Ютландська БІЙ

У 1916 р. на Північному морі сталося найбільше морський бій світової війни. Протягом попередніх років головні сили англійського та німецького флотів залишалися на своїх базах, не ризикуючи вступати в рішучий зіткнення. З двох супротивників у гіршому становищі була Німеччина: її душила блокада. Прагнучи прорвати блокаду, завдати поразки Англії на морі і цим дещо поліпшити своє становище, німецьке командування вирішило перейти до активних дій на морі.

31 травня - 1 червня у берегів Ютландії відбулася битва, що закінчилося на користь Англії, хоча її флот і зазнав серйозних втрат. Німецький план розгрому англійського флоту частинами не вдався. Впали і надії німецького командування на прорив морської блокади. Після Ютландского бою німецький флот вже не ризикував виходити в море для скільки-небудь значних операцій.

У важких боях 1916 Антанті не вдалося розгромити своїх супротивників. Найбільш істотна причина цього полягала в суперечностях між союзниками і у відсутності необхідної узгодженості дій. Проте німецький план розгрому французів у Вердена також зазнав невдачі. Не зуміли і австро-угорські війська розгромити Італію.

Загальні підсумки кампанії 1916 р. склалися на користь Антанти. Удари російських військ Південно-Західного фронту, що виснажують бої під Верденом і на Соммі поставили німецьку коаліцію у важке становище. Чітко виявилося перевагу сил Антанти. Багатство людських ресурсів дозволяло їй нарощувати чисельність своїх збройних сил, а успіхи військово-промислового виробництва і американська допомога - ліквідувати відставання у галузі артилерійського озброєння і домогтися переваги над супротивником в авіації та танках. До кінця 1916 р. Антанта мала на всіх фронтах 425 дивізій проти 331 дивізії супротивника. Стратегічна ініціатива перейшла до неї.

Німецьке командування в особі Гівденбурга і Лю-дендорфа з кінця 1916 р. був змушений перейти До стратегічної оборони на всіх фронтах; воно мало намір тепер завдати потужного удару по економіці головного ворога - Англії - за допомогою «необмеженої підводної війни».

Антанту послаблювали розбіжності у військовому керівництві. Це призводило до того, що Німеччина не тільки паралізувала переваги Антанти, але часом ставила своїх супротивників у важке становище. Успішні дії австро-німецьких військ проти Румунії показали, як далека ще розв'язка війни.

До кінця 1916 р. армії держав, що брали активну участь у війні, нараховували 756 дивізій, тоді як на початку війни їх було 363. Чисельно зрослі, що значно збільшили своє технічне озброєння, вони, однак, втратили найбільш кваліфіковані та вимуштрувані казармою кадри мирного часу. Під впливом величезних втрат і поневірянь пройшов шовіністських чад перших місяців війни. Основну масу солдатів становили запасні літніх вікових і молодь дострокових закликів, слабко підготовлені у військово-технічному відношенні і недостатньо треновані фізично.

Швидке зростання революційного руху в усіх воюючих країнах захоплював солдатську масу. З революційно налаштованими солдатами нещадно розправлялися, але рух протесту проти імперіалістичної війни продовжувала зростати.

Військове командування країн Антанти, складаючи свій стратегічний план на 1917 р., знову прийняв рішення завдати поразки німецької коаліції узгодженими ударами на найголовніших театрах війни.

В кінці 1916 р. на чолі французьких армій був поставлений генерал Нівель. Було намічено атаками англійських і французьких армій на ділянках Аррас - Бапом, а також між Соммой і Уазой скувати німецькі сили і справити на річці Ена, між Реймсом і Суассон, раптовий наступ з метою прориву німецького фронту.

Згідно з планом, розробленим генеральним штабом царської армії, головний удар повинні були завдати війська Південно-Західного фронту на Львівському напрямку, тобто по найбільш уразливому ланці німецької коаліція - Австро-Угорщини.

Італія, поліпшивши матеріально-технічне оснащення своєї армії, намітила на 1917 р. план активних дій. Головнокомандувач італійської армією генерал Кадорна прагнув атаками на фронті Ізонцо опанувати Трієстом, а в подальшому проникнути в долину річки Сави.