Закон виключення третього

закон достатньої підстави.

Співвідношення між формами та законами мислення має такий вигляд: форми постають як вихідні елементи, з яких будуються міркування і в яких акумулюється та функціонує знання, а логічні закони – це відношення між формами мислення, згідно з законами будуються міркування, системи міркувань, теорії тощо.

Логічні закони гарантують правильність мислення. Слід розрізняти істинність і формальну правильність: істинність/хибність стосується змісту мислення, і встановлюється при співвідношенні судження з дійсністю (“іде дощ” істинне тоді, коли іде дощ) а правильність/неправильність є характеристикою форми міркувань (якщо А то В, А, отже В ). Отже, з точки зору змісту думка може бути істинною чи хибною, а з точки зору форми – правильною чи неправильною. Тобто істинність – це відповідність думки дійсності, а правильність – дотримання законів і правил логіки.

До компетенції логіки належить лише формальний бік міркувань, тобто правильність, а перевірка суджень на істинність входить до завдань інших наук. Хоча логіка враховує істинність суджень, в фокусі її уваги знаходиться правильність міркувань.

Хоча істинність і правильність характеризують різні аспекти мислення, вони тісно пов’язані: для отримання істинного висновку необхідні дві умови – істинність засновків і правильність міркування. При недотриманні якоїсь із цих умов висновок буде будь-яким.

Закони та форми мислення постають як ідеальні об’єкти. Своєрідністю предмета логіки є те, що він безпосередньо не даний. Процес дослідження форм мислення та різних відношень між ними безпосередньо даним має матеріальне втілення мислення, а саме мову. Таким чином мова постає як емпірична реальність для логіки.

В загальному розумінні мова – це знакова інформаційна система, що виконує функцію формування, збереження та передачі інформації в процесі пізнання дійсності і спілкування між людьми. Під кутом зору логіки можна використати таке визначення: мова – система знаків із заданими відношеннями творення й перетворення.

Будь-який акт спілкування передбачає наявність:

по-перше, засобів спілкування (слова, знаки)

по-друге, систему предметів явищ, позначуваних знаками (позалінгвістичні об’єкти, предмети, явища зовнішнього світу)

по-третє, системи, між якими відбувається спілкування (комуніканти, тобто учасники спілкування).

На основі цього між знаками та знаковими системами утворюються різні відношення. Виділяють 3 типи відношень:

між знаками у знаковій системі (синтаксичне)

між знаком та позначуваним об’єктом (семантичне)

між суб’єктом та знаковою системою (прагматичне).

Ці типи відношень називаються семіотичними. Відповідно семіотика має 3 рівні аналізу знакових систем:

Синтаксичний – досліджує знаки самі по собі, визначають принципи творення, перетворення і зв’язку між знаками.

Семантичний – дослідження інтерпретації, тобто співвідношення знака і значення.

Прагматичний – висвітлення комунікативної функції, тобто відношення між знаковою системою та її носієм.

В логіці, як науці, що вивчає мислення з точки зору його форм, виникає потреба використання символів для позначення структурних елементів думки. Це зумовлене необхідністю абстрагуватись від змісту міркувань. Введення символів (знаків) із чітко зафіксованими значеннями передбачає звернення до штучної мови.

Мови поділяються на природні та штучні.

Природна мова виникає стихійно, головне її призначення – бути засобом комунікації між індивідами. Її характерні риси – багатство виражальних засобів і широта охоплення найрізноманітніших явищ, але разом з тим – нечіткість і багатозначність.

Штучна мова створюється для фіксації способів, засобів та результатів пізнання, головна її мета – ефективно зафіксувати і точно передати інформацію. Штучна мова виникає на базі природної, це схематизація природної мови.

До штучних мов належать різноманітні шифри, а також мови математики та логіки. Мову логіки прийнято називати не штучною, а формалізованою. Формалізація у логіці – це виявлення логічної структури думок, виведення формул, встановлення всіх складових того чи іншого судження. Формалізація передбачає аналіз змісту за допомогою засобів формалізованої мови.

Формалізована мова – це сукупність спеціалізованих мовних засобів із суворо фіксованими правилами утворення різноманітних виразів і правилами приписування цим виразам певних значень.

Сучасний рівень розвитку науки передбачає широке використання формалізованої мови, яка має ряд переваг над природною. До цих переваг належать: стислість (формула заміняє розлогий вираз природної мови), точність (усунення багатозначності), наочність (формула вказує на відношення між об’єктами, (Н2О, жоден S не є Р)).

В логіці перші спроби введення символів були зроблені Арістотелем, однак найширше формалізація використовувалась в математичній логіці. Формалізована мова є основою логіки висловлювань, чи пропозиційної логіки.

Логіка висловлювань – це логічна теорія, що досліджує операції з дескриптивними (описовими) висловлюваннями, тобто такими, яким може бути приписано значення істина/хиба. При цьому абстрагуються від смислового значення висловлювання, внутрішня структура простих висловлювань не аналізується.

Логіка висловлювань має свою штучну (формалізовану) мову.

Лекція 2.