Старші верстви української усної традиції 2 page

Отже, правильним в головних рисах здається становище Потебні, що аналогії слов’янських пісенних форм вважав наслідком «первісного споріднення — або запозичення такого старого, що його вже не можна й відрізнити від первісного споріднення» (Объясненія, II, c. 46). Певні ритми він зв’язував з певними категоріями обрядових пісень як їх спеціальність і характеристичну прикмету. Характеристичними розмірами веснянок, напр., він уважав сей розмір «Проса», 4+3, з повторенням другої цезури:

«А ми просо сіяли, сіяли»,

або

«Вербовая дощечка, дощечка».

Для купальських розмір 5+4 —

Малая нічка купальночка.

Для колядок 5+5+рефрен:

Ой в ліску, в ліску

На жовтім піску.

Для щедрівок 4+4 —

Щедрий вечір, добрий вечір, і т. д.

Я вважаю сю гадку, в основі своїй, дуже серйозною, і дальші порівняні розсліди в сім напрямі дуже пожаданими. Я поставив би її в такій формі (не чужій ходові думок Потебні):

Дуже старі, традиційні, ритмічні, хороводні форми існували від часів передрозселення і зв’язувались з певними обрядами.

Коли певна форма хороводу зв’язувалась з весняними відправами, вона приносила свій ритм і мелодію. Але вона могла попасти, теж з непам’ятних часів, по спільності мотивів, і в обряд весільний, величальний — новорічний, великодній чи інший.

Сі форми перейшли в історичних часах через різні впливи, дані культурними стрічами: в чорноморсько-дунайську добу се були особливо впливи романізованої балканської культури, в тім і тракійського елемента, славного споконвіку своєю музикальністю: в романізованій формі він потім виступив як елемент румунський.

На се налягли потім візантійські впливи — слідні особливо в формі рецитаційній.

Почасти паралельно, почасти пізніше — також впливи західнослов’янські, які служили посередниками впливів німецьких і середньовічних романських.

Сі виявили себе особливо в Західній Україні, тим часом як у Східній розвивались далі впливи східні, турецько-іранські, котрих початки могли сягати не тільки початків розселення (се певно!), але навіть ще ранїших часів — перед розселенням (се не виключено!).

Потім, з кінцем XIV в., на се прийшла нова балканська хвиля — впливи сербських співаків. Що ж до шкільної схоластичної поезії, то її впливи тільки змінилися в XVII в., з заведенням української схоластики. Посередньо, через школу латинсько-польську, вони розвивались і раніше — особливо з XIV в., а в слабших формах, через посередництво чесько-польське, впливали І в попередніх століттях.

Сі впливи через українські землі і елементи йшли й до земель білоруських і великоруських: до XIV віку інтенсивніше, пізніше — слабше. Тим пояснюється отсе зменшення ритмічності і рівноскладовості в напрямі з полудневого заходу на північний схід, піднесене дослідниками.

Я не впроваджую таким чином якихось зовсім нових елементів впливу — хочу тільки представити в дещо докладнішій Історичній перспективі сю складну систему.

Зокрема, я підчеркну значення церковного, візантійського елемента, до котрого декотрі дослідники ставляться з деяким недовір’ям і недооцінюванням, як мені здається ¹.

¹ Впливи грецької церковної поезії, спеціально гімнів, на розвів «староруської дружинної поезії», як він висловлюється, — підніс Вол. Бирчак в своїй цінній студії «Візантійська церковна пісня і Слово о полку Ігореві» (Записки львівські, с. 95 і 96). До виводів його з певного неприхильністю поставився, одначе, Ф. Колесса в останній праці про думи (Про генезу і т. д., с, 114). Він посилається на старі помічення ак. Ягича, що грецькі церковні гімни перекладано на слов’янську мову прозою — їх складочислову конструкцію ігноровано чи навіть не зауважано, як висловлюється Ф. Колесса. Я думаю, що сю увагу ак. Ягича тепер, по згаданих студіях ак. Соболєвського над старими слов’янськими складочисловими віршами, треба б ще докладніше перевірити — чи дійсно такий складочисловий принцип все і всюди ігноровано при перекладах грецьких гімнів! По-друге, належало б зостановитись над тим, що при перенесенні церковних мелодій під їх строфічну будову підкладався текст, який би він не був, складочисловий чи ні. Канони, напр., мають і досі дуже докладну строфічну будову в слові, хоч текст їх для нас — тільки проза. Він вирівнюється в ритмічно-мелодійнім виконанні, подібно як се констатується в билиннім речитативі (цитована студія Ф. Колесси, с. 125: «всі стихи билини підходять під одну схему ритмічну і мелодичну; вслід за сим іде приблизне вирівняння стихів щодо розміру, числа складів, розміщення цезур, а подекуди й ритмічних наголосів, які не завсіди сходяться із граматичними, та угрупування пісенних колін» — признаки ритмічності «при співі виступають багато виразніше, бо мелодія вирівнює дрібні різниці у складочисленні»).

Я вважаю, що ближче розслідження характеру старого церковного співу з боку текстуального, ритмічного і мелодійного та його впливу на нашу стару поезію — се одне з чергових завдань наших учених.

Вплив церковного співу і речитативу, риторичної рими, його поетичних і ритмічних засобів, мусив бути великий; він нам не уявляється відповідно головно через те, що ми не маємо ясної уяви при типи церковного співу f читання в тій добі, коли наша людність почала з ними знайомитись. Але ми побачимо нижче, які широкі аналогії відкриваються між нашим старим героїчним стилем і церковною поезією, а тут зазначу тільки, що впливи церковного співу також мусимо прийняти в значних розмірах. Грецькі церковні співи пішли в широкі круги ¹. На їх взірець творилась свійська гімнодія, складались свої церковні співи і підкладались під перенесені мотиви.

Сі впливи знаходили собі суголосні елементи в народній поетичній музикальній творчості. Але, об’єднуючися й комбінуючися з ними, вони, без сумніву, дуже значно впливали на їх ритміку, мелодику і поетичний стиль ².

¹ Напр., «Киріє елєйсон» виступає в щоденнім уживанні нашої людності — міщан і дружини — в XII в. «Гражане» Звенигорода (галицького), визволившись від небезпечної облоги, «възваша курии елисон» (радостью великого хваляще Бога и пречистую єго Матерь») (Іпат., с. 228). Київське військо, пізнавши на полі битви свого князя, «въсхытиша и руками своими c радостю яко царя й князя своєго и тако възваша кирелЂисонъ вси полки радующе ся, полки ратныхъ побЂдивше, а князя своєго живого видячи» (там же, с. 303).

В сучаснім обряді новорічного очищення гуцули, палячи сміття на новий рік на городі, примовляють молитву на урожай: «Господи, будь ласка зродити жита, пшениці, усякої пашниці, Кирилейси», і з викриками «Тирилайси — Кирилайси!» перескакують тричі через огонь вперед і назад (Гуцульщина, IV, c. 201 — 2). Сей викрик, не пізнаний покійним дослідником Гуцульщини, розуміється теж саме «Киріє елєйсон!»

² Пригадую собі, що і Халанський в згаданій праці, заперечивши візантійський вплив на слов’янську метрику (с. 792), пізніше готов був признати походження героїчного сербського розміру з «політичного» візантійського вірша.

Отже, кінчаючи сей екскурс, потрібний для вияснення стародавності нашої обрядової пісні, я так формулюю свої гадки:

В часах українського розселення у нашої людності мусили існувати вже обидві форми поетичного ритму: пісенний рівноскладовий і речитативний нерівноскладовий.

В добі розселення вони підпадають впливам романської і візантійської обрядовості і поезії. Впливи сі, одначе, не змінили основних прикмет ні змісту ні форми нашого словесного мистецтва, вносили нові елементи в зміст, збагачували його новими ідеями, кристалізували виразніше і відмінювали форми, але не сотворили наново ні речитативного, ні пісенного ритму.

Наші старі обрядові пісні в найбільш типових, основних формах тоді, мабуть, уже існували, так само як і речитативна форма заклять, плачів і героїчних слів.

Обрядові дії. По сих виясненнях повертаюсь до поставленої вище тези, — що в останках нашої старої обрядовості, особливо в веснянім циклі, заховалось багато такої старовини, яка в своїх хорах, діалогах, танках, хороводах, забавах доносить дуже ранні, навіть зародкові форми словесно-музикальної дії.

Як на тип дуже архаїчного хороводу вкажу, напр., т. зв. «Кривий танець», котрим «майже завсіди» ¹ розпочинаються весняні гри — і се може вказувати на хронологічне першинство сеї гри, бо з тим сходиться її глибока примітивність. Учасниці дівчата, побравшися за руки, довгою чередою бігають між трьома застромленими в землю кілками, трьома посадженими на землі дітьми або просто куди тягне їх провідниця хору, корифейка, виробляючи всякі зігзаги і викрутаси, з нехитрою піснею, яка повторюється без змін:

Кривого танця йдемо,

Кінця му не знайдемо:

То в гору, то в долину,

То в ружу, то в калину.

А ми кривому танцю

Не виведемо концю,

Бо його треба вести,

Як віночок плести.

Або:

А кривого танця да не виведем конця,

Ведем, ведем — да не виведем,

Плетем, плетем — да не виплетем.

Веду, веду, та не виведу,

Несу, несу, та й не винесу!

Треба його да виводити,

Конець ладу знаходити!

Кривого танця йдемо —

Танця не виведемо,

Отак танець іде,

По кривому скриволіе...²

Всі додатки, які причіплюються до сього мотиву, особливо до кінцевого стиха, носять явно пізніший характер ³.

¹ Чубинський, III, с. 32.

² Чубинський, III, с. 32 і дд., Гаївки в львів. Матер. до етнол., с. 115, у Милорадовича в Сборнику Харків., т. X і т. д.

³ Грайте, дівочки, грайте,

Пилу не збивайте,

Плаття не каляйте

[і далі — як нижче про плаття дівчаче і парубоче].

Кривого танця йдемо,

Кінця му не знайдемо,

Парубочка не знайдемо:

Іде сліпий, невидющий,

Я того не хочу!

Плету-плету плетеницю,

На парубків шибеницю,

А дівчатка з краю,

А щоб були в раю...

Ой вінку, ній вінку,

Я тебе ізвила

Ще і учера да із вечера

Да повісила тебе

Ой у теремі да на дереві

[далі мотив про нелюба].

Треба його [танок] вести,

Як віночок плестиі

Плела його, плела,

Да ще з вчора з вечора,

А матінка взяла

Та нелюбій дала, і т. д.

Коло млина калина,

Там удівонька ходила,

Дівкам танець водила, —

Що виведе та й стане,

На всіх дівок погляне...

Кінець кінцем сі додаткові мотиви, далеко змістовніші, вбивають основний, архаїчний, у водний мотив: він відпадав і танець ведеться при самих додаткових співанках — див. варіанти Чубинського і Милорадовича. Се дуже інтересна ілюстрація затрачування таких архаїчних, бідніших мотивів під натиском пізніших додатків.

Первісна ж вага лежить, очевидно, не в тексті, не в пісні, а в руху, в хороводі, і в сім бачу відбиття примітивного такого хороводу: його першого завдання — підняти настрій, розбудити енергію.

Інші хороводи виявляють об’єктивну мету сього піднесення енергії в виконавцях: передати її доохресному світові, своїм екстазом, збільшенню енергією і волею розбурхати природні сили, розбудити до життя, до продукції, піднести їх життєву силу. Вони, очевидно, входять в ту сферу мімічно-магічних дій, які соціологи часто тепер звуть австралійським терміном intichiuma ¹.

¹ Початки громадянства, с. 141.

Елементи гри, з одної сторони, з другого боку, розвій пісні, музикальний і словесний, ставши властивою метою і відтиснувши на другий план мотиви магічно-мімічні, притьмили сей початковий, вихідний характер дій. А проте, на мій погляд, можна все-таки ясно вгадати сю первісну магічно-мімічну операцію в таких веснянках, скажім, як «Горошок»:

Вийся, горошку, в три стручки,

А роди, Боже, в штири, штири,

Щоб тебе черви не точили,

Щоб парубки ся женили!

або:

Ой вийтеся огірочки,

А в зелені пуп’яночки,

Грай, жучку, грай!

Не вважаючи на різні пізніші додатки, прилучені з інших забав, — елементи залицяння, парування і т. д. (про них будемо говорити потім), — тут ще ясно виступають ті ж елементи, що в згаданих австралійських церемоніях розмноження: імітації рухів звіря чи ростини, котрої розмноження має ся дія на меті. Звиваючись на взір горохового стебла чи огіркового огудиння, учасники хороводу, несвідомо вже для себе, мають, очевидно, пособляти доброму росту гороху чи іншої городовини. (Огірок сам по собі річ недавня в вашім городницькім інвентарі, не сягає часів переселенських, і огірочний мотив тут мабуть пізніший, — він заступив якийсь інший, аналогічний.)

Сей мотив — хороводними, імітаційними рухами пособляти зростові потрібних ростин, — очевидно, лежить в основі різних веснянкових дій, і я думаю, що вони були вегетаційними (ростинними) магічними діями, виконуваними старшими, перше ніж зійшли на гри молодіжі. Такі забави, як «просо», як «сіяння маку», в котрих тепер поетичні образи пісні уже взяли перевагу над вегетаційними діями ¹ і притьмили початковий магічний, імітаційний акт, — колись стояли, мабуть, в дуже тіснім зв’язку з магічними, вегетаційними танками, церемоніями, діями, котрих серія починалась з початком соняшного року і переходила через весь господарський сезон, пильнуючи розбудити, зміцнити, можливо, розвинути природні явища добродійні, корисні й потрібні, а знейтралізувати ворожі й шкідливі.

Подібно як австралійці переводять в своїх обрядових діях магічний посів трави, котрої насіння споживають, — розсівають се насіння в повітрі в певнім магічнім обряді або, зложивши з піску подобу їдобної ящірки, розметують сей пісок в повітрі, щоб тим способом розмножити зародки сих ящірок, — так і тут. В різних весняних грах і танках, де згадуються різні роди збіжжя і городини, немало заціліло останків подібних же магічних операцій, що рухом, ритмом, голосом, словом повелівають природним силам. Треба лише приглянутись, за поміччю порівняного етнологічного матеріалу, тим примітивнішим актам, котрі хоч покрились пізнішими поетичними формами, все-таки місцями доволі ясно з-під них виступають ² і мають незвичайний інтерес як останки тих зав’язкових рухових і тукових, тонічних форм, з котрих розвивалась поезія взагалі, і наша зокрема.

¹ «Соловейчику, пташку, пташку,

Чи бував же ти в садку, в садку,

Чи видав же ти як мак сіють?

Ой так, так — сіють мак!..

або: Горобчику, пташку, пташку,

Чи бував же ти в нашім садку?

Ой був, був. — Що ж ти чув?

Сіють мак і морковицю

Й пастернак.

(Квітка Українські Мельодії. № 35, стих дещо змінений).

² Порівняти з наведеною піснею про мак таку старшу, очевидно, форму «макового» хороводу:

При долині мак, при широкій мак,

Ой мак чистий, головистий і коренем коренистий.

Молодиї молодці, завивайте головиці,

Станьте ви в ряд, тут буде мак (Чуб., с. 47).

Вар [іант]: Мої любі маковочки,

Сходітеся до купочки...

Постійте, дівчата, як мак на горі (ів.).

Тут ще досить ясно виступає магічний жест, вегетаційний обряд.

Багатство руху, тісне об’єднання словесної музикальної дії з пантомімою, з танком, хороводом, котре так сильно ще заціліло в веснянкових грах і хороводах, надає їм сильно архаїчний характер, таїть в собі, дійсно, багато старовинного, ембріонального — такого, що вводить нас в початки словесної творчості, коли в нім більше розглянутись. Пісенні тексти, т[ак] ск[азати] лібретто дій, дуже прості й небагаті змістом; величезну ролю грають повторення, зміст наростає дуже поволі; пісня загалом стоїть на другім плані, за танцем і ритмом. З другого боку — незвичайно цікаві елементи діалогу, драматичної дії, котрі тут бачимо. Вони переважно дуже примітивні, але переходили також і в більш розвинені драматичні форми. Маємо їх тепер в весільнім обряді, а правдоподібно, що таких драматизованих дій було багато і в сім вегетаційнім репертуарі. Напр. похорони й оплакання Коструба, яке заховалось в дуже убогих останках, або Купальна дія, що також звелась нині до незначних останків, могли мати колись далеко багатші драматизовані форми. Форми антифонного співу двохорової дії виступають і тепер іще дуже сильно в сім конгломераті останків різних старих обрядів соняшного календаря, що зістались в нинішнім веснянім циклі. Лиш, кажу, їх ще треба пошукати ¹.

¹ Двадцять літ тому російський історик літератури Е. Анічков зробив цінні початки в сім напрямі в своїй двотомовій праці: Весенняя обрядовая пЂсня на ЗападЂ и у насъ (Сборникъ отд. рус. языка Петерб. академій, т. 74 і 78, 1903 і 1905). Перевів паралелі між західноєвропейськими і слов’янськими весняними обрядами, розвиваючи вище цитовану тезу Ніцше про розвиток поезії з обрядового закляття, в дусі магічної теорії англійського етнолога Фразера, і притяг до сього дещо й українського матеріалу. Небагато, розуміється. Належало б нам хоч і з деяким опізненням, зате використовуючи новіші соціологічні і фольклорні помічення, перевести сю роботу повніше і глибше, використовуючи зібране вже і розглядаючись за недосить завваженим досі. Нижче читач знайде огляд українського календаря і зв’язаної з ним обрядовості; я був би рад, щоб він послужив заохотою до ширшої колективної української праці в сім напрямі.

Вертаючись до магічного елемента в обрядовості, я зазначу далі, що не самі лише гри і хороводи повні ними. Напр. закликання весни, котрим розпочинається весняний цикл, звісне в білоруських варіантах.

Да поможи, Боже,

весну закликати,

на тихо лЂто, но ядряно жито —

жито и пшаницу,

усякую пашницу.

(Безсоновъ, БЂлор. п., 181).

такі «весняночки»:

Ой весна, весна,

да весняночка,

ой де ж твоя донька,

та паняночка,

опис весняних дарїв:

Ой весна-красна, що нам винесла?

Ой винесла тепло, і добреє літечко,

Малим діткам — ручечки бити,

А господарям поле орати...

(Чуб., 109).

всі вони, в своїй основі, являються не простим привітом приходові весни, а магічним обрядом, котрим весна дійсно закликається, кличеться, велиться їй прийти волею сих кликунів, які виходять для сього на горбки, вишки, дахи ¹.

Сьому відповідають такі ж колективні закляття мороза, зими і смерті, що виголошувались, очевидно, паралельно з очищенням землі огнем від усякої нечистоти, що відбувались при тім — і заховались в практиках різдвяних новорічних, в огнях великого четверга і великодньої ночі та в різних обрядах очищення ². На жаль, самі закляття звісні тільки в не досить певних варіантах: Чубинського, нібито з збірника Куліша, з Проскурівського повіту (с. 180), але тотожнім з варіантом Головацького (II, 530):

Смерте, смерте, іди на ліси,

Йди на безвість, йди на море,

І ти морозе, великий і лисий,

Не приходь до нас із своєї комори!

Смерть з морозом танцювала,

Танцювала і співала

А за море почвалала.

Чуб., 180 весн.,

і новішим варіантом з того ж Підгір’я:

Смерть з морозом танцювала

Та за море десь пігнала,

Пішла собі смерть у ліси

Побіг за нев мороз лисий.

І сидять там у темній норі

За водами у коморі.

Смерте, смерте, не вертайся,

Ти, морозе, не з’являйся —

Сидьте си там, не вертайте,

Нас пожитку не збавляйте,

Най нам сонце дальше гріє,

Жито, ярець скоро зріє ³.

Як було завважено ⁴ сі тексти належать до «собітчаного очищення огнем, зв’язаного з «царинними» обходами поля:

¹ Матеріал, переважно великоруський, у Анічкова, І, с. 89.

² Про новорічне очищення огнем і обрядове палення сміття згадував я принагідно вище. Дуже інтересні великоруські обряди оборювання жінками села від хороби і пошести — Терешенко, Бытъ рус. народа, VII, с. 41. Про vynošeni Smrti у чехів Зібрт в Ces. Lid, 1893.

³ Archiv XXVIII, як нижче. Анічков не завважив сього нашого закляття (котре б годилось підкріпити ще новими записами) — але навів паралельні тексти західнослов’янські й німецькі:

Smrt nesem ze vsi,

Novy lito vsi,

bud’te, pani, veseli

ze vam lito nesemy.

Tod aus, Tod aus,

Sommer un de Mee

Sommer mancherlee, etc.

⁴ Преміальна рецензія Веселовського на корпус Чубинського в Записках Петерб. академії, т. 37 (180), с. 185.

Сбором ідеме полон иесеме,

Мольме се Богу і всі посполу,

Жеби нас тучі не заходили,

Злиї вітрове не пановали:

Оборонь, Боже, гори-долини,

Гори-долини, наші царини!

Прийми, Божейку, труд-доржейку,

Же ми обійшли гори-долини,

Гори-долини, наші царини.

Кади ідеме, Бога слідеме,

Бога слідеме, Бога просиме.

Зароди, Боже, гори й долини,

Гори й долини, наші царини:

Наша царина преч поорана,

Срібло-злотом преч засіяна,

Стріцовим ¹ перком заволочена.

(Голов., II, 246).

Ой на Яна на Купала

Купалася ластівойка,

Купалася і пуряла.

Аж ся річка роздягала.

Ти купайся, ластівойко,

А ти гори, собітойко,

Най нам марга ся розводить,

Челядойка пишно ходить.

Собітойка ясно горить,

Челядойка пишно ходить,

Собітойка догорає,

Челядойка проквітає ².

Наведені «царинні» співанки мають уже легку християнську закраску. Вона характеристично вказує, де поділася з часом ся стихія магічної колективної дії: вона християнізувалась, перейшла в обряди, виконувані християнським духовенством, інакше була зломана і знищена сим же духовенством і ним порушеною адміністрацією, оскільки не розпустилась в «невинних» забавах підлітків або не перейшла в чисто поетичні форми величань і поздоровлень. З ними стрінемося потім, тут тільки два слова про те, як ставсь сей перехід.

Уже Потебня справедливо поясняв сей процес в колядковім матеріалі ³.

¹ Струсевим, страусовим.

² Записи проф. Калужняцького в Archiv f. Sl. Phil., т. 27 і 36.

³ Я процитую нижче се пам’ятне його слово.

Ті описи багатства, життя, краси, мудрості господаря, котрі містять вони, се не прості поетичні прикраси-перебільшення: се магічні закляття на щастя, оперті на вірі в чудодійну здібність слова наводити те, що ним сказане. Коли колядники малюють в таких перебільшених рисах багатство дому, несчисленні урожаї, безконечні стада господаря, вони зовсім не мають заміру описувати дійсність, і так не розуміють того хазяї — се була б нераз занадто гірка іронія! Колядники своїми розкішними образами накликають се багатство, щастя, шану і славу на свого господаря, — так як веснянщики накликують весну з її дарунками. Обрядові і пісенні поздоровлення і величання — се рід закляття на щастя, на здоровля, котре й досі заховалося в усній традиції.

Я поки що тільки зазначую сю нитку, котра протягається від примітивної колективної обрядовості: від сих весняних (в широкім розумінні) дій до новорічних, великодніх, всяких інших поздоровлень, до котрих ми перейдемо в дальших розділах. Тепер же хочу зазначити безпосереднє продовження магічної колективної дії в закляттях, замовляннях і молитвах індивідуальних, так багато заступлених в нашім фольклорі.

Молитви і закляття. Ослабнувши в своїй чистій, магічній формі в колективнім уживанні, накликування добра і закляття лиха довго тримаються в індивідуальнім ужитку, в різних магічних формулах, замовляннях і молитвах, які не раз стоять в близькім зв’язку з колишніми колективними обрядами, почасти захованими, почасти затраченими без сліду ¹.

¹ Наші молитви і закляття досі не оброблені скільки-небудь відповідно. Великороси і білоруси випередили нас на сім полі. Велику збірку великоруських заклять видав іще Сахаров, потім Л. Майков (1869 р., 372 чисел). Тільки в 1872 р., в першім томі корпуса Чубинського вийшла збірка вірувань, забобонів, заклять і молитов, доволі багата, але дуже хаотично зложена, і два роки пізніше з’явилась спеціальна збірка П. С. Єфименка, Сборникъ малороссійскихъ заклинаній, Чтенія московські, 1874, І, 212 чисел, — зроблена незалежно від збірки Чубинського і теж не особливо упорядкована, а по сім не з’явилось ні одної великої збірки — в тім роді, як корпус білоруських замовлянь Романова (БЂлорусскій сборникъ, т. V, 1891, понад вісімсот нумерів). Се, очевидно, відбилось і на розсліді сеї категорії народної традиції. Студентська робота Мик. Крушевського: Заговоры какъ видъ русской народной поэзії (Варшавскія Унив. Изв., 1876, III), оперта головно на збірці Майкова, надовго зісталась одинокою монографією. Тим часом се була дуже слабенька праця. Далеко цінніші замітки Потебні, в його студії про пісню про воєводу Штефана (Малорус. пЂсня по списку XVI в., 1877) — про аналогії заклять і пісень (тут він подає і дефініцію замовляння як «словесного образа порівняння даного або умисно витвореного явища з побажаним, з метою викликати се друге»). Але через свою принагідність, мабуть, вони не звернули на себе уваги. Тільки в 1890-х рр. до них повернулись дослідники — проф. Владимірів в розділі, присвяченім замовлянням в його Введенії въ исторію русской словесности, 1896, Сумцов в студії Пожеланія и проклятія, преимущественно малорусскія, 1897 (Сборникъ Харків., т. IX), Ф. Зелинский, О заговорахъ, 1897 (там же, т. X). Потім почала друкуватись велика праця іншого ученика школи Потебні А. Ветухова: «Заговоры, заклинанія; обряды и другіе виды народного врачеванія, основанные на вЂрЂ въ силу слова». — Рус. Фил. ВЂстникъ, 1901 — 1907 (недокінчена). Бібліографію до 1890-х рр. подав Сумцов в харківськім Сборнику, IV, 1892. Спеціально український матеріал не розсліджений і обговорювався тільки всуміш з іншими. В рефератах, з котрими минулого року виступав проф. Ф. Колесса, він теж не вийшов ще поза загальні прелімінарії, судячи з змісту, ласкаво ним мені уділеного. Належить сподіватись, що в остаточнім обробленні сеї теми він ближче займеться українським матеріалом, особливо його формальною стороною, досі мало розробленою, — не тільки ритмічною, але й мелодичною, що проступає в різних випадках, — як зробив се для голосінь, а також і відсвіжить дотеперішній запас матеріалу свіжим приносом.

Я наведу кілька формулок, які при своїй незамітності дають інтересний перехід від тих весняних колективних актів до індивідуальних молитов і заклять ¹.

Побачивши весною вперше диких гусей, треба підкинути вгору трохи соломи й сказати:

Гуси, гуси, вам на гніздо,

А нам на тепло!

Або:

Гуси, гуси, вам на гніздечко,

а нам на здоров’ячкої (100 — 1) ².

¹ Читач помічає, що я не маю охоти йти слідами дослідників, які старались докладно розмежувати різні категорії молитов-заклять: побажання, прокльони, замовляння, закляття, молитви (передхристиянського характеру). Я вважаю, що се все тільки нюанси одної магічної гадки, котрі доволі тяжко класифікувати по таким розділам, і не бачу навіть потреби такої систематизації. Важніше було б розложити їх в різних степенях еволюції, але для сього тепер ще не бачу твердих підстав.

² Тексти вибрані головно з збірок Єфименка (значені його нумерами) і Чубинського (значені сторінками).

Сю солому потім добре зібрати і вложити квочці на гніздо — ні одного яйця не пропаде.

Побачивши ластівку, кинути на грядку грудку землі і приказати:

Там виросте кріп, кріп сію!

Журавлям показують на Благовіщення хлібець і приказують:

Бусень, бусень, на тобі голвоту (sic),

а мені жита копу (117).

Перші весняні квіти добре потоптати, приказуючи на здоровля — на сон-траву:

Щоб на той рік діждати,

сону топтати!

На ряст:

Топчу, топчу ряст,

дай, Боже, потоптати,

і того року діждати (100 — 1).

Сіючи мак, почухати голову і приказати:

Щоб головки в моїм маку були такі великі, як моя голова, і щоб маку було так багато, як багацько на голові волосся!

Садячи капустяну розсаду, приказати: