Міграція населення і світовий ринок праці

Світовий ринок праці - це система відносин, що виникають з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту, які виникли через нерівномірність кількісного та якісного розміщення робочої сили в країнах світу та розбіжності в національних підходах до її відтворення.

Основними тенденціями розвитку світового ринку праці є його глобалізація, посилення міграційних процесів, розширення використання міжнародних трудових норм тощо.

Глобалізація ринку праці являє собою формування єдиного механізму узгодження попиту та пропозиції робочої сили незалежно від країни проживання тієї чи іншої людини і розвивається на фоні глобалізації економіки.

Причинами пожвавлення цього процесу є:

- реструктуризація системи міжнародного поділу праці;

- розвиток світової інфраструктури;

- міжнародна міграція населення;

- стрімке зростання світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій;

- швидкі технологічні зміни.

Головною проблемою, яка виникає внаслідок глобалізації економіки, є обмеження можливостей формування державної макроекономічної політики, в тому числі в галузі праці та соціально-трудових відносин. Діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК) сприяє тому, що робочі місця експортуються з економічно розвинутих країн, унаслідок чого у цих країнах виникає проблема безробіття. Змінюється також структура робочої сили в бік збільшення частки службовців щодо частки робітників. ТНК прагнуть створювати виробництва в країнах з дешевою робочою силою, водночас концентруючи в економічно розвинутих країнах такі функції, як маркетинг, планування, бухгалтерський облік, наукові та дослідно-конструкторські розробки тощо.

В умовах функціонування ТНК послаблюється вплив профспілок, колективно-договірного регулювання трудових відносин. Невеликий ефект може мати страйковий рух, тому що ТНК не зазнають тиску клієнтів щодо виконання умов поставок через незначні обсяги загальних світових продаж, прибутку і руху готівки, яка припадає на конкретну країну.

У таких умовах суттєвим засобом узгодження інтересів різних сторін є створення міжнародних профспілок, налагодження контактів між профспілковими об'єднаннями різних країн.

Важливе значення для світової економіки має міграція робочої сили. Під міграцією робочої сили розуміють переселення працездатного населення з одних держав в інші більш ніж на один рік. Основною причиною міграції робочої сили є різний рівень оплати праці в країнах. Робоча сила переміщується з країни з більш низьким рівнем оплати праці в країну з більш високим рівнем, приводячи до вирівнювання рівнів зарплати в двох країнах. При цьому наслідки міграції робочої сили неоднозначні. З одного боку, у країні – експортері робочої сили програють підприємці і споживачі. Програє держава, тому що втрати в зв'язку з відсутністю майбутніх податкових надходжень від мігрантів переважують виграш, одержуваний у результаті скорочення суспільних благ і послуг, що припадають на них, оскільки немає віддачі (вона здійснюється в країні-імпортері) від тієї групи мігрантів, що одержала освіту за рахунок платників податків. Крім того, країна втрачає, якщо відбувається відтік висококваліфікованої робочої сили(«витік мозків»), що приводить до зниження технологічного потенціалу країн-експортерів, їхнього загального наукового і культурного рівня. Дана проблема характерна для країн з нестабільною економікою, що не здатні створити умови для реалізації здібностей працівників і забезпечити їм відповідний рівень оплати праці. З іншого боку, країна, що експортує робочу силу, одержує перекази частини доходів емігрантів. Відтік робочої сили за кордон підвищує загальний рівень оплати праці, що підвищує рівень добробуту трудящих. В умовах надмірності робочої сили вивіз її дозволяє знизити безробіття.

У країні – імпортері робочої сили, з одного боку, виграють підприємці і споживачі, виграє держава, особливо при в'їзді висококваліфікованої робочої сили, але, з іншого боку, держава тепер несе витрати по соціальному забезпеченню робочої сили, що прибула. У країні знижується загальний рівень оплати праці, що негативно позначається на добробуті працівників. Крім того, приплив робочої сили з-за кордону може ускладнити проблему зайнятості.

У цілому сукупний обсяг світового виробництва зростає за рахунок більш ефективного використання трудових ресурсів. Крім того, міграція веде до міжнародного переносу знань, що позитивно впливає на світове господарство.

У результаті міграції робочої сили був сформований світовий ринок праці. Пропозиція на цьому ринку керується ситуаціями на внутрішніх ринках праці країн-експортерів та країн-імпортерів робочої сили.

Ринок робочої сили виконує низку функцій: здійснює визначення вартості робочої сили, регулює попит і пропозицію робочої сили, зводить продавців робочої сили з покупцями, забезпечує конкуренцію між найманими працівниками (що означає мотивацію робітників до підвищення їх кваліфікаційного рівня та здешевлює ціну робочої сили), прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили та інші[1].

Оскільки міжнародна міграція робочої сили набула масового характеру, то у світі сформувалися чотири основних ринки робочої сили: США та Канада (трудові ресурси склалися завдяки іммігрантам), країни Західної та Північної Європи (використання іноземної робочої сили відбувається переважно завдяки взаємній інтеграції країн, велику роль у цьому процесі відіграло створення ЄС), країни Близького Сходу (ринок праці тут забезпечують емігранти з Єгипту, Іраку, Сирію, Йорданію, Палестини), країни Латинської Америки (рух робочої сили у цьому регіоні забезпечується завдяки взаємному переміщені робочої сили між країнами).

Необхідність міграції робочої сили зумовлена нерівномірністю нагромадження капіталу, існуванням відносного перенаселення (безробіття) як постійного джерела надлишкових робочих рук в одних країнах і недостача дешевої робочої сили в інших.

Характерною рисою міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах є рух двох різних типів мігрантів з відсталих країн у розвинуті. Один тип – це наукові кадри та спеціалісти (так звана "втеча розуму" ("витік інтелекту"), інший тип – це некваліфікована або малокваліфікована робоча сила, основною сферою зайнятості якої є галузі, де переважає важка ручна праця[2].

Для визначення масштабів міграційних процесів використовують три основні кількісні показники: трудовий дохід (виплата зайнятим), переміщення мігрантів та перекази робітників; котрі, через незручність обрахування, виражаються переважно у платіжному балансі.

У сучасному світі міграція робочої сили є важливою частиною економічного життя країн, адже цей процес є практично неконтрольованим, хаотичним, з нього важко вилучити конкретні кількісні показники. Саме тому держава має забезпечувати певний набір заходів щодо упорядкування міграційних процесів.

Міграційна політика – політика держави у сфері міграції населення. Оскільки основний поділ міжнародної міграції є за напрямком руху населення, тобто еміграція та імміграція, то політика держави у сфері міграції населення також поділяється на еміграційну та імміграційну. Імміграційна політика – регламентація правил і норм прийняття іноземних громадян в країну. Еміграційна політика – регламентація правил і порядку виїзду громадян країни за кордон і захист їх прав у країнах, що їх приймають