Становлення політичних поглядів Жака Ширака

29 листопада 1932 року в Парижі в сім'ї Марії Луїзи і Франсуа Ширак народився єдиний син, якого назвали Жак Франсуа Ширак.

в 20 -і роки працював службовцем у банку, на початку 30 -х він познайомився з двома найбільшими французькими авіапромисловці М. Дассо і А. Потез. Незабаром після народження сина колишній банківський службовець стає генеральним директором авіабудівної фірми Потез.

Літній час Ж. Ширак проводить в департаменті Коррез (Центр. Франції) в містечку Сент- Фереоль. Там жили обидва його діда. І той і інший були викладачами середньої школи. У 1940 р., незабаром після початку другої світової війни, Марія Луїза і Ж. Ширак їдуть у Сент-Фереоль, а в 1942 р. переїжджають в містечко Рейоль в департаменті Вар на півдні країни. У Париж вони повертаються через два роки. Жак починає вчитися в ліцеї Карно, а потім у самому привілейованому середньому навчальному закладі Франції - ліцеї Людовика Великого.

Юний Ж. Ширак не залишається байдужим до бурхливих змін у суспільно-політичному житті післявоєнної Франції.

Перемога антифашистської коаліції у війні докорінно змінила співвідношення класових сил в країні. У 1944 р. було утворено тимчасовий уряд на чолі з генералом де Голлем, який в очах багатьох французів був визволителем. Тимчасовий уряд відновило в країні демократичні свободи, націоналізувала ряд галузей промисловості і провело прогресивні реформи, які покращують життя трудящих. Однак у січні 1946 р. де Голь залишив посаду прем'єр-міністра, розійшовшись у поглядах з основним внутрішньополітичних питань з представниками лівих партій.

Генерал де Голь незабаром після своєї відставки виступив з різкою критикою державної системи. У квітні 1947р. він оголосив про створення руху «Об'єднання французького народу». Основною метою організації проголошувалася скасування конституції 1946 р. і встановлення «сильної влади» в особі президента республіки. Саме в цей час склалася ідеологія голлизма.

Спочатку РПФ мало великий успіх. Наприкінці 1947 р. вона налічувала майже мільйон чоловік. Не уникнув спокуси вступити до його лав 15-річний Жак Ширак. Ще через два роки молодий Ширак підписав в числі мільйонів людей всієї планети знамените Стокгольмська відозва, що вимагає заборони атомної зброї.

Після отримання ступеня бакалавра, що свідчить про закінчення середньої освіти, 17-річний Ширак став перед вибором подальшого шляху. Влітку 1950 р. він наймається матросом на торговельне судно, але після декількох тижнів мандри по морях, повертається в Париж і вирішує вступати до вищої школи політичних наук - один з найвідоміших і престижних навчальних закладів. Саме це й заклад, протягом десятиліть готував французьку інтелектуальну еліту. Багато політичних діячів республіки були його випускниками. Ширак витримав вступні іспити і восени став студентом.

Навчання у Вищій школі тривало чотири роки, що давалось Жаку досить легко. Товариші прозвали його «вертольотом», так як він раптово з'являється всюди. Він усіх вражав своєю працездатністю і простотою, з якою поглинав будь-яку тему за один вечір. В очах деяких він виглядав шалапутом, не дуже то цікавиться політичними науками. Але всі були впевнені, що він буде процвітати. Жак дуже багато читає. Любить політичні романи, але також не пропускає жодного твору Сатри і А. Камю. Він спеціально вивчає російську мову, щоб прочитати в достовірності і перевести на французький роман Пушкіна «Євгеній Онєгін».

У двадцять роки Ширак закінчив Вищу школу політичних наук, і вирішив продовжувати освіту в Національній школі адміністрації «ЕНА». Вона була створена 1945 р. за ініціативою де Голля і покликана готувати вищих державних чиновників. Дуже швидко вона стала відігравати важливу роль у формуванні французького уряду. Перш ніж переступити до занять, Ширак мав пройти військову службу, обов'язкову в той час. Він вибирає військову школу в Сомюре і навчається там протягом року, потім у вересні 1955 р., на посаді молодшого лейтенанта відправляється служити до Західної Німеччини, однак його дуже тягне в Алжир.

Наприкінці 1954 р. Франція почала там війну, так як алжирський народ піднявся на боротьбу проти колонізаторів. Протягом довгих десятиліть багатьом поколінням французів зі шкільної лави, що Алжир є невід'ємною частиною країни, і що захист її інтересів в Алжирі - патріотичний обов'язок кожного громадянина в Республіці. Через півроку він домігся переведення в діючу французьку армію в Алжирі. У березні 1956 р. Жак залишає ФРН і їде спочатку до Парижа, де одружується на Борнадетт Шодрон де Курсель. Він познайомився з нею ще в роки навчання у Вищій школі політичних наук.

Свою ділову кар'єру Жак розпочинає в 1957 р., а всього через п'ять років, на порозі тридцятиріччя, вже став співробітником адміністрації прем'єр-міністра Жоржа Помпіду. Далі кар'єра розвивалася настільки стрімко, що одне перерахування посад і постів, на які його закидала доля, зайняло б не одну сторінку. Залишаючись незмінно в уряді П'єра Мессмера, Ширак тричі змінював портфель. Почавши з міністра у зв'язках з парламентом, він незабаром став міністром сільського господарства, потім міністром внутрішніх справ, а потім і сам, як глава, перемігши на виборах партії республіканських демократів, опинився на чолі уряду.

Тим часом в політичному житті Франції відбувалися політичні зміни. У 1958 р. повернувся до влади де Голь. Він спільно зі своїми соратниками, створивши нову конституцію, так IV Республіку змінилася на V Республіку. Відтепер першорядну політичну роль в країні стала належати президенту. Де Голь втілив у життя свою ідею сильної влади. Великий підйом переживав і гольський рух. Його прихильники об'єдналися в партію «Союз за нову Республіку» (ЮНР), яка дуже швидко стала провідною політичною силою Франції.

У Ширака в той час ще не було активного інтересу до політики. Він схвально поставився до зміни влади в країні. По закінченню ЕНА, Ширак поступає на роботу в рахункову палату і знову потрапляє в Алжир. Його розподіляють у філію цієї установи в алжирській столиці.

У 1961 р. повертається в Париж. Він викладає у Вищій школі політичних наук. Але кар'єра викладача Ширака не спокушає. Як тільки він дізнається, що радник з економіки в генеральному секретаріаті уряду Т. - А. Б'ютер шукає секретаря, тут же запропонував йому свої послуги і був прийнятий на роботу. В обов'язки Жака входило всього-навсього вести протокол за Міжміністерським засіданням, присвяченим економічних питань.

В кінці 1962 р. у Ширака з'явилася можливість влаштуватися на місце секретаря в кабінеті прем'єр-міністра. Він займався досьє, які приходили з різних міністерств в кабінет прем'єра. Ширак підшивав справи за постачання, будівництва, громадських роботах і транспорту. Цією технічної посадою він займався до 1964 р. Саме в той час Ширак знайшов свого справжнього вчителя і наставника - Помпіду. Завдяки йому Жак обирає політичну кар'єру. Для Ширака починається нове життя. Свою роботу Ширак любить. Він володіє всіма якостями, щоб виконувати її. Його вирізняла величезна працьовитість і працездатність, відмінна пам'ять, і найголовніше непереборна жага пізнати всі таємниці в політиці.

Помпіду і Ширак поступово зближувалися. Прем'єр-міністр бачив у Шираку свого твердого прихильника. У 1965 р. Ширак вперше був обраний муніципальним радником в Коррез. У 1966 р. Ширак балотується в депутати в Національні збори в департамент Коррез, де проводить агітаційну передвиборчу компанію і в 1967 р. він був обраний депутатом.

Помпіду в процесі формування свого нового кабінету в 1967 р. призначив Ширака на пост державного секретаря з питань зайнятості. Ширак став наймолодшим членам кабінету. Цей пост він займав близько року.

У ряді міст в 1968 р. починаються виступи студентів, а незабаром і робітників. У зв'язку з цим де Голь висловив невдоволення політикою уряду. В оточенні президента почалися зміни. На пост прем'єр-міністра був обраний інший чоловік, більш реформістсько налаштований М. Кув де Морвіль. Так в 1968 р. Помпіду виявився просто приватною особою.

Жак вирішив покинути зайнятий ним посаду. Але йому не дозволили це зробити, і він залишився на посту державного секретаря з фінансів.

У 1969 р. - нові зміни в політичну історію Франції. Де Голь вирішує за потрібне скласти з себе повноваження президента.

Вже на червень були призначені позачергові президентські вибори. Голлістська партія одностайно висунула Помпіду на пост глави держави. Передвиборна компанія проводилася в спішному порядку. Її фінансовою стороною керував Ширак. 20 червня 1969 р. Помпіду став президентом Республіки.

У 1970 р. Ж. Ширак призначається міністром із зв'язку з парламентом. Саме тут починаються труднощі. Виявилося, що таку роль необхідно виконувати дуже делікатно. Що ніяк не пов'язувалося з характером і темпераментом нового міністра. Для цього потрібно було досконало знати, що таке Національні збори, а Ширак не встиг провести в Бурбонському палаці і декількох сесій.

У роки президентства Помпіду помітну роль в його оточенні стали відігравати П. Тюйе і М. Ф. Гаро. Обидва були чиновниками з особливих доручень, але фактично були найближчими радниками президента, які очолювали одне з консервативних, ідейних напрямків кабінету, до якого увійшов і Ширак. До іншого, ліберального, надавали перевагу секретар канцелярії, згодом міністр закордонних справ Франції Т.Тобер і директор канцелярії президента Е. Балладюр, які так само користувалися впливом.

У 1972 р. було переформовано уряд, що дозволило Шираку отримати нове призначення. Тепер він отримав пост міністра сільського господарства.

Експерти незабаром прийшли до висновку, що Ширак по справжньому не розбирається в проблемах сільського господарства. Зате він відразу зміг завоювати симпатію селян, завзято захищаючи їх інтереси.

У березні 1974 р. Помпіду призначив Ширака на більш високий пост - міністра внутрішніх справ. Президент явно хотів просунути його все вище до верхівки влади, що швидше за все, було викликано прагненням представити Ширака як свого наступника. Ще в середині 1973 р. здоров'я Помпіду помітно погіршилося. Він все рідше і рідше став з'являтися в публічних місцях. В уряді поповзли чутки, що президент серйозно хворий. Це дуже багатьох насторожило. Але офіційних повідомлень про стан здоров'я не було. Ширак вперто не хотів вірити чуткам. Але 2 квітня 1974 р. ввечері, всі програми французького телебачення були перервані екстреним повідомленням: призидент республіки раптово помер.

Для Ширака це була катастрофа. Він втратив вчителя і наставника і самого близького друга.