Міжнародною спільнотою

З моменту ухвалення Акта проголошення незалежності питанням першорядної ваги для України стає визнання її незалежної державності міжнародною спільнотою і забезпечення підтримки з боку провідних держав світу, насамперед США, та держав — членів ЄС і НАТО.

Тим часом західні лідери, перебуваючи в захопленні від демагогії М.Горбачова й очікуючи чудесного перетворення «імперії зла» на сучасну демократію, демонстрували свою зацікавленість не в дезінтеграції СРСР, а в його збереженні. На найвищому рівні у двосторонніх форматах і в рамках міжнародних форумів, зокрема на засіданнях «великої сімки», обговорювалися плани надання Радянському Союзу масштабної економічної допомоги, для означення якої навіть стали використовувати, за аналогією, термін другий «план Маршалла» для СРСР.

Західна преса рясніла прогнозами політологів та аналітиків з описами катастрофічних наслідків розпаду СРСР і пропозиціями щодо його порятунку. Г.Кісінджер віщував ядерний армагедон у разі дезінтеграції СРСР і закликав не заохочувати рух радянських республік до усамостійнення. Рада національної безпеки США ухвалила директиву, яка вимагала від американської адміністрації спрямовувати всю допомогу центральному радянському уряду в Москві, а не окремим республікам, маючи на меті запобігти краху Радянського Союзу.

Ставлення західних держав до незалежності України було несприятливим і явно упередженим. Так, після виступу у Верховній Раді України в червні 1990 р. прем’єр міністр Великобританії М.Тетчер, відповідаючи на запитання депутатів, безапеляційно заявила, що Україна має не більше прав на незалежну державність, ніж американський штат Каліфорнія. Ще показовішою була промова Дж. Буша, виголошена ним у Верховній Раді України 1 серпня 1991 р., за три тижні до проголошення незалежності України. У цій промові, яку через її одіозність західна преса охрестила «котлетою по-київськи» (chiken Kyiv speach), він наголосив, що «свобода не тотожна незалежності» і що Сполучені Штати «не підтримуватимуть тих, хто прагне до незалежності заради утвердження, замість тиранії центру, місцевого деспотизму». Симптоматично, що промові Дж. Буша в Києві передував його візит до Москви, під час якого М.Горбачов запевнив американського президента, що процес підписання Союзного договору триватиме аж до підписання його Україною.

І після проголошення незалежності України провідні західні держави продовжували підтримувати М.Горбачова у його спробах реанімувати СРСР. Про це переконливо свідчать опубліковані записи розмов М.Горбачова з керівниками Іспанії, Німеччини, США, Франції, які солідаризувалися з ним у тому, що Союз має бути збережений, а Україна — залишитись у його складі. (Журнал «Главред», жовтень 2009 р.).

Примусити їх змінити позицію несприйняття України як незалежної держави міг лише демократично висловлений вибір українського народу на користь державної незалежності своєї країни під час референдуму.