Референдум

Підготовці до призначеного на 1 грудня 1991 р. Всеукраїнського референдуму була підпорядкована діяльність усіх державних органів, структур Народного руху України, інших організацій національно-демократичного спрямування. Депутати Верховної Ради, незалежно від їхньої політичної орієнтації, активно працювали у своїх виборчих округах.

У день проведення референдуму одночасно мали відбутися вибори першого президента України.

Всі учасники президентських перегонів (В.Гриньов, Л.Кравчук, Л.Лук’яненко, В.Чорновіл, Л.Табурянський, О.Ткаченко, І.Юхновський) незважаючи на ідеологічні розбіжності, протягом трьох місяців одностайно виступали з державницьких позицій.

Діяльність державних інституцій та громадських організацій, народних депутатів, кандидатів у президенти України і їхніх команд була спрямована на досягнення єдиної мети — забезпечення позитивного голосування на підтримку Акта проголошення незалежності. Згуртуванню суспільства в досягненні цієї мети сприяла заборона Компартії України та підпорядкування всіх силових структур, включно з КДБ, українській владі.

Загалом, в Україні було створено належні умови для вільного волевиявлення громадян і реалізації ними свободи вибору відповідно до засад демократії.

Громадяни, які брали участь у голосуванні, мали відповісти на одне чітко сформульоване запитання:«Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України»?

Порівняно з формулюванням запитання Всесоюзного референдуму, проведеного з ініціативи М.Горбачова 17 березня 1991 р., запитання Всеукраїнського референдуму не вводило виборця в оману і було коректним з погляду соціології, а його ініціювання та проведення повністю відповідало вимогам Закону України від 3 липня 1991 р. «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми».

Референдум відбувся в атмосфері пробудження політичної свідомості громадян, піднесення політичної активності суспільства та його включення в політичний процес, пов’язаний із боротьбою за українську національну державність. Усе це зумовило високий рівень участі громадян у голосуванні та позитивний результат референдуму.

У голосуванні взяли участь 31 млн. 891,42 тис., або 84,18% загальної кількості виборців. Ствердну відповідь на запитання бюлетеня дали 28 млн. 804,071 тис., або 90,32% із тих, хто взяв участь у голосуванні. Важливо було, що, незважаючи на регіональну різницю в результатах голосування, більшість громадян усіх регіонів України, включно з Кримом, дали позитивну відповідь і підтримали Акт проголошення незалежності України.

Підготовка і проведення референдуму здійснювалися відповідно до європейських стандартів, без примусу, фальсифікацій та порушень встановленої законом процедури. Як одностайно відзначили численні міжнародні спостерігачі, котрі представляли парламенти багатьох країн світу, неурядові організації та такі авторитетні міжнародні інституції, як Європарламент і Бюро вільних виборів НБС, під час референдуму відбувся вільний і демократично висловлений вибір народу України, вибір на користь української незалежної державності.

Отже, одвічне прагнення українського народу до свободи, яке в новітній час знайшло своє історичне втілення спочатку в Декларації про державний суверенітет України, а згодом — в Акті проголошення незалежності України, було переконливо підтверджене вільним і потужним народним волевиявленням.

Результати Всеукраїнського референдуму засвідчили набагато вищий рівень підтримки українськими громадянами повної державної незалежності України, ніж рівень підтримки необхідності збереження Союзу РСР як оновленої федерації (перше запитання бюлетеня референдуму 17 березня) чи навіть її перебування у Союзі суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет (друге запитання бюлетеня референдуму 17 березня).

При майже однаковій кількості громадян, які брали участь в обох референдумах — понад 31 млн. осіб, — за державну незалежність України висловилося 28 млн. 804,071 тис (90,32%), за збереження Союзу РСР як оновленої федерації — 22 млн. 110,889 тис. осіб (70,16%), а за участь України в Союзі суверенних держав — 25 млн. 224,687 тис. осіб (80,17%).

Отже, загальнонаціональна підтримка переважною більшістю українських громадян Акта проголошення незалежності України зняла будь-які сумніви у його легітимності та праві українського народу жити у власній незалежній державі.

Народне волевиявлення на користь незалежності державності України забезпечило незворотність процесу українського державотворення і створило міцне підґрунтя для офіційного визнання її державної незалежності членами міжнародної спільноти.