Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Похвала Дніпру





Славен будь, отче великий, завжди повноводий, глибокий. Ти багатіший за інші річки усі разом, а може І найславніший. Пружна течія береги роз'єднала Так, що й стріла неспроможна здолати всю відстань

між ними. З морем самим позмагатися любиш, розлившись, неначе Німфа Фетіда, що прагне до батька подібною стати. Часто лютує швидка течія, і тоді у нестямі Навіть столітні дуби вириває разом із корінням; З шалом круті береги підриває і валить у воду; Грізно шумить, як зустріне якусь на шляху перепону. Угомониться тоді лиш, як зборе; і часто міняти Річище любить, пісок полишивши усюди недбало. Годі й казати про те, що він хвилями блиска, мов сріблом; Зрошує спраглі вуста подорожніх, нектар мов солодкий; їжу тверду і сиру вельми швидко пом'якшує — навіть На незначному вогні; ясножовтий пісок промениться Так у глибокому руслі, що золотом щирим здається, Всюди розсипаним. Хто б навтішатися досить спромігся Любими серцю просторами тих берегів неозорих, В сонячнім сяйві що мріють! Ген-ген аж до сходу Титана — Сонця ясного, на луках розлогих худоба пасеться; Глянеш на захід — здіймаються гори усюди, порослі Лісом густим, що бджолині рої незліченні годує. Добре про річку Дніпро-Борисфен наші предки сказали, Що молоком він і медом наповнений, а не водою. Годі й казати про те, скільки сіл, скільки міст і містечок По берегах благодійних твоїх розрослося повсюди! Більше, ніж інші річки усі разом, дарунків природи Ти перевозиш. О славо і гордосте наша одвіку! Місто — держави могутньої мати й окраса вітчизни,— Має, тобі завдяки всяких зручностей дуже багато! Стіни широкі його омиваєш своєю водою І звеселяєш околицю, що простяглась до схід сонця. Ще ж до своїх берегів звідусіль ти збираєш товари:


Стоси каміння й колод із яких можна зводити храми; А, окрім того, вапно, для великих будов необхідне. Ще нагадаймо також, що в човни вояків посадивши, Понтові — Чорному морю — пофози ти кидав нерідко Й страх наганяв там. Але батьківщину свою найчастіше Краще за мури усякі борониш, і ворога злого, Шлях заступивши, примушуєш геть одійти до кордонів.

ГЕОРГІЙ КОНИСЬКИЙ

Похвала логіці

Вірш із філософського курсу Г. Кониського, прочитаного ним

латинською мовою 1743 р. у Києво-Могилянській академії.

Переклав за рукописом В. П. Маслюк

Здрастуй, славетная праце, логіки слава новая! Нашому люду присвячую я тебе й молоді вченій. Гарна оздобо Паллади, вродливе потомство Мінерви, світло високого неба і нашої школи гординя, шана достойна і честь тобі буде колись у нащадків, та імена Калліопа напише на небі безмежнім, наші ж сучасники славити будуть цей труд титанічний. Гине від праці цієї і папська гідра жорстока, гине Кальвіна теж сфінкс, і тривога на серці в Соціна: помилки вчення свого він побачив, і всякий від світла нашої праці дрижить єретик, наче Рим славнозвісний, як до воріт підійшов Ганнібал, і не сміє вже проти жодного слова сказати, коли на ковадлі науки логіки кожний софізм увесь фальш і помилки покаже вченим свої і загине, бо великий суддя — це наука. Саме ця праця всіх вчить відрізняти правдиве від фальшу, істину вчить пізнавати ця парость вродлива безсмертних -логіка, що, мов Палладій, цей скарб достопам'ятний неба, впав в давнину для Пергама і місто беріг довгі роки, і, мов той щит, що приніс колись Лацію славу велику, логіки ж слава ще більша, а силу її скрізь побачиш,


всюди вона необхідна: в житті і навчанні всесильна.

Мов океану вода, так вона проникає у темні

надра науки усі, цей ревнитель і вождь і супутник

розуму нашого. Яків Флаксеній з незвичним старанням

їй присвятив свою працю. Яка ж то вже давня наука!

Стоя могутня, і періпатетики, і Арістотель —

слава велика її, далі Рамус П'єр і Філомела,

теж Меланхтон Віттенберзький, іще Забарелла і Калов,

Шейблєр і Яків Мартен, і, нарешті, ось Шарфій славетний

гідно її возвеличив, як всі попередні учені.

Як бо поеми Гомера вмістились в маленькім горісі,

так і славетний Флаксеній уміло в короткому курсі

виклав закони й правила логіки, щоб лиш навчалась

талановитая молодь. Саме вона, оця молодь,

вдячна безмежно, твої прославлятиме в гімнах заслуги,

поки на світі цім матимуть силу закони людського

розуму й логіка, вождь їх постійний і правда безсмертна.

Ти ведеш друзів науки до логіки надр щасливіше,

ніж до Колхіди загін свій вів Ясон колись, щоби руно

викрасти там золоте, оцей скарб величезний Колхіди.

Ось і за це нагорода вже буде велика для тебе:

на Капітолій найбільшої шани на сніжних квадригах

всі імена піднесе твоя слава й до зірок небесних,

будеш країнам усім, наче зірка вечірня, ти світлом

вічним світити, бо ти могутніший самого Геракла,

з Фебом змагатись ти в силі, світліший від білого снігу

і від зірок всіх яскравіше сяяти будеш вовіки.

ПАВЛО РУСИН

Похвала поезії

Світлий дар богів — поетичне слово, їхнєє дитя, гомінке й солодке, Кажуть, лине ввись, дев'ятьом небесним Сферам співзвучне.


Сам Платон-мудрець у своїх писаннях

Вчив, що й дев'ять муз подають свій голос

Влад із хором сфер, що в глибокім небі

Мірно кружляють.

Славить пісня ця не лише прадавні

Подвиги мужів, а й за приклад ставить

їхнєє життя і богів шанує

Словом хвалебним.

«Кожен твір співця,— вороги ясного

Феба твердять так,— небилиці сущі».

В пісні ж, десь на дні, по-мистецьки скрита,

Зблискує правда.

В панцирі твердім із горіха зерня,

Хист тонкий бува і у грубім тілі.

Так і суть свою досконала пісня

Звикла ховати.

Отже, про співця недаремно кажем,

Що натхненний він божеством небесним,

Бо летить до зір, над земним поділлям

Крила простерши.

Що ж бо є тривке на зрадливім світі?

Хутко смерть бліда кожен плід стинає.

Вперто час гризький і руйнує, й точить

Все коло себе.

Зникне ладан весь, аравійця гордість,

І рудий метал, що ним Таг ясніє,

Щезнуть перли ті, що, мов сніг, біліють

В морі Червонім.

Пустка нині там, де стояла Троя,

Де колись цвіли семибрамні Фіви,

Де, було, стрімкі владарів гробниці

Неба сягали.

Хто б то чув про міць владарів могутніх,

Хто б сьогодні знав про вождів діяння,

Хто б згадав про них, коли б віщий лірик

їх не уславив?

Скрила б ніч глуха безталання Трої,


І сумний Тибулл, і Проперцій гордий — Нині між нами.

Всі співці живуть, осяйного роду

Вінценосний хор; тих імен величних

На сувої цім не списав би, звісно,

Стилос мій скромний.

Поки Феб ясний од просторів Сходу

Повозом гримить до земель Іберів,

Поки чи серпом, чи вже колом повним

Зблискує місяць,

Поки в'яже мир елементи світу,

Поки твердь землі в своїх межах крайніх

Чує плескіт хвиль, оповита навкіл

Світлим ефіром,—

Завжди з уст в уста по широкім світі

Йтиме слава та, не підвладна смерті,

Пісня, їхній дар, між людьми цвістиме

В вічній обнові.

Хай же тих співців не померкне слава!

Ти ж гортай книжки, перечитуй пильно;

Перш за все,— того, котрий був уславив

Край Пелігнійський.

Вправним віршем він, як ніхто, спроможний

Нам розкрити все, що ховає пісня,

Все, що лиш таїть, віщуванням грізний,

Феба триніжок.

Що загін співців проспівав, на все це

Світло кине він, і, коли 6 я стежки

Не вказав тобі,— поміж книг священних

Помацки йшов би.

Ось тому, прошу,— коли справді вабить

Фебів храм тебе і шануєш ревно

Дев'ять муз, сестер,— до того поета

Серцем горнися.

Вчених книг його не гортай ніколи,

Чистим серцем пий ті зразки високі,—

І побачиш, вір, те, що було вчора

Скрите від тебе.


Дзвінко в струни б'є буйнокудрий лірник Феб, і музи вже — у танечнім колі; Навіть гук пішов між горби та ріки. Медом текучі.

*

МАРК ТУЛЛІЙ ЦИЦЕРОН

Похвала філософії1

...Рятівниця наша — філософія. В лоно її з юних літ привела мене любов і ревність до занять; у гавані, звідки ми виплили, після багатьох несталостей знаходимо ми пристанок, гонимі бурею. О філософіє, водителько душ, шу­качка доброчинностей, гонителька вад! Що б стало без тебе не лише зі мною, але й з усім родом людським! Ти народила міста, ти з'єднала в сус­пільство розпорошених по землі людей, ти з'єднала їх спершу домами, потім шлюбом, нарешті — спільністю мов та письма; ти відкрила закони, стала на­ставницею порядку й моральності; до тебе ми звертаємось у біді, від тебе шукаємо допомоги, тобі я ввірявся завжди частково, а тепер ввіряюсь цілком і повністю. Один день, прожитий за твоїм статутом, є дорожчий, ніж ціле безсмертя, прожите з гріхом! У кого мені шукати підтримки, як не в тебе, яка обдарувала мене спокоєм і позбавила від страху смерті? Але ми бачимо: мало того, що філософія не отримує похвал за її послуги життю людсько­му,— більшість людей нею просто нехтують, а деякі навіть і зломовлять. Зломовити філософію, родительку життя,— це все одно, що робити спробу матеревбивства; але й цим себе плямують люди, настільки невдячні, що ла­ють ту, яку мали б шанувати, навіть не вміючи зрозуміти! Але я думаю, що ця помилка, цей морок, який обплутує неосвічені душі, тримається тому, що люди не можуть заглянути в минуле настільки, щоби визначити у першо-будівничих цього життя Філософів.

Див.: Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения.— М., 1975.— С. 324—325.


АНОНІМНИЙ АВТОР

Похвала мудрості,

в якій син, віддавши їй належне, просить матір,

аби вона завжди була йому до чесних наук

натхненницею й помічницею'

Моя люба паніматко! Яка велика до наук і мудрості повага, який значний від них пожиток, яка, нарешті, безмірна їх цінність і багатство, що ніколи не гине, то розум не моєї голови, про це вже достатньо говорено. Почина­ючи з давніх часів, про них можна було почути від людей, що були увінчані всемогутнім Господом Богом, мов би неоціненною й далеко сяючою коро­ною, мудрістю, кажу, і наукою. Я ж оповім про них на основі вкушання їх солодкого покорму, тобто читання розмаїтих книг мудрих людей, з яких я зрозумів солодкість і смак мудрості, а також дещо й про її як душевну, так і тілесну користь, яку вона приносить. А оскільки я відчуваю себе людиною, обдарованою Господом Богом розумом, яким людина лише й відрізняється від інших безсловесних тварин, то маю потребу знати, як розпоряджатись розумом, щоб не збочити з правильного шляху. Цей розум людина взяла у Господа Бога ні для чого іншого, а для того, щоб пана і добродія свого зна­ти, а знаючи, чинити його святу волю і, чинячи, успадкувати ті вічні духовні блага, які їй уготовані і які є власним, останнім і найвищим людським щас­тям. Задля цієї власної, а не іншої причини людина й народжується на світ. І всього цього людина не може досягти жодним іншим способом, хіба що через науку і мудрість.

До цієї мудрості закликає мене і єврейський цар Соломон, заздалегідь да­ючи її приклад. Бо коли вступав на царство, як про це читаємо в Третій книзі царів, нічого не отримав. Згодом про це прикликання мудрості він пи­сав у своєму творі, як про це читаємо в другому розділі його притч: сину мій, каже він, якщо будеш прикликати мудрість і схилиш до неї своє серце, якщо викохаєш її і будеш шукати як гроші і як незліченні скарби, то в той час пізнаєш страх Божий і досягнеш пізнання Бога.

...Проте не лише Св. письмо, а й погани закликають мене до неї. Цице­рон написав так: «Вони (говорить про науки) молодих виховують, старих людей звеселяють, у щасливі часи бувають оздобою, а в нещасливі — розра-

1 Див.: Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVII — початок XVIII ст.— К., 1988.— С 261—263.


дою, втечею; приносять втіху, дають насолоду, не чинять жодної перешкоди в дорозі, в мандрівці завжди ночують і мешкають з нами».

Для того, щоб відрекомендувати мудрість, я міг би навести ще більше свідчень з писань як священних, так і поганських. Але не хочу вам набрида­ти поширенням своєї промови, бо мені здається, що сказано вже достатньо, адже кожний і в наш час може побачити, яку користь, і душевну і тілесну, звичайно приносить мудрість.

...Тому і я, бажаючи собі добра, прошу тебе, моя найдорожча паніматко, бути мені до тих чесних наук натхненницею і в них помічницею, щоб я міг гідно і чесно порядкувати своїм життям на цьому світі, відповідно до волі Божої і безсмертної слави і стати втіхою для своїх любих батьків і рідних. І дай, Господи Боже, щоб ти насамперед у доброму здоров'ї, а також і в щасті протягом довгих років могла те бачити і дякувати Богові за його святі доброчинства, а мене і в судний день за цнотливе і в чесних науках дане мені виховання могла з великою втіхою вимовити слова св. Павла до Бога: Оце я, Господи, і ті діти, що Ти мені дав зі своєої ласки! А далі, щоб ти стала гід­ною почути від свого Творця слова, солодші за мед: добра служнице і вір­на, в малому була ти вірною, над великим тебе поставлю, увійди на весілля Господа твого. І заслужити це від Господа Бога я Вам віддано і щиро зичу як син і найпокірніший слуга.

ЕРАЗМ РОТТЕРДАМСЬКИЙ

Похвала глупоті1

Відомий нідерландський гуманіст Еразм Роттердамський — автор шедев­ру красного письменства й красномовства — книги «Похвала групоті», яка не втрачала свого значення протягом віків (створена в 1510 році).

Культура Відродження, рух гуманізму прийшли на зміну схоластиці, ста­ли віхою в розвитку людства, коли воно глибше замислилося над цінностя­ми античності, її філософії — діалектики, риторики — красномовства, кра­сою й силою незалежного духу.

Парадоксальна книга «Похвала глупоті» насправді є похвалою мудрості, але істинній, не схоластичній та догматичній «вченості» псевдомудреців то­го часу. Джерела книги — в античності, як і «Похвала мусі» Лукіана. Іро­нічний, сатиричний панегірик був улюбленим жанром античних авторів, які 1 Эразм Ротгердамский. Похвала глупости.— М., 1960.


в такому жанрі краще й вільніше висловлювали сокровенні думки, вкладаю­чи в парадоксальну форму глибокі й сокровенні думки — відкриття. Новий світ прагнув до свободи думки, слова, до свободи особистості, яка задиха­лася у середньовічній схоластичній темряві.

Великі гуманісти світу часто одягали мудрість в шати глупоти (Рабле, Шекспір, Еразм Роттердамський, Сервантес, а в пізніші часи й українські майстри слова, зокрема, І. П. Котляревський).

Палінодією могла б стати праця, де захищалася б протилежна теза — мудрість, але автору не треба було писати нову книгу: проникливий читач у цій талановитій книзі вмів читати між рядками, бо «мудрому досить» (лат. — sapienti sat).

Тому ми й пропонуємо сучасному читачеві фрагменти з унікальної книги Еразма Роттердамського «Похвала глупоті», розраховуючи на те, що він на­солодиться гнучкістю парадоксальної думки автора, чарами й магією його риторичного таланту, красномовства, вкладеного у вуста артистично обда­рованої Глупоти, посміється з того, що вона говорить «те, що в голову стук­не», ознайомиться з цим класичним взірцем риторичного мистецтва періоду Відродження — епідейктичного мистецтва, яке виявляє найвищий інтерес до БЛАГА людини через повагу, пошану й любов до її розуму, обдарувань, ви­сокого покликання у цьому дивному світі пошуку істини.

Глупота говорить

Глава І

Нехай грубі смертні говорять про мене, як їм заманеться,— мені відомо, на якому поганому рахунку Глупота навіть у найдурніших,— але все-таки я насмілююсь стверджувати, що моя божественна присутність, і лише вона од­на, веселить богів і людей. Найкращий тому доказ — перед вами: ледве я зі­йшла на трибуну у цьому багатолюдному зібранні, як усі обличчя засяяли не­бувалими, незвичайними веселощами, усі подалися вперед і повсюди почувся радісний, радіючий сміх. Глянувши на вас, мені здається, ніби я бачу богів Го-мерових, захмелілих від нектару, настояному на непенті, а лише зараз ви сиділи сумні й стурбовані, ніби повернулися нещодавно із Трофонієвої пече­ри. Подібно до вранішнього сонця, яке показує землі своє прекрасне золоте обличчя, або як рання весна, яка повіває приємним зефіром після суворої зи­ми, усьому дають новий цвіт та вид і нову юність, так і у вас при погляді на

34'0-319 £21


мігся віддати у вдячній промові похвалу Глупоті, тоді як не було недоліку в бажаючих творити, не жаліючи лампового масла і жертвуючи сном, надуті словеса похвали Бусиридам, Фаларидам, тимчасовим лихоманкам, мухам, лисинам і тому подібним нещастям. Від мене ж ви почуєте промову, не підго­товлену завчасно і не оброблену, але зате тим правдивішу.

Date: 2015-10-21; view: 356; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию