Практичне заняття 3

Тема: Приклади розвитку уяви. Створення образу як модель творчого процесу

Мета і завдання занять: а) визначити поняття уява та фантазія; б) закріпити знання про функціонально-системний підхід; в) сформувати вміння застосовувати функціонально-системний підхід в творчому процесі; г) закріпити знання про метод фокальних об’єктів; д) сформувати вміння застосовувати метод фокальних об’єктів в творчому процесі; е) одержати знання з прийомів розвитку уяви; ж) сформувати вміння конструювати вербальний образ для розвитку уяви.

План:

1. Визначення поняття уява та фантазія.

2. Ознайомлення з функціонально-системним підходом.

3. Ознайомлення з алгоритмом виконання логічних вправ при функціонально-системному підході.

4. Застосовування функціонально-системного підходу в творчому процесі.

5. Ознайомлення з методом фокальних об’єктів в творчому процесі.

6. Застосовування методу фокальних об’єктів в творчому процесі.

7. Ознайомлення з прийомами розвитку уяви.

8. Створення вербального образу як модель творчого процесу.

9. Підведення підсумків проведення заняття.

10. Опитування модульного контролю №1.

Уява моделює реальні поняття і ситуації, які можуть виникнути при взаємодії цих понять. Ціль розвитку уяви – організувати, впорядкувати і направити мислення на генерацію «божевільних» ідей, сформулювати культуру творчого мислення.
С. Л. Рубінштейн говорив: «Воображение в широком смысле – любой процесс, протекающий в образах». Наприклад, знаючи властивості води, можна представити водоспад ніколи попередньо не бачивши його.

Фантазія моделює або нереальні ситуації на основі реальних понять, або нереальні поняття і, відповідно, нереальні ситуації. Наприклад, крокодил та сонце – поняття реальні, а крокодил проковтнув сонце – фантазія.

Експериментальні данні вчених свідчать про те, що моделювання існуючого, тобто уява властива і тваринам. Фантазією тварини не володіють.

Уяву та фантазію необхідно розвивати для створення творчої обстановки. Для цього досить зробити одне припущення, а потім будувати дії в строгій відповідності з логікою. Творчість починається там, де людина виходить за рамки своїх привичних підходів.

Приклад застосування функціонально-системного підходу

Об’єкт: авторучка – основна функція – залишити слід на листку аркуші з ціллю збереження інформації.

А як зберігалася інформація раніше? Камінець на камінці, паличка на піску чи глині і таке інше. Це все моносистеми, які мали багато недоліків.

Гусяче перо, але не все перо, а його загострений кінчик. Цей спосіб мав багато недоліків. Крім цього грамотних людей ставало все більше, а перів було недосить. Тобто, виникло протиріччя між новою потребою і можливістю гусячого пера.

Прийшло стальне перо з тією ж функцією і з тим же принципом дії, але воно істотно змінилося (відокремилося від стержня, з’явилася система «ручка» - перо, стержень (корпус) і з’єднувач за допомогою якого перо утримувалося в корпусі). З’явилося багато переваг, наприклад, можливість міняти пера і тим самим залишати лінії різної товщини. Тобто, функціональні можливості розширилися. Але виникло наступне протиріччя: прискорити можливість руху пера по аркуші паперу і утримати більшу кількість чорнил на пері для того, щоб писати довше. Це викликано в потребі підвищення продуктивність праці.

Перша задача - прискорення руху пера по аркуші паперу вирішувалося обробкою кончика пера різноманітними способами. Друга задача - утримання більшої кількості чорнил на пері зіткнулася з протиріччям: чорнила повинні поступати до кончика пера по мірі його витрат. В результаті перо і чорнила з’єдналися, а для подачі чорнил з’явилося спеціальна деталь з капілярним отвором, тобто з’явилася авторучка. Функціональні можливості нової системи – авторучки знову розширилися. Авторучка є частиною над системи – пристрою для збереження інформації за допомогою нанесення сліду на аркуші паперу. В цю надсистему входять олівець, фломастер, кісточка з фарбою і т.д., що виконують ту ж функцію, але за другим принципом дії. Авторучка як система теж має багато недоліків.

А навіщо залишати слід на аркуші паперу для збереження інформації? Зараз з’явилися способи збереження інформації, що не залишають слід на аркуші паперу: комп’ютерний набор тексту, паличкою на планшеті і т.д. Тобто, ми знову прийшли до моносистеми – палички. І це ще не все…

Здібність бачити взаємозв’язки в системі і з підсистемою, і з над системою і враховувати їх значимість при аналізі – дуже важлива функція уяви, що дозволяє моделювати самі різноманітні системи і процеси.

Алгоритм виконання логічних вправ

Для кожного об’єкта виписати:

Ø основну функцію системи;

Ø ознаки (суттєві і несуттєві) даного об’єкту;

Ø підсистеми (якщо вони є);

Ø другі функції, які може виконувати даний об’єкт, використовуючи свої ознаки і підсистеми;

Ø можливі надсистеми.

Студентам пропонується об’єкт. Необхідно вдосконалити об’єкт, що запропоновано, застосовуючи функціонально-системний підхід.

Метод фокальних об’єктів

В основі методу фокальних об’єктівлежить штучне комбінування ознак відомого, звичного об’єкту, який необхідно удосконалити з різноманітними ознаками інших, випадкових об’єктів.

Перенесення нових ознак на початковий об’єкт дозволяє одержати нові незвичайні властивості, які забезпечують йому можливість виконувати нові функції.

Для цього необхідно в «фокус» уваги розмістити об’єкт, який потрібно змінити, чи удосконалити і перенести на нього характерні ознаки випадкових об’єктів. Можна по одній ознаці, або в довільних комбінаціях.

Наприклад, об’єкт для зміни – стіл.

Випадкові об’єкти і їх ознаки:

Квітка – має одну ножку і лепестки, розквітає та в'яне, пахне, різнокольорова.

Муха – літає, може рухатися по стелі, жужжить, надоїдлива.

Телефон – здійснює звуковий зв’язок між людьми, має мікрофон і динамік, дзвонить.

Перенесення ознак випадкових об’єктів на досліджуваний об’єкт дасть змогу одержати об’єкт (в даному випадку стіл) з новими ознаками. Наприклад, стіл, який може рухатися – на колесах, або розкладатися та складатися; стіл, який має одну ножку і лепестки – стіл для дитсадочка, де кожен різнокольоровий лепесточок для окремої дитини і т.д.

Студентам пропонується об’єкт для зміни. Вони самі обирають випадкові об’єкти, визначають їх ознаки і здійснюють зміну досліджуваного об’єкту з новими ознаками.