Військові кампанії та основні битви1914-1918

У лютому 1915 р. на Мазурських озерах був розгромлений 10-тисячний російський корпус. У березні 1915 р. російські війська здобули фортецю Перемишль.

2 травня німці прорвали фронт під Горліце. Горліцька операція тривала до 22 червня. Російські війська залишили Галичину, Буковину, частину Волині. У липні 1915 р. німці почали наступ на Варшаву, у серпні на Ковно (Каунас), у вересні на Вільнюс. Росія втратила Польщу, Литву, Латвію, Західну Білорусь, 10 % залізниць, 30 % промисловості, 300 тис. убитими. Війна набула позиційного характеру.

У 1915 р. на Західному фронті німецькі війська відбивали кровопролитні, але безрезультатні атаки французів в Артуа і Шампані. Стримуючи наступ, німці стрімкими контратаками зводили нанівець успіхи противника.

За рік Франція втратила 1 млн 292 тис. солдатів, англійці —279 тис., німці — 612 тис.

ІІІ Вивчення нового матеріалу

Питання про військові кампанії доцільно розглянути шляхом аналізу документів за наведеними нижче запитаннями. Упродовж роботи з документами вчитель доповнює та уточнює відповіді

учнів.

Робота з документами

Уривок зі спогадів солдата Канадського експедиційного корпусу про першу газову атаку на Іпрі, очевидцем якої він став 22 квітня 1915 р.

«…Зліва від нас були розташовані французькі колоніальні частини. Цим нещасним, мабуть, канадці зобов’язані своєю поразкою цього дня. Вдалині ми побачили хмару, що зростає, неначе з-під землі. Вона була червоно-зелена і збільшувалася у міру просування. Вона нагадувала туман, що притискався до землі, заввишки не вище за два метри, що заповнював кожну щілину і ямку на землі.

Ми не знали, що це таке. Раптово в тумані ми, ті що перебували в резерві, помітили якісь рухи. Наближаючись до нас, зі швидкістю, наче саме пекло переслідувало їх, бігли чорні війська з Північної Африки. Бідолахи, я не звинувачую їх. Це могло примусити бігти будь-яку людину… Газ наблизився, і вони побігли. Їх офіцери безуспішно намагалися навести лад у цьому потоці. Здавалося, що їх черевики ледве торкалися землі. На бігу вони закривали свої обличчя, носи й очі руками, і крізь почорнілі губи, що у декого потріскалися й кровоточили, вони хрипіли: «Аllemands! Allemands!»

Деякі з наших офіцерів, що розуміли французьку, зупинивши деяких з них і примусивши себе слухати, просили їх повернутися на свої позиції. Але вони абсолютно збожеволіли від жаху і не звертали на це ніякої уваги… Приголомшує швидкість рішення і дії, що продемонстрував наш капітан. Про те, що за дим рухається у напрямку до нас, він знав не більше, ніж будь-який солдат. Але у нього був той розум, який діє автоматично в разі небезпеки, а потім обмірковує.

«Намочіть свої хустки водою з фляжок, хлопці!» — наказав він. Ми всі швидко підкорилися. «Прикладіть хустки до обличчя і стріляйте як чорти!»

Ми зробили це, і, коли газ наблизився, хустки прислужилися свого роду тимчасовим респіратором і врятували багато з нас від страшної смерті. Ми були в резерві, тому постраждали менше, але все ж таки деякі з нас загинули від цього пекельного продукту. Людина помирає від газу в страшних муках. Вони стали абсолютно чорними, всі ті, кого я бачив тоді. Чорні, як начищений черевик, очі, губи, нігті, навіть зуби. З рота йшла піна, як у скаженого собаки, п’ять–шість хвилин судом і потім — «на захід» (термін Першої світової, що означав смерть)».

Запитання

1. Про появу якої новітньої зброї свідчив солдат?

2. Чи розуміли люди те, що відбувалося біля Іпру? З чим вони порівнювали ці явища?

3. Якому винаходу науковців, на вашу думку, дали поштовх події 22 квітня 1915 р.?

У ч и т е л ь.

22 квітня 1915 р. біля бельгійського міста Іпр німці вперше у світовій історії здійснили газову атаку. Із 15 тис. англійських вояків, що отруїлись хлором, третина померла. Англійці й французи спробували перекрити протоки Босфор і Дарданелли. 18 березня 1915 р. 14 англійських і 4 французьких дредноути увійшли у протоки. Але на мінах і від турецьких гармат затонуло 3 і було пошкоджено 2 кораблі. Союзники відступили. Було вирішено почати суходольну операцію. У турків було 6 дивізій для захисту проток.

Турецькі війська повністю заблокували десант союзників, який у грудні того ж 1915 р. був змушений залишити свій плацдарм. 25 квітня 1915 р. 5 дивізій союзників висадились на Галліпольському півострові. Турецькі війська повністю заблокували десант союзників, який у грудні того ж 1915 р. був змушений залишити свій плацдарм.

23 травня Італія оголосила війну Німеччині, Австро-Угорщині.

30 травня почались військові дії.

Італія розгорнула 35 дивізій проти 20 дивізій Австро-Угорщини. Війна набула позиційного характеру.

Меморандум верховного головнокомандуючого німецькими арміями генерала Еріха фон Фалькенгайна у грудні 1915 р.

«…Верден — найпотужніший опорний пункт французького фронту від бельгійських кордонів до Швейцарії. Він оточений системою найсучасніших укріплень і, на думку всіх французів, неприступний, тому перетворився на національний символ і жоден французький воєначальник не посміє добровільно здати його ворогові.

Якщо Верден опиниться в наших руках — а ми, зрозуміло, докладемо зусиль, щоб так воно і сталося, — це відкриє нам дорогу до серця Франції, в такому разі уже заздалегідь приреченої на поразку. Але навіть якщо ми не досягнемо такої стратегічної мети, наші зусилля принесуть перемогу вже тим, що ми перетворимо Верден на згубний смерч, який поступово всмокче у себе весь французький військовий потенціал, виснажуючи його з останніх ділянок фронту, з тилу, зі всієї Франції. Дивізію за дивізією поставлятиме ворог на верденську м’ясорубку, а ми будемо їх там молотити одну за одною».

Зі спогадів очевидців німецької атаки на Верден

«Четверта година ранку 21 лютого 1916 р. З останнім ударом баштового годинника Верденського кафедрального собору на дах єпископського палацу з гуркотом, подібним до гуркоту грому, обрушився важкий снаряд, пробив його і вибухнув, утворивши широку воронку, захопивши стіни і підлогу двох поверхів. З уламків балок, цеглини, штукатурки, меблів, з клаптів килимів над містом піднявся потужний султан диму і пилу, а гучний відгомін вибуху потонув у гуркоті осідаючих стін і хрускоті дерева, що ламається.

Нічним черговим штабу верденської ділянки фронту — штаб розташовувався в ратуші — немає потреби оголошувати тривогу: з усіх боків сюди збігаються офіцери, на ходу щось на себе натягуючи: вони квапляться в зал засідань…

…Лише через три години і п’ятнадцять хвилин — чверть на восьму — три тисячі триста німецьких снарядів усіх калібрів почали вивергати свої снаряди на верденську ділянку між річкою Мезі рівниною Воєвре. Сотні гармат б’ють і б’ють, кілометр за кілометром по окопах, під’їзних шляхах, долинах і схилах, по голих рівнинах і зарослих пагорбах, по селах і хуторах, просто по землі, де може не бути нічого, окрім мурашника або мишачого гнізда, по живому й неживому, вибух за вибухом, вибух за вибухом в Омоне, Орне, Бомоне, Дамвільєре, Дуомоне, Вердені…

У простір від землі до самого неба увірвався гуркіт розривів і заповнив його від горизонту до горизонту. Цей гуркіт вивергали сталеві глотки важких снарядів, гаубиць і мортир, скорострільні польові гармати, міномети й кулемети, які своїм пронизливим «так-так-так» прорізали гуркіт снарядів крупного калібру.

Коли повітряні хвилі, підняті вибухами, стикаються, здається, що повітря густішає, то спресоване, то, навпаки, розріджене, розірване, клаптями відкидається детонацією. Свист куль, дробовий тріск шрапнелі, гучне виття важких снарядів, що летять, падають з громоподібним відлунням, удари мін, що рвуть все на частини і власною силою, і тиском повітря, вереск металевих уламків, що летять по невідомих траєкторіях…

Лише снарядів важкого калібру німецькі батареї випускають по сто п’ятдесят тисяч на день… І так година за годиною, день за днем… Не було місця, не було укриття, куди б не проник цей ураган звуків».

Запитання

1. Чому німці обрали для атак саме французький Верден?

2. Чому історики назвали цю битву «Верденською м’ясорубкою»?

У ч и т е л ь. Верденська битва тривала з 21 лютого по 18 грудняь 1916 р. Німецькі сили — 1204 гармати, 202 міномети, 160 бойових літаків, 14 аеростатів, 50 дивізій. У французів — 69 дивізій, 632 гармати.

Сучасний текст про битву на річці Сомма

Як відомо, однією з найбільш визначних битв Першої світової вважається битва на річці Сомма.

Почалася операція 24 червня 1916 р. з артилерійської підготовки, після чого в бій була кинута піхота. 1 липня англійська і французька піхота рушили в атаку.

Але німці уже встигли посилити оборону й підтягти резерви. І головне, сама тактика піхотних атак ланцюгом безнадійно застаріла разом з появою кулеметів і скорострільних гармат. Але командування союзників цього ще не зрозуміло. У результаті першого дня тільки англійці втратили 21 тисячу солдатів убитими і 35 тисяч пораненими (за іншими даними, 16 тисяч убитими і 34 пораненими).

Подальші спроби розвинути наступ успіху не принесли через запеклий опір німців. Щоденні втрати обчислювалися десятками тисяч солдатів. Тільки до середини липня ціною величезних жертв союзникам вдалося заволодіти другою лінією укріплень. Але до того моменту німці вже встигли облаштувати в глибині нові позиції.

Битва на річці Сомма набувала затяжного характеру.

3 вересня союзники почали новий масштабний наступ, але за 10 днів змогли просунутися тільки на 3–4 кілометри. І тоді 15 вересня англійці уперше застосували в бою танки. Попри те, що танків було лише 18, вони мали величезний психологічний тиск на німецьку піхоту. Англійці за 5 годин змогли пройти 5 кілометрів, більш ніж за 10 днів до цього (за іншими даними, 2 км за 3 години).

До середини осені почалися дощі, і низовинна місцевість у районі Сомми перетворилася на суцільне болото, що ще більше ускладнило наступ. 13 листопада бойові дії на річці Сомма припинилися через виснаження сторін.

У результаті за чотири з половиною місяці англійцям і французам вдалося просунутися на фронті завдовжки 40 км лише на 10 км. При цьому їх загальні втрати склали 623 907 осіб (за іншими даними близько 800 000), з них убитими і зниклими безвісти —146 431 людина. Середні втрати англійських дивізій досягли 80 %. Німецькі втрати оцінюються в 465–600 тисяч чоловік, зокрема

164 055 чоловік — убитими і зниклими безвісти.

Запитання

1. Де відбулася чергова битва Першої світової війни? Хто у ній брав участь?

2. Чому, на думку автора тексту, англо-французькі війська зазнали поразки?

3. Який технічний винахід допоміг союзним військам покращити свої позиції під час битви?

4. Якими були наслідки цієї битви для обох сторін?

У ч и т е л ь. Битва тривала з 1 липня по 18 листопада 1916 р. Вона була найбільш кровопролитною на Західному фронті за всі роки війни. 45 % від загальної кількості англо-французьких сил на Західному фронті було зосереджено у цій битві: 150 дивізій, 10 тис гармат, 1 тис літаків. Англійці і французи у 3 рази перевищували німецьку армію у живій силі. Але німці встигали підвозити підкріплення.

За 5 місяців союзники на фронті у 35 км просунулись вглиб на 10 км. Втрати сторін: німці — 538 тис. полоненими, вбитими і пораненими, англійці — 453 тис., французи — 341 тис.

Сучасний текст про Брусиловський прорив

Наступною великою військовою операцією на Південно-Західному фронті став так званий Брусиловський прорив 1916 р., який увійшов до всіх підручників військової справи.

30 березня 1916 р. замість М. Іванова командуючим Південно-Західним фронтом призначений О. Брусилов. Під безпосереднім командуванням останнього з 4 червня на фронті від Луцька до Чернівців почався масований наступ армій Південно-Західного фронту, який тривав до 20 вересня 1916 р. Перевершуючи супротивника в піхоті в 2–2,5 раза, артилерії — в 1,5–1,7 раза російські війська досить легко прорвали оборону австро-угорських формувань і вже 7 червня взяли Луцьк, а 18 червня — Чернівці. Війська О. Брусилова зайняли південну Галичину, Буковину і знову підійшли до Карпатських перевалів, проте на початку вересня темп наступальних дій значно сповільнився, і Південно-Західний фронт стабілізувався по лінії р. Стоход, міст і сіл Киселин, Золочів, Бережани, Галич, Станіслав, Делятин, Ворохта, Селетин.

Дослідники неоднозначно підходять до оцінки результатів наступальної операції Південно-Західного фронту влітку 1916 р. У радянській історіографії традиційно робився наголос на значних втратах австрійських військ (1,5 млн убитими, пораненими і полоненими, 581 гармата, 1795 кулеметів, 448 бомбометів і мінометів), тоді як російські втрати оцінювалися приблизно в 500 тис. осіб. Проте, як відзначає С. Нелипович, лише за підрахунками Ставки Південно-Західний фронт втратив з 4 червня по 27 жовтня 1,65 млн осіб, що, на його думку, і вирішило долю так званого Брусиловського прориву — російські війська захлинулися власною кров’ю, а жодне із завдань не було досягнуто: ворог не розгромлений, Ковель як вузловий центр так і не було взято, попри величезні втрати російських військ. У стратегічному плані, правда, все ж таки були досягнуті позитивні для Антанти результати — врятована від розгрому Італія, розв’язано питання приєднання Румунії до Антанти, російський наступ полегшив становище англійців і французів на їх фронтах.

Україні, на території якої відбувалася ця грандіозна битва, війна знову принесла суттєві руйнування, загибель сотень тисяч українців — солдатів, офіцерів і просто мирних жителів.

Результат битви

1. Російські війська просунулись на 80–120 км.

2. Австро-Угорщина зазнала значних втрат (200 тис. Загиблих проти 62 тис. загиблих у російській армії).

3.У війну на боці Антанти вступила Румунія.

Запитання

1. Де і під чиїм командуванням розпочалася ще одна визначна битва Першої світової війни?

2. Що, на думку істориків, допомогло російським військам здобути перемогу?

3. Які наслідки мав Брусиловський прорив?

Р. Гібсон, М. Прендергаст «Німецька підводна війна 1914–1918 рр.»

«У 1914 р. Велика Британія володіла такою перевагою на океанських просторах, що протягом декількох місяців діяльність німецького торгового флоту виявилася майже повністю паралізованою. Тому німцям довелося розраховувати на торговельні судна нейтральних країн, а також на довоєнні міжнародні договори. 1 листопада 1914 р. між англійцями і німцями сталася битва неподалік від Коронеля на чілійському узбережжі. Англійці, судна яких були застарілої конструкції, зазнали поразки, втративши два з чотирьох кораблів.

Тоді з Великої Британії були терміново відправлені на підмогу два найсучасніші лінійні крейсери, і 8 грудня 1914 р. неподалік Фолклендських островів англійці узяли реванш. У січні 1915 р. англійці потопили німецький крейсер «Блюхер» і завдали пошкоджень ще 2 крейсерам Німеччини.

Знищити військово-морський флот Великої Британії Німеччини не вдалось.

Проте у німців була ще одна ефективна зброя —підводний човен. 18 лютого 1915 р. німецьке командування оголосило прибережні води Великої Британії воєнною зоною і заявила, що починає необмежену підводну війну біля берегів Британії та Ірландії.

1 травня 1915 р. пасажирський лайнер «Лузітанія» вирушив з Нью-Йорка до Ліверпуля. Того ж дня в нью-йоркських газетах з’явилося застереження — судна під британським прапором ризикують бути потопленими. Через шість днів,

7 травня 1915 р., на північний захід від Ірландії лайнер був підірваний торпедою, випущеною з німецького підводного човна U-20. З двох тисяч пасажирів «Лузітанії» потонули тисяча двісті, у тому числі 128 американців.

Потоплення «Лузітанії» викликало хвилю громадського обурення як у Великій Британії, так і в Сполучених Штатах, де до цього, навпаки, висловлювали невдоволення поводженням англійців з нейтральними судами».

У 1915 році:

• Потоплено 228 торгових суден Антанти — загальний тоннаж 651 572 тонни.

• Потоплено 89 нейтральних кораблів — загальний тоннаж 120 254 тонни.

• Німецкі втрати склали 19 підводних човнів (33 % особистого складу).

У 1916 році:

24 березня 1916 р. торпедою був потоплений британський пароплав «Сассекс», що здійснював рейси між Великою Британією і континентальною Європою, при цьому загинули ще більше громадян США, ніж при потопленні «Лузітанії».

Запитання

1. Чи використала Німеччина повною мірою свій потенціал на морі?

2. Які дії Німеччини на морі викликали найбільше обурення США та Великої Британії?

У ч и т е л ь. Упродовж вивчення питання про основні битви 1915–1918 рр. ви, мабуть, помітили, що в цей час було використано багато технічних вдосконалень, які допомагали країнам-учасницям покращувати свої позиціїр

–Назвіть, які саме.

3 лютого 1917 р. США розірвали дипломатичні відносини з Німеччиною, а 6 квітня оголосили про вступ у війну на боці Антанти. США не стали пов’язувати себе якимись зобов’язаннями, сподіваючись по війні відігравати провідну роль під час мирних переговорів головного арбітра.

Формальним приводом до вступу у війну стала німецька дипломатична депеша («Нота Циммермана»), перехоплена англійською розвідкою і передана американцям, в якій йшлося про таємні переговори Німеччини і Мексики про союз проти США. Упродовж року на Західний фронт прибуло понад 2 млн американських солдатів.

З виступу Вудро Вільсона у Конгресі США 2 квітня 1917 р.

«Ми не прагнемо ні завоювань, ні панування. Ми не шукаємо для себе ні контрибуцій, ні матеріального відшкодування за ті жертви, які добровільно приносимо. Ми — лише одні з борців за права людини…

Ми битимемося за демократію, за права тих, хто підкоряється властям, щоб мати право голосу у своїх власних державах, за права і свободи малих народів, за загальне панування права, створення такого союзу вільних народів, який принесе мир і безпеку всім народам і, нарешті, зробить сам світ вільним. Розв’язанню цього завдання ми можемо присвятити наше життя і нашу долю…»

Запитання

• Які цілі переслідували США у війні, виходячи з промови Вудро Вільсона в Конгресі США?

У ч и т е л ь.

Знесилені тривалою війною, народи почали боротьбу за її припинення. У лютому 1917 р. антивоєнні та соціальні виступи в Росії набули небаченого розмаху і переросли в революцію. На початку березня влада перейшла до Тимчасового уряду.

Новий уряд не відмовився від зобов’язань царя Миколи ІІ перед союзниками і закликав продовжувати війну до переможного кінця.

У квітні–травні 1917 р. на Східному фронті почалися масові братання солдатів німецької та російської армій.

У жовтні 1917 р., прийшовши до влади, більшовики на чолі з Володимиром Леніним оголосили «мир без анексій і контрибуцій», тобто без територіальних надбань та без грошової компенсації за втрати.

3 березня 1918 р. у м. Брест-Литовську більшовицька Росія підписала сепаратний мир з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною і вийшла з війни.

Для аналізу умов, за яких Росія вийшла з війни, учні працюють зі статтями Брест-Литовського мирного договору.

Брест-Литовський мирний договор

«Стаття I

Росія, з одного боку, і Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія й Туреччина — з іншого, повідомляють, що стан війни між ними припинено.

Стаття III

Області, що лежать на захід від установленої договірними сторонами лінії, що належали раніше Росії, не будуть більше перебувати під її верховною владою: установлена лінія позначена на прикладеній карті… (на заході від Росії відторгалися Польща, Прибалтика, частина Білорусії.)

Стаття V

Росія негайно проведе повну демобілізацію своєї армії…

Стаття VI

Росія зобов’язується негайно укласти мир з Українською Народною Республікою й визнати мирний договір між цією державою й державами Четверного союзу. Територія України негайно звільняється від російських військ і російської Червоної гвардії.

Стаття IX

Договірні сторони взаємно відмовляються від відшкодування своїх військових витрат, тобто державних витрат на ведення війни, так само як і від відшкодування військових збитків, тобто тих збитків, які були завдані їм та їх громадянам у зоні воєнних дій військовими заходами, у тому числі й усіма зробленими у ворожій країні реквізиціями».

Запитання

1. На яких умовах Росія підписала сепаратний мир?

2. Для якої зі сторін договір був більш вигідним?

У ч и т е л ь. По усіх країнах Європи у 1917 р. прокотилася хвиля антивоєнних виступів. Але війна тривала. Основні бойові дії були зосереджені на Західному фронті. У 1917 р. німецьке командування віддавало перевагу оборонній тактиці, Антанта — наступальній.

У грудні 1916 р. Німеччина виступила з пропозицією розпочати переговори про мир, сподіваючись залишити за собою всі завойовані території. Країни Антанти відхилили цю пропозицію.

Генеральний наступ країн Антанти одночасно на всіх фронтах навесні 1917 р. виявився невдалим. У квітні 1917 р. англо-французьке командування зробило спробу атакувати ворога в районі Реймса. За сім тижнів боїв французи втратили убитими й пораненими понад 500 тис. вояків.

У французькій армії спалахнули заколоти проти продовження війни. Новий командуючий Петен (герой оборони Вердена) жорстокими заходами і деякими покращеннями умов перебування солдатів на фронті зумів навести лад у військах.

Із другої половини 1917 р. увесь тягар подальших боїв ліг на плечі англійців. Їм вдалося провести кілька вдалих операцій, що зміцнило підірваний дух військ Антанти. Одна з таких операцій у районі Камбре (листопад–грудень 1917 р.) стала «тріумфом танків». Тут 378 англійських танків у взаємодії з піхотою та авіацією завдали удару і прорвали потужну оборону противника.

Італійці зазнали нищівної поразки під Капоретто в жовтні 1917 р.: 300 тис. з них потрапили в полон, 130 тис. загинули. Англійські та французькі дивізії, перекинуті з Ніцци на автомобілях, дещо покращили становище і не допустили виходу Італії з війни.

На четвертому році війни союзники, нарешті, дійшли згоди та у квітні 1918 р. створили спільне командування. Головнокомандувачем усіх союзних військ на Західному фронті було призначено маршала Фердинанда Фоша. 18 липня 1918 р. союзники рушили в наступ і відкинули німців від Марни.

Остаточного удару союзники завдали біля Ам’єна 8 серпня, де англійські танки прорвали оборону німців. За один день було розбито 16 німецьких дивізій.

У вересні війська Антанти перейшли в наступ по всьому фронту. 14 серпня Гінденбург заявив імператорові Вільгельму ІІ про необхідність домагатися закінчення війни дипломатичними методами.

28 вересня Болгарія стала першою країною з Четверного союзу, яка вийшла з війни. 28 жовтня Австро-Угорщина запросила перемир’я, яке було підписано 3 листопада. 30 жовтня Туреччина змушена була на кабальних умовах підписати перемир’я з Антантою. Після цих подій Німеччині нічого не залишалося, як розпочати переговори про мир.

Німецький уряд очолив принц Макс Баденський, який звернувся до американського президента Вудро Вільсона з пропозицією про перемир’я на основі його «14 пунктів».

Учитель роздає учням фрагмент «14 пунктів» Вільсона для ана-

лізу за наведеними нижче запитаннями.

«14 пунктів» Вільсона

«<…> 2. Абсолютна свобода судноплавства на морях поза територіальними водами як e мирний, так і у військовий час, крім випадків, коли деякі моря будуть частиною або повністю закриті в міжнародному порядку для виконання міжнародних договорів.

3. Усунення… всіх економічних бар’єрів і встановлення рівності умов для торгівлі всіх націй, що стоять за мир…

4. …національні озброєння будуть скорочені до граничного мінімуму, сумісного з державною безпекою.

6. Звільнення всіх російських територій…

7. Бельгія, — весь світ погодиться, — має бути евакуйована і відновлена без спроби обмежити суверенітет, яким вона користується нарівні з усіма іншими вільними націями…

8. Уся французька територія має бути звільнена, й окуповані частини повернені, а зло, завдане Франції Пруссією в 1871 р. щодо Ельзасу та Лотарингії, яке порушувало загальний мир майже 50 років, повинно бути виправлено, аби мирні стосунки могли знову бути встановлені на користь усіх.

9. Виправлення кордонів Італії має бути здійснене на основі ясного розрізнення національних кордонів.

10. Народи Австро-Угорщини… повинні дістати якнайширшу можливість автономного розвитку.

11. Зайняті території мають бути повернені. Сербії має бути наданий вільний і надійний доступ до моря. Взаємини різних балканських держав мають бути визначені дружньою дорогою відповідно до історично встановлених принципів приналежності й національності. Мають бути встановлені міжнародні гарантії політичної та економічної незалежності й територіальної цілості різних балкан-

ських держав.

12. Турецькі частини Оттоманської імперії в сучасному її складі мають отримати забезпечений і міцний суверенітет, але інші націо-нальності, що нині перебувають під владою турок, повинні отримати гарантію існування й абсолютно непорушні умови автономного розвитку. Дарданелли мають бути постійно відкриті для вільного проходу судів і торгівлі усіх націй під міжнародними гарантіями.

13. Повинна бути створена незалежна Польська держава, яка повинна включати всі території з незаперечно польським населенням, якому має бути забезпечений вільний і надійний доступ до моря, а політична й економічна незалежність якої, так само як і територіальна цілісність, мають бути гарантовані міжнародним договором.

14. Повинно бути утворене загальне об’єднання націй на основі особливих статутів з метою створення взаємної гарантії політичної незалежності й територіальної цілості як великих, так і малих держав.

Завдання

1. Проаналізуйте, як за цим документом визначалась доля країн Європи.

2. З якою метою пропонувалося створити загальне об’єднання націй?

Робота з підручником

Учням пропонується прочитати пункт параграфа, де йдеться про завершення війни. Під час роботи з підручником учні визначають умови підписання Комп’єнського перемир’я.

Умови перемир’я.

• Припинення воєнних дій;

• евакуація протягом 14 днів окупованих німецькими військами районів Франції, Бельгії та Люксембургу, Ельзасу і Лотарингії;

• війська Антанти займали лівий берег Рейну, а на правому передбачалося створити демілітаризовану зону;

• Німеччина зобов’язувалася повернути усіх військовополонених та евакуювати свої війська з територій, що колись входили до Австро-Угорщини (Румунії, Туреччини та Східної Африки);

• Німеччина повинна видати Антанті велику кількість озброєння та військової техніки, серед іншого 2 тис. літаків, 10 тис. вантажних автомобілів, а також значну частину кораблів військово-морського флоту.

Складання таблиці

Питання про наслідки війни для найбільших країн-учасниць вивчається під час заповнення таблиці «Масштаби втрат та руйнувань».

3 Технічне вдосконалення в роки війни

· 1. Технічні удосконалення тавинаходи часів І світової війни Виконав: Тривайло Олександр учень 10 класу Мелітопольської гімназії №19

· 2. Перша світова війна, також відома як Велика війна (англ. The Great War, фр. La Grande guerre) і «Війна, щоб завершити всі війни» була світовоювійною, глобальним воєнним конфліктом, який відбувався перш за всев Європі між 1914 і 1918 роками. Під час неї загинуло понад девять мільйонівсолдат і цивільних жителів. Конфлікт мав вирішальний вплив на історію 20-го століття.

· 3. Паризька гармата • Паризька гармата (нім. "Paris-Geschütz") або Кайзер Вільгельм — довгоствольна 210 мм гармата на платформі для стрільби (нім. Lange 21 cm Kanone in Schiessgerüst) — гармата якою в 1918 році німецькі війська обстрілювалиПариж. • В березні 1918 року зявилася дивна гармата, здатна пересуватися лише залізницею. Солдати іноді звали її «Кайзер Вільгельм». Гармату використовували лише до серпня 1918 року — нищивна сила снарядів була мізерною, ствол доводилося надто часто змінювати, а точність ведення вогню надавалася лише для обстрілу обєктів типу Парижа. Ефект від застосування гармати був скоріше психологічним, бо негативно впливав на моральний стан мешканців Парижа.

· 4. Велика Берта • Велика Берта (нім. Dicke Bertha — товста Берта) — популярна назва однієї із гармат моделі L/12, які використовувала Німеччина в Першій Світовій війні. • Походження назви невідоме. Існує непідтверджена документально версія, що свою назву гармата отримала на честь тогочасної власниці концерну «Крупп» — Берти Крупп. • "Берта" була розроблена в 1904 році і побудована на заводах «Круппа» в 1914. Її калібр становив 420 мм, вага снарядів досягала 820 кг, а дальність пострілів — 15 км. • Усього було побудовано чотири такі гармати, усі вони брали участь у знаменитій Верденській битві 1 липня 1916року (понад мільйон убитих і поранених). • Вага: 42,6 тонни • Калібр: 420 мм • Снаряд: 820 кг • Далекобійність: 15 км

· 5. 21 cm Mörser 16 • 21 cm Mörser 16 (також «Lange Morser» — «Довга мортира») — німецька, часів Першої світової війни, важка мортира калібру 211 мм. Розроблена на підприємстві «Friedrich Krupp AG» та вироблялася на власному заводі у місті Ессен із 1916. Головна бойова задача — знищення добре укріплених позицій, в першу чергу фортифікаційних споруд. Приймала участь у бойових діях під час двох світових війн

· 6. Кулемет Максима • Кулемет Мааксима ксим») — станковий кулемет, розроблений американським зброярем Гайрамом Стівенсом Максимом (англ. Hiram Stevens Maxim) в 1883 році. Кулемет Максима став родоначальником всієї автоматичної зброї, він широко використовувався під час Англо-бурської війни 1899- 1902, Першої світової і Другої світової воєн. • Кулемет Максима кардинально змінив спосіб військових дій: війна перетворилася з маневреної на окопну, коли під час Першої світової війни обидві сторони мали на озброєнні кулемети Максима. Один захищений кулеметчик міг зупинити наступ тисячі бійців і кавалерії. Щоб подолати цю зброю, були розроблені принципово нові види озброєнь — танки івійськова авіація.

· 7. Mark I• Mark I - британський важкий танк періоду Першої світової війни. Розроблено в 1916 році. Перший в історії танк, застосований у бойових діях (15 вересня 1916 року, Битва на Соммі). Родоначальник сімейства британських «ромбоподібних» танків.

· 8. CA-1 Шнейдер • CA-1 Шнейдер (також CA-1 Шнайдер, фр. Schneider CA1) - французький піхотний танк часів Першої світової війни. Перший французький танк і один з перших у світі серійних танків, створювався в якості аналога першим англійським танкам типу Mark I, однак, на відміну від них, використовував шасі трактора «Холт». З точки зору більш пізньої конструкторської думки, «CA-1 Шнейдер», як і сучасний йому танк «Сен-Шамон», були радше САУ класу штурмових гармат, ніж повноцінними танками. • Танк проводився декількома серіями і брав участь у бойових діях другої половини Першої світової війни, де показав себе досить невдалою машиною.

· 9. A7V • A7V (також Sturmpanzerwag en A7V, в буквальному перекладі з нім. Штурмова броньована машина A7V) — нымецький важкий танк часів Першої світової війни. Перший серійний танк Німецької імперії. Випощено у 1917—1918 роках малою серією в 20 машин. Обмежено застосовувався у бойових діях виключно періоду Першої світової війни.

· 10. Руссо-Балт тип Т• Русо-Балт тип Т — зенітний бронеавтомобіль Зброєних сил Російської імперії. Є першим серійным бронеавтомобілем такого класу, який прийнято на озброєння війск Російської імперії. Разроблено у 1914—1915 роках на базі шассі вантажівки Русо-Балт Т. Мав часткове бронювання кузову й кабіни; озброєння складала 76-мм зенітна гармата зразку 1914/15 років, також відома, як 3-дм зенітна гармата Лендера. У 1915 році в рамках невеликої серії було зібрано 4 бронеавтомобіля даного типу.

· 11. Mauser M.1918• Маузер М.1918 (Tankgewehr M.1918, 13-мм протитанкова рушниця Маузер М.1918; також на жаргоні — «Слоняча рушниця») — німецька протитанкова рушниця, калібру 13,2 мм кінця Першої світової війни. Перша у світі протитанкова рушниця (ПТР).

· 12. Parabellum pistole Model 1908 • Парабелум Пістолет Модель 1908 (Pistole 08, P08, Parabellum, Luger, Luger-Parabellum, Borchardt—Luger) — німецький самозарядний пістоле т калібру 9 мм. Зброя двох світових війн та багатьох локальних конфліктів, один із найвдаліших зразків подібних систем пістолетів. Високі бойові якості, оригінальний дизайн забезпечили P08 величезну популярність.

· 13. Albatros D.III• Альбатрос D.III (нім. Albatros D.III) — німецький винищувач- біплан, який використовували в Першій світовій війні, один з найуспішніших винищувачів війни.

· 14. МБ біс• МБ біс (рос. МБ бис) — Моска—Бистрицький, винищувач-розвідник Російського імператорського військово-повітряного флоту часів Першої світової війни.• Історія цього літака почалася з того, що двоє росіян авіаторів Макс Лерхе і Георгій Янковський, приїхавши у своїх справах до Італії, умовили місцевого авіамеханіка фірми «Савойя» Франческо Москаперебратися до Росії. Треба сказати, що Італія, в тому далекому 1912 році, була країною вже вельми просунутою у справі освоєння повітряного простору. Моска ж був одним з піонерів італійської авіації ще з 1909 року і значним для тієї пори авторитетом.

· 15. HMS Irresistible (1898)• HMS Irresistible («Незрівняний») — четвертий броненосець- додредноут типу «Формідебл» Королівских ВМС Велікобританіії.

· 16. Лінкор• Лінкор (скор. від «линійний корабель») — клас броньованих артилерійських військових кораблів водотоннажністю від 20 до 70 тисяч тон, довжиною від 150 до 280 м, озброєних гарматами головного калібру від 280 до 460 мм, з екіпажем 1500-2800 чоловік. Лінкори застосовувалися в XX столітті для знищення кораблів противника у складі бойового зєднання і артилерійської підтримки сухопутних операцій. Був еволюційним розвитком броненосців другої половини девятнадцятого століття.

4 Вступ у війну США

Сполучені Штати Америки — незалежна та позаблокова держава світу на початку 20 століття, яка з настанням світового конфлікту проголосила про свійнейтралітет та не брала участі у воєнних діях. Проте, в силу низки обставин та чинників, що змінили ставлення американського уряду та спільноти від політики ізоляціонізму до політики активного союзника країн-членів Антанти, 6 квітня 1917 США офіційно вступили до Першої світової війни на боці цього військового блоку. Армія США брала найактивнішу участь у бойових діях на Західному фронті з жовтня 1917 року до закінчення війни 11 листопада 1918.

На початку світового конфлікту США вперто трималися політики нейтралітету, хоча одночасно вони були одним з головних постачальників найважливіших продуктів промислового виробництва, у першу чергу озброєння та військової техніки, а також продовольства, різного пального тощо, до Великої Британії та інших країн Союзників. З офіційним оголошенням стану війни Центральним державам, Сполучені Штати мобілізувати більш 4 000 000 військовослужбовців, й втратили з різних обставин близько 110 тисяч чоловік, зокрема 43 000 через пандемією грипу «іспанки»^[1]. Війна позначилася різким збільшенням американського уряду та втручанням держави у приватні справи суспільства з огляду на нагальні потреби війни, а також колосальним збільшенням чисельності американських військових.

Виставка трофейної німецької зброї, захопленої американцями в ході боїв наЗахідному фронті, що експонується на «Шляху Перемоги» поблизу головного вокзалу Нью-йоркської Центральної залізниці. Виставку увінчує піраміда, що складена з німецьких касок. Нью-Йорк. 1918

Поява навесні 1918 року на бойовищах Франції свіжих американських військ була з ентузіазмом зустрінута змученими війною союзними арміями. Щодня до Європи прибувало до 10 000 американських військових^[2], у той час, коли німці не мали вже спроможностей поповнювати свої втрати. Американцізіграли важливу роль у заключних битвах Першої світової — у Весняному наступі німецької армії та останньому наступі союзників.

Зовнішня політика США[ред. • ред. код]

Два з половиною роки з моменту початку війни в Європі Сполучені Штати дотримувалися політики ізоляціонізму у відповідності до доктрини Монро. Це означало, що країна не втручалася в міжнародні справи, якщо вони не стосувалися питань самооборони власно США. Завдяки географічному положенню США і поглинутості вирішенням внутрішніх проблем керівники держави не були зацікавлені у вступі в союзи з європейськими країнами на будь-якому боці. Коли в Європі розпочалася Перша світова війна, переважна більшість американців висловлювалися за продовження політики нейтралітету й невтручання в події, що коїлися задалеко від їх рідних міст. Зокрема, багато американців не мали ніякого уявлення про загрозу війни в Європі, що стала неминучою влітку 1914, і десятки тисяч туристів були зненацька захоплені кривавим конфліктом, що вибухнув несподівано для них.

Коли почалася війна, Сполучені Штати офіційно підтвердили свою відданість єдиній політичній парадигмі — дотримання суворого нейтралітету — «в думках і вчинках», як це висловив президент країни Вудро Вілсон^{[а 2]}. Особисто він, залишаючись на пробританських позиціях, наполегливо відстоював американський нейтралітет, що навіть не схвалив збільшення оборонного бюджету, коли надійшла така пропозиція.

Незабаром він, шокований руйнівним характером конфлікту, що розгорявся, і заклопотаний його можливими несприятливими наслідками для США у разі затягування військових дій, спробував виступити в ролі посередника між протиборчими сторонами. Але його миротворчі зусилля були марними, головним чином через те, що обидві сторони не втрачали надію перемогти у вирішальній битві. Тим часом США все глибше стрягнули в суперечці про права нейтральних країн на морі. Велика Британія контролювала обстановку на Світовому океані, дозволяючи нейтральним країнам здійснювати торгівлю і одночасно блокуючи німецькі порти. Німеччина намагалася прорвати блокаду, застосовуючи нову зброю — підводні човни.

Вілсон базував свою політику на основі невтручання, й приймав усі ключові рішення, які тримали економіку Сполучених Штатів на мирній основі, дозволяючи при цьому масштабні кредити Великій Британії та Франції. Для запобігання створення військової загрози Вілсон дозволив здійснити лише мінімальні лаштування до війни і тримав армію на маленькій мирній основі, незважаючи на зростаючі вимоги щодо забезпечення її бойової готовності. Тим не менш, він затвердив плани збільшення чисельності ВМС США.

Всесвітньо відомі зірки кіно Чарлі Чаплінта Дуглас Фербенкс перед глядачами наУолл-стрит. Нью-Йорк. 1918. Світлина The New York Times

7 травня 1915 німецький підводний човен U-20 потопив британське пасажирське судно «Лузітанія», на якому загинуло 1 198 людей, з них 128 американських громадян. Президент США В.Вілсон негайно заявив Німеччині, що неспровоковані напади підводних човнів на судна нейтральних країн є найгрубішим порушенням загальноприйнятих норм міжнародного права і повинні бути припинені^[3].

З жовтня 1916 провокації німців проти США почастішали. Крім цього, німецька дипломатія докладала усіх зусиль, щоб налаштувати Мексику проти Сполучених Штатів. Однак президент Вудро Вільсон все ж не наважувався ставити на карту нейтралітет Америки. Якби Мексика напала на Техас, відторгнутий у неї поряд з іншими південними штатами в XIX столітті, до чого її активно підштовхувала Німеччина, то американська армія виявилася б вимушеною зосередити свої збройні сили вздовж південних кордонів, а це напевно перешкодило б її участі у війні в Старому Світі. Водночас німецький флот готувався до війни на морі, роблячи ставку на перевагу своїх підводних човнів. Німці відкрито оголосили, що будуть без жодного попередження топити торгові кораблі противника, а також усі судна, що викликають підозру в перевезенні військових вантажів. Останнє рішення було спрямоване, в першу чергу, проти американських суден, що забезпечували армії Антанти. Залишалося лише назвати дату початку тотальної підводної війни. Гросс-адмірал Альфред фон Тірпіц припускав оголосити її 1 лютого 1917. Усі сторони розуміли, що саме проголошення такого наміру призведе до вступу США у війну.

5 14 Пунктів Вільсона(Вудро Вільсона)

Чотирнадцять пунктів Вільсона (англ. Wilson's Fourteen Points або просто Fourteen Points) — концепція президента Сполучених Штатів Вудро Вілсона, в якій він окреслив своє бачення міжнародного устрою після Першої світової війни. Озвучені в промові Вілсона перед Конгресом 8 січня 1918 року.

Основними ідеями програми президента була відмова від таємної дипломатії, поширення рівності торгівлі, повернення Франції Ельзасу-Лотарингії (анексія якої Німеччиноювнаслідок франко-прусської війни 1870–1871 була предметом міжнародної нестабільності протягом десятиліть і однією з причин Першої світової війни), звільнення окупованих Німеччиною країн, надання незалежності Польщі, створення об'єднання націй — Ліги Націй (куди, втім, США не увійшли через протидію республіканців у Конгресі).

США вступили у Першу світову війну після майже трьох років нейтралітету, 6 квітня 1917 року. Двома основними поштовхами до цього була необмежена підводна війна(потоплення цивільних пасажирських і торгових суден без попередження) з боку Німеччини і телеграма Циммермана, у якій йшлося про спроби Німеччини переконатиМексику виступити у війні на її боці, проти США.

Вступ Сполучених Штатів у війну був особливо важливим для держав Антанти через дві революції в Росії, після першої з яких російська армія значно послабилася, а після другої більшовики, які щойно захопили владу, оголосили про вихід з війни^[1]. Це принесло Центральним державам значну перевагу, яку, на думку істориків, нівелювали США. У 1918 році в Європі сумарно воювали до двох мільйонів американських солдатів, щодня прибувало 10 тисяч поповнення^[2]. Війська США зіграли значну роль у відбитті весняного наступу німців та реалізації Стоденного наступу Антанти.

Участь Сполучених Штатів у Першій світовій війні позитивно вплинула на темпи розвитку економіки країни і значно підвищила її вплив на міжнародній арені.

Чотирнадцять пунктів Вілсона вважаються його відповіддю на видання більшовиками в Росії Декрету про мир і підписання сепаратного Брестського мирного договору з Центральними державами.

Основний зміст пунктів[ред. • ред. код]

У Вікіджерелах є оригінали текстів на тему: Промова Вілсона в Конгресі(англ.)

1. Відмова від таємної дипломатії, відкриті міжнародні договори.

2. Свобода судноплавства на морях (крім територіальних вод).

3. Усунення економічних бар'єрів між країнами.

4. Скорочення озброєнь до рівня, достатнього для підтримання національної безпеки.

5. Неупереджене вирішення всіх колоніальних суперечок.

6. Звільнення територій колишньої Російської імперії від німецьких військ.

7. Звільнення і гарантування незалежності Бельгії.

8. Звільнення окупованих частин Франції і повернення Ельзасу-Лотарингії.

9. Справедливе врегулювання кордонів Італії за національними ознаками: до її складу повинні увійти всі населені переважно італійцями землі.

10. Право на самовизначення і широку автономію народів Австро-Угорщини.

11. Забезпечення суверенітету і гарантії незалежності балканських країн (Сербії, Румунії і Чорногорії).

12. Турецьке населення Османської імперії повинні отримати суверенітет і мати право на турецьку владу; нетурецьке населення — право на самовизначення.

13. Створення незалежної Польської держави із забезпеченням доступу до моря.

14. Створення загального об'єднання націй, яке буде гарантувати політичну незалежність і територіальну цілісність його учасникам^[3].

Класифікація [ред. • ред. код]

Зміст Чотирнадцяти пунктів можна поділити на чіткі вимоги (конкретні сценарії територіального устрою країн і регіонів: Франції, Балкан, Польщі, Австро-Угорщини, Росії, Бельгії та Туреччини) і загальні побажання (відкриті договори, відмова від торгівельних бар'єрів тощо).

Сприйняття і результати[ред. • ред. код]

Оскільки Чотирнадцять пунктів були виголошені без узгодження з європейськими союзниками, лідери ключових держав (прем'єр-міністри Франції Жорж Клемансо, Великої Британії Девід Ллойд Джордж й Італії Віктор Орландо) спочатку досить скептично сприйняли їх^[4].

Чотирнадцять пунктів були ключовою програмою дій американської делегації на Паризькій мирній конференції, вони лягли в основу Версальського мирного договору з Німеччиною. За свої миротворчі зусилля Вілсон був у 1919 році нагороджений Нобелівською премією миру.

6 Вихід Росії з війни

6 жовтня (8 листопада) 1917 року II Всеросійський з'їзд Рад прийняв Декрет про мир. У ньому Радянський уряд пропонував "всім воюючим народам та їх урядам розпочати негайно переговори про справедливий і демократичному світі". Далі роз'яснювалося, що таким світом Радянський уряд вважає негайний мир без анексій, без насильницького приєднання чужих народностей і без контрибуції.
Дійсно, у ряді багатьох завдань, які довелося вирішувати перемогли Радам, однією з першорядних був вихід з війни. Від цього багато в чому залежала доля соціалістичної революції. Трудящі маси чекали позбавлення від поневірянь і злигоднів війни. Мільйони солдатів рвалися з фронтів, з окопів додому.
Уряди країн Антанти навіть не відповіли на пропозицію II з'їзду Рад про укладення миру. Навпаки, вони намагалися не допустити виходу Росії з войни.Вместо пошуків шляхів до світу вони взяли курс на підтримку контрреволюції в Росії і організацію антирадянської інтервенції, щоб, як висловлювався Уїнстон Черчілль, "задушити комуністичну квочку, поки, вона не висиділа курчат".
У цих умовах було прийнято рішення самостійно почати переговори з Німеччиною про укладення миру.
У партії і в Радах розгорілася гостра дискусія - укладати чи не укладати мир? Боролися три точки зору: Леніна і його прихильників - погодитися на підписання анексіоністських світу; групи "лівих комуністів" на чолі з Бухаріним - не мир з Німеччиною укладати, а оголосити їй "революційну" війну і тим самим допомогти німецькому пролетаріату розпалити у себе революцію; Троцького - "ні миру, ні війни".
Радянської мирної делегації, яку очолював народний комісар закордонних справ Л.Д. Троцький, Ленін дав установку затягувати підписання світу. Жевріла надія, що в Німеччині може вибухнути революція. Але Троцький ця умова не виконав. Після того як німецька делегація повела переговори в ультимативному тоні, він заявив, що Радянська республіка війну припиняє, армію демобілізує: а миру не підписує. Як потім пояснював Троцький, він розраховував, що такий жест сколихне німецький пролетаріат. Радянська делегація відразу ж покинула Брест. Переговори з вини Троцького були зірвані.
Німецький уряд, давно розробляло план захоплення Росії, отримало привід для розриву перемир'я. 18 лютого в 12 годин дня німецькі війська перейшли в наступ по всьому фронту - від Ризької затоки до гирла Дунаю. У ньому брало участь близько 700 тис. чоловік.
План німецького командування передбачав швидке захоплення Петрограда, Москви, падіння Рад і укладення миру з новим, "небільшовицькою урядом".
Почалося відступ старої російської армії, яка втратила до цього часу свою боєздатність. Німецькі дивізії майже безперешкодно рухалися в глиб країни, і насамперед у напрямку Петрограда. Вранці 19 лютого Ленін надіслав німецькому уряду телеграму про згоду підписати мир на запропонованих умовах. Одночасно Раднарком вживав заходів з організації військового опору противнику. Його надавали малочисельні загони Червоної гвардії, Червоної Армії окремі частини старої армії. Проте німецький наступ стрімко розвивалося. Були втрачені Двінськ, Мінськ, Полоцьк, значна частина Естонії та Латвії. Німці рвалися до Петрограду. Над Радянською республікою нависла смертельна небезпека.
21 лютого Рада Народних Комісарів прийняла написаний В.І. Леніним декрет "Соціалістична Вітчизна в небезпеці!". 22 і 23 лютого 1918 року в Петрограді, Пскові, Ревелі, Нарві, Москві, Смоленську і в інших містах розгорнулася кампанія записи в Червону Армію.
Зростаючий опір радянських військ охолоджувало запал німецьких генералів. Побоюючись затяжної війни на Сході і удару англо-американських і французьких військ із Заходу, німецький уряд вирішив укласти мир. Але запропоновані їм умови миру були ще важчими. Радянська республіка повинна була повністю демобілізувати армію, укласти невигідні угоди з Німеччиною і т.д.
Мирний договір з Німеччиною був підписаний у Бресті 3 березня 1918 і увійшов в історію під назвою Брестського миру.
Складався з 14 статей, різних додатків, 2 заключних протоколів і 4 додаткових договорів (між Росією і кожним з держав Четверного союзу). Згідно з умовами Брестського миру:
Від Росії відторгалися прівіслінскіе губернії, Україну, губернії з переважаючим білоруським населенням, Естляндська, Курляндська і Ліфляндська губернії, Велике Князівство Фінляндське. На Кавказі: Карсське область і Батумська область
Радянський уряд припиняло війну з Українською Центральною Радою (Радою) Українською Народною Республікою та укладало з нею мир. Армія і флот демобілізовувати. Балтійський флот виводився зі своїх баз у Фінляндії і Прибалтиці.
Чорноморський флот з усією інфраструктурою передавався Центральним державам. Росія виплачувала 6 мільярдів марок репарацій плюс сплата збитків, понесених Німеччиною у ході російської революції - 500 млн. золотих рублів.
Радянський уряд зобов'язувався припинити революційну пропаганду в Центральних державах і союзних їм державах, утворених на території Російської імперії. Перемога Антанти у Першій світовій війні і підписання Комп'єнського перемир'я 11 листопада 1918 р., згідно з яким усі договори, укладені раніше з Німеччиною, оголошувалися недійсними, дозволили Радянській Росії анулювати Брестський договір 13 листопада 1918 і повернути велику частину територій. Німецькі війська пішли з території України, Прибалтики, Білорусії.

7 Завершення війни та втрати від неї

Після укладення Берестейського миру Німеччина розпочала новий наступ на Заході. Проте у червні 1918 p. країни Антанти за підтримки США вдалися до контрнаступу й почали звільнювати окуповані території. Водночас союзники розгорнули наступ на Балканському півострові. Ця операція змусила Болгарію 29 вересня вийти з війни, а наступ англійських війську Сербії, Месопотамії й Палестині примусив ЗО жовтня 1918 p. капітулювати Туреччину.

Революційні події В Австро-Угорщині спричинили відокремлення від усіх південнослов'янських провінцій. 4 грудня було утворене Королівство сербів, хорватів та словенців (з 1929 p. - Королівство Югославія). До України приєдналася Північна Буковина, до Польщі - Галичина. ЗО - 31 жовтня спалахнули масові революційні виступи у Відні. Було сформовано Тимчасовий уряд Австрії. З листопада австрійський уряд від імені Австро-Угорщини, яка фактично перестала існувати, підписав перемир'я з Антантою. 12 листопада Австрія проголосила себе республікою.

Революційна активність зростала й на території Німеччини. Утворювалися Ради (в Кілі, Бремені, Ессені, Кельні, Мюнхені, Шверині, Дрездені й т. ін.). 8 листопада у Баварії було повалено монархію й проголошено республіку. 9 листопада повстання охопило Берлін.

За таких умов німецька делегація 11 листопада 1918 p. у Комп'єнському лісі підписала угоду про перемир'я з державами Антанти. Перша світова війна завершилася.
Німеччина, визнавши свою поразку, зобов'язалася негайно вивести свої війська з окупованих західних територій та лівого берега Рейну, передати державам Антанти військовий флот, озброєння та військове майно.

В результаті війни з 70-ти млн. чоловік, які воювали на її фронтах, близько 10 млн. було вбито й 20 млн. - поранено. Матеріальні втрати країн-учасниць склали 208 млрд. доларів.
Після завершення першої світової війни постало питання мирного врегулювання повоєнних проблем.

8 Підводна війна

Під час Першої світової війни[ред. • ред. код]

Необмежена підводна війна вперше почалася застосовуватися Німеччиною під час Першої світової війни з у 1915 року (з перервами). Активним її прихильником був військово-морський міністр Альфред фон Тірпіц ^?! : він вважав, що необмежена підводна війна є найефективнішим способом прорвати британську морську блокаду^[1].

Перший етап необмеженої підводної війни датується 1915 роком, коли Німеччина оголосила, що буде топити всі торгові судна в акваторії Великої Британії. Найрезонанснішим випадком було потоплення 7 травня 1915 трансатлантичного лайнера «Лузітанія» німецьким підводним човном U-20, внаслідок чого загинуло 1198 пасажирів. 15 травня США, понад 100 громадян яких перебували на судні, направили Німеччині ноту протесту. Широкої популярності набув, зокрема, Макс Валентінер^[en][2], командувач підводного човна U-38, під командуванням якого німці потопили понад двадцять невійськових кораблів, внаслідок чого загинуло близько трьох тисяч цивільних осіб. В серпні 1915 року, після потоплення лайнера «Арабіка», німецьке командування під загрозою вступу у війну нейтральних на той момент Сполучених Штатів було змушене оголосити про відмову від необмеженої підводної війни^[2].

Макс Валентінер, командувач підводного човна U-38

На початку 1916 року підводна війна посилилася і знову сталися випадки використання підводних човнів проти цивільних суден, однак після рішучого протесту американців кайзер Вільгельм II заборонив таку практику. Не зумівши переконати імператора, у березні Альфред фон Тірпіц подав у відставку у зв'язку з незгодою із цим рішенням^[1].

Однак до початку 1917 року становище Німеччини на Західному фронті значно погіршилося після невдалої військової кампанії 1916 року, зокрема колосальних людських втрат у Верденській битві і битві на Соммі та марних спроб прорвати британську морську блокаду. Новий начальник Генерального штабу Пауль фон Гінденбург виступив за відновлення необмеженої підводної війни. Командування розраховували знищити майже 40% торгового флоту Великої Британії, внаслідок чого викликати цим голод в країні і підвищити таким чином шанси на свою перемогу. З 1 лютого 1917 необмежену підводну війну було офіційно розпочато^[1]. Внаслідок цього 3 лютого США розірвали дипломатичні відносини з Німеччиною.

Протягом лютого-квітня 1917 року німецькі підводні човни знищили більше 1000 торгових кораблів. Відновлення необмеженої підводної війни поряд із потопленням «Лузітанії» за два роки до того стало однією з основних причин вступу Сполучених Штатів у війну в квітні 1917 року. Для захисту від необмеженої підводної війни країни Антанти ввели систему конвоїв для захисту цивільних кораблів, що дозволило знизити втрати^[3]. Усього за час Першої світової війни німецькі підводні човни потопили близько 2600 невійськових суден.

Інтербелум[ред. • ред. код]

Внаслідок застосування Німеччиною необмеженої підводної війни країни намагалися обмежити або навіть повністю заборонити використання підводних човнів. Утім, ці наміри не були втілені в життя повністю. У 1930 році Франція, Велика Британія, Японська імперія, Італія і США підписали Лондонський морський договір^[en], який обмежував правила ведення підводної війни і морські озброєння країн-підписантів.