Служба як соціально-правова категорія. Значення публічної служби для становлення і розвитку інститутів державної влади

У загальному розумінні поняття «служба» може використовуватися для позначення:

а) виду діяльності людей та відповідного соціально-правового інституту;

б) найменування певного відомства, органу або його структурного підрозділу.

Тобто служба поряд із навчанням, виробництвом матеріальних цінностей та наданням господарських послуг, веденням домашнього господарства тощо є різновидом суспільно корисної діяльності людини. Вона пов’язана з управлінням та соціально-культурним обслуговуванням людей. Деякі дослідники зазначають, що службовці — це особи, які обіймають посади в державних або громадських організаціях та за винагороду здійснюють управлінську або соціально-культурну діяльність. Службова діяльність розглядається й як зовнішні зв’язки, військова справа, розподіл матеріальних та інших благ, охорона правопорядку. Аналіз різних точок зору щодо поняття «служба» дозволяє дійти висновку про те, що її особливостями є:

а) безпосередня спрямованість не на виробництво матеріальних цінностей, а на створення умов для матеріального виробництва;

б) володіння специфічним предметом праці — інформацією, яка водночас є засобом впливу (збирання, опрацьовування, передавання, зберігання, створення інформації) на об’єкти управління або на об’єкти надання управлінських послуг;

в) пов’язаність, як правило, із розумовою працею;

г) оплатність;

ґ) здійснення особами, які обіймають посади в державних або муніципальних органах, корпоративних або громадських організаціях.

Водночас служба як соціально-правова конструкція складається з елементів, що характеризують її як цілісну систему і водночас вирізняються своїми особливостями. Цю систему складають: а) публічна служба, яка здійснюється на посадах в державних органах, їх апаратах та органах місцевого самоврядування і спрямована на здійснення суспільно-публічних функцій та надання управлінських послуг; б) корпоративна служба, яка здійснюється на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності і спрямована на реалізацію внутрішньоорганізаційних (корпоративних) функцій та соціально-культурне обслуговування людей; в) громадська служба, яка здійснюється в громадських об’єднаннях, політичних партіях, фондах і спрямована на забезпечення реалізації власних політичних, громадських та інших інтересів.

Таким чином, публічна служба є різновидом служби, якій притаманні, по-перше, загальні для всіх видів служби риси; по-друге, особливості, що виокремлюють її серед інших.

Проголошення Україною курсу на європейську інтеграцію і необхідність досягнення критеріїв та вимог, що висуваються до кандидатів для вступу до ЄС, ставить на перший план завдання створення високопрофесійної публічної служби як ключового елементу ефективної системи публічного управління. А це потребує врахування досвіду розвинених країн під час обґрунтування параметрів моделі публічної служби відповідно до вимог сучасного етапу державотворення.

Державна і муніципальна служби є окремими різновидами служби в Україні. Водночас наявність ряду об’єднуючих конструкцій (муніципальні службовці за своїм правовим статусом (його основним складовим елементам «ідеології» служби) не відрізняються від державних службовців так як з статутною функціональної точки зору їх права, обов’яки, відповідальність, коло повноважень, види служби, надходження на службу і припинення службових відносин і тд. однакові. Іншими словами традиційні елементи статусу державного службовця характерні і для муніципального: поняття службовця, права, обов’язки, проходження служби, атестація та ін. Єдиними є і засади у виконанні кадрової політики в органах державної влади і органах місцевого самоврядування вказує на доцільність визначення одним є завдань адміністративної реформи в Україні об’єднання цих двох видів служби в рамках єдиної публічної служби.