Контролю між країнами Європейського союзу», первинно підписаний 14

червня 1985 сімома європейськими державами (Бельгією, Нідерландами,

Люксембургом, Францією, Німеччиною, Португалією та Іспанією). Угода

Набула чинності 26 березня 1995 року.

Березня 2006 прийнято Шенгенський кодекс про кордони, що змінював

Шенгенську конвенцію.

За договором, підписаним в містечку Шенгені (Люксембург) 14 червня

Р., Бельгія, Люксембурґ, Нідерланди, Німеччина та Франція погодилися

Поступово скасовувати контроль на спільних кордонах і запроваджувати

свободу пересування для всіх громадян країн ЄС, які підписали цю угоду,

Інших держав-членів та громадян третіх країн. Ті ж п’ять країн підписали 19

Червня 1990 р. Шенгенську конвенцію, у якій викладено заходи та гарантії

Щодо запровадження свободи пересування. Шенгенська конвенція доповнює

Відповідні внутрішні заходи і підлягає ратифікації в національних

Парламентах. Відтоді до числа країн, що підписали Конвенцію, приєдналися

Італія (1990), Іспанія та Португалія (1991), Греція (1992), Австрія (1995),

Швеція, Фінляндія і Данія (1996); Конвенцію підписали також Ісландія та

Норвегія.

Договір і Конвенція, разом з деклараціями та рішеннями, ухваленими

Шенгенською виконавчою радою, утворюють сукупність документів,

Відомих під назвою «Шенгенський доробок». Протокол до Амстердамського

Договору регулює внесення Шенгенського доробку в договори ЄС.9

Членство та впровадження

До Шенгенського простору входять 22 з 27 держав-членів ЄС (усі «старі»

Держави-члени ЄС, окрім Великої Британії та Ірландії, і всі "нові", крім

Кіпру, Румунії й Болгарії), 2 країни Європейської економічної зони (Норвегія

Й Ісландія), та Швейцарія.

21 грудня 2007 року до Шенгенської зони приєдналися 9 нових держав-

Членів ЄС, що пристали в Союз 2004 року (окрім Кіпру, що приєднався до неї