Тема 5 філософія нового часу 5 page

9. Який сенс вклав Л. Фейєрбах у принцип "антропологіч­ний матеріалізм"?

10. З яких філософських позицій Л. Фейєрбах критикував релігію?

Тема 7 МАРКСИСТСЬКА ФІЛОСОФІЯ

Спадкоємицею німецької класичної філософії і багатьох ін­ших європейських філософських шкіл, починаючи з мудреців Стародавньої Греції і закінчуючи мислителями кінця XVIII — початку XIX ст., є марксистська філософія. її серцевину утворили дослідження фундаментальних філософських проб­лем, які концентруються навколо ставлення людини до світу і відношення світу до людини, стосунків людей між собою і сутності людини взагалі. Однак творці цієї філософії постави­ли за мету теоретично обґрунтувати неминучість визволення поневоленого людства і здійснили спробу реалізувати її на рів­ні історичного підходу до інтерпретації дійсності. Такий під­хід, а також змістова єдність філософських ідей з політико-економічними і соціальними аспектами світогляду, органіч­ний синтез матеріалізму і діалектики, поширення матеріаліс­тичної діалектики на пізнання суспільства та філософських закономірностей, чітко виражена партійність зумовлюють принципові відмінності марксистської філософії від інших фі­лософських вчень. Вона, разом з економічним та соціально-політичним вченням, становить ідеологічну систему, яка на­зивається марксизмом. Створили її К. Маркс та Ф. Енгельс.

Тема 7

7.1. Формування філософії марксизму

Карл Генріх Маркс (1818—1883) народився в місті Трірі (Німеччина) в сім'ї адвоката. Навчався на юридичному фа­культеті Боннського (1835—1836) і Берлінського (1836—1841) університетів, де вивчав, головним чином, філософію та істо­рію. Після знайомства з гегелівською філософією приєднався до младогегельянців, які представляли радикальне крило геге­лівської філософської школи.

Улітку 1844 р. в "Економічно-філософських рукописах" К. Маркс здійснив спробу розробити засобами філософського аналізу цілісний світогляд, синтезувати економічний, філо­софський і соціально-політичний підходи до вивчення людини і суспільства. Головне в цій праці — ідеї відчуження людини в суспільстві й подолання цього відчуження в історичній пер­спективі.

Категорія "відчуження" у філософії та економічній теорії відображає соціальний процес, який характеризується пере­творенням діяльності людини та її результатів на панівну над нею самостійну силу, а особистості — на об'єкт експлуатації та маніпулювання, стихійністю суспільного розвитку, відсутніс­тю контролю за умовами, засобами і продуктами праці, пану­ванням матеріалізованої праці над працею живою. Вперше цю категорію опрацювали у своїх творах теоретики "суспільного договору" — Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та ін. Вони тлумачили ви­никнення держави як акт відчуження, передачі людиною сво­їх прав політичному організму, і вбачали в цьому джерело по­неволення людини. У філософії Г. Гегеля категорія відчужен­ня — вже одна з центральних: природа й історія є об'єктиваці­єю, відчуженням абсолютного духу. Відчуження в Г. Гегеля — це також специфічне ставлення людини до створеної ним реальності в умовах буржуазного правового суспільства, подо­лання якого можливе шляхом теоретичного усвідомлення його неістинності. Л. Фейєрбах дав антропологічну інтерпретацію відчуження, джерела якого вбачав у психологічних станах лю­дини — почуттях залежності, страху тощо.

Марксистська філософія

В "Економічно-філософських рукописах" К. Маркс звернув увагу на суперечливий характер праці, яка може принести лю­дині і задоволення, і страждання. Залежить це не стільки від змісту праці, скільки від сукупності суспільних відносин, у яких вона здійснюється. Відчуженою праця стає лише тоді, коли засоби виробництва не належать робітникові, продукт праці є власністю господаря цих засобів, а в процесі праці сам робітник належить власникові засобів виробництва. У цих умовах праця протистоїть людині як ворожа сила, робітник у ній не утверджує себе, а заперечує, почувається не щасливим, а нещасним, не вільно розвиває свою фізичну і духовну енер­гію, а виснажує свою фізичну природу і руйнує свої духовні сили: "...робітник стає тим біднішим, чим більше багатства він виробляє... робітник стає тим дешевшим товаром, чим більше товарів він створює"¹.

За Марксом, за відчуженням праці неминуче настає полі­тичне, духовне і соціальне відчуження, тобто обезлюднення людини, основні причини якого він вбачав у пануванні приват­ної власності, у потворному суспільному поділі праці, що до­водить людину до стану функції в стихійному характері су­спільного руху.

У цій праці К. Маркс проаналізував етапи розвитку відчу­женої праці й дійшов висновку, що усунути її можна лише за­переченням приватної власності. Тоді на місце "нелюдського упредметнення" прийде комунізм як "завершений гуманізм", однак процес заперечення приватної власності надто довгий і непростий, тому що "усунення самовідчуження проходить той самий шлях, що і самовідчуження"².

За Марксом, комунізм (лат. — загальний) у своїй можли­вій першій формі може своєрідно протистояти приватній влас­ності. Він знищить її, не скасувавши відчуженої праці. Пере­творюючи приватну власність на державну, він усіх перетво­рює на робітників. Заперечуючи особистість людини і світ культури, цей примітивний комунізм проголошує бідність,

¹ Маркс К. Зкономическо-философскиє рукописи 1844 года /
К. Маркс // Маркс К., Знгельс Ф. Соч. — М.: Политиздат, 1987. —
Т.42. — С. 87—90.

² Там же. — С. 101, 113.

Тема 7

"зрівнялівку" і задоволення потреб за мінімумом як ідеал су­спільного життя. Як грубий, казармений комунізм оцінював Маркс у цій праці досвід перших комун в Англії та Америці зі скасування приватної власності. Такий комунізм він вваясав лише іншого формою вияву мерзотності приватної власності, а казармені методи її скасування — лише дискредитацією ідеї істинного комунізму.

Друга можлива форма комунізму, на яку вказував Маркс, — комунізм політичного характеру. Він може бути демокра­тичним чи деспотичним. Заперечуючи приватну власність, він зазнає її впливу. Ця форма соціального впорядкування ще не спроможна забезпечити потреби людської природи. Цей кому­нізм також перебуває в полоні приватної власності і зараже­ний нею.

Нарешті, третя форма комунізму, за Марксом, передбачає усунення приватної власності як істинне зняття відчуження на основі всього багатства людської культури. Такий комунізм, вважав К. Маркс, відповідає завершеному гуманізму, тому що є справленім вирішенням суперечностей між людиною і приро­дою, людиною і людиною, істинним вирішенням суперечки між існуванням і сутністю, міяс упредметненням і самоствер­дженням, між свободою і необхідністю, між індивідом і родом. Скасування тотального відчуясення перетворить предметне ба­гатство з мети життя людини на спосіб повнокровної людської життєдіяльності, вищою цінністю суспільства стане сама лю­дина, а знищення приватної власності — засобом реалізації цього ідеалу.

Ці та інші полоясення "Економічно-філософських рукопи­сів 1844 року" К. Маркс пізніше поглиблено дослідив у голов­ній праці — "Капіталі". Не всі вони витримали перевірку ча­сом, однак поєднання в "Рукописах" реального підходу до кон­кретної дійсності з осягненням далеких горизонтів суспільного розвитку пояснює неослабний до них інтерес.

Наприкінці серпня 1844 р. у Парижі відбулася друга зустріч К. Маркса з Ф. Енгельсом (до цього вони один раз зустрічалися в листопаді 1842 р. у редакції "Рейнської газети"), під час якої виявилась цілковита єдність їх поглядів. З цього часу розпо­чалася їх справжня дружба і майясе 40-літня співпраця.

Марксистська філософія

Фрідріх Енгельс (1820—1895) народився в Бармені (нині Вупперталь, Німеччина) в сім'ї текстильного фабриканта. На­вчався в міській школі в Бармені, потім — у гімназії в Ельбер-фельді (1834—1837), але, за наполяганням батька, був виму­шений залишити гімназію за рік до її закінчення і зайнятися вивченням комерційної справи.

Першим плодом співпраці К. Маркса і Ф. Енгельса стала книга "Святе сімейство" (1845). Пізніше з'явилася "Німецька ідеологія" (1845—1846). У цих працях Маркс і Енгельс сфор­мулювали ідеї, що суспільне буття визначає суспільну свідо­мість, вказали на основну роль способу виробництва в житті суспільства, на історичну змінність суспільного устрою, яка підготовлена зміною способів виробництва. Слід підкреслити принципові відмінності названих та інших праць Маркса і Ен­гельса. Перша з них полягає в критичній спрямованості аналі­зу філософської спадщини. Автори критично подолали ідеа­лізм Г. Гегеля й антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха, зберігаючи раціональні аспекти їхньої філософії. Друга від­мінність — послідовність, тобто розвиток, уточнення, обґрун­тування в наступних працях ідей та положень, висловлених чи зазначених у попередніх. Так, "Святе сімейство" і "Німецька ідеологія" здебільшого є обґрунтуванням ідей, висунутих у працях "До критики гегелівської філософії права" і "Еконо­мічно-філософські рукописи 1844 року".

Основний зміст "Святого сімейства" — критика суб'єктивно­го ідеалізму младогегельянців і, зрештою, гегелівського ідеа­лізму та ідеалізму взагалі, але водночас і розроблення матеріа­лістичної діалектики: закону єдності і боротьби протилежнос­тей, співвідношення одиничного і загального та ін. У праці розвинені також ідеї "Економічно-філософських рукописів 1844 року" про визначальну роль у житті суспільства матері­ального виробництва, про відчуження і розробляються нові — про роль народних мас і особистостей в історії, про виробничі відносини, про історію як діяльність людини, що має певну мету, та ін. У "Німецькій ідеології" К. Маркс і Ф. Енгельс зно­ву звернулись до критики ідеалізму младогегельянців, але вже у зв'язку з розробленням, головним чином, концепції ма­теріалістичного розуміння історії. У праці вперше визначають-

Тема 7

ся передумови такого розуміння. На думку авторів, основою історії є люди, їхня діяльність і матеріальні умови життя. Вони вказували на те, що діяльність людини має дві сторони — ви­робництво (ставлення людей до природи) і спілкування (став­лення людей одне до одного), що виробництво і спілкування взаємозумовлгоються, але визначальним є виробництво. По­дальший аналіз цієї взаємодії привів їх, уперше в історії філо­софської думки, до діалектики продуктивних сил і виробничих відносин. Вона, у свою чергу, стала основою аналізу загальної структури суспільства: продуктивних сил, виробничих та ін­ших суспільних відносин, політичної і юридичної надбудови, форм суспільної свідомості, а також загальної закономірності її історичного розвитку.

У "Німецькій ідеології" К. Маркс і Ф. Енгельс почали роз­роблення вчення про суспільні формації. У цій праці вони від­різняли їх за історичними домінантними формами власності: первіснообщинна — антична — феодальна — бурясуазна — ко­муністична. У процесі становлення і розвитку буржуазної фор­ми приватної власності вони розрізняли фази ремесла, ману­фактури і великої промисловості. Висновком з цього дослі­дження стало обґрунтування неминучості пролетарської, комуністичної революції як результату розвитку суперечнос­тей між продуктивними силами і виробничими відносинами буржуазного суспільства. Суть своєї концепції у цілому автори резюмували так: "Отже, це розуміння історії полягає в тому, щоб, виходячи саме з матеріального виробництва безпосеред­нього життя, розглянути дійсний процес виробництва і зрозу­міти пов'язану з даним способом виробництва і породжену ним форму спілкування, тобто громадянське суспільство на його різних етапах як основу всієї історії; потім необхідно відобра­зити діяльність громадянського суспільства у сфері державно­го життя, а також пояснити з нього всі різні теоретичні поро-дження і форми свідомості, релігію, філософію, мораль тощо і простежити процес їх появи на цій підставі, завдяки чому, зви­чайно, можна буде зобразити весь процес у цілому (а тому та-кож і взаємодію між його різними аспектами). Це розуміння історії, на відміну від ідеалістичного.., пояснює не практику з ідей, а ідейні утворення з матеріальної практики, і у зв'язку з

Марксистська філософія

цим приходить також до того висновку.., що не критика, а ре­волюція є рушійною силою історії..."¹.

1845 р. К. Маркс написав "Тези про Фейєрбаха", головна ідея яких — вирішальна роль матеріальної практики в житті суспільства. Практика в тезах аналізується також як початко­вий пункт, основа, критерій істини і мета пізнання. В одинад­цятій тезі Маркс сформулював одну з головних відмінностей свого світогляду від попереднього: "Філософи лише по-різному пояснювали світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його"². Отже, марксистська філософія формувалася як результат критичного переосмислення К. Марксом і Ф. Енгельсом ос­новних економічних, соціально-політичних і філософських ідей минулого. Вони спочатку розглядали її як діяльну форму суспільної свідомості. На їхню думку, філософія — не лише "сова", постфактум узагальнення попереднього ходу історії, а й "жайворонок", що сповіщає про світанок.

Безпосереднім теоретичним джерелом марксистської філо­софії була німецька класична філософія. її критичне перероб­лення і подальший розвиток закінчилися створенням К. Марк­сом і Ф. Енгельсом діалектичного матеріалізму. Ця філософія розглядає єдність світу не в його бутті, а в його матеріальності; розглядає рух як форму існування матерії; свідомість — як властивість особливої матерії, якою є головний мозок людини. Діалектика визначається як наука про загальні закони руху зовнішнього світу і людського мислення. Цікаво трактується проблема розвитку, який розглядається як рух, але такий, що нібито повторює пройдені вже етапи, але повторює їх інакше, на вищій базі ("заперечення заперечення"), по спіралі, а не по прямій лінії. Розвиток стрибкоподібний, перерви поступовос­ті, перетворення кількості на якість, внутрішні імпульси до розвитку, що завдані суперечністю, зіткнення різних сил і тен­денцій, що діють на певне тіло, чи в межах певного явища, чи всередині певного суспільства, взаємозалежність і нерозрив­ний зв'язок усіх складових кожного явища, зв'язок, що дає

¹ Маркс К. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгельс. — М.: Политиздат, 1987.
— Т. 3. — С. 52—56.

² Там же. — С. 4.

Тема 7

єдиний, закономірний світовий процес руху тощо. Для діалек­тичної філософії, стверджували її творці, немає нічого раз і на­завжди установленого і безумовного; у всьому вона вбачає без­перервний процес вининкнення і знищення, нескінченного сходження від нижчого до вищого. Вона є відображенням цьо­го процесу у свідомості. Матеріалістична діалектика, таким чином, — аналог дійсності, і тому функціонально є не лише те­оретичною, а й справді науковою методологічною основою пі­знання і практичної діяльності.

Матеріалістичну діалектику, систему її принципів, законів, категорій та ідей К. Маркс і Ф. Енгельс вперше застосували в дослідженні людини і суспільства. Людина, на їхню думку, — не лише продукт природи, як у Л. Фейєрбаха, а головним чи­ном ще й суб'єкт суспільно-історичної діяльності та культури, суть якої полягає в сукупності всіх суспільних відносин. Роз­виток суспільства представлений ними як природно-історич­ний процес зміни суспільно-економічних формацій, що відбу­вається за певними об'єктивними законами.

Марксистська філософія, зрештою, є відкрито партійною. Вона формувалася і розвивалася як філософія робітничого кла­су, як його керівництво до дії. Вона партійна і в тому розумін­ні, що претендує на роль методології і світогляду визвольного руху пролетаріату, і в тому, що є світоглядною і методологіч­ною основою марксизму в цілому, і в тому, що вона — діалек­тичний та історичний матеріалізм.

7.2. Розвиток марксистської філософії

У подальший період своєї теоретичної діяльності, спираю­чись на досвід буржуазних революцій 1848—1851 рр. і Паризь­кої Комуни 1871 р., К. Маркс і Ф. Енгельс розвивали створену ними філософію як методологію і світогляд робітничого руху. У січні — березні 1850 р. К. Маркс написав працю "Класова бо­ротьба у Франції з 1848 по 1850 рік", у якій виклав свою кон­цепцію класової боротьби і революції. У цій праці вперше з'явились терміни "диктатура пролетаріату" і формула "усу-

Марксистська філософія

спільнення засобів виробництва". У книзі "Вісімнадцяте брю­мера Луї Бонапарта" (Луї Бонапарт — Наполеон III, небіж На-полеона І, французький імператор у 1852 —1870 рр.) К. Маркс дійшов висновку про необхідність зламу буржуазної держав­ної машини як умову перемоги пролетарської революції, а 5 бе­резня 1852 р. у листі до Й. Вейдемейєра виклав специфіку сво­го розуміння теорії класів і класової боротьби: "Те, що я ство­рив нове, полягало в доведенні такого: 1) що існування класів пов'язане лише з певними історичними фазами розвитку ви­робництва; 2) що класова боротьба необхідно призводить до диктатури пролетаріату; 3) що ця диктатура сама становить лише перехід до суспільства без класів"¹.

Однак найбільший внесок К. Маркса в розвиток філософії — його економічні праці, в яких він виклав цілісне формулю­вання основних ідей діалектичного матеріалізму, поширеного на людське суспільство та його історію. Головною працею К. Маркса став "Капітал", створенню якого він присвятив 40 років життя. У ньому К. Маркс досліджував капіталістич­ний спосіб виробництва, економічні закони руху буржуазного суспільства. Його філософське значення полягає в подальшо­му розробленні діалектичного методу та обґрунтуванні матері­алістичного розуміння історії. Якщо Г. Гегель у дослідженні природи і суспільства йшов від ідеї до реальності, то К. Маркс, навпаки, — від реальності до ідеї. Всупереч Г. Гегелю, він роз­глядав діалектику як логіку розвитку явищ і процесів, що іс­нують поза свідомістю і незалежно від неї: поняття, наукові абстракції — відображення в мисленні речей і процесів, які відбуваються в дійсності. "Мій діалектичний метод, — писав К. Маркс згодом у вступі до другого видання "Капіталу", — за своєю основою не лише відрізняється від гегелівського, а і є його прямою протилежністю. Для Гегеля процес мислення є деміург дійсного... У мене ж, навпаки, ідеальним є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній.

¹ Маркс К. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгельс. — М.: Политиздат, 1987.
— Т. 28. — С. 427.

² Там же. — С. 21.

Тема 7

У "Капіталі" Маркс розглянув матеріалістичну діалектику у двох різних, але взаємопов'язаних формах — об'єктивній і суб'єктивній, тобто у вигляді діалектики розвитку самого об'єкта, а також відображених його аналогів у свідомості суб'єкта, що пізнає, і специфічних законів процесу пізнання, які збігаються із законами розвитку об'єкта пізнання. Суб'єк­тивна діалектика, за К. Марксом, є і логікою, і гносеологією на тій підставі, що людське мислення і світ розвиваються за од­ними законами.

У "Капіталі" розкрито також іншу, не менш важливу, рису взаємовідношень діалектичного підходу до дійсності й матері­алістичного пояснення світу. На думку Маркса, теорія пізнан­ня лише тоді може бути науковою, коли базується на принци­пах діалектики. Принципове значення цього висновку полягає в подоланні характерного для більшості попередніх філософ­ських вчень розриву між буттям і свідомістю, між законами об'єктивної реальності і законами логічного мислення, між змістом пізнання і формою пізнання, нарешті, — у протистав­ленні онтології і гносеології. К. Маркс виходив із того, що за змістом закони буття і закони пізнання тотожні, вони відріз­няються лише за формою. Оскільки буття діалектичне, то пі­знання буття не може бути недіалектичним. При цьому назва­на тотожність у Маркса не виключає, а навпаки, припускає і специфічні закони розумової діяльності, тому що загальні за­кони діалектики в пізнанні відображаються по-своєму: діалек­тична тотожність завжди конкретна, вона передбачає супереч­ності, суперечливий характер будь-якої єдності.

Філософське значення "Капіталу" полягає і в тому, що в ньому матеріалістичну діалектику застосовано для досліджен­ня конкретного об'єкта — капіталістичної суспільної форма­ції. Принципи, закони, категорії, елементи діалектики в їх системній цілісності утворили методологію цього твору і ви­значили його структуру та результати проведеного досліджен­ня, розроблення і логіку понять, весь арсенал логічних, пізна­вальних засобів, таких як сходження від абстрактного до кон­кретного, аналіз і синтез, індукція і дедукція, історичне і логічне, ідеалізація і формалізація, моделювання тощо.

Марксистська філософія

Подальше дослідження філософського значення "Капіта­лу", як з погляду розвитку діалектики, діалектичної логіки, так і з погляду формування й аналізу концепції сучасного сві­тового розвитку становить не лише історичний, а й актуальний теоретичний інтерес.

Водночас із К. Марксом і разом з ним матеріалістичну діа­лектику розвивав Ф. Енгельс, якому належить розроблення багатьох філософських проблем. Тому К. Маркса можна зрозу­міти, лише врахувавши всі твори Ф. Енгельса. До найзначні-ших з них належать: "Становище робітничого класу в Англії" (1845), "Анти-Дюрінг" (1878), "Розвиток соціалізму від утопії до науки" (1880), "Діалектика природи" (1882), "Людвіг Фе-йєрбах і кінець класичної німецької філософії" (1886). У цих та інших працях Ф. Енгельс сформулював основні питання фі­лософії, обґрунтував об'єктивну діалектику природи, здійснив діалектико-матеріалістичне узагальнення досягнень природо­знавства, показав загальність законів діалектики, розглянув суб'єктивну діалектику мислення як відображення і виражен­ня діалектики світу.

У листопаді 1850 р. Енгельс приступив до систематичного вивчення військової справи. У квітні 1851 р. у рукописі "Можливості та перспективи війни Священного союзу проти Франції в 1852 році" він виклав свою концепцію військової теорії. Філософські питання війни й армії розглянуті Енгель­сом в "Анти-Дюрінгу", а також у працях "Ельберфельдські промови", "Селянська війна в Німеччині", "Армії Європи", "Армія", "Військове питання в Пруссії та німецька робітнича партія", "Чи може Європа роззброїтись" та ін. їх аналіз свід­чить про неабияке знання Енгельсом військово-теоретичних, військово-історичних і військово-мемуарних праць Геродота, Фукідіда, Ксенофонта, Тацита, Полібія, Юлія Цезаря, Плу-тарха, Діона, Н. Макіавеллі, Вобана, Жоміні, Клаузевіца, Наполеона та ін. Сутність війни Ф. Енгельс вбачав у продов­женні політики класів та держав засобами озброєного насиль­ства, а армію визначав, як організоване об'єднання озброєних людей, які перебувають на утриманні, держави з метою насту­пальної або оборонної війни. Він виступав за відвернення воєн, за встановлення міцного миру між народами, за активні

Тема 7

та узгоджені дії робітничого класу, трудящих усіх країн щодо зриву військових спрямувань панівних класів і примушуван­ня їх до роззброєння.

У своїх працях Ф. Енгельс аналізував історію виникнення і розвитку армій різних епох, у тому числі сучасної йому, пока­зував залежність їх озброєння і тактики дій, способів комплек­тування і навчання від рівня розвитку виробничих сил, су­спільного устрою і класової структури суспільства. Працював Енгельс і над проблемою справжньої ролі народних мас і пол­ководців у війнах, у розвитку військової справи. Вирішальну роль він відводив народним масам, вплив геніальних полко­водців вбачав у тому, що вони пристосовують способи ведення бою до нової зброї та нових воїнів. Усі проблеми війни і вій­ськової справи Ф. Енгельс намагався вирішувати на засадах розробленої спільно з К. Марксом діалектико-матеріалістичної методології. Багато висновків з їхніх праць щодо військових питань мають науковий та військово-практичний інтерес і в те­перішніх умовах.

Разом із К. Марксом Ф. Енгельс розвивав далі матеріаліс­тичне розуміння історії, особливо виокремлюючи роль способу виробництва матеріальних благ, доводив, що виробництво, а слідом за ним і обмін його продуктів, є основою кожного су­спільного ладу, що спосіб виробництва визначає розподіл, а ра­зом з ним і поділ суспільства на класи. Від виробництва, на думку Енгельса, залежить і політика класів, держав. Він до­водив, що політична влада може діяти в напрямі економічного розвитку, тоді вона прискорює його, чи всупереч йому, тоді вона, за небагатьма винятками, як правило, падає під тиском економічного розвитку. До цих небагатьох винятків він відно­сив випадки завойовувань, коли менш культурний завойовник знищував місцеве населення, його продуктивні сили, не вмію­чи їх використовувати. За Енгельсом, не тільки політична вла­да, а й інші види надбудови зрештою визначаються економіч­ним розвитком, зокрема і суспільна свідомість.

Підсумки власних досліджень і внеску Ф. Енгельса до роз­роблення матеріалістичного розуміння історії К. Маркс підбив 1853 р. у передмові "До критики політичної економії". Сут­ність їх така.

Марксистська філософія

1. У суспільному виробництві протягом свого життя люди вступають у певні, необхідні, незалежні від їхньої волі відно­сини — виробничі відносини, які відповідають конкретному ступеню розвитку матеріальних продуктивних сил.

2. Сукупність цих виробничих відносин утворює економіч­ну структуру суспільства, реальний базис, на якому підійма­ється юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості.

3. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соці­альний, політичний і духовний процес життя взагалі.

4. Не свідомість людей визначає їхнє буття, а навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість.

5. На певному етапі розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають у суперечність з наявними виробничи­ми відносинами. З форм розвитку продуктивних сил ці відно­сини перетворюються на їх кайдани. Тоді настає епоха соціаль­ної революції.

6. Зі зміною економічної основи більш чи менш швидко від­бувається переворот у всій величезній надбудові.

7. Жодна суспільна формація не гине раніше, ніж розви­нуться усі продуктивні сили, для яких вона дає досить просто­ру, і нові, вищі, виробничі відносини ніколи не з'являться ра­ніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах старого суспільства. Тому людство ставить перед собою завжди лише такі завдання, які спроможне вирішити, оскільки за близького розгляду завжди виявляється, що саме завдання ви­никає лише тоді, коли матеріальні умови його вирішення вже є або перебувають у процесі становлення.

8. Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоніс­
тичною формою суспільного процесу виробництва. Розвиваю­
чись у надрах буржуазного суспільства, продуктивні сили
створюють водночас матеріальні умови для розв'язання цього
антагонізму. Тому буржуазною суспільною формацією закін­
чується передісторія людського суспільства¹.

1875 р. К. Маркс написав працю під назвою "Критика Гот­ської програми", в якій виклав свою позицію з проблеми діа-

¹ Маркс К. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгєльс. — М.: Политиздат, 1987. — Т. 13. —С. 8.

Тема 7

Марксистська філософія

лектики комуністичної формації, представив її процеси, які складаються з трьох основних послідовних етапів, кожний на­ступний з яких є більш розвинутим і досконалим, ніж попе­редній.

На думку Маркса, немає сумніву в тому, що між капіталіс­тичним і комуністичним суспільствами є період революційно­го перетворення першого в друге. Цьому періоду відповідає і політичний перехідний період, держава якого не може бути ні­чим іншим, як революційною диктатурою пролетаріату.

Наступним етапом у становленні комуністичної формації Маркс вважав соціалізм. Він назвав його першою фазою кому­ністичного суспільства, тому що соціалізм виходить із капіта­лістичного суспільства, а не розвивається на власній основі, і тому в усіх аспектах — економічному, моральному і розумово­му — зберігає ще родові ознаки старого суспільства, з надр якого він вийшов.

Вищу фазу комуністичного суспільства Маркс назвав влас­не комунізмом. Він стане реальністю лише тоді, коли "...зник­не таке, що пригноблює людину, підкорення її поділу праці; коли зникне разом з тим протилежність розумової і фізичної праці; коли праця перестане бути лише засобом для життя, а стане першою потребою життя; коли разом зі всебічним роз­витком індивідів зростуть продуктивні сили, і всі джерела су­спільного багатства поллються повним потоком, лише тоді буде можливо повністю подолати вузький горизонт буржуаз­ного права, і суспільство буде спроможним написати на своєму прапорі: "Кожний за здібностями, кожному за потребою!"¹

Після смерті К. Маркса Ф. Енгельс змушений був припини­ти власні теоретичні дослідження і приділити головну увагу завершенню "Капіталу" К. Маркса, перевиданню багатьох його і своїх творів. Він багато чого зробив для підготовки до видан­ня II і III томів "Капіталу" (1885, 1894). В останній період свого життя він написав кілька великих теоретичних творів, зокре­ма книгу "Походження сім'ї, приватної власності і держави" (1884). Помер Ф. Енгельс 5 серпня 1895 р.