Визначення поняття та його види

2. Поділ поняття, його правила.

3. Операції над множинами.

Логічна операція над поняттями – така дія, за допомогою якої з одних понять отримують нові поняття.

До логічних операцій над поняттями належать: обмеження й узагальнення понять, операції над обсягами понять як множинами, поділ понять, визначення понять.

Найважливішими логічними характеристиками поняття є його обсяг та зміст. Серед логічних операцій виокремлюються визначення та поділ понять, які розкривають відповідно зміст та обсяг поняття.

Звернемось до визначення поняття. Зміст поняття не поданий безпосередньо у слові, він з’ясовується за допомогою логічної дії, що називається визначенням.

Визначення поняття – логічна операція, що розкриває зміст поняття. Визначення – це логічна процедура, за допомогою якої відшукується, будується який-небудь предмет, вирізняється з-поміж інших, а також формується значення вперше вживаного терміна чи уточнюється значення вже існуючого терміна. Визначення у стислій формі подає основні, визначальні характеристики предмета.

Визначення необхідне для виділення головного, що складає сутність предмета; для пояснення значення вжитого слова чи для введення у вжиток нового слова. Особливо важливе значення визначення має в науці.

Оскільки зміст поняття складають істотні, необхідні ознаки, то здійснити визначення – значить розкрити істотні ознаки предмета. (Таким чином, визначення фіксує головне, визначальне, необхідне у предметі, залишаючи поза увагою другорядне й несуттєве. Тут відбувається певна схематизація предмета, ігнорування його індивідуальних проявів. Хоча визначення відображає найістотніше в предметі, воно не повністю його розкриває).

Назва “визначення” походить від лат. definitio, тому часто вживають поняття “дефініція”.

Дефініція складається з двох частин:

Дефінієндум (визначуване) – поняття, зміст якого розкривається

Дефінієнс (визначаюче) – частина визначення, яка виражає способи ототожнення, розрізнення, виділення, конструювання об’єктів думки.

(логіка – наука про закони та форми правильного мислення)

До основних функцій дефініції належать, по-перше, відшукання і вирізнення предмета з-поміж усіх інших, і по-друге, формування значення вперше вжитого терміна або уточнення значення вже вжитого.

Ці дві функції реалізовуються у двох видах дефініцій – реальній і номінальній.

Реальна дефініція – визначення, яке ототожнює, розрізняє, будує, виділяє предмет. Реальна дефініція визначає предмет. Вона виконує репрезентативну функцію, тобто представляє об’єкти позамовного характеру. (наприклад, “дефініція – логічна операція, що розкриває зміст поняття”)

Номінальна дефініція – визначення, за допомогою якого розкривається, уточнюється, вводиться значення термінів. Номінальна дефініція визначає слово. Ця дефініція виконує номінативну функцію, тобто функцію найменування або згадування. (наприклад, “дефініція” – походить від лат. definitio).

Розрізнення між реальною та номінальною дефініцією має дещо умовний характер. Якщо в номінальному визначенні значення терміна розкривається через вказівку на суттєві ознаки предмета, що позначається цим терміном, то таке визначення можна легко перетворити в реальне. Реальне визначення також можливо перетворити в номінальне.

Реальні дефініції поділяються на кілька видів.

Явне визначення - це таке визначення, що має форму еквівалентності (тотожності) двох понять (дефінієндума і дефінієнса).

До явних визначень належать визначення через рід та видову ознаку а також генетичні визначення.

Визначення через рід та видову ознаку – визначення, що полягає у знаходженні найближчого родового поняття для дефінієндума (визначуваного), а потім перерахуванні характерних видових відмінностей. Тобто при визначенні через рід і видову відмінність визначуване поняття підводиться під найближче родове поняття, а потім вказуються ознаки, якими це поняття відрізняється від інших, які входять до цього роду.

Видова відмінність – це ознака або група ознак, якими відрізняється визначуваний предмет від предметів, що входять до цього роду.

Визначення через рід та видову відмінність є класичним, найбільш поширеним видом визначення, що широко застосовується в усіх науках.

Генетичне визначення – реальна дефініція, в якій фіксуються способи походження і побудови визначуваного предмета (куля – це тіло, яке утворюється обертанням півкола навколо діаметра).

Визначення повинне мати не лише істинний зміст, а й правильну будову. Правильність визначення визначається кількома правилами.

1.Дефініція повинна бути відповідною. Це передбачає, що обсяг дефінієндума і дефінієнса має бути однаковим. При порушенні цього правила утворюється або занадто вузька, або занадто широка дефініція. (“логіка – наука” – занадто широка дефініція, обсяг “наука” більший за обсяг “логіка”, крім логіки, до науки належать інші дисципліни. “логіка – наука про форми правильного мислення” – занадто вузька дефініція, форми правильного мислення не вичерпують обсяг логіки, до логіки входять ще й закони правильного мислення).

2.Дефініція не повинна здійснюватись по колу. При порушенні цього правила виникає коло у визначенні. Ця помилка утворюється, коли дефінієндум визначається через дефінієнс, а дефінієнс визначається через дефінієндум. Часто така помилка складається з двох визначень (правильне мислення – це логічне мислення, логічне мислення – це правильне мислення), або інколи з одного, що називається тавтологією (логіка – це наука про логічне мислення).

3.Дефініція не повинна бути заперечною. Помилка заперечувального визначення полягає в тому, що воно не розкриває змісту поняття. (логіка – не історія). Окреслюючи ознаки, які не властиві поняттю, воно нічого не каже про властиві ознаки, а отже й саме поняття не окреслюється. Цю вимогу не слід плутати із визначенням через вказівку на протилежність. Іноді заперечувальні дефініції мають сенс, коли суттєвим у понятті є відсутність певної ознаки (порожнє поняття – поняття, обсяг якого не містить жодного елемента).

4.Дефініція повинна бути однозначною, чіткою. У визначенні не повинно бути двозначностей. Порушення цього правила відбувається при недоречному використанні метафор замість чітких термінів (нафта – чорне золото). З цим пов’язана й вимога визначення поняття через вже відомі терміни (це робить комунікацію ефективною).

Дотримання цих правил дозволяє формулювати чіткі й правильні визначення.

Неявне визначення – це визначення, що не має форму (структуру) тотожності двох понять (дефінієндума і дефінієнса). У неявних визначеннях зміст певного поняття виводять (встановлюють) із системи відношень цього поняття до інших понять в деякому контексті.

До неявних визначень належать визначення через вказівку на протилежність, контекстуальні, остенсивне та аксіоматичні.

Інколи застосовується визначення через вказівку на протилежність (випадковість – це форма прояву і доповнення необхідності).

Контекстуальні визначення – це такі визначення, в яких контекстом виступає якийсь уривок тексту. (невідоме слово в розмові, іноземне, яке можна здогадатись із контексту).

Остенсивне визначення – це визначення шляхом демонстрації предмета, безпосередньої вказівки на предмет, позначуваний даним словом (це – вікно). Контекстом такого визначення виступає ситуація, в якій зустрічається предмет. Це визначення ефективне для характеристики предметів, доступних для безпосереднього сприйняття. Остенсивне визначення особливо часто використовується при поясненні дітям в ранньому віці, а також в техніці при безпосередній демонстрації приладів і їх запчастин.

Аксіоматичні визначення – це такі визначення, в яких контекстом виступає сукупність аксіом певної теорії (точка в геометрії Евкліда).

Крім визначень, існують прийоми, які подібні до визначень, але визначеннями не є. До них належать опис, характеристика, порівняння, розрізнення, а також остенсивне визначення.

Опис – це процедура, яка полягає в перерахуванні ознак, що більшою чи меншою мірою розкривають даний предмет. Як правило, опис – це перелік зовнішніх, доступних для чуттєвого сприйняття ознак предмета. Мета опису – створити за допомогою чуттєво-наочного образу уявлення про предмет. Опис не розкриває предмет, а дозволяє виділити його з навколишніх предметів, розпізнати його. Опис, на відміну від визначення, розкриває сукупність як суттєвих, так і несуттєвих ознак. У визначенні, зосереджуючись на суттєвих ознаках, ігнорують унікальні особливості предмету, тоді як в описі допускається більша індивідуалізація. Тому опис знайшов широкий вжиток у художній літературі, на відміну від визначення, яке застосовується здебільшого в науці. Хоча опис допускає при переліку ознак меншу строгість, ніж визначення, однак він також має бути об’єктивним і несуперечливим.

Характеристика – це прийом, за допомогою якого вказують які-небудь помітні ознаки предмета, важливі в певному відношенні. Мета характеристики полягає не в створенні наочного образу, що властиве для опису, а в розкритті ступеня придатності об’єкта для вирішення певної задачі. Характеристика може бути повною чи неповною, позитивною або негативною, всебічною або односторонньою. У характеристиці слід дотримуватись об’єктивності.

Порівняння – це виокремлення в предметі важливої в певному сенсі ознаки і співвіднесення цього предмета з іншим, в якому ця ознака виражена особливо яскраво. Ця процедура ознайомлення з предметом застосовується, коли визначення неможливе чи непотрібне. Порівняння характеризується більшою образністю, метафоричністю, ніж визначення. Воно характеризує предмет з одного певного боку, застосовуючи аналогію (звичка – друга натура).

Розрізнення – це прийом, за допомогою якого відрізняють один предмет від інших, схожих із ним. Розрізнення вказує на особливі, неповторні ознаки предмету (особливі прикмети).

Опис, характеристика, порівняння і розрізнення не заміняють, а лише доповнюють логічну операцію визначення понять. Між цими прийомами і визначенням є суттєва різниця – адже у визначенні вказуються такі загальні і суттєві ознаки предмета, кожна з яких окремо необхідна, а всі разом достатні для виокремлення предмета.

Двома найважливішими характеристиками поняття є його зміст і обсяг. Зміст поняття розкривається за допомогою визначення. Для встановлення обсягу поняття існує інша логічна операція – поділ понять

Поділ поняття – логічна операція, за допомогою якої розкривають обсяг поняття і яка полягає у розподілі на види (групи) предметів, що входять до обсягу даного поняття.

Якщо визначення відповідає на питання “Що являє собою даний предмет?”, то поділ має на меті висвітлення питання “Які форми даного предмету?”.

Поділ потрібен для розкриття форм вияву предмета, зафіксованого в понятті, а також для усунення багатозначності.

Розкрити обсяг поняття можна шляхом переліку його елементів, однак щодо понять з великою кількістю елементів обсягу такий спосіб малоефективний. Тут доречнішим буде поділ обсягу на види.

Структура операції поділу містить у собі такі складові:

Ділене поняття – поняття, обсяг якого слід розкрити (поняття, яке ділиться)

Члени поділу – видові поняття, на які розбивають ділене поняття.

Підстава (основа) поділу – ознака, за якою виділяються члени поділу. Основа поділу має бути виразною, чітко сформульованою, не повинна допускати двозначностей (поділ наук на цікаві й нецікаві – нечітка основа поділу).

(науки – гуманітарні й природничі. Науки – ділене поняття, гуманітарні/природничі – члени поділу, предмет – основа поділу).

Існує два види поділу понять:

Дихотомічний поділ – поділ, за допомогою якого ділене розбивають на два суперечливі поняття (кінофільми бувають цікаві і нецікаві).

Поділ за видозмінюваною ознакою – поділ, за допомогою якого розбивають ділене поняття на види, на підстави специфічного вияву ознаки в різних видах діленого поняття (державна влада буває демократичною, авторитарною, тоталітарною).

Існують правила поділу понять, що забезпечують чіткість, повноту і правильність поділу.

1.Поділ поняття повинен бути відповідним. Тобто сума обсягів членів поділу повинна вичерпувати обсяг діленого поняття. При порушенні цього правила виникають помилки двох типів – занадто вузький і занадто широкий поділ.

Занадто вузький поділ – помилка, при якій знайдено не всі члени поділу. (до гілок влади належать законодавча і судова – пропущено виконавчу).

Занадто широкий поділ – помилка, при якій до поділу включаються поняття, які не є видовими поняттями діленого (рослини – дерева, квіти, кущі, трави, газон. Газон - зайве).

2.Поділ слід здійснювати за однією підставою. При недотриманні цього правила виникає помилка підміни підстави поділу (книги бувають художні, наукові, публіцистичні, дешеві й дорогі – 2 підстави – за стилем і за ціною).

3.Члени поділу повинні виключати один одного (тварини діляться на комах, птахів, ссавців і тигрів. Тигр - ссавець).

4.Поділ повинен бути послідовним, тобто члени поділу мають бути одно порядковими видами. Порушення цього правила призводить до помилки, що називається стрибком у поділі. (Суспільну небезпеку становлять проступки, злочини, крадіжки. Крадіжка – не однопорядкова).

Крім поділу, існують операції, схожі на поділ – класифікація і поділ цілого на частини.

Класифікація – це систематизація предметів на підставі угоди чи певних практичних міркувань і на основі ознак, що випливають із природи систематизованих предметів.

Класифікація розподіляє предмети на групи (класи), при цьому розподілі кожен клас має своє самостійне місце.

Класифікація на підставі угоди чи практичних міркувань називається допоміжною (список за алфавітом), а класифікація на підставі ознак, що випливають із природи систематизованих предметів називається природною (таблиця Мендєлєєва). Допоміжна класифікація дозволяє легше й швидше відшукати предмет, однак вона нічого не стверджує про його суттєві ознаки (місце, яке студент займає в алфавітному списку, не повідомляє про нього нічого суттєвого). Натомість природна класифікація дозволяє на підставі місця, яке займає той чи інший елемент, зробити висновок про його суттєві ознаки (місце студента в списку за рейтингом свідчить про його успішність).

Поділ цілого на частини – операція, що полягає у мисленнєвому знаходженні частин цілого (рік складається із місяців, апельсин складається з дольок). Слід розрізняти поділ поняття і поділ цілого на частини – при поділі поняття всі члени поділу мають ознаку діленого поняття (науки природничі/гуманітарні, і природничі, і гуманітарні - науки), тоді як при поділі цілого на частини частина не має ознак цілого (долька – не апельсин). Крім цього, поділ поняття не застосовується до одиничних понять, а поділ цілого на частини застосовується.

До логічних операцій над поняттями належать операції над обсягами понять як множинами.

Множина (клас) – будь-яка сукупність визначених і розрізнюваних між собою об’єктів, мислимих як єдине ціле. (сукупність студентів, книг тощо.)

Існує чотири операції над множинами: об’єднання, перетин, різниця, доповнення.

Об’єднання обсягів понять – обсяг нового поняття, що складається з усіх елементів, які входять до обсягу хоча б одного з понять.

А). Часткове збігання:

А – юрист

Б - депутат

Внаслідок об’єднання виникає нове поняття – “або юрист, або депутат”.

Б). Поняття, що знаходяться у відношенні тотожності:

А – квадрат

В – рівносторонній ромб

Обсяг нового поняття збігатиметься із обсягом обох понять.

В). Поняття, що знаходяться у відношенні підпорядкування:

А – квітка

В – троянда

Обсяг нового поняття збігатиметься із обсягом підпорядковуючого поняття.

Г). Поняття, що знаходяться у відношенні протиріччя

Обсяг нового поняття вичерпуватиме обсяг родового поняття.

Д). Поняття, що знаходяться у відношенні протилежності і супідрядності.

Обсяги нового поняття не вичерпують обсяг родового поняття.

Перетин обсягів понять – обсяг нового поняття, що складається з тих елементів, які одночасно належать до обох понять, тобто є елементами обох множин

А). Перетин понять, обсяги яких частково збігаються.

А – студент

В – відмінник

До перетину належать елементи, що містять дві ознаки: бути студентом і бути відмінником.

Б). Перетин підпорядкованих понять:

А – квітка

В – троянда

Перетин становить обсяг підпорядкованого поняття.

В). Перетин тотожних понять.

А – квадрат

В – прямокутний ромб

Різниця обсягів понять – обсяг нового поняття, який складається з тих елементів обсягу, що не належать обсягу іншого поняття.

А – політолог

В - депутат

Доповнення обсягу поняття – обсяг нового поняття, який складається з тих елементів, які не належать доповнюваному поняттю.

А - киянин

-А - іногородній

Лекція 4.