Закон, як нормативно-правовий акт, його значення та дія

На думку Пендюри М.М. з акон необхідно розуміти так, як нормативний акт, прийнятий вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або шляхом безпосереднього волевиявлення населення (референдум), який регулює найважливіші відносини і має найвищу юридичну силу щодо актів вищих державних органів і громадських організацій.

На думку науковця Скакун О.Ф. закон – це НПА, який регулює найважливіші суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод особи. Та прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосереднім волевиявленням народу (референдум) ф має вищу юридичну силу[3,676].

Класифікація законів може бути здійснена за різними підставами (вважає Коталейчук С.П.), а саме:

1. За юридичною силою:

§ Конституції (як основний політико-правовий акт країни, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади).

§ Конституційні закони (вносять зміни і доповнення в текст Конституції; або необхідність видання їх передбачення самою Конституцією. Наприклад Закон України «Про громадянство»). Конституційні закони мають складнішу, ніж звичайні закони, процедуру ухвалення.

Таким чином можна виділити наступні ознаки закону:

1. Закон приймається лише законодавчим органом представницького характеру або населенням держави в порядку референдуму.

2. Закон у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини, що зумовлює його високу ефективність.

3. Закон має найвищу юридичну силу в системі нормативно правових актів країни. Будь-який іншій правовий акт приймається на основі, на виконання і відповідно до закону. Акт, який суперечить закону, скасовується в установленому порядку, або дія його призупиняється до усунення протиріч.

4. Закон має загальний характер. Він не може враховувати особливостей всіх життєвих випадків у регулярній ним сфері суспільних відносин. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень.

5. Як різновид нормативних актів закон встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою.

6. Закон э стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи скасовується чітко визначеним колом суб’єктів та в певному порядку.

7. Закон має відповідну структуру, тобто організацію змісту, доцільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути.

Закон – це цілісний документ, який має свої структурні елементи структуриу:

v найменування органу, що прийняв акт;

v назва закону;

v правові припаси закону та наслідки їх невиконання;

v скасування законом інших нормативних правових припасів;

v норми щодо опублікування закону та набуття ним чинності;

v підпис відповідної посадової особи;

Виходячи з ознак, можна виділити такі юридичні властивості закону:

– він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);

– закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема ст. 92 Конституції говорить, що виключно законами України визначаються: 1) права i свободи людини i громадянина, гарантії цих прав i свобод; основнi обов'язки громадянина; тощо.

– він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Тобто акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;

– для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.

Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом.

Закон має своє місце і значення у системі законодавства. За даною характеристикою закони поділяються:

– Конституція України є основним законом держави, в якому закріплюються основи суспільного, економічного і політичного устрою країни, правове становище особи, її права та обов'язки, форма правління та форма державного устрою, порядок організації та компетенція органів законодавчої, виконавчої та судової влади

– Конституційні закони – закони з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією, які конкретизують її положення або вносять до неї зміни і приймаються в особливому порядку. Наприклад «Про громадянство», «Про загальний військовий обов'язок» та ін.

– звичайні або біжучі закони – нормативні акти, які приймаються на основі Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України «Про освіту» від 28.10.1998 р.). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу ВР України.

– надзвичайні закони – нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастрофи, епідемії тощо).

– допоміжні закони – нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші акти або мають допоміжне значення для їх застосування (Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).

Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачення чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної і стає складовою частиною конституції[5,223].

На жаль, у Конституції України чітко не зазначено блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції У країни можна дійти висновку, що конституційним законом. Слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Герба України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції України (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших;

§ Органічні закони-закон, на необхідність існування яких прямо вказує Конституція.

§ Звичайні (поточні) закони – акти поточного законодавства, які присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічної, політичної та іншої сфер життя суспільства і не входять до вище вказаних груп.

Звичайні закони – регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються просто більшістю голосів, звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповіші за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

А) загальні закони – закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:

v кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.);

v поточні (наприклад, ЗУ «Про вибори»);

Б) спеціальні закони – закони, що регламентують обмеженену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, ЗУ: «Про пенсії», «Про міліцію» тощо):

v забезпечуючи (оперативні) закони – нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори тощо.

Їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад ЗУ від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків. отриманих злочинним шляхом».

До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик. Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

2. За строком дії:

1) постійні – закони, що діють буз обмеження строку;

2) тимчасові – закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, ЗУ «Про оподаткування», «Про бюджет на 2007 рік»);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) – ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей законами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів.

Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів «Про працю».

3. За сферою дії:

v закон загальної дії («Про охорону навколишнього природного середовища»);

v закон обмеженої дії (Закон верховної Ради АРК).