Виключну роль у формуванні етнічної спільноти східних словян зіграло виникнення писемності

Воно зумовлене необхідністю задовольняти потреби у спілкуванні (торговельні, дипломатичні, культурні зв'язки). Торгуючи з греками, предки слов'ян застосовували предметні спроби передання повідомлень ("черти" і "рези"), про які пізніше згадуватиме болгарський монах Храбр в оповіданні "Про письмена". Арабський письменник Ібн-Фадлан записав у подорожніх нотатках (початок X ст.), що бачив написи по-руськи на окремих уламках дерева. Араб Ібн-ан-Надіма згадує: руси десь у IX ст. мали письмена, які вирізували на дереві.

У "Паннонському житії" Константина Філософа (Кирила) (827 -- 869 pp.) повідомляється, що під час поїздки в Хазарію він бачив "Євангеліє" і "Псалтир", написані руськими письменами 858 р. Деякі вчені допускають, що це була глаголиця -- стародавній слов'янський алфавіт, що змінив "рези" і "черти ".

Більшість творів давньоруської писемності, що дійшли до нашого часу, датуються ХІ-ХІІ ст. Разом з тим є різні свідчення про існування писемності і в більш ранній період.

Першими значними пам'ятками давньоруської писемності вважаються угоди Русі з Візантією -- 911, 945, 971 pp., написані двома мовами -- грецькою і руською.

Питання про час виникнення та витоки слов'яно-руської писемності ще й досі залишається дискусійним у нашій науці. Невідомо, що являло собою первісне письмо слов'ян, не з'ясовано також походження двох найдавніших азбук - кирилиці та глаголиці. Найбільш вірогідним є припущення, що кирилиця виникла з більш раннього «протокирилівського» письма.

Створення (або не удосконалення) кирилівського алфавіту пов'язане з діяльністю в Моравії в 60-х роках ІХ ст. братів-просвітителів Констянтина (Кирила) та Мефодія, про що йдеться в житіях Кирила та Мефодія, та переказі про «писмена» Чорноризця Храбра. За даними цих джерел, Кирило, який одержав добру освіту, знав, крім слов'янської, ще кілька мов, під час своїх подорожей певний час проживав серед східних слов'ян. Направлений патріархом Фотієм як місіонер до Моравії вести проповіді слов'янською мовою, він розробив якусь слов'янську абетку і, використовуючи її, переклав на слов'янську мову основні християнські книги для богослужіння. Звідси й походить назва одного із видів письма, що поширилось у слов'ян, - кирилиця..

Загальне поширення писемності у Київській Русі засвідчують знахідки берестяних грамот, зокрема у Звенигороді (Львівська область). У Новгороді вони існували ще до середини X ст. У них здебільшого йдеться про господарські питання, а також сімейні відносини. Тексти на берестяних грамотах видавлювали за допомогою спеціального інструменту -- стилоса (по-давньоруськи -- писало).

Величезною скарбницею духовної культури Київської Русі була усна народна творчість: перекази, билини, пісні, приказки, казки, байки, загадки, легенди, заклинання тощо. Просякнутий ідеями гуманізму, любові до батьківщини, почуттями дружби, милосердя, справедливості, вірності в коханні, епос східних слов'ян був виявом не лише поетичної культури, а й політичної свідомості народу, розуміння свого місця в історії.

Народні традиції жили також у мистецтві дохристиянської Русі. Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев'яної скульптури й архітектури. Наприклад, на початку X ст. у Новгороді був споруджений з дуба Софіївський собор з 9 високими та меншими зрубами. У "Повісті временних літ" згадується про існування 945 р. в Києві кам'яного князівського палацу Свято слава. Розкопки фундаменту палацу, проведені в 1981 -- 1982 pp., засвідчують, що його стіни були прикрашені фресковим розписом, мозаїкою, інкрустаціями з різнокольорових пород порфиру, вапняку, мармуру.

Виняткової витонченості досягли ювеліри Київської Русі в VI -- І IX ст. У басейні річки Рось знайдений скарб речей з VI --VII ст., з-поміж яких особливо виділяються срібні фігурки коней із золотими гривами та копитами і срібні фігурки чоловіків у типовому слов'янському одязі з вишивкою на сорочці. Далеко за межами Київської Русі -- в Скандинавії, Болгарії, Візантії славилися витвори давньоруських майстрів -- браслети, каблучки, коралові намиста, виготовлені з допомогою техніки черні та скані.

Отже, українська культура має давні корені і відзначається поступальним, безперервним розвитком. Багато її галузей – прикладне мистецтво, дерев’яна архітектура, народна творчість – мають глибокі тисячолітні традиції. Українська культура збагачувалася надбанням сусідніх народів і племен – скіфів, сарматів, греків. Протягом тисячоліть різноетнічні народи створювали на території України певні культурні традиції, які з часом ставали підґрунтям української культури.

Список рекомендованої літератури

1. Аркас М. Історія України – Русі / М. Аркас. – К., 1992.

2. Гуревич П.С. Культурология: элементарный курс: Учебное пособие / П.С.Гуревич, - Гардарики, 2003.

3. Культура і побут населення України. – К., 1993.

4. Матейко К.І. Український народний одяг / К.І. Матейко. – К., 1977.

1. Українська вишивка. Альбом. –К., 1992.