Педагогічний процес

Розглядаючи театралізацію як один із найбільш ефективних каналів реалізації творчого розвитку і соціально-художньої активності мас, необхідно мати на увазі дві важливі методологічні позиції.

По-перше, будучи компонентом духовного світу особистості, сукупністю її психологічних рис, направленості інтересів, установок і вольових якостей, ця активність завжди проявляється в діяльності, яка прямо залежить від суттєвих якостей особистості. У цьому значенні діяльність виступає як важливий показник духовного світу, критерій будь-якої виховної акції. Можна стверджувати, що ступінь ефективності виховного впливу театралізованого дійства знаходиться в прямій залежності від ступеня соціально-художньої активності мас, їх самодіяльності та ініціативи.

По-друге, будь-який різновид діяльності, у тому числі соціально-художню, яка є сутністю театралізації, можна досліджувати тільки в динаміці. Такий динамічний підхід дозволяє розглядати театралізоване дійство як педагогічний процес активізації його учасників, який допоможе перетворити кожного присутнього із пасивного спостерігача в зацікавлену особу, а надалі – в особу, яка відчуває потребу в залученні до дійства, і, нарешті, яка бере участь в ньому.

Отже, основні етапи процесу активізації учасників свят та театралізованих дійств і відповідні рівні соціально-художньої активності аудиторії:

І етап охоплює час до заходу, тобто процес його підготовки і широкого інформування. Педагогічне завдання на цьому етапі – розкриття соціального значення заходу, пробудження інтересу і уваги до того, що відбувається, створення емоційної атмосфери, готовності до сприйняття. При цьому на перше місце виходить соціальний момент значущості події, яка ляже в основу театралізації. Саме він визначає рівень активності майбутніх учасників. Що стосується художньої активності, то на першому етапі вона обмежується підготовчою роботою в колективах. Дуже важливим діяльнісним моментом цього етапу є інформування про майбутній захід.

Ступінь участі в підготовчій діяльності на першому етапі дає основу для диференціації рівня соціально-художньої активності мас і дозволяє виділити серед учасників такі групи:

1) ініціатори і організатори заходу з яскраво вираженою соціальною активністю;

2) учасники заходу, які активно схвалюють його ідейно-тематичний зміст і виявляють готовність до участі;

3) пасивні глядачі, які не виявляють готовності до участі.

Стратегія діяльності організаторів театралізованого дійства щодо цих груп повинна сприяти їх переходу на більш високу сходинку активності у ході заходу.

ІІ етап процесу активізації охоплює безпосередньо проведення заходу. На цьому етапі художня сторона переважає соціальну, знаходячись у той же час у гармонійному поєднанні з нею. Головними засобами активізації є: сценарно-режисерське рішення, образність, компоненти ідейно-емоційного впливу. За рівнем соціально-художньої активності мас можна виділити дві групи в святковій аудиторії – учасники і глядачі. Педагогічне завдання - перетворення глядачів на учасників дійства.

ІІІ етап процесу активізації учасників - це час після театралізованого дійства, коли стимульована ним активність, дає про себе знати в наступній соціальній діяльності. Соціально-культурна активність за результатами точного педагогічного впливу театралізації проявляється також в готовності бути залученим до проведення наступного заходу, але уже в ролі активного учасника, а не глядача. Тож при умові об’єднання попереднього заходу з наступним процес активізації може стати фундаментом ефективної виховної системи.