Теоретичний матеріал з теми

Науковий стиль – функційний різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і науки.

Науковий стиль має кілька різновидів (підстилів): власне науковий (жанри: монографія, енциклопедія, довідник, стаття, дисертація, тези, реферат), науково-популярний (жанри: нарис, стаття, книга, лекція), науково-навчальний (посібник, підручник, словник, лекція, реферат).

Мета, функція застосування: с истематизування знань, пізнання світу, повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, роз'яснення явищ; функція повідомлення, пояснення, доведення.

Сфера використання: наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.

Стильові риси: інформативність, об'єктивність, логічна послідовність, узагальненість, точність, однозначність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причиново-наслідкових відношень, висновки, попереднє обдумування висловлювання.

Мовні особливості: абстрактна лексика, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, часто іншомовних слів, наукова фразеологія, цитати, посилання, однозначна загальновживана лексика, безособовість синтаксису, відсутність усього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (емоційно-експресивних синонімів і суфіксів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів).

Серед мовних особливостей на лексичному рівні значне місце належить

науково-термінологічній лексиці – одному з основних лексичних компонентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науковий, офіційно-діловий і публіцистичний. Усі слова, які належать до термінологічної лексики, об'єднують у мові професійного спілкування загальною назвою „термін".

Терміном може бути будь-яке слово, якому дана чітка дефініція. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.

Більшість термінів – іменники (ген, імунітет, біт, атом), є терміни прикметники, що переважно перейшли в іменник (колоскові, парнокопитні, типове), рідко трапляються інші частини мови, зокрема, прислівники (пристрасно), дієслова (рости – у ботаніці).

За умови прискореного розвитку якоїсь галузі науки чи техніки починається активне відображення її досягнень засобами масового інформування, перехід окремих термінів зі спеціального використання в загальне, у зв’язку з чим терміни втрачають наукову точність, розширюються сфери їх використання. Відбувається їх детермінологізація.

Від слова термін утворено слово термінологія, яке означає сукупність термінів з усіх галузей знання (або однієї галузі знання). Науку, що вивчає українську термінологію, називають термінознавством.

Характерні ознаки терміна:

а) належність до певної термінологічної системи;

б) наявність дефініції (визначення);

в) однозначність у межах однієї терміносистеми;

г) точність;

д) стилістична нейтральність;

є) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;

є) відсутність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.

Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значенні, які подано у словниках.

Існують такі вимоги до використання термінів у мові професійного спілкування:

1) термін має бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику, напр.: справочинство, але не справоведення; автобіографія, а не життєпис та ін.;

2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику;

3) якщо термін є багатозначним, автор має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: справа — особова справа, судова справа.

Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні, юридичні, філологічні, технологічні, математичні, фізичні, економічні тощо. Група таких слів-термінів утворює термінологію певної галузі науки, тобто вузькоспеціальну термінологію. Наприклад, у математичній галузі є терміни: процент, плюс, ордината, абсциса, додаток, рівняння, теорема, в геометрії – хорда, перпендикуляр, бісектриса, катет, паралелограм, конус. Вузькоспеціальні терміни – це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі. Для цих термінів характерна семантична конкретність, однозначність.

Існує й загальнонаукова термінологія, використовувана в усіх галузях науки, виробництва, суспільного життя, як-от: синтез, функція, проблема, машина, аналіз, функція.

Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).

Терміни різноманітні за структурою і походженням.

За структурними моделями терміни поділяють на:

- однокомпонентні терміни, напр.: бюджет, файл, товарообіг, податок, бісектриса, чисельник, меридіан;

- двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення іменник + іменник, напр.: еритема шкіри, швидкість запису, норма вартості, недоторканість особи, принципи маркетингу, кон'юнктура ринку; або прикметник + іменник, напр.: нормативний акт, матеріальна відповідальність, виробничі фонди, ринкова інфраструктура;

- трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники: прикметник + прикметник + іменник, напр.: пересувна телевізійна установка, щілинні приголосні звуки, нова економічна політика, гарантований щорічний дохід; прикметник + іменник + іменник, напр.: типовий носій запису, міжнародний поділ праці, еквівалентна форма власності, вартісна будова капіталу; іменник + прикметник + іменник, напр.: осердя магнітної головки, відтворення грошового капіталу, вартість робочого місця, плинність робочої сили, податок на цінні папери; іменник + іменник + іменник, напр.: розширювач діапазону гучності, інвентаризація в установах банків, круговорот коштів підприємств, управління просуванням товару;

- багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, напр.: фонд оплати праці підприємства, резерв кош­тів на непередбачені роботи та витрати, середня квадратична по­хибка ряду вимірів, міжнародний комерційний арбітражний суд, пов­на відновна вартість основних фондів.

За статистикою, понад 70% термінів у різних терміносистемах — це словосполучення. Вони становлять певну семантико-синтаксичну єдність, відтворюються в готовому вигляді.

За походженням одні слова-терміни є власне українськими(корінними): міжгір'я, хвилина, бацила, промінь, відсоток, окислення, водень, судина, виявляч, породжував, літунство, опуклість, осердя, цідило, а інші – запозиченими (іншомовного походження): біт, конвент, кракер, кукі, інтернет, кодек, кластер, кварки, домен, вінчестер).

40% термінів у різногалузевих мікросистемах – слова, запозичені з інших мов. Багато термінів – слова інтернаціональної лексики з грецькими і латинськими коренями.

Запозичення із західноєвропейських мов узагальнено так:

а) з німецької прийшли слова на позначення військових понять (штаб, солдат, юнкер, офіцер), торгівлі, виробництва, техніки (шахта, агент, акція, вексель, маклер, верстат, клапан, гвинт, сигнал);

б) з французької мови українська запозичила терміни суспільно-політичного життя (парламент, депутат, генерал, бюро, демонстрація), мистецтва (сюжет, увертюра, п’єса, сюїта, режисер, ансамбль), військової галузі (армія, авіатор, екіпаж, десант, парашут, арсенал, гарнізон), техніки (шасі, реле, зонд, ресора);

в) з англійської прийшли слова на запозичення понять з мореплавства (шхуна, док, мічман), спорту (фініш, футбол, бейсбол, фрістайл, хокей, нокаут), техніки (трамвай, ескалатор, комбайн, блюмінг, бульдозер, тролейбус), економіки (менеджер, спонсор, бюджет, лізинг, консалтинг, дисконт, бартер), інформаційних технологій (інтерфейс, кластер, драйвер, модем, файл, принтер, сканер, джойстик);

г) з голландської мови українська запозичила морські терміни (боцман, кіль, шлюпка, трап, пеленг, каюта, матрос, гавань, бакен, шкіпер);

д) з італійської мови прийшло в українську багато слів-термінів музичного мистецтва (віолончель, дует, соло, тенор, піаніно, адажіо, опера, сопрано, бас) та ін.

Джерела поповнення словника сучасної української літературної мови новими словами-термінами:

1) лексичні новотвори, до яких у національній мові складно віднайти точний еквівалент: імпічмент, хакер, блог, файл;

2) нові складні слова, які дозволяють виразити те чи інше поняття одним словом, що відповідає синонімічній описовій конструкції: екобезпека – екологічна безпека;

3) абревіація, завдяки якій скорочується „площа” словесних знаків: ЄЕС – Європейський економічний союз;

4) запозичення українською мовою слів з інших мов не для номінації нових для нашої дійсності реалій, а для раціонального вираження тих чи інших уже відомих понять: ремікс – переспів, копірайт – авторське право;

5) словотвірні неологізми, утворені, як правило, префіксальним або суфіксальним способом: рекет ир – від рекет, акці онер –від акція.

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах, тому слід вживати терміни лише в тих формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

Термінології не властива багатозначність. Якщо ж термін має кілька значень, кожне з них належить до різних терміносистем. Наприклад, значення термінів стопер та стела: стопер – 1) машина для буріння свердловин, спрямованих уверх; 2) захисник у футболі та деяких інших спортивних іграх; стела — 1) вертикальна кам’яна плита або стовп з рельєфним зображенням чи написом; 2) центральна частина стебла й кореня вищих рослин, у якій міститься провідна система всіх осьових органів.

У межах конкретної галузевої термінології термін в ідеалі має бути однозначним, щоб забезпечити точність передачі наукового поняття. Наявність багатозначних термінів у межах однієї наукової галузі є виявом невпорядкованості конкретної термінології. До недоліків термінології відносять також синонімію термінів: мовознавство — лінгвістика, алфавіт — абетка, орфографія — правопис, багатозначність — полісемія, значення — семантика. Про досконалість термінології можна говорити, коли дотримується таке правило: кожен термін називає одне поняття, кожне спеціальне поняття позначається одним терміном. Синонімія і багатозначність у термінології порушують вимогу однозначної відповідності між терміном і позначуваним ним поняттям.

Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви – своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Номенклатура (від лат. nomenclatura – перелік, список імен) – сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, що передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі (Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.), технічна (пор. термін борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3). До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і т.д.

Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик. На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

- слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок – к ухар; кубрик – кімната відпочинку екіпажу; ходити в море – плавати тощо;

- професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: підбити, прикинути баланс;

- професіоналізми музикантів: фанера – фонограма; розкрутити – розрекламувати.

Для кожного з таких фундаментальних понять, як дія, подія і наслідок дії, зважаючи на те, що найзагальніша назва дії в українській мові – дієслово недоконаного виду, треба вживати різні самостійні терміни, зокрема, дію треба позначати віддієслівними іменниками з суфіксом - ння, утвореними від дієслів недоконаного виду: ізолювання, класифікування, повертання, згинання, устатковування; подію – віддієслівними іменниками із суфіксом - ння, утвореними від дієслів доконаного виду: заізолювання, розкласифікування, повернення, зігнення, устаткування, а об’єкти – відповідними однокореневими іменниками з іншими суфіксами або без них: ізоляція, класифікація, поворот, згин, устаткування.

Не можна активні та неперехідні дійові властивості суб'єктів дії позначати активними дієприкметниками. Наприклад:

Пор.: коригований напрям – напрям, що перебуває у процесі коригування; скоригований напрям – напрям, який уже скориговано; скориговний напрям – напрям, який можна скоригувати; коригованість напряму – характеристика стану напряму, що перебуває в процесі коригування, наприклад: поточна швидкість коригування напряму; скоригованість напряму – характеристика стану напряму, який уже скориговано. наприклад: величина, на яку скориговано напрям; скориговність напряму – характеристика здатності напряму піддаватися коригуванню, наприклад: максимально можлива швидкість коригування.

Назви активних і пасивних учасників процесу (суб'єктів чи об'єктів) треба позначати віддієслівними іменниками, найпоширенішими твірниками яких є суфікси -ач, -альник, -ник, -ар та ін.: подрібнювач, копіювальник, виробник, кресляр. Не рекомендовано вживати для цього прикметники чи дієприкметники в іменниковому значенні:

Віддієслівні іменники із суфіксом -к(а) можна вживати на позначення об'єктів, суб'єктів та наслідків дії і не можна вживати на позначення дії чи події:

Добираючи терміни, слід віддавати перевагу термінам українського походження перед запозиченими. Однак, у разі доцільності запозичення, іншомовні терміни треба пристосовувати до законів української мови (асимілювати). Зокрема, запозичаючи назву процесу, треба, насамперед, від іншомовного слова утворити українське дієслово недоконаного виду, а далі – усі необхідні похідні слова, наприклад так, як відбулося з похідними від запозиченого слова форма: процес – формувати, формування, сформувати, сформування; наслідок – формовання, формація тощо.