Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Філософсько-соціологічні погляди на конфлікти





Формування філософсько-соціологічної традиції вивчення конфліктів відбувалося під впливом ідей О. Конта, К. Маркса, Г. Зіммеля, М. Вебера, Г. Спенсера та ін. Французький філософ О. Конт, якого вважають одним із засновників соціології, вважав, що в умовах концентрації багатства у незначної частини й експлуатації переважної більшості людей запорукою стабільного безконфліктного функціонування суспільства є закон. Зміст цього закону він висловив у формулі: “Любов як принцип, порядок як основа і прогрес як мета”.

Німецький економіст і філософ, засновник ідеології комунізму К. Маркс досліджував діалектику розвитку суспільства і виникнення суспільно?політичних конфліктів. Він вважав, що в суспільному житті люди вступають у необхідні й не залежні від їхньої волі виробничі відносини, сукупність яких є економічним базисом суспільства. Економічна складова — визначальна в суспільстві, від неї залежить розвиток юридичної та політичної надбудови. Спосіб виробництва зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя. На певному етапі свого розвитку матеріальні виробничі сили суспільства заходять у суперечність з відносинами власності, серед яких вони до часу розвивалися. Настає епоха соціальної революції. Чим сильніша поляризація панівних і пригноблених класів, тим гострішим має бути конфлікт.

Отже, класова боротьба є основною і домінуючою формою конфлікту, що проходить через усю історію людства і має свою специфіку на різних етапах цієї історії. Для капіталістичної суспільно-економічної формації — це боротьба між працею та капіталом, робітничим класом і класом буржуазії. З цих позицій держава має класовий характер. Вона не представляє позиції усього суспільства і не може бути арбітром у спорі між сторонами конфлікту. Призначення держави К. Маркс убачав у конституюванні сили панівного класу, воля якого втілюється у вигляді державного закону. Звідси — оскільки право в антагоністичному суспільстві спрямоване проти переважної більшості населення — його обґрунтування насильницької революції проти старої державної влади.

Німецький філософ Г. Зіммель досліджував етнічні, вікові, гендерні та інші конфлікти. У його працях закладені основи конфліктного функціоналізму, введено в науковий обіг термін “соціологія конфлікту”. На відміну від К. Маркса він вважав, що конфлікт не обов'язково веде до руйнування, він може призводити до соціальної інтеграції, виконувати функції збереження й розвитку соціальних відносин. Причини конфліктної поведінки вбачав у наявності “духу протиріччя”, “апріорного інстинкту боротьби”, “захисних інстинктів”, що наближає його до соціалдарвіністів. Проте ворожість у людських стосунках він розглядав як парну протилежність симпатії між людьми. Розрізняючи поняття боротьби й конфлікту, він розумів останній як змінну величину, що перебуває між двома полюсами:

а) “конкуренція”, яка більш упорядкована; б) “боротьба”, що не є впорядкованою. Яскравий представник німецької соціології М. Вебер розглядав суспільство як арену боротьби позитивно та негативно спрямованих статусних груп. Вони намагаються в умовах конфлікту матеріальних та духовних інтересів зберегти і навіть посилити свій вплив, відстояти власні позиції в усіх сферах суспільного життя. Виходячи з цього, він зробив крок до моделювання ідеальної соціальної організації. Належного значення він надавав раціональній системі права, досягненню згоди з владою на засадах закону, конституційних основ правопорядку і розвитку громадянської правосвідомості. Така ідеально впорядкована соціальна машина, де регламентовано усі функції й забезпечено ефективне управління та контроль, має впливати на конфлікти між класами і статусними групами. Особливу роль у суспільно-політичному конфлікті виконує бюрократія, яка становить суспільну верству з власними інтересами. Вебер наполягав на дослідженні конфлікту між нормативним приписами, ідеально?типовими рисами бюрократії (законослухняність, раціоналізм та ін.) і реальною психологією посадовців. Він вважав, що жоден тип соціальної організації не може уникнути конфліктів.

Англійський соціолог, автор органічної теорії держави Г. Спенсер, проводячи аналогію між державою та біологічним організмом, вбачав у протиборстві й конфліктах загальний закон суспільного розвитку.

Але його дія має історичні межі. На вищому етапі розвитку суспільства — індустріальному, коли владу держави обмежують вільна конкуренція та підприємництво, війну й насилля заступають мир і злагода.

Таким чином була започаткована функціональна модель, що пояснює конфлікти як соціальну патологію, як наслідок порушень внутрішньої гармонії соціальних систем.

Польсько-австрійський соціолог і правознавець Л. Гумплович вважав безперервну та нещадну боротьбу між соціальними групами головним фактором соціального життя, в якому сильніші перемагають слабших. Основну причину соціальних конфліктів він вбачав у прагненні людини задовольнити матеріальні потреби. Гумплович розглядав всесвітню історію як боротьбу рас за існування. На його погляд, расові відмінності пов'язані не з біологічними чинниками, а з відмінностями культури. Тому й джерелами конфліктів є відмінні за культурними типами соціальні феномени (від варварської різанини до міжфракційної боротьби у парламенті). Та загалом конфлікти є фактором прогресу. В умовах диференціації суспільства на панівну й залежну верстви вони сприяють його консолідації.

Позицій функціоналізму дотримувався відомий французький соціолог Е. Дюркгейм, який заснував раціоналістичну теорію вирішення макроконфліктів. Виходячи з домінування у суспільному житті культури, він вважав врегулювання конфліктів важливим покликанням “нової моралі”.

Проблема соціального конфлікту знайшла відображення в теорії соціальної дії американського соціолога Т. Парсонса. Вважаючи конфлікти деструктивними й руйнівними, він досліджував питання їх мінімізації засобами “соціального контролю”, підтриманням порядку, врівноваженням індивідуальної та суспільної мотивації.

Концепції соціології конфлікту започатковані в середині ХХ століття німецьким соціологом Р. Дарендорфом, у працях якого розвивається Марксова діалектична традиція дослідження конфлікту, та американським ученим Л. Козером, який розвиває конфліктний функціоналізм Г. Зіммеля.

Теорія конфлікту, або “конфліктна модель”, Р. Дарендорфа ґрунтується на тому, що соціальний конфлікт, панування й підпорядкування притаманні будь-якому суспільству. Це твердження ґрунтується на факті існування в суспільстві різних інтересів соціальних верств, а також змін, детермінованих поневоленням одних членів суспільства іншими. Проте в постіндустріальному суспільстві основні соціальні суперечності перебувають вже не у сфері відносин власності, а в системі “панування — підлеглості”. Тому й головний зміст соціальних конфліктів полягає у відносинах перерозподілу влади, які Р. Дарендорф розглядає у широкому діапазоні — від суперечностей між найманими працівниками та підприємцями до протиріч між Сходом і Заходом. Суспільна структура ґрунтується на владі одних груп над іншими (підприємців над робітниками, офіцерів над солдатами, викладачів над студентами тощо). У кожної з таких груп є спільні інтереси, незалежно від того, чи усвідомлюють їх члени цих груп. Інтереси ж членів різних груп різні й протилежні. Коли люди усвідомлюють свої спільні інтереси, вони утворюють суспільні класи. Класові конфлікти загострюються, якщо: а) майже уся влада зосереджена в руках кількох людей; б) ті, хто позбавлений влади, не мають можливості її отримати; в) люди можуть вільно організовувати політичні групи.

Зміни наукових поглядів на конфлікти пов'язані з діяльністю Л. Козера. Предметом його дослідження були не так джерела соціальних протиріч, як аналіз позитивних функцій конфліктів. За Козером, соціально контрольований конфлікт “вичищає повітря” для його учасників (тобто розряджає, знімає напругу) і дає змогу продовжувати їхні відносини. Крім того, конфлікт може виконувати комунікативно-інформаційну функцію, поєднувати людей спільністю ситуації, виконувати сигнальну функцію, привертаючи увагу до необхідності змін, зменшувати ворожість, послаблювати напругу. Серед позитивних функції конфлікту несподіваною є здатність за певних умов стримувати конфлікт. Прикладом, який яскраво ілюструє таку можливість, є практика міжнародних відносин, коли посилення протистояння та взаємна демонстрація сили змушує сторони (чи одну з них) піти на поступки й уникнути тим самим посилення конфлікту у формі збройної сутички.

 

Date: 2015-10-19; view: 553; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию