Чернівці: таємниці поруч

Якщо ви стоїте біля Хогвартсу, а поруч двірник підмітає вулицю трояндами, – вітаю: ви в «Маленькому Парижі». Час зануритись у казку.

Ну от, наїлися ви банушу, наслухалися «Дульче віну», а куди піти далі не знаєте? То йдіть слідом за їжачками! «Колючі» люб’язно розкажуть вам про історичні будівлі в Чернівцях, покажуть старовинні фото – варто лише навести свій смартфон на спеціальний QR-код.

Але, секретно кажучи, їжаки - створіння надто серйозні. Тож, якщо бажаєте дізнатися чернівецькі легенди й таємниці, - прогуляйтесь містом разом з нами.

Розпочнемо із «архітектурного шедевру Західної України» (як сказали би екскурсоводи), «перлини Буковини й спадщини ЮНЕСКО» (як написали би у своїх творах школярі) – Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, а сьогодні Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Кам’яне диво архітектора Йозефа Главки вирішили спорудити на «Гарбуз горі» - так місцеві жителі називали «Габсбурзьку гору», названу на честь австрійської династії. Але існує й інша версія найменування: саме тут у давнину кати проводили екзикуцію, а відрубані голови в’язнів котилися додолу, наче овочі.

Резиденція стала символом Чернівців як міста толерантного та полікультурного. Стіни будівель виконані у романському та візантійському стилі, дахи – в готичному; куполи схожі на мавританські мінарети; а оздоблення стелі та покрівель корпусів нагадують гуцульські килими. Навіть більше – на вершині Монастирського корпусу красується вінок із зірок Давида – так митрополит Євген Гакман віддячив єврейській громаді за щедро надані кошти для будівництва резиденції.

Сьогодні тут проводяться найважливіші культурно-освітні події, знімаються фільми, а студенти мають честь сидіти на лавах у величних аудиторіях, як і спудеї півтори століття тому.

Другим за каратністю «діамантом Чернівеччини» є Музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської.

Відкритий у 1905 році на тодійшній площі Єлизавети, театр за красою не поступався кращим «колегам» Європи. Мало хто знає, що навіть стільці тут виготовлені за особливою технологією: зміниш деталь – зміниться акустика залу.

А для тих, хто має заповітну мрію, радимо заглянути в чарівне дзеркало на 2 поверсі. На відміну від інших театральних дзеркал, воно не суцільне, а зібране із окремих, різних за величиною овальних частин. Кожен із фрагментів розділяє букова деревина (а для буковинців вона особлива). Кажуть, сам Карузо загадував бажання, вдивляючись у своє відображення.

Гріх не похизуватися чернівецькими церквами.

Не такою помітною через прилеглі будівлі, але по праву найвизначнішою для історії краю, є Миколаївська церква, побудована ще в 1607. Зовні вона нагадує просту селянську хату, адже того часу християнам було заборонено зводити помпезні храми на землях, підвладних Високій Порті. Часто цю церкву називають «козацькою». Подейкують, що свого часу тут молилися Петро Сагайдачний та Іван Мазепа.

Не можливо оминути Вірменську церкву з органним залом, «П’яну церкву»- Свято-Миколаївський собор (із покрученими банями), неоготичний костел Пречистого Серця Ісуса, де довгий час був розташований державний архів, Базиліку Воздвиження Всечесного Хреста зі сімома неоготичними вівтарями та вітражами, кафедральний собор Святої Параскеви Сербської – один із найдавніших мурованих храмів міста.

Як люблять казати в Чернівцях: «Почали за здравіє, закінчили за упокой» - тож від церков переходимо до цвинтаря.

«Кладовище на вулиці Зеленій» - один із найстаріших єврейських цвинтарів у Центральній та Східній Європі площею 14,2 га. Монументи та надгробки просто вражають: тут присутні стели, саркофаги, мовзолеї й обеліски. Дати життя та смерті, посади, епітафії написані на івриті, німецькій, російській та українській мовах. Та, якщо ви слабкодухі, будьте обережні: завдяки «старанням» вандалів на дні деяких зруйнованих могил видніються кістки покійних.

Сьогодні Єврейське кладовище є традиційною культурною локацією Міжнародного літературного фестивалю MERIDIAN ZCERNOWITZ.

Якщо потрапите на Панську вулицю (так колись називали вулицю Кобилянську) зазирніть до аптеки-музею, яка працює ще з 1903 року. Там можна не лише побачити старовинне приладдя для приготування ліків, а й придбати сучасні препарати. А, якщо хворий по черзі погладить погруддя Галена, Асклепія, Гігієни, Арістотеля та Гіппократа, – обов’язково видужає.

Находилися? Відпочиньте та втамуйте спрагу, напившись води із Турецької криниці. Колодязь, який був викопаний ще за часів Османської Імперії, діє й досі. Існує легенда про пашу, що був палко закоханий в буковинку. За всі багатства світу не хотіла вона ввійти до гарему турка. Тоді паша заборонив брати людям воду з колодязя доти, поки красуня не віддастся йому. Пройшло багато часу, аж поки спрагла дівчина прийшла до води. І в той момент, коли син османів на радощах розкрив свої обійми, дівчина стрибнула у колодязь.

Гадаєте, у міста, що немає виходу до моря, немає й своєї флотилії? Помиляєтесь! В Чернівцях є близько десятка будинків-кораблів, найвідомішим з яких є Шіфа. За легендою два брати, що були палко закохані в море, вирішили на старості оселитися разом. Невдовзі на перетині двох вулиць (сьогодні Головної і Шолом-Алейхема) височів справжнісінький лайнер: завужений фасад нагадує ніс корабля, балкон на 2 поверсі – палубу, а за щоглу слугує башня-ліхтарик. Сам будинок-корабель прикрашений левом-фонтаном, грифонами, дельфінами та водоростями.

Якщо ви любите квіточки (а ви ж їх любите, правда?), обов’язково відвідайте Ботанічний сад Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Він був закладений ще у 1877 році, коли Буковина входила до Австро-Угорської імперії. Десятки видів тюльпанів, нарцисів, магнолій, рододендронів, ірисів,деревозгубників – це та краса, яку потрібно побачити на власні очі. До речі, ви зможете легко відшукати «безсоромницю» - дерево, яке щовесни скидує свою кору й красується оголеним стовбуром. Кажуть, один чернівецький швець посадив його після того, як його зрадила дружина.

А, якщо вам хочеться побачити одразу всі частини міста, вирушайте до гори Аврори. Це місце, де очі широко відкриваються, а серце міцно стискається. Колись містяни називали гору «Вайнберг» - тобто «винною горою». Адже панство любило проводити тут час за келихом вина. Нині Аврора є улюбленим місцем закоханих. Подейкують, що пара, яка всю ніч рахуватиме зорі, обов’язково одружиться (мабуть, тому хлопці часто обирають хмарну погоду).

Хто не любить Чернівці – той не бачив Чернівці! Тож дивіться і любіть нас!

Наталія Матюшина, Маріне Мартиросян.