Розділ 4. Способи комунікативного впливу педагога на учнів

Кейс 158

Виділяють наступні методи переконування:

· фундаментальний: являє собою пряме звернення до співрозмовника, якого з разу і відкрито знайомлять з усією інформацією, що складає основу доказу вірності того, що пропонується;

· метод протиріччя: заснований на виявленні протиріч у обґрунтуваннях того, кого переконують і на старанній перевірці власних аргументів на відсутність протиріч з метою попередити кортнаступ4

· метод «здобуття висновків»: аргументи викладають не всі одразу, а поступово, крок за кроком, добиваючись згоди на кожному етапі;

· метод «кусків»: аргументи того, кого переконують, поділяють на сильні (точні), середні (спірні) і слабкі (помилкові); перших намагаються не торкатися, а основний удар наносять по останнім;

· метод ігнорування: якщо викладений співрозмовником факт не може бути спростований;

· метод акцентування: розставляються акценти на доведеннях, які приводяться співрозмовником та відповідають загальним інтересам («ти ж сам говориш….»);

· метод двохсторонньої аргументації: для більшої переконливості викладають спочатку переваги а потім і недоліки способу вирішення питання, що пропонується; краще якщо співрозмовник дізнається про недоліки від того, хто переконує, а ніж від інших, що створює у нього враження неупередженості того хто переконує (особливо цей метод ефективний під час переконування освіченої людини, малоосвічений же краще піддається односторонній аргументації);

· метод «да, але …»: використовується у тих випадках, коли співрозмовник приводить переконливі докази переваг свого підходу до рішення питання; спочатку погоджуються зі співрозмовником, потім після деякої паузи приводять докази недоліків його підходу;

· метод уявної підтримки, це розвиток попереднього метода: докази співрозмовника не відкидаються, а, навпаки, приводяться нові аргументи на їх підтримку. Потім, коли у нього складеться враження про парну інформованість того, хто переконує, приводяться контраргументи;

· метод бумеранга: співрозмовнику повертають його ж аргументи, але спрямовані в протилежний бік; аргументи «за «перетворюються в аргументи «проти» (Ильин Е.П., Психология общения и межличностных отношений. – СПб: Питер, 2010. – с. 94).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал та визначте, чи доцільно використовувати вказані методи переконування в педагогічній діяльності.

2. Поясніть, якими методами переконування ви володієте, а якими з цих методів прагнете оволодіти в майбутньому.

Кейс 159

Центральним фактором переконування, особливо під час взаємодії між двома людьми, є експресія упевненості. У серії досліджень, у яких пари досліджуваних виступали в ролі присяжних, обговорюючи судову справу, дослідники побачили, що ті, хто переконав (тобто ті, хто примусив іншу людину змінити свій вердикт) використовували слова, які виражають упевненість у той же час як ті, кого вдалось переконати, у цих парах переконуючих взаємодій були схильні використовувати слова, що виражають сумнів.

…. Вираження впевненості в мовленні паралінгвістичними засобами є ключовим фактором, від якого залежить переконування під час між особових взаємодій. Водночас надмірно багатослівне вираження впевненості може подіяти у протилежному напрямку і викликати у іншої людини супротив.

(Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние. – СПб., 2000, - с. 291-292).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал. Згадайте вимоги до переконування, які повинен реалізовувати викладач та визначте, чи можете ви їх доповнити, використовуючи вказаний матеріал.

2. На основі самоаналізу встановіть, чи володієте ви експресією упевненості.

Кейс 160

Під час переконування доцільно:

· показати важливість пропозиції, можливість і простоту її здійснення;

· подати різні точки зору і здійснити розбір прогнозів (під час пере переконування – включаючи і негативні);

· збільшити значущість переваг пропозиції і зменшити величину її недоліків;

· враховувати індивідуальні особливості суб’єкта, його освітній і культурний рівень і і підбирати найбільш близькі і зрозумілі йому аргументи;

· ніколи прямо не говорити людині, що вона не права, таким чином можна лише задіти її самолюбство і вона зробить усе, щоб захистити себе, свою пропозицію (краще сказати: «Можливо, я не правий, але давайте подивимось …»);

· для переборення негативізму співрозмовника створити ілюзію, що ідея, яка пропонується належить йому самому (для цього достатньо тільки підштовхувати його до відповідної думки і надати можливість дробити висновок);

· не парірувати довід співрозмовника зразу ж і з видимою легкістю, він сприймає це як неповагу до себе або як недооцінку його проблем (те, що його мучає довгий час, іншим дозволено в лічені секунди);

· критикувати під час спору особистість співрозмовника, а докази, що він приводить спірні або невірні з точки зору того, хто переконує (при цьому бажано, щоб критиці передувало визнання правоти того, кого переконують у чомусь, це допоможе уникнути його;

· аргументувати максимально зрозуміло, періодично перевіряючи, чи вірно вас розуміє суб’єкт; аргументи не розтягувати, так як це зазвичай асоціюється з наявністю у мовця сумнівів; короткі й прості за конструкцією фрази будувати не за нормами літературної мови, а за законами усного мовлення; використовувати між аргументами паузи, так як потім аргументів у режимі монологу притупляє увагу і інтерес співрозмовника;

· включити суб’єкта в обговорення і прийняття рішення, так як люди краще сприймають погляди, в обговорені яких приймають участь;

· протиставляти свою точку зору спокійно, тактовно, без менторатства. (Ильин Е.П., Психология общения и межличностных отношений. – СПб: Питер, 2010. с.96 -97).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал та визначіть доцільність чи недоцільність використання педагогом запропонованих порад у процесі переконування учнів.

2. Встановіть, чи можливо якісь із вказаних порад включити у перелік вимог до переконувального впливу на учнів.

Кейс 161

Особистість формується багатьма обставинами....

Переконування вважається одним з основних методів виховання та перевиховання. Воно застосовується як до дорослих, так і до дітей, як до здорових, так і хворих людей.... Дюбуа перший увів до вжитку поняття „раціональна терапія" - лікування засобом переконування.

Коли мова йде про переконування, то найчастіше мають на увазі вплив на розум людини, на його розуміння себе та навколишнього світу з метою, щоб це розуміння перебудувати, привести у відповідність з вимогами наукового знання, вимогами моралі, але забувають при цьому, що переконування впливає не тільки на розум, але і на почуття людини, і тільки за цієї умови воно виявляється ефективним. Однак слід пам'ятати про те, що, впливаючи на раціональне, можна викликати емоційне, тому що перше та друге взаємопов'язані. Разом з тим вам добре відомий факт різниці між розумінням та переживанням, між знаннями та поведінкою людини. Така картина має місце, коли знання подаються учням формально, без урахування реального життя й духовного світу самої особистості. Ось чому при формальному впливові тільки на раціональну сфери, без урахування особливостей самої особистості, не розв'язується питання ні виховання, ні переконання. Іншими словами, необхідно, щоб виховання особистості здійснювалося у процесі впливу на раціональну, емоційну і вольову сферу.

Переконування як метод впливу, наприклад, на відміну від інших - навіювання, прикладу, вимагає активної взаємодії переконуючого й переконуваного. Тільки за умови, коли вихованець намагається зрозуміти й усвідомити те, що йому говорять, роздумує й доходить певних висновків, переживає й засуджує негативне в собі й кінець кінцем приймає рішення працювати над собою, допустимо говорити про ефективний переконуючий характер впливу.

Процес переконування й перепереконування пов'язаний з максимальною активністю другої сигнальної системи в її взаємодії з першою. Процес переконування часто є очевидною або прихованою дискусію двох чи декількох осіб, мета яких полягає в досягненні єдності розуміння та переживання. Одна з них висуває тези й доводить їх, пропонуючи все нові й нові докази. Друга ставить запитання. Щоб з'ясувати щось, висловлює свої сумніви або протилежні думки, підтверджує, погоджується і т.п.

Якщо вихователь і вихованець порівняно близькі й довіряють один одному, то дискусія ведеться відкрито; якщо ж є відома відстороненість й офіційність цих осіб, то переконуючий веде дискусію про себе, подумки. у другому випадку той, що намагається переконувати, повинен за ледве вловимими рисами вгадувати стан та логіку думки вихованця. Вихованець, який не зміг цього зробити, не може досягти мети.

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал та виразність умови ефективності переконувального впливу.

2. Вкажіть, які складники доказу вказані у цьому матеріалі, а чого не вистачає.

Кейс 162

Синонімами аргументації вважають спір, полеміку, дискусію, бесіду, суперечки, доповідь, лекцію, дебати, доказ, спростування, роздуми, (риторику), еристику (теорію боротьби в спорі), агоністику (боротьбу думок), праксеологію (теорію раціональної діяльності), діалектику (у первинному значенні цього слова - як мистецтво роздумів), ораторське мистецтво, мистецтво переконувати, пропагувати, агітувати тощо.

Дійсно, кожне з перерахованих вище понять стосується аргументації, або якось пов'язане з нею. Однак розглядати їх як синоніми аргументації помилково, бо аргументація є інтелектуальною діяльністю для обґрунтування тез за допомогою аргументів, що виявляється в різних формах: дискусії або полеміці, спорі чи дебатах, суперечках або діалозі і т. ін.

В основі аргументації знаходиться поняття тези (Т). Під тезою розуміють будь-яке положення або твердження, істинність якого треба встановити. Якщо ж доводиться хибність будь-якого твердження, то таке положення називається антитезою, а сам процес відповідно перетворюється у спростування.

Головним правилом аргументації називається правило, яке визначає доречність (допустимість) аргументів. Це правило можна назвати" золотим" правилом спору. Сутність його проста. Доречними, допустимими аргументами в будь-якому спорі вважаються аргументи трьох типів:

1. Аргументи типу "рго", які доводять свою власну тезу.

2. Аргументи типу "сопtга", які заперечують тезу опонента.

3. Аргументи, які виражають сумнів в обґрунтованості тієї чи іншої

тези.

Усі останні аргументи повинні вважатися недоречними.

(Курбатов В.И. Искусство управлять общением. - Ростов-на-Д.: Издательство "Феникс", 1997. С. 120-125).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал та згадайте правила використання аргументів.

2. Поясніть, яким чином аргументація пов’язана з особистістю та настроєм об’єкта.

Кейс 163

Переконування передбачає «м’який» вплив на індивіда, метою якого є радикальна корекція його поглядів, щоб тим самим вплинути на подальшу поведінку. Даний варіант є найетичнішим способом впливу, оскільки тут немає грубого насилля чи підступного вторгнення у підсвідомість об'єкта. Метод переконування використовується для:

- довготривалої зміни уявлень й установок людини в потрібному напрямку;

- привернення до співробітництва;

- підштовхування об'єкта до потрібного вчинку.

За технічним виконанням переконування є явною, а іноді й прихованою дискусією, яка доповнюється деяким стимулюючим впливом.

Кожна людина має свою установку щодо будь-чого або будь-кого.

Існують три градації такого настрою:

- відверта симпатія (схильність до прийняття будь-чого);

- байдужість (з легким зміщенням у той чи інший бік);

- негативізм (неприйняття).

Кожна спроба грубо нав'язати бажану думку призводить лише до негативного результату, бо людина завжди чинить опір обмеженню свобод вибору.

Для змін ставлення індивіда до будь-чого слід переорієнтувати його настрій. Ураховувати, що:

- у змаганні розуму й установки найчастіше перемагає установка;

- у процесі зміни установок людині треба показати спрямованість та зміст необхідних змін, усе це повинно бути нею сприйняте й

зрозуміле;

- зміни відбуваються успішніше за умов, коли вони будуть співзвучними потребам та мотивації об'єкта;

- найпростіше перебудовуються установки, які не мають принципового (життєво важливого) значення для людини;

у випадку повністю негативної установки переорієнтація її, звичайно, потребує соціальних ускладнених методів перепрограмування психіки (тобто "промивання мізків") персони.

Залежно від умов ситуації та конкретних особливостей об'єкта, його

можна переконати прямо (під час бесіди) або опосередковано (через

інспіровані акції), діючи при цьому:

- акцентовано-логічно;

- імперативно (категорично);

- ексцитативно (розчуленням емоцій);

- альтернативно (зведенням проблеми до вибору "або - або").

Будь-який вплив містить елементи і навіювання, і переконування, але в різних пропорціях.

Простіше переконувати тих, хто має:

- яскраву живу уяву;

- орієнтацію швидше на інших, ніж на себе;

- дещо занижену самооцінку (лякливі суб'єкти та ті, що слабо довіряють власній думці).

Важко піддаються переконуванню особистості з:

- неприхованою ворожістю щодо інших (опір, який чиниться, до речі, часто може виникати як наслідок бажання домінувати над оточуючими.);

- сильним духом критицизму;

- готовністю до зміни своїх поглядів (простіше кажучи, намаганням завжди мати ще одну позицію про запас...).

Перед проведенням активної акції слід добре підготувати людину рядом попередніх бесід, щоб наступний акцентований вплив не виявився для неї неприємною несподіванкою.

Плануючи епізод переконання, слід:

- ретельно вибрати місце, оточення й момент для контакту;

- розрахувати, як почати бесіду, як зняти перше напруження, як викликати певний інтерес;

- добре продумати, як спрямувати розмову в потрібне русло;

- відпрацювати всю свою аргументацію відповідно до психології, мотивів та спрямованості об'єкта;

- обрати ритм бесіди та порядок висунення аргументів;

- передбачити можливі контраргументи та продумати, як їх нейтралізувати;

- продумати запасні варіанти продовження бесіди, якщо партнер рішуче заявить "ні!";

- чітко уявляти собі, як закінчити бесіду.

(1). Вибір місця, оточення та моменту для контакту:

- місце, де здійснюється переконування, по можливості повинно сприяти добродушному настрою людини, оскільки це покращує сприйнятливість супутнього впливу. Так, якщо в "робочій" кімнаті є картини, котрі тішать погляд об'єкта, звучить музика, яка йому подобається, а на столі улюблений напій - він буде більш поступливий;

- присутність будь-яких сторонніх осіб, звичайно, небажана, хоча іншого разу окремі персони (деякі авторитети, зацікавлені близькі...) прямо або опосередковано можуть брати участь у процесі переконування;

- час проведення основної бесіди слід співвіднести з такою ситуацією, за якої деякі потреби й настрої об'єкта близькі до запропонованих йому ідей (розчарування в будь-чому, затруднення в кар'єрі, різні події, які можна трактувати як ймовірну загрозу певної сторони...) або коли він підготовлений попередніми співбесідами.

(2). Початок бесіди, зняття напруження, збудження інтересу. Розпочинаючи розмову, необхідно уникати:

- вибачень та інших виявів невпевненості;

- нудного початку;

- вияву найменшої неуважності до співрозмовника;

- безпосереднього переходу відразу до справи.

Для зняття напруженості й виклику довіри корисно:

- мати приємний для візаві зовнішній вигляд (одяг, головний убір, зачіску...) та вираз обличчя;

- звертатися до співрозмовника на «ти», злегка нахиляючись у розмові декілька раз до нього;

- сказати кілька компліментів про відмінний смак, репутацію та ділові здібності об'єкта;

- висловити якийсь жарт (анекдот), що примусить співрозмовника

щиро розсміятися.

Для підсилення інтересу до бесіди можна:

- ставити ненасторожуючі запитання (професійні, життєві, хобійні), на які суб'єкт із задоволенням схоче відповісти;

- розмовляти з позицій інтересів співрозмовника теми, пов'язаної з його проблемами...

(3). Орієнтація бесіди в потрібному напрямку.

- залучаючи асоціації, перекинути місточок між початком, затравкою та приваблюючою ідеєю;

- описати якесь життєве спостереження, вуличну оцінку або ж анекдотичний випадок, неначе між іншим пов'язавши це з бажаним предметом;

- пригадати декілька важливих для партнера питань, які через певне зміщення акцентів співвідносяться із запланованою тематикою.

(4). Вибір аргументації відповідно до особистості та настроїв об'єкта:

- ідея, що проводиться, завжди повинна знаходити свій шлях не тільки до розуму, але й до емоцій об'єкта;

- матеріал для проведення аргументації добирається залежно від типу (образне - логічне) разом з якостями (гнучке, відстале, конформне, самостійше...) мислення співробітника;

- сенс застосувати лише ті аргументи, які у вигляді особистісних настроїв, способу мислення, інтелекту та наявної інформації дана людина може сприйняти;

- у ході переконання бажано використовувати як абстрактні висновки, так і видиму конкретну фактуру, на якій легше переконувати осіб, у яких відсутнє абстрактне мислення;

- з конформістами проходять посилання на авторитети, красиві пишномовні фрази та тиск на почуття спільності з іншими;

- якщо в людини мислення самостійне, у хід запускають логіку обґрунтування з натяком на можливість особистої вигоди як морального, так і матеріального плану;

- при помітній відсталості мислення перспективне розпалювання емоцій зі спиранням на емпірику...

(6). Нейтралізація аргументації суб'єкта:

- заздалегідь припустіть усі можливі резони візаві та, орієнтуючись на них, підготуйте власні контраргументи;

- аргументацію об'єкта краще розбивати перед висловленням своїх посилань, причому слід аналізувати як реальність самих фактів, так і ті висновки, які на них базуються.

Аргументи партнера можна нейтралізувати:

- логікою заперечення;

- ігноруванням;

- удаваним прийняттям з подальшим несподіваним розвінчуванням;

- зміною акцентів (виставляючи їхні слабкі місця та гранично знижуючи сильні);

- хитромудрим перетворенням їх у свої власні;

- придушенням логіки емоціями;

- вразливою дискредитацією їх автора (але не співрозмовника, безумовно!);

- посиланням на авторитети (інколи на видумані...).

(7). Забезпечення продовження бесіди, якщо об'єкт відповів "ні"

- ніколи не відпускайте до тих пір, поки візаві не скаже чіткого рішучого "ні";

- усвідомивши, що співрозмовник прийняв остаточне рішення, намагається його переконати, а вправно перекиньте розмову на нейтральну й по можливості приємну для нього тематику.

(8). Завершення розмови

- з’ясувавши, що візаві сприйняв ідею, яка проводиться, не затягуйте далі контакт, а, конспективно зазначивши основні положення, дружньо розпрощайтеся з ним;

- потурбуйтеся, щоб у партнера не виникало відкриття, що він начебто насильно підкорився чужій волі;

- за можливої невдачі в переконуванні слід не відразу завершити бесіду, але вміло переправити її в захоплююче для об’єкта русло, а потім, прощаючись, ще раз, але ненав’язливо згадати свої головні аргументи і без відвертого тиску запропонувати обдумати їх на дозвіллі. (Ронин Р. Своя разведка.-Мн.: Харвест, 1998. – с. 159 – 167).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал та визначте, чи доцільно його використовувати майбутнім викладачам з метою оволодіння вміннями переконувати учнів.

2. Визначте, які особливості об’єкта слід ураховувати у процесі переконування.

Кейс 164

Навіювання – це психологічний вплив однієї особи на іншу чи групу осіб, розрахований на некритичне сприймання і прийняття слів, виражених у них думок і волі.

У методичній практиці, де широко використовується навіювання як

терапевтичний засіб, розрізняють такі його види; 1) навіювання в гіпнотичному стані; 2) навіювання в стані природного сну; 3) навіювання в стані бадьорості (неспання). Виділяють іще один вид —- самонавіювання.

Фізіологи і психотерапевти вважають, що навіювання в гіпнотичному стані діє фатально на людину (І.П.Павлов, В.М.Бехтерев, К.І.Платонов, М.С.Лебединський), тому що внаслідок гальмування кори індивід не може виважувати й чинити опір навіюванню.

Психотерапевти стверджують, що можна встановити контакт із тим, хто спить, і здійснювати навіювання без переведення природного сну в гіпнотичний. Цей вид навіювання застосовується як до дорослих, так і до дітей. Виявилося, що найбільшого ефекту навіювання в стані сну досягається в дітей. На основі знання цього факту розгортаються тепер дослідження з гіпнопедії, тобто навчання іноземної мови в процесі сну.

Навіювання в стані бадьорості (неспання) — реальне життєве явище, воно відбувається у всіх галузях людських стосунків (педагогічна, медична і виробнича практика, мистецтво і література).

Багато психотерапевтів вважають навіювання в стані бадьорості не менш ефективним, ніж у гіпнотичному. Більше того, частина терапевтів, які раніше застосовували гіпноз, відмовилися від нього на користь методу навіювання в стані бадьорості.

….Навіювання як метод психологічного словесного впливу однієї людини на іншу практикується у всіх сферах людських стосунків, хоча його вплив не завжди усвідомлюється і правильно оцінюється кожною особистістю.

Навіювання стало основним методом психотерапії. Психотерапія ж запозичила цей метод з педагогічної практики і практики взаємовпливу людей у процесі спілкування, розробила його, науково обґрунтувала й застосувала до специфічних умов лікування.

Відомі психіатри і психотерапевти, наприклад такі, як Форель і Бехтерев, гідно поцінувавши можливості навіювання, рекомендують широко застосовувати його в педагогіці. Так, Форель вважає навіювання основним засобом виховання. Значна частина педагогіки, за його словами, базується на правильно зрозумілому і виконаному навіюванні. В.М. Бехтерев у праці „Навіювання й виховання" наводить багато подібних висловлювань і сам вважає, що навіювання виконує важливу роль у вихованні. Одні психологи перебільшували роль і значення навіювання у вихованні (Гюйо, Кейра), інші зовсім заперечували можливість його застосування (Вундт), треті вважали, що в системі різних методів навіювання повинно займати своє місце (О.Ф. Лазурський).

Протилежну позицію у ставленні до навіювання займав А.С.Макаренко. Він вважав навіювання загальновизнаним засобом виховання. Так, формуючи дисциплінованість, необхідно, писав він, навіяти дітям, що „дисципліна прикрашає колектив". А.С.Макаренко розробив методику висунення вимог до вихованців. Формуючи колектив, слід починати з вимог. При цьому не допускати ніяких суперечок, вимоги повинні бути одноосібними, безумовними, негнучкими, „щоб діти вам поступилися і діяли так, як ви бажаєте. Тут є деяка частка навіювання і деяка частка свідомості того, що ви праві".

Отже, не можна ні недооцінювати, ні переоцінювати метод навіювання. Успіх його застосування залежить від ситуації, стану і якостей особистості як того, кому навіюють, так і того, хто здійснює навіювання.

Навіюваність, бажають того чи ні деякі теоретики, — одна з притаманних людині властивостей її психіки, особливо дитячої, а навіювання — один із процесів взаємовпливу людей у спілкуванні й діяльності.

Навіювання може бути мимовільним і довільним, прямим і непрямим. У житті люди постійно вільно і мимовільно навіюють один одному певні погляди й спосіб поведінки, дії в певних ситуаціях. Саме на можливостях навіювання побудована реклама. Поширення моди зобов'язане навіюванню й наслідуванню.

Особливо дієве навіювання в дитячому віці. Ось приклад. Ніна Л. — дівчинка середніх здібностей, трохи уповільнена. Вона стала гірше вчитися. На питання вчительки про причину цього погіршення дівчинка не без суму, але досить спокійно, як про щось вирішене, відповіла: „Так у мене дурна

голова". У бесіді з'ясувалося, що, коли вона вдома готує уроки (а виконує вона це досить повільно), біля неї сидить бабуся і з роздратуванням промовляє: „Ох, дурна в тебе голова". Це типовий приклад мимовільного навіювання.

Довільне навіювання застосовується як у терапевтичних цілях, і дуже широко, так і в процесі виховання в дитячому садку і початкових класах школи. Вихователь не завжди мотивує свої розпорядження, рекомендації, а прямо навіює певний спосіб дій і поведінки, досягаючи при цьому успіху. Ось приклад. Діма-першокласник якось запізнився на урок. Учителька підійшла до нього і спокійно сказала: „Дімо, запізнюватися ти більше не будеш, сідай". Наступного дня Діма встав раніше від батьків, які його звичайно будять, і вимагав привести його до школи за годину до початку занять (йти від дому до школи рівно сім хвилин — школа у дворі). Мати вмовляла, що йти рано, що в школі ще немає світла (показувала у вікно), але це не допомогло. Він плакав і наполягав на своєму. Так стало повторюватися кожного дня. Авторитет учительки виявився вищим від батьківського, її навіювання було сильнішим за переконання, доведення, до яких удавалися батьки.

Навіюваність, або дієвість навіювань, залежить від низки об'єктивних і суб'єктивних, постійних і тимчасових умов, які необхідно враховувати, організовуючи перевиховання навіюванням. (Ковальов А.Г. Психология личности: Изд.3-е, перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1962. – с. 298 – 204).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал та розкрийте (усно) сутність низки вказаних умов, які необхідні для здійснення навіювання в педагогічному процесі.

2. Опишіть суттєві особливості видів навіювання про які йде мова у цьому матеріалі.

Кейс 165

Головне, що відрізняє навіювання від інших видів впливу, — це суттєве зниження критичного ставлення людини до інформації, яка надходить. У принципі, кожне повідомлення ми аналізуємо на достовірність і часом сприймаємо з очевидним скептицизмом. Цього нас навчило життя. Якщо все, про що говориться, брати відразу на віру, то неминуче доведеться часто відчувати розчарування, ставши жертвою обману чи помилки.

Однак навряд чи можна абсолютно все перевіряти особисто. Тому сюди під час спілкування напрацювали численні способи зняття недовір'я при передачі один одному яких-небудь відомостей. Більшість таких прийомів зводиться до використання тих чи інших доказів істинності повідомлення. Цей процес називається переконуванням. Але досить часто трапляються випадки, коли людина навіть не прагне перевірити правильність того, що почула. Тоді говорять про первісне довір'я до джерела інформації. Саме таке довір'я і є основою, на якій будується навіювання....

... Довір'я до людей виникає і на основі безпосереднього досвіду спільної діяльності, у тривалому дружньому спілкуванні, при вирішенні спільних завдань. Переконавшись у надійності людини, її вірності даному слову, продуманості її суджень, усі починають брати на віру її думки і судження. Якщо особа, котра стала авторитетною, опускає підстави для виконання поставлених завдань, то люди все одно виконують вказівки, які йдуть від неї, а сам процес набуває характерних ознак навіювання....

Зовсім не обов'язково джерелом навіювання має бути давно й добре відома людина. Часом достатньо упевненої манери, голосу, категоричності мовлення. Особливо підсилюють ефект навіювання засоби масової інформації, які розцінюються багатьма як фільтр на шляху до недостовірних відомостей.

Отже, навіювання — це, говорячи словами психолога Б.Ф.Поршнєва¹, не що інше, як повне, беззастережне довір'я, при якому слова мовця з абсолютною необхідністю викликають у слухача ті самі уявлення, образи, відчуття, які мовець має на увазі. При цьому створюється ситуація, коли повна ясність і беззастережність цих уявлень вимагає дій з тією самою необхідністю, наче ці уявлення були отримані прямим спостереженням і пізнанням.

Виникає питання: а що відрізняє навіювання як форму впливу однієї людини на іншу (чи на групу людей) від зараження, яке найчастіше спостерігається в натовпі....

Чому ми розмежовуємо ці види впливу? Лише тому, що зараження виникає в основному в натовпі чи в групі, а навіювання частіше характеризує

взаємодію двох людей? Ні, це не головне. Справа в тому, що при навіюванні людина, не обов'язково відчуває те ж, що й об'єкт навіювання. При зараженні величезна маса людей переживає ті ж самі емоції, і кожен, стаючи джерелом зараження, нічим не відрізняється від тих, кого він сам заражає цим станом.

Різниця між навіюванням і зараженням не обмежується лише участю сфери емоцій. У той час, коли зараження має спонтанний характер, навіювання - майже завжди акт довільний. Навіюючий дуже добре знає чого [1]він прагне домогтися, навіть якщо не усвідомлює, що його дії називаються навіюванням. Зараження немислиме без невербальних засобів, наприклад, [2]крик, музичні ритми, жести.

Гіпнотичне навіювання в основному застосовується в лікувальних цілях і використовує особливі прийоми занурення людини в гіпнотичний сон. Саме пов'язані з гіпнозом атрибути закріпилися в буденній свідомості як характеристики процесу навіювання: м'який, заколисуючий голос, пасивні рухи руками... Насправді навіювання відбувається повсякденно у процесі спілкування між людьми. І характеризується це звичайне соціальне навіювання тим, що одна людина, не обґрунтовуючи положення, досягає його прийняття (реального, а не формального) іншою людиною.

…Вироблений механізм опору навіюючий силі слова отримав назву контрсугестії. Пов'язаний із критичністю сприймання й мислення він спонукає людину ставитися з певною недовірою до всіх слів узагалі. Дія механізму контрсугестії базується на постійному співвіднесені почутого або з реальною дійсністю, або з індивідуальним минулим досвідом …

Різницю в ступені навіюваності необхідно враховувати у вихованні. Там, де один легко й швидко відгукується на звичайний заклик, іншого потрібно довго умовляти, доводячи правильність якогось рішення чи необхідність якихось дій. У свою чергу, щоб визначити ступінь навіюваності тієї чи іншої людини, треба добре знати фактори, які обумовлюють схильність людини до некритичного сприйняття інформації. (Дубов И.Г. Такое многоликое влияние. – М.: Знание, 1989. – с. 23-25).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал та поясніть сутність відмінностей, які існують між переконуванням та навіюванням.

2. Вирізніть ті відомості, які необхідно знати для здійснення навіювання в педагогічному процесі.

Кейс 166

Переконування - принципово відмінний від навіювання спосіб вербального впливу.... Переконування переслідує ту ж мету, що й навіювання. Як і навіювання, воно спрямоване на зняття своєрідних фільтрів, що стоять на шляху будь-якої нової інформації й оберігають людину від обмани й помилок....

Однак на відміну від прямого навіювання, тобто некритичної сприймання інформації, переконування базується на осмисленому прийняті людиною якихось відомостей чи ідей, на їхньому аналізі та оцінці. Висновок може бути зроблений або самостійно, або слідом за переконуючим, але він ні в якому разі не присвоюється в готовому вигляді, як це відбувається у випадку навіювання. Переконування, як вплив значною мірою інтелектуальний, апелює в основному до знань і досвіду слухача, навіювання, маючи емоційно-вольовий характер, базується на вірі (чи на довір’ї - різниця тут лише у ступені некритичного сприйняття слів і вчинків значущого іншого)....

Обираючи той чи інший засіб впливу, необхідно враховувати притаманні їм переваги й недоліки.

Переконування, наприклад, вимагає більших витрат часу й використання різноманітних відомостей, тоді як навіювання може відбуватися практично миттєво....

Крім цього, навіяна інформація міцно входить у свідомість людини. Переконати людину в цьому випадку дуже важко. Аргументи ефективні, коли вони протиставляються іншим аргументам; прийняте на віру похитнути нелегко, а часто й зовсім неможливо.... Позиція, що склалася в результаті переконування, як правило, менше підлягає помилкам, ніж та, котра була прийнята на віру. Але головне, що при всій своїй твердості вона піддається перегляду у випадку виникнення необхідних для цього умов, нових фактів. Якщо людина свідомо прийняла якісь аргументи, то вона може прийняти інші, вважаючи їх ґрунтовнішими....

Опанування навичок навіювання дає в руки вчителеві дуже сильну педагогічну зброю, яка може бути використана й на шкоду, і на благо. Усе залежить від тієї мети, яку ставить учитель у своїй педагогічній діяльності

(Але в деяких випадках без навіювання не обійтися).

У фільмі „Чужі листи" молода вчителька зізнається старшій, навченій досвідом, що їй треба йти зі школи, оскільки вона не в змозі навіть пояснити класу, чому не можна читати чужі листи. „Чому? — перепитує літня вчителька. — Як це, чому? Та не можна — і все!" І вона, безумовно, права, тому що моральні норми прищеплюються в дитинстві в основному шляхом навіювання. І лише потім уже, виростаючи, люди починають розуміти, що в кожної із цих норм є свої серйозні гуманістичні підстави, які забезпечують безконфліктне існування людей у суспільстві. …

Кожен учитель поряд з логічним доведенням постійно використовує ті чи інші елементи навіювання, котрі допомагають йому зруйнувати в учнів бар'єри упередженості. Він прагне дібрати „незаяложені" слова, з належною експресією висловити ключову думку, застосовує й інші способи емоційного впливу. Знання прийомів навіювання дає можливість використати їх цілеспрямованіше, свідомо обираючи оптимальний у конкретній ситуації варіант. (Дубов И.Г. Такое многоликое влияние. – М.: Знание, 1989. – с.49 -51).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал та з’ясуйте ті особливості переконування, які повинні знати майбутні викладачі.

2. Поясніть необхідність здійснення навіювального впливу педагога на учнів.

Кейс 167

Навіювальна настанова в педагогіці є безпосереднім вербальним впливом на установку, неусвідомлювані мотиви й емоційну сферу школяра.... Специфіка її полягає в тому, що тут слово педагога, виражене в імперативній формі, без аргументації, обумовлює відповідну „виконавську" поведінку учня.

Для пояснення специфіки навіюваної настанови почнемо з прикладів. Перший приклад. Коля М. — сором'язливий хлопчик.... Нерідко він відмовлявся відповідати, а коли виходив до дошки, говорив тихим зривистим голосом, часто зупинявся і чекав на підказку з місць.

Досвідчена вчителька, уміло поставивши „діагноз" душевного стану Колі, на черговому уроці сказала: „Перевірила ваші твори. Один із кращих у Колі. Він молодець. Колю, устань! Розправ плечі! Так, добре! Подивися мені в очі, ти можеш і будеш відповідати голосно і впевнено вивчений урок! Іди до дошки!"

Відповідь Колі була не дуже правильною, але говорив він голосно, упевнено, постійний переляк в очах зник.

Інший приклад. Семикласник Ігор отримав завдання — привести до ладу книжки класної бібліотечки. Ігор уже одного разу в п’ятому класі таку роботу виконував, але зараз підклеювати книги йому не хочеться.

На перерві Ігор знаходить класного керівника, довго докладно пояснює йому, що він не знає, як клеїти спинки книг, що в нього немає паперу й клею, а книжки краще здати в макулатуру тощо. Класний керівник бачить „настрій" Ігоря, тому дає коротке категоричне розпорядження: "Дістань і зроби!".

Третій приклад. Таня й Оля, відпочиваючи в таборі, систематично порушували порядок, запливаючи під час купання за межу визначеної зони. Одного разу їх викликав до себе начальник табору. Не було ніяких нотацій, повчань, до яких внутрішньо готувалися дівчатка. Лише одна наказова фраза: „До кінця зміни забороняю купатися. Ідіть!"

Ми умисне навели найтривіальніші приклади з педагогічної практики. У першому випадку вчителька підбадьорює учня, наповнює його впевненістю; у другому — вчитель припиняє порожню балаканину конкретним розпорядженням; нарешті, у третьому випадку педагог карає забороною. (Шварц И.Е. Внушение в педагогическом процессе. – Пермь: Пермский пединститут, 1971. – с. 140-154).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал та поясніть у чому полягають відмінності між навіюючою настановою та іншими видами прямого педагогічного навіювання.

2. Згадайте з якою метою найчастіше використовується навію вальна настанова як індивідуальний засіб у роботі з окремими студентами.

Кейс 168

… Зміст вербального навіювання залежить від конкретного виду навіювального впливу. Якщо ми користуємося навіювальною настановою, то мовлення наше повинне бути вкрай лаконічним, фраза має будуватись у формі наказу чи категоричного твердження.

Команди виголошуються у вигляді коротких формул, без усяких пояснень. Для непрямого навіювання характерна побудова фрази у формі поради чи іронії.

Будь-який навіювальний вплив за своїм змістом — небагатослівний.

Для навіювального впливу специфічним є не лише зміст того, що ми говоримо, але й інтонаційне забарвлення мовлення....

У практиці застосування навіювання як методу педагогічного впливу інтонаційне забарвлення мовлення обумовлене видом навіювального впливу.

Існує поняття „командний голос". Дійсно, користуючись командою, учитель сам повинен максимально зібратися і віддати команду за всіма правилами командно-спортивного мистецтва, членуючи слово чи фразу на підготовчу і виконавчу частини: „Струн-ко!"., Рів - няйсь!", „Кроком -руш!"

Для навіюючих настанов надзвичайно важлива категоричність тону, фраза вимовляється з почуттям беззаперечної впевненості в тому, що школяр виконає, зобов'язаний виконати ваше розпорядження. У голосі, як говориться, звучить метал.

При непрямому навіюванні, коли ми даємо пораду чи схвалюємо поведінку школяра, у голосі чується тепло, переважає м'який тон. Якщо педагог іронізує, серйозність тону інколи, за принципом контрасту, викликає саме ту реакцію, на котру він розраховує....

Педагог, прагнучи підсилити навіювальний вплив слова, мусить бути дуже скупим на жести: команди не супроводжуються жестикуляцією. В інших випадках вербального навіювання різкі жести є ніби результатом головної думки. Кожен жест - стриманий і виразний. …

Точність застосування техніки педагогічного впливу залежить від уміння педагога бачити самого себе. При систематичному самоконтролі дотримується потрібна міра в інтонації, жесті й міміці педагога. Це полегшує вирішення одного з важливих завдань навіювання: злиття почуттів і прагнень педагога з почуттями школярів. (Шварц И.Е. Внушение в педагогическом процессе. – Пермь: Пермский пединститут, 1971. – с. 177-178).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал та вирізніть особливості кожного із видів прямого педагогічного навіювання.

2. Розробіть приклади прямого педагогічного навіювання та запропонуйте педагогічну ситуацію, де їх можливо застосувати.