Олег Лишега

Український поет, драматург і перекладач. У 2000 році Лишега та Джеймс Брасфілд одержали нагороду ПЕН-клубу за переклад англійською мовою збірки «Вибрані вірші Олега Лишеги» (англ. The selected poems of Oleh Lysheha) [2] [3]. Книга Лишеги «Друже Лі Бо, брате Ду Фу» в 2010 році увійшла до довгого списку премії української служби Бі-Бі-Сі «Книга року Бі-Бі-Сі» [4]. Займався дерев'яною скульптурою

П’єса-містерія «Друже Лі Бо, брате Ду Фу» (перша публікація – в журналі «Сучасність», 1992, № 11) Постановка містерії в театрі-студії «Будьмо» (режисер Сергій Проскурня) стала сенсаційною мистецькою подією, але дивним чином більше жоден український театр до неї не звертався. Так само не зацікавила вона і літературну критику. Проте публікацію її в журналі «Сучасність» супроводила захоплена і глибока стаття Вадима Скуратівського під промовистою назвою «В нульовому часі і просторі», що акцентувала умовність дії та напруженість монологів персонажів як стенограму їхньої експресивної свідомості. Після цього п’єса мовби призабулася. І тільки публікація її в збірнику, якому вона дала назву, викликала новий інтерес до неї.

Цікаву інтерпретацію містерії «Друже Лі Бо, брате Ду Фу..» запропонувала молода дослідниця Вікторія Сірук у статті «Художні світи Олега Лишеги» На її думку, «…містерія О.Лишеги – це синтез ознак «ефекту очуження», «театру абсурду» та «потоку свідомості». У творі автор поєднав східну й західну духовні традиції й досягнув небувалого в українській літературі ефекту». Авторка докладно проаналізувала антураж і особливості дії, проникливо розкрила символізацію образів, ультраекспресивність свідомості героїв (Молодий, Дівчина, Великий Джміль), показала присутність у містерії архетипів української культури та символів, характерних для китайської поезії взагалі й Лі Бо та Ду Фу зокрема, слушно нагадала про походження ефекту очуження від східного мистецтва.

Олександр Ірванець Політично й соціально-нестабільна ситуація початку ХХІ ст. зумовила розвиток жанру антиутопії у сучасній український драматургії. Найяскравішим представником якої виступає поет, драматург, прозаїк, перекладач Олександр Ірванець.
Драма-антиутопія «Маленька п’єса про зраду однієї актриси» поєднує у собі два типи зображення. Це гротескно-сатирична драма, яка має реально-достовірну форму у поєднанні з ілюзорним. Хронотоп п’єси відображає сучасний або недавно минулий час. Головна героїня - Она (наголос на перший склад). Она – молода дівчина, що прикута до інвалідного візка. П’єса складається з двох дій, в основі яких - монолог головної героїні. Також крім голосу героїні, у п’єсі звучить голос диктора з радіо. Она розповідає про своє минуле: «Так, ну тоді ж усі були і в чортенятах, і в чорній молоді. Та ж нас ніхто й не питав...хочемо ми вступати чи ні!...Єдине задля чого прагнули здобути чорний атестат, - це вступ до університету.[1, с. 8]» Автор проводить паралель між червоним кольором та чорним, підкреслюючи приналежність до радянського минулого. «Всі випускники нашого року де? – на виробництві. [1, с. 8]». Таким чином О. Ірванець зображує перспективи «чорного» диплому. За вікном ми бачимо Чорну площу (аналог Червоної площі), яку з недавніх пор називають сірою, але всі за звичкою називають Чорною.
Драматург намагається донести, що нічого не змінилося з радянського минулого. Все лише трохи посіріло, але кардинальних змін не відбулося. Автор використовує прийоми алюзії, не називаючи все своїми іменами, лише даючи натяк на хід певних речей. Саме завдяки відчуттям асоціативності читач зможе повністю розкрити сутність даного твору.
Уся п’єса пронизана лицемірством, обманом та зрадою, що співвідносяться із химерними ідеалами суспільства.
Друга п’єса О. Ірванця, що тяжіє до романів-антиутопій це так звана драма-дистопія «Recording». У драмі прогнозується негативне майбутнє, що і визначає драму за жанром негативної утопії, або драми-дистопії. Перекладається назва драми як «Запис», а саме як процес запису. Оповідь ведеться у формі монологу головного героя п’єси. Письменник зображує політичне становище у країні в період виборів тієї чи іншої політичної сили.
Уся драма нагадує один великий виборчий процес. Все починається, як не дивно, із вибору виборця. Це робить ВеКа (Всепланетний Комп’ютер), який визначає виборця за кількістю еритроцитів у крові: «… тільки через те, що в моїй крові, у кубічному її міліметрі було саме стільки еритроцитів, а не двома менше чи чотирма більше, - я мусив це зробити [1, с. 20].» О. Ірванець показує значущість виборця, його унікальність та невід’ємність від виборчого процесу, але на жаль лише під час виборів. Як тільки Старий (головний герой драми) робить свій вибір на користь певної політичної сили, його одразу кидають напризволяще, залишаючи одного у темному підвалі без електрики, води та будь-якої надії на повернення до дому.

Драматургія Олександра Ірванця – це гра з ідеями, суспільними та політичними ідеалами, гра з читачем та глядачем. Грати для нього означає мислити, творити й, урешті, жити. В ігрових художніх прийомах, формах втілюються найцінніші грані талантуО.Ірванця.