Загальна характеристика роботи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ГУЦУЛЯК ОЛЕГ БОРИСОВИЧ

УДК 140.8:141.338:123:291.11:298.9

НЕОЯЗИЧНИЦТВО ЯК СВІТОГЛЯДНЕ ЯВИЩЕ

(ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність09. 00. 05 -історія філософії

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня

Кандидата філософських наук

Львів — 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (м. Івано-Франківськ) Міністерства освіти та науки України

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

ВОЗНЯК Степан Михайлович

Прикарпатський національний університет

ім. В. Стефаника

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук,

ХАМІТОВ Назіп Віленович

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАНУ

кандидат філософських наук, доцент

ЗАХАРА Ігор Степанович

Львівський національний університет ім. І. Франка

Провідна установа: Київський національний університет ім. Т.Шевченка

Захист відбудеться “ 19_”;жовтня______ 2005 р. о 15.30 годині на засіданні спеціалізованої Вченої Ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79002, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “ 17 __” вересня ______ 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої Ради,

кандидат філософських наук О.Б. Сінькевич

Загальна характеристика роботи.

Актуальність теми. З метою виховання життєво активного і гуманістично спрямованого громадянина демократичного суспільства, який би у своїй життєдіяльності керувався культурно-національними і вселюдськими цінностями, Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХІ століття"), що затверджена постановою Кабінету міністрів України № 896 від 3 листопада 1993 р., передбачає одним із пріоритетних своїх напрямків виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції. Остання утверджується багатьма чинниками буття суспільства, серед яких — освоєння традицій народу, його духовних здобутків, національних цінностей. Певне місце посідає у цьому процесі й дохристиянський, язичницький спадок, та, відповідно, існує тенденція до його відродження, актуалізації у формі неоязичництва. Неоязичництво є духовно–світоглядною реальністю сьогодення, тому необхідне всебічне, ретельне і неупереджене осмислення його як явища, розкриття та розуміння справжньої вартості світоглядних, антропологічних, моральних та інших його ідей, що сформульовані, зокрема, у творчості відомих представників неоязичництва.

Також слід чітко усвідомити, в якому історико-культурному контексті ці ідеї функціонують, на яких філософських принципах ґрунтуються, наскільки є доказовими та виправданими філософськи і якою мірою ці обґрунтування та осмислення відповідають рівневі сучасної філософської науки. Щодо українського неоязичництва, то варто встановити його своєрідність, визначити, чи є воно “інвазією” російських та західних ідей чи проявом “екстраординарної” кризи одного типу культури (“почуттєвої”, за П. Сорокіним) та переходу до іншого типу (“ідеаціональної” культури).

Досі частина дослідників неоязичництва при його визначенні ціле підмінювала частковим (ототожнюючи неоязичництво або з “новітніми релігійними рухами”, або з “націонал-патріотизмом”, або з “соціально-культурним утопізмом” тощо), що робило аналіз даного світоглядного явища зануреним у деталі та частковості, а зроблені на його основі висновки — неповними та упередженими.

Таким чином, суспільно-культурна актуальність та нерозробленість згаданої проблеми зумовили вибір теми даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах комплексної теми кафедри філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Філософська і суспільно-політична думка України: Історія й проблеми розвитку в умовах трансформації суспільства” та в межах тематичних планів науково-дослідних робіт "Духовні цінності українського народу: джерела, сучасний стан, формування" 0197У013273 Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Метою дисертації є історико-філософська реконструкція неоязичництва як світоглядного явища взагалі та його українського інваріанта зокрема, виявлення його самобутності та місця у цивілізаційному контексті сучасності. Мета обумовлює наступні завдання:

1) проаналізувати понятійно-категоріальний апарат, що використовується науковцями при дослідженні неоязичництва та його аспектів;

2) виявити ідеали та принципи неоязичництва, виокремити течії неоязичницької думки, проаналізувати хід внутрішньо- та міждискурсивних інтерпретацій, погляди окремих філософів, мислителів, діячів та груп, а також їхню світоглядну еволюцію щодо даної проблеми;

3) розкрити шлях впливу неоязичництва на формування позиції особистості (групи, етносу, держави) у цивілізаційно-культурному процесі;

4) визначити суть та форми прояву українського неоязичництва.

Об'єктом дослідження є неоязичництво як світоглядне явище.

Предметом дослідження є генеза неоязичництва, його національні інваріанти та інтернаціональні тенденції у ньому, місце у соціокультурному процесі сучасності.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Загальнотеоретичною основою дисертації є основні принципи світоглядного та історико-філософського аналізу, розроблені у працях С. Аверінцева, І. Бичка, С. Возняка, Г. Волинки, П. Гайденко, А. Гордієнка, В. Горського, А. Гулиги, В. Гусєва, М. Кашуби, М. Кісселя, А. Колодного, С. Кримського, В. Лісового, В. Лобовика, О. Лосєва, М. Лосського, А. Лоя, В. Лубського, М. Лука, В. Ляха, Н. Мотрошилової, І. Нєманова, В. Нічик, І. Огородника, Т. Ойзермана, Б. Парахонського, А. Пашука, В. Піменова, М. Поповича, Є. Причепія, О. Соболь, В. Табачковського, Н. Хамітова, С. Хоружого, І. Цехмістро, Д. Чижевського, В. Шинкарука, Н. Юліної, П. Яроцького та інших.

Методологічною основою дисертації є принципи структурного та конкретно-історичного підходу, наукової об'єктивності, світоглядного плюралізму, системності, контекстуальності, компаративний метод, метод дескрипції, метод включеного спостереження.

Джерельну базу дослідження склали:

1) теоретичні праці та твори представників неоязичництва (Фр. Ніцше, К.-Г. Юнг, Ю. Евола, Д.-Г. Лоуренс, Г. Маркузе, Е. Арсан, К. Кастанеда, К. Наранхо, Х. Аргуельес, Т. Абеляр, Т. МакКена, М. Харнер, К. Медоуз, Р. Айслер, О. Реріх, В. Авдєєв, О. Дугін, С. Залигін, О. Асов, В. Щербаков, В. Кандиба, Л. Латишева, Н. Сініцина, Л. Силенко, В. Шаян, Г. Лозко, В. Рубан, О. Шокало, Ю. Шилов, Ю. Канигін, В. Ілля, В. Довгич, О. Бердник, П. Харченко та ін.); 2) видавнича продукція неоязичницьких груп — деклараційні документи, інформаційні бюлетені, агітаційно-рекламна продукція, періодика (журнали “Сварог”, “ІндоЄвропа”, “Основа”, “Перехід–ІV”, “Український Світ”, “Элементы", "Золотой Лев", "Наследие Предков", "Атеней" та ін.); 3) праці дослідників неоязичництва та різних його аспектів; 4) публікації про неоязичництво у масовій періодиці; 5) опубліковані документи релігійних та громадських організацій щодо оцінки діяльності неоязичників; 6) праці, в яких висвітлюються загальнотеоретичні проблеми, що мають стосунок до тематики дисертації.

На основі критичного аналізу, співставлення й синтезу названих джерел здійснене дане дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що здійснено спробу комплексного аналізу європейського, українського та російського неоязичництва на базі синтезу наявних у літературі різнопланових, різноаспектних характеристик і проявів цього явища. При цьому основна увага зосереджується на філософсько-світоглядних витоках неоязичницьких концепцій та їх загальнокультурних чинниках.

Новизна розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:

1) здійснено концептуальний підхід до вивчення неоязичництва як світоглядно-орієнтаційного ставлення людини до дійсності;

2) розкрито історичні стадії та етапи у них розвитку світового неоязичництва та показано їх характеристики;

3) встановлено відмінність між язичництвом та неоязичництвом у трактуванні принципів Свободи та Необхідності в життєдіяльності людини;

4) виявлено два світоглядні ідеали в неоязичництві стосовно "культурної рецесії", з'ясовано, що неоязичництво претендує на роль провідної світоглядної та практичної антитези щодо західної цивілізації (раціоцентричного Модерну) та є апологією культури (модернізму), апелюючи до відпочаткових, але нереалізованих принципів європейської цивілізації, звертаючись до первісного (до-логічного, візіонерського) мислення, мови.

5) визначено ідею сучасного неоязичництва про повернення людства до великих наративів ("Великого Стилю" життя), упосліджених постмодернізмом;

6) комплексно проаналізовано українське неоязичництво як особливу національну форму сучасного світового неоязичництва, виявлено його різновиди та їх характеристики.

Теоретичне та практичне значення дослідження. Матеріали даної дисертації сприятимуть подальшому дослідженню явища неоязичництва як духовного феномена. Окремі положення, матеріали та висновки можуть слугувати для створення систематичних курсів з історії філософії, релігієзнавства, політології, літературознавства, українознавства, а також спецкурсів, присвячених ідейним пошукам ХХ ст., при написанні посібників з історії філософії та релігієзнавства, етики та естетики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки роботи проходили апробацію на: засіданні кафедри філософії філософського факультету Прикарпатського університету імені В. Стефаника (2004), Звітних наукових конференціях кафедр Прикарпатського університету імені В. Стефаника (за 1997, 1998, 1999, 2000, 2003), Х-ій Міжнародній науковій конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Літературознавство, “Просвіта” і виховний ідеал українця” (Кривий Ріг, 1994).

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях у спеціалізованих фахових виданнях ("Вісник Прикарпатського університету: Філософські і психологічні науки", "Збірник наукових праць: Філософія, соціологія, психологія", "Людина і політика"), матеріалах і тезах конференцій.

Cтруктура дисертації. Відповідно до характеру висунутих завдань, мети дослідження, специфіки обраного матеріалу та методів і прийомів його розробки (аналітичне опрацювання) дисертація набула певної структурної організації. Вона складається зі вступу, трьох розділів, що у свою чергу розгалужуються на підрозділи, загальних висновків та списку літератури. Повний обсяг дисертації складає 192 сторінки, із них 158 сторінок тексту, у списку використаних джерел міститься 419 найменувань.