Рівень 4. Сюжетно-рольові ігри

На цьому етапі діти засвоюють зміст ігор та їх порядок, у них з’являється можливість виявити ініціативу: з певного моменту діти починають самі пропонують ведучому ігри, в котрі вони хотіли би зіграти, а також різноманітні варіанти змін вже знайомих ігор та завдань. По мірі розширення можливостей дітей необхідно зменшити кількість наданої допомоги і степінь участі дорослих у занятті. Ігри та завдання поступово змінюються та ускладнюються, збільшується їх кількість, і як наслідок, тривалість заняття. Все більшу частину заняття складають ігри за правиламми та ігри на взаємодію, з’являється можливість обговорювати цікаві для дітей питання. Так поступово ігрові заняття стають для дітей цікавим місцем.

На четвертому етапі обов’язковим є наявність сюжетно-рольових ігор. Особливо важливі рольові ігри з правилами в групах. Дітям з РАС важливо навчитися реагувати на звернення, проявляти ініціативу у спілкуванні, витримувати хоча б нетривалий контакт очима з іншими людьми. Ці труднощі опрацьовують індивідуально з кожною дитиною. Ігрові заняття дають можливість застосовувати навички взаємодії та спілкування в грі з однолітками. Стаючи ведучим у грі, дитина опиняється в полі зору інших дітей. Вона має виявити себе, здійснити вибір. Таким чином, у дитини розвивається уявлення про власне „Я”.

В рольових іграх, що складають ігрове заняття, дуже простий, емоційно насичений сюжет, нескладні правила. Один із дітей виконує роль ведучого. Ця роль може зводитися до однієї дії – кинути м’ячик кому-небудь, знайти іграшку, заховану в іншої дитини, придумати і показати рух, котрий повторюють всі інші учасники гри. Такі ігри вводяться поступово з урахуванням рівня емоційної готовності дітей до активної взаємодії. Якщо дітям відразу складно долучитися до гри, педагог привертає увагу однієї дитини до другої, пропонує готові форми ігрової взаємодії, котрими дитина спочатку оволодіває формально.

В деяких рольових іграх використовуються тактильні способи взаємодії. З однієї сторони, тактильна взаємодія першою виявляється в досвіді дитини. З другого боку, у дітей з РАС саме вона є часто дефіцітарною.

Діти, які мають високий рівень розвитку, засвоюють такі ж і мовленнєві засоби взаємодії. Рольові ігри в цьому випадку можуть нести складніший сюжет, а крім того, передбачають вибіркове ставлення до учасників.

В заняття можна також включити інші ігри, котрі допоможуть у вирішенні ти чи інших задач для конкретної групи дітей. Крім того, ігрові заняття поступово можуть стати місцем зустрічі для дітей та педагогів, під час яких можуть обговорюватись ті події, котрі відбулися з кожною дитиною.

Поради батькам:

1. Ведіть докладні записи своїх спостережень за найменшими деталями поведінки дитини. Чим саме займається дитина? Як довго здійснює ту чи іншу стереотипну дію? Чи робить перерви у цьому? Куди дивиться? Як реагує, коли її намагаються відволікти?

2. Приєднуйтесь до дій дитини. Такі дії дають можливість бачити та відчути те, що бачить та відчуває дитина при цьому. Також це гарний спосіб донести дитині, що її люблять, бажають з нею спілкуватися та хочуть бути поряд з нею, тим самим викликаючи у дитини бажання приєднатися до реального світу. Водночас важливим є те, що повторення поведінки дитини з боку дорослого, викликає у неї почуття здивування та водночас є гарною „пасткою” уваги.

3. Всіма можливими способами намагайтеся передати, що світ не являє для дитини загрозу, її тут чекають та люблять. Зачаровуйте, захоплюйте дитину так, щоб вона зрозуміла, що в реальному світі на неї чекають радість та щастя, в порівнянні з її теперішнім станом одинокого існування.

4. Будь-яке приєднання до гри дитини супроводжуйте емоційно-смисловим коментарем, надаючи ситуації, в якій дитина виявляє себе, позитивне емоційне забарвлення та ігровий сенс. Наприклад, якщо дитина махає п’ястями рук, можна подивитися, на що це схоже і сказати: «Полетіли, полетіли…на голівку сіли», або «Швидко, швидко помахали, а тепер повільно…»; коли дитина розгойдується, можна, казати у такт рухів дитини – «Вліво, вправо, вліво, вправо», чи «Один, два, три – стоп!» тощо. Подібні коментарі використовуйте і як основу для обігравання певних епізодів сюжету, його розвитку та деталізації.

5. Приміщення для занять організовуйте таким чином, щоб була максимальна простота в обстановці, відсутність будь яких відволікаючих факторів, оскільки на першому етапі враження дитини мають бути максимально ясними та простими для сприйняття.

6. Для встановлення зорового контакту використовуйте ті предмети, що дійсно цікавлять дитину. Це може бути їжа (каша, сік, цукерки), іграшки. Так, прикладом може слугувати складання паззлів: спершу необхідно сісти навпроти дитини так, щоб їй було зручно на вас дивитися. Паззл, якщо дитині дуже подобається, складати його, підносячи до свого обличчя і чекати зустрічі поглядів. Зустрівшись з дитиною очима, посміхнутися і сказати слово «паззл». Таким чином, можна встановити зоровий контакт близько тридцяти/чотирьох разів. Поступово дитина почне звикати, що після того як вона дивиться у вічі відбувається щось приємне. Отже, дивитися у вічі це добре.

7. Розширюйте сенсорний досвід дитини: необхідно насичувати тіло різноманітними фізичними рухами (розвивати велику моторику, обіймати, гладити, лоскотати, брати на руки та підкидати у повітря), вводити у заняття ритмічні вправи, поширювати тактильний досвід через природні матеріали: ходити босоніж по траві, піску, землі, дати доторкнутися до гілочок, травички, відчути теплу та холодну воду тощо.