Види активності учнів на уроці фізичної культури

Природа активності учнів. Активність, що виявляється учнями під час занять, поділяють на пізнавальну і рухову. Пізнавальна активність зв’язана з проявом учнями уваги, сприйняттям ними навчального матеріалу, з осмислюванням інформації, з її запам’ятовуванням і відтворенням. Рухова активність зв’язана з безпосереднім виконанням фізичних вправ. Але при пізнавальній і руховій активності виявляється насамперед психічна активність.

Піклуючись про підвищення активності учнів на уроці, важливо керувати цією активністю, підкоряти її педагогічним завданням, тобто стимулювати організовану активність учнів…При поганій організації уроку понад половину рухів, що роблять учні, не співпадають з завданнями уроку.

Організована рухова активність школярів визначає моторну щільність уроку фізичної культури. Досягнення високої моторної щільності уроку не повинне бути самоціллю для учителя фізичної культури. По-перше, треба виходити із завдань уроку: підвищення рухової активності школярів не повинне йти на шкоду їх пізнавальній активності. По-друге, потрібно враховувати обмежені фізичні можливості школярів, необхідність для них періодів відпочинку після виконання серії фізичних вправ.

Фактори, що обумовлюють активність учнів на уроці фізичної культури. Їх можна розділити на дві групи (біологічні і соціальні).

До соціальних факторів варто віднести: особливості організації вчителем діяльності учнів на уроці, оцінку діяльності учня на уроці з боку вчителя і товаришів, задоволеність учнів уроками, наявність у них інтересу до фізичної культури і мети занять фізичною культурою. До біологічних факторів насамперед варто віднести потребу в рухах.

Ступінь активності учня на уроці визначається сукупністю цих факторів, однак, провідними для різних учнів можуть бути різні фактори…

Важливо знати спрямованість активності школяра, які цілі вона переслідує: егоїстичні чи колективістські, суспільні чи антигромадські…

Інтерес до фізичної культури як фактор підвищення активності учнів на уроці. Міняється значимість привабливих сторін фізичної культури з віком. Якщо молодші школярі виявляють цікавість до рухової активності взагалі (діти люблять побігати, пострибати, пограти, не дуже задумуючись над тим, що це є засобом їх фізичного і психічного розвитку), то підлітки займаються фізичними вправами уже з якоюсь конкретною метою. У старшокласників на першому місці знаходяться мотиви, зв’язані з їх життєвими планами, тобто з підготовкою себе для певної професійної діяльності.

…Школярі виявляють і диференційований інтерес до різного програмного матеріалу. У молодших класах хлопчики віддають перевагу спортивним іграм, а дівчинки – рухливим…

З 4-го класу інтереси починають усе більше диференціюватися. Біля третини дівчинок віддають перевагу гімнастиці й акробатиці й у той же час не люблять загальнорозвиваючих вправ. Частина хлопчиків-шестикласників не люблять гімнастику і віддають перевагу легкій атлетиці. У всіх школярів цього віку спостерігається підвищений інтерес до спортивних ігор, особливо баскетболу, естафетам у виді змагань.

… Починаючи з 9-го класу помітний різкий спад інтересу до важких і змагальних вправ. Це можна пояснити декількома причинами. По-перше, старші школярі в зв’язку з ростом самосвідомості починають піклуватися про свій престиж і чуйно реагувати на невдачі, що можуть бути під час змагань. По-друге, як показано в ряді досліджень, від молодших до старших класів позитивне відношення до уроку фізичної культури слабшає. Особливо це помітно в групах школярів із середнім і низьким рівнем рухової активності.

Знижується число школярів, які бажають займатися фізичною культурою у вільний час (…збільшується розмаїтість інтересів старших школярів…)...

У старших школярів інтерес до фізичної культури зберігається, якщо в них мається мета занять фізичними вправами…Щоб школярі виконували усі вправи сумлінно, треба формувати в них довгострокову мету відвідування уроків фізкультури – самовдосконалення.

Завданням учителя фізичної культури є формування в школярів цілеспрямованості, тобто прагнення досягти віддалену за часом мету. Цілеспрямованість виникає тільки в тому випадку, якщо мета значима для школяра, відповідає його спонуканням і інтересам і вважається їм досяжною.

Реальність досягнення мети створює перспективу особистості. Перспектива (по А.С.Макаренко – «завтрашня радість»), додає цілям особливо сильний спонукальний характер. Але перспектива повинна бути безупинною, з постійно зростаючими по труднощам приватними цілями. Тому обов’язкова постановка вчителем близьких, проміжних і віддалених цілей.

Як найближчі цілі можуть виступати розучування якого-небудь елемента складної вправи, виконання вправи на витривалість і силу певну кількість разів і т.д. Як проміжні цілі можна назвати виконання спортивного нормативу, підготовку до прийому в ДЮСШ, оволодіння вправою. Кінцевими віддаленими цілями є розвиток якості до певного рівня, виконання розрядних нормативів, оволодіння умінням плавати і т.п. Від правильної постановки цілей залежить підтримка, а порой і формування інтересу і цілеспрямованості школярів у сфері фізичної культури.

…Підтримка інтересу і цілеспрямованості в школярів багато в чому залежить від того, чи мають вони задоволення від уроків фізичної культури, і чи формується в них задоволеність заняттями фізичною культурою.