можливостями: рівень зарплатні; житло; предмети довготривалого користування; речі; одяг; харчування; транспорт; освіта; робота; медичне обслуговування; культурні запити; заняття спортом; проведення вільного часу (наявність закладів, їх доступність за цінами); спілкування; отримання інформації; сексуальні стосунки; громадська активність.

Такий підхід дозволяє розглядати індивідів у контексті оточення та умов життя, узагальнювати на рівні однорідних утворень, конкретних населених пунктів чи мікрорайонів.

16. 3 Основні показники здоров’я дітей і молоді

Структура захворюваності молоді має свої особливості і визначається специфікою життєдіяльності людини у віці 14-28 років:
1. У цей період завершується формування організму, становлення репродуктивної функції. Саме в цьму віці здебільшого відтворюються нові покоління.
2. Зазвичай молоді люди не схильні перейматися станом свого здоров'я навіть тоді, коли хворіють. Найчастіше свої недуги вони сприймають як явище тимчасове, не суттєве, швидкоплинне без негативних наслідків.
3. В Українському суспільстві серед населення не ввійшло масово в практику прищеплення з дитинства морально-психологічних установок на усвідомлення цінності здоров'я. З іншого боку, притаманний молоді від природи високий темп життя, оптимізм, відсутність життєвого досвіду тощо, сприяють формуванню легковажного ставлення до свого здоров'я, до медоглядів, консультацій, своєчасного лікування. Якщо вчасна і повна увага до здоров’я дитини з боку батьків може зберегти його і значно покращити (дитина легше піддається впливу дорослих), а старше населення свідоміше поставиться до необхідності збереження і поліпшеня свого здоров’я, то молодь здебільшого звертається до цієї проблеми у випадках крайньої необхідності.
4. Для молодіжного середовища більше ніж для інших категорій населення характерні деякі захворювання, переважно пов'язані із способом життя (венеричні, СНІД, наркоманія, токсикоманія тощо).
5. Молодь є вразливою категорією населення у морально-психологічному плані. У цьому віці вона стикається із значними і специфічними складнощами, визначеними її соціальним становленням (здобуття освіти, працевлаштування, отримання житла, створення власної сім’ї тощо). У зв’язку з цим вона піддається додатковому психологічному навантаженню.
6. Молодь веде активний спосіб життя, зазнає значних фізичних навантажень, не бажає витрачати час на те, що видається їй другорядним. Складнощі, пов’язані з медичними оглядами, отриманням медичної допомоги, не сприяють посиленню уваги до свого здоров'я.

Оцінюючи рівень захворюваності молоді України за даними офіційної статистики потрібно враховувати наступне:

- легковажне ставлення молодої людини до свого здоров'я характерне у молодому віці, і через те молодь не завжди звертається до лікарів, коли це потрібно. Відповідно, якщо не звертається, то не буде й статистики;

- облікова інформація про захворюваність, яка є в органах охорони здоров'я, часом занижує рівень захворюваності і не завжди відповідає дійсності. До того ж, облік ведеться не достатньо повно і добросовісно.

16. 4 Роль ЗМІ у формуванні ЗСЖ

Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування (в тому числи споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень).

Для усвідомлення ЗСЖ важливі поінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров`я.

Проблема формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в багатьох соціально-філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Особливої актуалізації ця проблематика набула у другій половині ХХ століття як у світі в цілому, так й в Україні.

Тенденції розвитку країн колишнього Радянського Союзу протягом 80-90-х років, змусили суспільство по-новому поставитись до складових здоров’я та формування здорового способу життя, зокрема молодого покоління. Слід підкреслити, що цим питанням приділяють увагу різні науки – медицина, гігієна, охорона здоров’я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична культура і нова наука - валеологія. Формуванню здорового способу життя в учнівської молоді, формуванню ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя, організації здорового способу життя школярів, медико-біологічним та психолого-педагогічним основам здорового способу життя, принципам формування здорового способу життя молоді присвячені наукові праці та посібники. У деяких школах викладається курс валеології - наука про здоровий спосіб життя.

Наш підхід розглядає формування здорового способу життя молоді як важливу складову молодіжної та соціальної державної політики. Втім передбачає: по-перше - вивчення уявлень молоді про здоровий спосіб життя та розробку методів оцінки здоров’я індивіда; по-друге - формування свідомості та культури здорового способу життя; по-третє - розробку методик навчання молоді здоровому способу життя; по-четверте - впровадження соціальних програм культивування здорового способу життя та збереження здоров’я; по-п’яте, - розробку та впровадження системи скринінгу і моніторингу здорового способу життя молоді.

Ми акцентуємо увагу на формуванні здорового способу життя саме молоді, оскільки саме у молоді роки відбувається сприйняття певних норм та зразків поведінки, накопичення відповідних знань та вмінь, усвідомлення потреб та мотивів, визначення ціннісних орієнтацій, інтересів та уявлень.

ЛЕКЦІЯ 17 РОДИНА, ЇЇ РОЛЬ У ВИРІШЕННІ МЕДИКО – СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ЗДОРОВ’Я

17. 1 Родина як соціальна структура. Взаємозв’язок поколінь

Сім'я — одне з найбільш древніх соціальних інститутів: вона у надрах первісного суспільства зна чительно раніше класів, націй держав. Громадська цінність сім'ї обумовлена її «виробництвом і які воспроиз водством» безпосередньої життя, вихованням дітей, формуванням їх індивідуального свідомості.

У процесі історичного поступу відносини сім'ї та суспільства, родини й особи систематично змінювалися, передусім, під впливом панівного у цьому суспільстві способу виробництва, способу життя й обществен ных відносин. Прогрес суспільства на значною мірою був із усуненням (зменшенням) дискримінації жінок з виробництва, у соціальній і приклад духовної сферах, в шлюбному законодавстві, з істотним зміною функцій сім'ї, створенням умов вдосконалення брачно-семейных відносин, підвищення їх вихователь ного потенціалу.

Сім'я є осередком суспільства, на її фун кционирование впливають все соціально-економічні і культурних процеси (як позитивні, і негативні), які у ньому. На сім'ю і його моральне стан безпосередньо впливають чинники оточуючого соціального середовища, те, що ми бачимо в трудовий колектив, за місцем проживання, у повсякденному житті.

Аналіз реально що складається ситуації у сім'ї показує, що з загальними характеристиками потрібно розгляд ролей подружжя, дітей, місця та ролі жінки в сімейному житті.

Сім'я — мала соціальна група суспільства, джерело якої в подружньому союзі і спорідненість (подружжя, батьки та діти, інші родичі), спільному ве дении загального господарства і побудови взаємної моральної відповідальна ности.

Життя родини характеризується матеріальними і духовними процесами. Через сім'ю змінюються покоління людей ній людина народжується, неї триває рід. Сім'я, її форми і функції безпосередньо залежить від громадських взаємин у цілому, і навіть від рівня культурного розвитку суспільства. Природно, ніж вше культура суспільства, отже, тим більша культура сім'ї.

Поняття сім'я годі було плутати з визначенням шлюб. Сім'я є складнішу систему відносин, ніж шлюб, т.к. вона об'єднує як подружжя, а й їхні дітей, родичі.

17. 2 Спадкові хвороби

Спадкові хвороби — захворювання, обумовлені порушеннями в процесах збереження, передачі та реалізації генетичної інформації. З розвитком генетики людини, у тому числі й генетики медичної, встановлена спадкова природа багатьох захворювань і синдромів, що вважалися раніше хворобами з невстановленою етіологією.

В основі спадкових захворювань лежать мутації: генні, хромосомні та геномні. Відповідно до цього всі спадкові хвороби людини можна об’єднати в 4 великі групи:

1. генні (зміни на рівні окремих нуклеотидів),

2. (зміни кількості цілих хромосом),

3. хромосомні (внутрішньо- і міжхромосомні перебудови)

4. мультифакторіальні (на розвиток хвороби впливають і гени, і фактори навколишнього середовища).

За локалізацією генів, які спричиняють розвиток, спадкові хвороби можна розділити на ядерні та мітохондріальні. Більшість спадкових хвороб людини стосується ядерного спадкового матеріалу.

Людина є носієм одного або декількох патологічних генів, але для того, щоб така наявність виявилася хворобою, необхідний ряд умов. Для моногенних аутосомно- рецесивних захворювань такою умовою є зустріч із іншим носієм мутації в тому ж генні — і в 25% випадків у такої подружньої пари народиться хвора дитина.

Спадкові захворювання викликаються пошкодженням структури і функції генетичного апарату клітини, але не всі з цих пошкоджень успадковуються. Також слід розрізняти спадкові захворювання відуроджених, які з'являються ще в процесі ембріогенезу.

Спадкові захворювання становлять близько 3/4 уроджених. Серед загальної захворюваності населення спадкова становить 15-25%. Тепер відомо близько 3500 спадкових захворювань і їх кількість зростає.

Спадкові захворювання і захворювання із спадковою схильністю є основною причиною смертності, особливо в економічно розвинутих країнах. На підставі великого статистичного матеріалу встановлено, що через генетичні порушення 1 із 130 зародків гине вже в перші дні, 25 % припиняють своє існування на пізніших строках вагітності. 40 % дитячої смертності зумовлено спадковими дефектами, 5-12 % новонароджених мають природжені генетичні дефекти, які зумовлені дефектом хромосом або мутаціями окремих генів. Кожна людина має 5-10 потенціальне шкідливих генів, які передаються нащадкам разом з нормальними генами. Якщо припустити, що кожна хвороба зумовлена порушенням функції кількох генів, то можна вважати, що у кожної людини близько 1 % генів зачеплена мутацією.

17. 3 Поняття про родовід

Генеалóгія (дав.-гр. γενεαλογία — родовід, що дослівно перекладається як: дав.-гр. γενεά - сім'я, дав.-гр. λόγος - наука) — родознавство, допоміжна історична дисципліна, що вивчає походження та родинні зв'язки історичних осіб, родин і сімей. Для вивчення родоводу використовують усні перекази, історичні записи, генеалогічний аналіз та інші джерела, які можуть підтвердити родинну спорідненість та виявити родовід членів сім'ї. Результати геналогічних досліджень відображаються у графіках або за допомогою розписів. Пов'язана з такими суміжними науками, як геральдика,дипломатика, краєзнавство, історія та інші.

Прагнення до сімейної історії, як правило, формуються через декілька мотивів, в тому числі бажання визначити місце своєї сім'ї в історії, почуття відповідальності, щоб зберегти минуле для майбутніх поколінь та почуття самовдоволення.

Генеалогія в біології — сукупність відомостей про батьків і віддаленіших предків конкретної особини чи групи особин рослин або тварин. Знаючи біологічні й продуктивні якості предків, а також родичів по так званій бічній лінії, можна правильніше підібрати пари для схрещування з метою одержання організмів з бажаними властивостями.

Генеалоги, як правило, досліджують свій родовід, або родовід свого подружжя. Професійні генеалоги також проводять дослідження для інших, виданють книги, вчать, або виробляють свої власні бази даних. Вони можуть працювати в генеалогічних компаніях, які надають програмне забезпечення або виробляють матеріали корисні для любителів та інших професійних генеалогів та допомагають дізнатися не тільки, де і коли жили люди, але і їхній спосіб життя, біографію та мотивацію у тих чи інших ситуаціях. Це часто зумовлено застарілим законодавством, старими політичними кордонами, міграційними тенденціями, соціально-економічними, історичними або релігійними умовами.

Одним із перших дослідників українського родоводу був Яків Маркевич, який залишив «Генеалогическіе замѣтки».

17. 4 Зміцнення родини — зменшення сирітства і самотності

Сім'я є осередком суспільства, на її фун кционирование впливають все соціально-економічні і культурних процеси (як позитивні, і негативні), які у ньому. На сім'ю і його моральне стан безпосередньо впливають чинники оточуючої соціального середовища, те, що ми бачимо в трудовий колектив, за місцем проживання, у повсякденному житті.

Аналіз реально що складається ситуації у сім'ї показує, що з загальними характеристиками потрібно розгляд ролей подружжя, дітей, місця та ролі жінки в сімейному житті.

Сім'я — мала соціальна група суспільства, джерело якої в подружньому союзі і спорідненість (подружжя, батьки та діти, інші родичі), спільному ве дении загального господарства і побудови взаємної моральної відповідальності.

Життя родини характеризується матеріальними і духовними процесами. Через сім'ю змінюються покоління людей ній людина народжується, неї триває рід. Сім'я, її форми і функції безпосередньо залежить від громадських взаємин у цілому, і навіть від рівня культурного розвитку суспільства. Природно, ніж вше культура суспільства, отже, тим більша культура сім'ї.

В даний час вітчизняними соціологами і демографами не розроблена статистична оцінка поширеності повного, ідеального циклу родини - невідомі його середня тривалість і тривалість основних стадій. Можна лише побічно судити про це, утім, як і про реальний сімейний цикл, що піддається впливу розлучень, хвороб і смертей.

Родина як мала група має визначені блага, достоїнствами, що можуть бути привабливими в очах людей. У цьому змісті говориться про цінність сімейного способу життя в порівнянні з холостяцьким. Стан внутрішньосімейних відносин, що дозволяє переборювати конфлікти і зовнішні перешкоди до сімейного єднання, до ефективного виконання сімейних ролей і спільної сімейної діяльності - це основна проблема мікросоціології родини.

Соціологія родини сконцентрована на родині як цілісній автономії, на родині як цілісності, що зберігається з часом і при чергуванні різноманітних проблем, що видозмінюють сімейну структуру.

Головною відмінністю соціології родини є її спрямованість на з'ясування законів становлення, функціонування і розпаду родини як малої первинної групи. Як би не відрізнялися своєю унікальністю окремі родини в різні епохи вони характеризуються тими самими властивостями свого виникнення і розпаду на всьому протязі їхнього існування. Спеціальний інтерес мікросоціології родини складається у вивченні всього загального, що властиве родинам між датами початку і кінця їхнього існування в період тієї чи іншої тривалості шлюбу.

На сьогоднішній час в Україні смертність перевищує народжуваність. Причиною цього є низький рівень народжуваності. Це явище є досить негативним фактором з обох сторін так як відомо що розлучення у родинах з декількома дітьми в кілька разів менше, ніж у дво- і однодітних родинах.

.

Рекомендована література

Навчальна література

1. Абрамова Г. С. Психология в медицине: Учеб. пособие / Г. С. Абрамова, Ю. А. Юдчиц. — М.: ЛПА “Кафедра_М”, 1998. — 272 с.

2. Вайзман Н. П. Реабилитационная педагогика. — М.: Аграф, 1996. — 160 с.

3. Вороненко Ю. В. Посібник із соціальної медицини та організації охорони здоров’я / Ю. В. Вороненко, Л. О. Прус, А. П. Чуйко. — К.: Здоров’я, 2002. — 358 с.

4. Гладун З. С. Державне управління в галузі охорони здоров’я. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. — 312 с.

5. Журавлева И. В. Здоровье подростков: Социологический анализ. — М.: Инт социологии РАН, 2002. — 240 с.

6. Здоровье,21 — здоровье для всех в 21 столетии / Здоровье для всех. — № 6. — Европ. сер.

7. Ивашкевич Г. А. Преступление без наказания: Проблемы пересадки органов и тканей. — Львов: Край, 1995. — 106 с.

8. Колбанов В. В. Валеология: основные понятия, термины и определения. — СПб.: ДЕАН, 2001. — 256 с.

9. Кургузов В. Т. Социально_медицинские аспекты работы с населением групп риска. — М.: Хризостом, 2000. — 152 с.

10. Леннер,Аксельсон Б., Тюлефорс И. Психосоциальная помощь населению: Пер. со швед. — М., 1995.

11. Маликов Н. В. Адаптация: проблемы, гипотезы, эксперименты: Моногр. — Запорожье, 2001. — 359 с.

12. Мартыненко А. В. Медико_социальная работа. — М.:Наука, 1999. — 240 с.

13. Методика оцінки якості життя Всесвітньої організації охорони здоров’я: українська версія / За ред. С. В. Пхіденко. — Дніпропетровськ, 2001. — 599 c.

14. Никифоров Г. С. Психология здоров’я: Учеб. пособие. —СПб.: Речь, 2002. — 256 с.

15. Панкратов В. Н. Саморегуляция психического здоровья:Практ. рук. — М.: Изд_во Ин_та психотерапии, 2001.

16. Програмні тестові питання з соціальної медицини та організації охорони здоров’я / За ред. Ю. В. Вороненка. —Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — 316 с.

17. Савчак В. Хвороби шкіри. Хвороби, що передаються статевим шляхом: Підручник / В. Савчак, С. Галникіна. —Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — 508 с.

18. Социальная работа в учреждениях здравоохранения. —М., 1992.

19. Социально,психологические и медицинские аспекты жестокости // Информ. науч. жур. / Под ред. И. Фоминой. 2001. — № 1. — 123 с.

20. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / За заг. ред. Ю. В. Вороненька, В. Ф. Москаленка. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. — 680 с.

21. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я: Підручник / За ред. Ю. В. Вороненька. — Тернопіль:Укрмедкнига, 2002. — 332 с.

22. Стандартные правила ООН — “Обеспечение равных возможностей для инвалидов ООН, 1994 г.”.

23. Ткачук В. Г. Медико_социальные основы здоровья: Конспект лекций. — К.: МАУП, 1999. — 72 с.24. Требования биоэтики: Медицина между надеждой и опасениями: Сб. ст. — К.: Сфера, 1999. — 248 с.

24. Уильям Коллиндж. Альтернативная медицина. — М.,1997. — 415 с.

25. Українські медичні вісті. — 1997. — Вип. № 2–3 (57–58);Т. 1. — 120 с.

26. Черносвитов Е. В. Прикладные методы социальной медицины: Учеб. пособие для студ. вузов. — М.: ВЛАДОС_ПРЕСС, 2002. — 256 с.

Допоміжна література

1. Всемирная программа действий в отношении инвалидов, принятая Генеральной Ассамблеей в ее резолюции 37/52 от 3 декабря 1982 г.

2. Всеобщая декларация прав человека. ООН, 1948.

3. Грачев Л. К. Программа социальной работы с семьями, имеющими детей инвалидов. — М., 1992.

4. Журавлева И. В. Отношение населения к здоровью. — М., 1993.

5. Задачи по достижению здоровья для всех: Европейская политика здравоохранения (пересмотр 1991 г.).

6. Зборовский Э. И., Гракович А. А. и др. Возможности оценки и снижения риска неинфекционных заболеваний. — Минск, 2000. — 171 с.

7. Здоровье, развитие, личность / Под ред. Г. Н. Сердюковской, Д. Н. Крилова, У. Кляйнпетер. — М.: Медицина, 1990. — 336 с.

8. Клинические основы дошкольной коррекционной педагогики и специальной психологии: Сб. программ нормат. курсов для вузов / Под ред. В. И. Селиверстова. — М.: ВЛАДОС, 1999. — 176 с.

9. Куинджи Н. Н. Валеология: Пути формирования здоровья школьников: Метод. пособие. — М.: Аспект_Пресс, 2001. — 139 с.

10. Куценко Г. И., Новиков Ю. В. Книга о здоровом образе жизни. — М., 1987.

11. Лисицын Ю. П. Здоровье населения и современные теории медицины. — М., 1982.

12. Лопухин Ю. М. О науке, творчестве и здоровье. — М., 1991.

13. Марков В. В. Основы здорового образа жизни и профилактика болезней: Учеб. пособие для студ. вузов. — М.: Академия, 2001. — 320 с.

14. Медведева Г. П. Этика социальной работы. — М.: Владос; МГСУ, 1999. — 205 с.

15. Медико-социальные проблемы юного материнства. — М., 1992.

16. Начинаем действовать: Книга для тех, кто хочет организовать группу самопомощи в области психического здоровья. — М., 1999. — 39 с.

17. Наше здоровье: Возрождение первичной медико-санитарной помощи. — 1999. — Вып. № 1. — 31 с.

18. Основы социально-медицинской работы: Учеб. пособие. —М.: ГАСБУ, 1998. — 256 с.

19. Основы социальной концепции русской православной церкви. — М., 2000. — 87 с.

20. Основы социальной работы: Учебник. — М., 1999. — 368 с.

21. Работа с голосами: от поражения к победе / Сост. Р. Колеман, М. Смит. — К., 1999. — 50 с.

22. Пекелис В. Твои возможности, человек. — М., 1975.

23. Права человека и профессиональная ответственность врача в документах международных организаций. — К.: Сфера, 1998. — 121 с. — Сер. “Врачи, пациенты, общество”.

24. Сборник научно-методических материалов для службы формирования здорового образа жизни. — М., 1991.

25. Сборник нормативных актов по вопросам социальной защиты населения, семьи и детства. — М., 1993.

26. Социальная работа: Словарь-справочник. — М.: Контур, 1998.

27. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. — М.: Прогресс, 1982. — 231 с.

28. Теория социальной работы / Под ред. Е. И. Холостовой. — М., 1998. — 332 с.

29. Тетерский С. В. Введение в социальную работу. — М.: Академ. проект, 2000. — 477 с.